Академія пана Ляпки (Бжехва)
Стислий переказ
Дванадцятирічного хлопчика віддали на навчання до незвичайної академії, розташованої в кінці Шоколадної вулиці. Академія стояла серед величезного парку, обнесеного муром із безліччю хвірток, що вели до різних казок.
Власник академії приймав лише учнів, чиї імена починалися на букву «А». Він готував страви з барвистих скелець, літав у повітрі, лікував хворі речі та володів багатьма іншими таємницями. Його супроводжував учений шпак Матеуш, який розмовляв, вимовляючи тільки закінчення слів.
Хлопчик навчився літати й випадково потрапив до собачого раю, де зустрів свого колишнього пса Рекса. Там він дізнався, що Матеуш насправді був короленком, якого перетворили на шпака за допомогою чарівної богдиханської шапочки. Хлопчик почав збирати ґудзики, сподіваючись знайти втрачений ґудзик від шапочки, щоб повернути Матеушеві людську подобу.
Перукар Філіп привів до академії двох своїх синів — Анатоля та ляльку Алойзі, яку пан Ляпка оживив. Алойзі виявився зухвалим і неслухняним, він постійно псував речі та дражнив усіх. Пан Ляпка почав меншати, втрачаючи свою чарівну силу.
Напередодні Нового року під час святкування Алойзі проник у таємну кімнату пана Ляпки та знищив фарфорові таблички з китайськими ієрогліфами, де були записані всі його таємниці. Пан Ляпка розібрав Алойзі на частини.
Ти знищив мої таємниці, Алойзі... А я знищую тебе. Ти — витвір моїх рук і зараз од моєї руки загинеш... Алойзі, цієї огидної ляльки, цієї карикатури на людину, більше не існувало.
Академія почала зменшуватися й зникати. Хлопчик прокинувся і побачив, що пан Ляпка перетворився на маленький ґудзик — той самий чарівний ґудзик від богдиханської шапочки. Матеуш узяв ґудзик і знову став людиною. Виявилося, що він був автором книжки про академію пана Ляпки.
Підробний переказ
Ця та інші казки
Дванадцятирічний хлопчик на ім'я Адам Незгодка розповідав про своє навчання в академії пана Ляпки.
Звати мене Адам Незгодка, мені дванадцять літ, і я вже півроку навчаюся в академії пана Ляпки. Вдома мені ні в чому не велося... І коли я на додачу до всіх нещасть заляпав чорнилом скатерку...
Вдома йому ніколи не щастило: він постійно запізнювався до школи, не встигав робити домашні завдання, усе падало з його рук і розбивалося. Батьки змушували його їсти крупник і моркву, які він терпіти не міг. Коли Адась заляпав чорнилом скатерку, мамин костюм і двоє штанів, батьки вирішили віддати його на навчання до славнозвісної академії пана Ляпки.
Академія розташовувалася в кінці Шоколадної вулиці, у великому триповерховому будинку з кольорової цегли. На третьому поверсі пан Ляпка зберігав свої найважливіші таємниці, куди нікому не дозволялося заходити. Сходи сягали лише другого поверху, а сам пан Ляпка дістався до своїх таємниць через димар. На першому поверсі були класи, спальня та їдальня, на другому жив пан Ляпка з Матеушем.
Незвичайна Матеушева розповідь
Пан Ляпка приймає до своєї академії тільки тих хлопців, імена яких починаються з букви «А», бо, як він каже, не варто запаморочувати собі голову всіма літерами абетки.
В академії навчалося двадцять чотири учні: чотири Адами, п'ять Августів, три Анджеї, три Альфреди, шість Антоніїв, один Артур, один Альберт і один Анастазі. Самого пана Ляпку звали Амброжи. Єдиний Матеуш мав ім'я не на «А», але він був не учнем, а вченим шпаком пана Ляпки.
