Себелюбний Велетень (Вайлд)
Стислий переказ
Казковий край, час невизначений. Діти щодня гралися у гарному саду, аж поки додому не повернувся його власник — Велетень.
Залишений без дитячого сміху, сад Велетня застиг у нескінченній Зимі. Одного ранку місце знову ожило, бо діти повернулися крізь діру в мурі. Лише у куточку саду лишалася Зима біля маленького хлопчика, який не міг залізти на дерево та плакав.
Велетень розчулився і посадив хлопчика на дерево, вирішивши назавжди відкрити сад дітям. Але після цього особливий хлопчик зник на багато років. Коли Велетень постарів, хлопчик повернувся взимку з дивними ранами на руках і ногах.
"Хто насмілився тебе поранити?" — закричав Велетень. "Скажи, і я візьму великий меч і вб'ю його!" "Ні, — відповів хлопчик. — Ці рани завдала Любов." "Хто ти?" — насилу промовив Велетень, і дивний страх обійняв його.
Хлопчик запросив Велетня у свій Райський сад. Згодом діти знайшли Велетня мертвим, вкритим білими квітами.
Докладний переказ
Поділ на розділи — умовний.
Діти граються в саду велетня
Щодня опівдні, повертаючись зі школи, діти забігали погратись до великого гарного саду, що належав Велетню. Там вони бавилися серед м'якої зеленої трави, милувалися чудовими квітами, що сяяли, мов зорі, та дванадцятьма персиковими деревами, які навесні вкривалися перлинно-рожевим цвітом, а восени родили солодкі плоди. Діти слухали спів пташок у верховітті дерев і часто казали одне одному: "Як тут гарно!"
Повернення велетня та заборона дітям входити до саду
Одного дня Велетень повернувся додому після семирічного гостювання у свого приятеля, корнуельського людоїда. Побачивши дітей, що гралися в його саду, він страшно закричав і прогнав їх.
"Мій сад — це моя власність, — мовив Велетень. — Це мусить розуміти кожен, і лише я маю право тут розважатись." І він обгородив сад високим муром, а на воротах почепив табличку: ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО
Це був дуже себелюбний Велетень. Бідолашним дітям тепер не було де гратися. Вони спробували бавитися на дорозі, але там було повно пилюки і гострого каміння. Після школи діти приходили під високий мур і згадували, як гарно було в саду.
Вічна зима в саду себелюбного велетня
Потім настала Весна, але в саду Велетня панувала Зима. Пташки не хотіли співати там, де не чутно дитячого сміху, а дерева забули розцвісти. Навіть маленька квіточка, що визирнула з трави, побачивши табличку на воротах, пожаліла дітей і знову сховалася в землю.
Єдиними, хто радів, були Сніг та Мороз. Вони вкрили траву білою пеленою і посріблили дерева. Потім запросили Північний вітер, який цілий день шумував у саду, збиваючи димарі з даху. Згодом прийшов і Град, який тарабанив по даху замку, поки не зірвав усю черепицю.
"Надто вже він себелюбний", — сказала Осінь. І тому тут завжди була Зима, і лише Північний вітер, Град, Мороз і Сніг кружляли у танку поміж дерев.
Повернення дітей та весни
Одного ранку Велетень почув прекрасну музику за вікном. То співала маленька коноплянка, але Велетень так давно не чув пташиного співу, що ця проста пісенька здалася йому найчарівнішою музикою у світі. Град припинив свій танок, стихло ревіння Північного вітру, і чудові пахощі полилися у відчинене вікно. "Мабуть, Весна таки прийшла", — подумав Велетень і визирнув надвір.
Діти пробралися до саду крізь дірку в паркані і повилазили на дерева — на кожній гілці, куди не поглянь, сиділо якесь маля! А дерева так зраділи, побачивши дітей, що вмить розквітли — і лагідно схиляли віти до дитячих голівок.
Пташки з веселим щебетом пурхали довкола, а квіти визирали з трави. Усюди було прегарно, і лише в дальньому кутку саду ще панувала Зима. Там стояв маленький хлопчик, надто малий, щоб дотягтися до гілки. Він блукав довкола і гірко плакав, а дерево лишалося голим та засніженим.
Переміна серця велетня та зруйнування муру
"Який я був себелюбний! — подумав він. — Тепер зрозуміло, чому Весна не хотіла сюди приходити. Я посаджу цього хлопчика на найвищу гілку, а потім розвалю огорожу, і мій сад буде завжди відкритий для дітей."
Велетень дуже шкодував про те, що накоїв. Він тихо вийшов у сад, але діти, побачивши його, злякалися і втекли, і в саду знову настала Зима. Не втік лише маленький хлопчик, бо його очі були повні сліз, і він не бачив Велетня. Велетень обережно взяв його у свою велику долоню і посадив на дерево.
І дерево вмить вкрилося запашним цвітом, і пташки прилетіли до нього співати, а хлопчик обійняв Велетня обома руками за шию і поцілував. А інші діти, побачивши, що Велетень став добрим, прибігли назад, і разом з ними прийшла Весна.
"Віднині це ваш сад, дітки", — сказав Велетень, узяв велику сокиру і розвалив високий мур, який збудував колись. І опівдні люди, що йшли на ярмарок, побачили, як Велетень грається разом з дітьми в найгарнішому саду, що є в світі.
Пошуки маленького хлопчика
День непомітно минув у веселих забавках, а ввечері діти прийшли попрощатися з Велетнем. Він запитав їх про маленького хлопчика, якого полюбив найбільше, бо той поцілував його. Але діти відповіли, що не знають, де він живе, і ніхто не бачив його раніше. Велетень дуже засмутився і попросив передати хлопчику, щоб той прийшов завтра.
Щодня після уроків діти приходили гратися з Велетнем, але маленького хлопчика серед них не було. Велетень був добрим до всіх дітей, проте дуже сумував за своїм малим другом і часто згадував його, кажучи: "Як би я хотів його побачити!"
Таємничий хлопчик повертається і забирає велетня до Раю
Минули роки, Велетень постарів і занедужав. Він більше не міг гратися з дітьми, а лише сидів у великому кріслі, спостерігаючи за їхніми забавами і милуючись своїм садом.
"У мене багато чудових квітів, — казав він, — але діти миліші від усіх квіток." Одного зимового ранку, вдягаючись, він поглянув у вікно. Тепер він любив навіть Зиму, бо знав, що Зима — це просто сон Весни, коли квіти спочивають.
Поглянувши у вікно, Велетень побачив дивовижну картину: дерево в дальньому кутку саду стояло уквітчане білим цвітом, а гілки в нього сяяли, мов золоті, і хилилися під вагою срібних плодів. А під деревом стояв той самий маленький хлопчик, якого так любив Велетень.
Велетень радісно вискочив надвір і побіг до хлопчика. Наблизившись, він побачив на долонях і ступнях дитини криваві рани від цвяхів. Розгніваний Велетень запитав, хто насмілився поранити хлопчика, і пообіцяв убити кривдника. Але хлопчик відповів, що ці рани завдала Любов.
"Колись ти дозволив мені гратися у твоєму саду, а тепер я візьму тебе у свій сад, що зветься Раєм." І коли діти знов прийшли до саду, вони побачили, що Велетень лежить мертвий, а осяйне дерево ронить на нього свої білі квіти.