Матеуш розмовляв дуже своєрідно: в кожному слові опускав початок і вимовляв тільки закінчення. Він готувався з учнями до уроків і часто заміщав пана Ляпку, коли той ловив метеликів на другий сніданок. Довкола академії слався величезний парк, обнесений високим муром. З трьох боків у мурі стояли залізні хвіртки, замкнені на маленькі срібні замочки. Всі ці хвіртки вели до різних сусідніх казок.
Якось пан Ляпка послав Адася до казки про дівчинку з сірниками за коробочкою сірників. Хлопчик потрапив на вулицю незнайомого міста, де падав сніг, хоч на їхньому боці стояло літо. До нього підійшов сивий чоловік, який представився Андерсеном. Він пояснив, що Адась потрапив до іншої казки, і дав йому сірники від маленької дівчинки.
Адась розповів про свою зустріч із Матеушем, який поділився з ним незвичайною історією свого життя. Матеуш розповів, що він не птах, а короленко. Народився він у королівській родині, був одинчиком і мав успадкувати трон. Змалечку він захопився полюванням і верховою їздою. Коли йому виповнилося сім років, батько заборонив йому сідати в сідло через турботу про здоров'я.
Дивацтва пана Ляпки
Матеуш продовжив свою розповідь. Одного разу вночі він утік з палацу на своєму улюбленому коні Алі-Бабі і поїхав до лісу. Там на нього напав величезний вовк. Хлопчик застрелив його, але вовк встиг вгородити йому в праву ногу гостре ікло. Коли він повернувся до палацу, кров із рани не зупинялася. Запросили найкращих лікарів, але ніхто не міг зарадити біді. Нарешті прибув китайський мудрець на ім'я Пай Хіво, який вилікував короленка.
Лікар Пай Хіво подарував йому чарівну шапочку богдиханів, яка могла перетворити його на будь-якого звіра чи птаха. Коли загрожуватиме небезпека, треба надіти шапочку — і обернешся на звіра, а як загроза мине, смикнеш за ґудзик — і знов набудеш своєї подоби. Незабаром у королівстві почалося щось незвичайне: величезні вовчі зграї нападали на міста й села, нищили все до живої душі. Вовки вдерлися до палацу, батьки короленка загинули. Він надів шапочку й обернувся на шпака, але ґудзика на шапочці не було, тому він лишився птахом назавжди.
Навчання в академії
Адась заприсягся знайти загубленого ґудзика й вернути короленкові його людську подобу. Він почав збирати всі ґудзики, які траплялися йому, відтинав їх від пальт і піджаків. За це йому часто перепадало, але він не зупинявся. Адась назбирав сімдесят вісім дюжин ґудзиків, але жоден не підходив до Матеушевої шапочки.
Пан Ляпка був незвичайною людиною. Все його обличчя було поцятковано веснянками, які щодня змінювали своє місце. На ніч він збирав усі веснянки йховав їх до золотої табакерки, а вранці знов прилаштовував на обличчя, але щоразу на інше місце. Щочетверга з міста приходив перукар Філіп і приносив для пана Ляпки свіжих веснянок — він зшкрібав їх бритвою з облич своїх клієнтів.
На думку пана Ляпки, немає нічого кращого за великі червоні й жовті веснянки. — Од веснянок людина розумнішає, до того — вони оберігають від нежиті,— часто нагадує нам пан Ляпка.
Уроки в академії починалися з самого ранку, о сьомій. На першому уроці була ляпкографія — учні садили на аркуші паперу кілька великих ляпок, згортали аркуш удвоє, і ляпки розпливалися, прибираючи подоби людей, звірів, різних химер. Після уроку ляпкографії вони переходили до літеров'язання. Пан Ляпка навчив їх розплутувати літери, зв'язувати короткі ниточки в одну довгу нитку й намотувати її на котушку.
Кухня пана Ляпки
Після уроку літеров'язання пан Ляпка повів учнів на другий поверх до лікарні хворих речей. Там він навчав їх лікувати пошкоджені речі. Пан Ляпка підходив до кожної речі, обстукував її, перевіряв пульс і лікував різними маззями та порошками. Він вилікував стіл, шафу, дзеркало та годинник. Хворі речі були дуже прихильні до пана Ляпки і самі допомогли відшукати його загублену золоту зубочистку.
Пан Ляпка взяв Адася на кухню за свого помічника. На кухні вздовж стін стояли бляшанки з різноманітними скельцями, на столі лежали поживні фарби та щіточки. Посеред кухні була велика скляна сулія з вогниками свічок. Пан Ляпка готував обід із барвистих скелець, додавав порошки, малював зелені горошини пензликом і вкидав кілька пломінців. Від пломінців вода вмить закипіла. Він приготував юшку з помідорів, смаженю з м'яса та компот із малини.
Пан Ляпка пояснив Адасеві, що лікар Пай Хіво навчив його виготовляти їстівні фарби, бо саме колір визначає смак. Блакитна фарба — кисла, зелена — солодка, червона — гірка, жовта — солона. Змішуючи фарби, можна домогтися різного присмаку.
Сон про сім склянок
Після обіду учні збиралися в парку біля дуба, і пан Ляпка вигадував для них різні ігри. Вчора вони грали в шукачів скарбів. Адась з Артуром пішли разом і пробралися в гущавину парку. Вони знайшли старезний дуб з широким дуплом. Артур закинув петлю на гілку, і вони видряпалися до дупла. Там виявилися гвинтові сходи, які вели вниз. Вони спустилися по сходах і потрапили до великого залу. Посередині стояли три залізні скрині.
У першій скрині була Царівна-жаба з малесенькою золотою короною на голові. Вона попросила їх не торкатися її і взяти все, що є в інших скринях. У другій скрині був маленький золотий свисток, а в третій — маленький золотий ключик. Адась засюрчав у свисток, і якась невідома сила підхопила їх і підняла високо-високо. За мить вони були вже на землі під дубом. Пан Ляпка сказав, що це скарби над скарбами: ключик відмикає всі замки на світі, а свисток має чарівну силу — засюрчиш у нього й опинишся там, де забажаєш.
Анатоль і Алойзі
Першого вересня пан Ляпка оголосив, що завтра о одинадцятій ранку почнеться велике свято — він розповість казку про місячних жителів. Учні весь день прибирали академію. Але хтось невидимий псував їхню роботу: на чистій підлозі з'являлася чорнильна калюжа, з подушок вилетів пух, постелі були вимазані сажею. Виявилося, що все це коїв Алойзі.
Опівночі до академії прийшов перукар Філіп із двома хлопчиками — Анатолем і Алойзі. Адась розбудив пана Ляпку, але той не відповідав. Коли Адась відкрив буфет на кухні, щоб узяти тарілки, він побачив у склянці крихітного пана Ляпку. Він обережно вийняв його звідти й поклав на тарілку. Пан Ляпка прокинувся, дістав помпочку, приклав до вуха й тут-таки виріс.
Вранці пан Ляпка прийшов до спальні й побачив новачків. Він підійшов до Алойзі і спробував його розбудити, але той не прокидався. Пан Ляпка збагнув, що Алойзі не людина, а лялька. Він звелів перенести Алойзі в лікарню хворих речей і почав його оживляти. За кілька годин Алойзі навчився ходити, їсти й розмовляти. За тиждень нікому й на думку не спало б, що Алойзі — звичайна лялька.
Казка про місячних жителів
Другого дня всі гості зібралися в шкільному залі. Пан Ляпка зійшов на кафедру і почав розповідати казку про місячних жителів. Він розповів, що поверхня Місяця вкрита горами з міді, срібла й заліза. В печерах мешкають місячани — істоти з каламутної рідини, вкриті тонкою шкіркою. У кожного місячанина є скляна посудина, в якій він перебуває. У південній півкулі Місяця живе грізний король Неслух.
Раптом з парку долинув крик, затріщало гілля. Двері рвучко розчинилися, й на поріг ступив Алойзі. Розпатланий, брудний, він грізно вимахував грубою палицею. Він загорлав, щоб усі геть забиралися, і почав вимахувати палицею над головами переляканих гостей. Алойзі підскочив до святкового столу і щосили торохнув по ньому палицею. У залі зчинився шарварок. Гості посхоплювалися з місць і кинулися навтьоки. Пан Ляпка отетеріло втупився в Алойзі і не міг зронити й слова.
Таємниці пана Ляпки
Після скандалу з казками пан Ляпка почав меншати. Він щодня меншав і жодного разу не набув своєї первісної подоби. Це неабияк дратувало його, він ставав похмуріший. Алойзі ставав дедалі зухвалішим. Він прогулював уроки, малював на пана Ляпку карикатури, кидав у каструлі жаб і павуків, проколював панові Ляпці надувні кульки. Пан Ляпка все йому дозволяв, ніби чогось боявся.
Напередодні Нового року пан Ляпка зібрав усіх учнів у шкільному залі й сказав, що казка про його академію наближається до кінця. Невдовзі академія зникне, а з нею зникне і він. Він попросив Анастазі опівночі відімкнути браму, а ключа кинути в ставок. На цьому й скінчиться казка про академію пана Ляпки.
Увечері пан Ляпка повів учнів нагору і відімкнув усі двері. У величезному залі стояла гарна ялинка, прикрашена безліччю свічок. Пан Ляпка, вирядившись Дідом Морозом, почав роздавати новорічні подарунки. Раптом виявилося, що Алойзі немає. Анатоль сказав, що Алойзі в кімнаті таємниць пана Ляпки. Пан Ляпка вихопився у вікно.
Моя дивовижна пригода
Раптом двері розчинилися, і на поріг ступив Алойзі. Він був весь у сажі, а в руках тримав невеличку скриньку з чорного дерева. Він відкрив її й витрусив кільканадцять фарфорових табличок, змережених дрібними китайськими ієрогліфами. У кватирці з'явилося бліде лице пана Ляпки. Він був удвічі менший, ніж кілька хвилин тому. Алойзі змів усі таблички на підлогу й заходився топтати їх підборами на дрібні скалки.
Пан Ляпка сказав, що Алойзі знищив його таємниці, а він знищує Алойзі. Він приклав до вуха чарівну помпочку, ковтнув пару пілюльок для вирощування волосся і за мить перетворився на колишнього, великого пана Ляпку. Він дістав велику шкіряну валізу, посадив Алойзі на стіл і почав його розбирати. Він відгвинтив йому руки й ноги, голову, висипав у валізу все, що було в голові, і розібрав тулуб. Алойзі більше не існувало.
Раптом зайшов перукар Філіп. Він побачив Алойзі у валізі й розлютився. Він дістав бритву й підбіг до ялинки. Лезом бритви він стинав на свічках пломінці іховав їх до кишені кожуха. В залі чимраз темнішало. Адась вибіг на подвір'я. Анастазі відчинив браму. Академія почала меншати. Вона стала завбільшки з шафу, потім ще менша. З її дверей вийшов пан Ляпка, крихітний, як немовля.
Фабрика дір і дірок
Адась заснув. Коли він прокинувся, нічого навколо себе не впізнав. Академія перетворилася на клітку, і в ній сидів Матеуш. На місці парку слався чудовий зелений килим. Мур перетворився на книжкові полиці, а хвіртки — на корінці книжок із назвами казок. Адась сидів на канапі, а в нього біля ніг стояв пан Ляпка, убільшки з мізинчик. Адась обережно взяв його двома пальцями й поставив собі на долоню.
Прощання з казкою
Пан Ляпка ледве чутно сказав: «Бувай здоровий, Адасю! Мушу з тобою розпрощатися. Ти славний і добросердий хлопчик. Бажаю тобі в житті всього найкращого». Він знов поменшав і перетворився на ґудзика. Матеуш випурхнув із клітки, сів Адасеві на плече, вхопив у дзьоб ґудзика й опустився на підлогу. Це був ґудзик від чарівної богдиханської шапочки. Матеуш почав рости, крила його стали руками, ноги видовжились. За мить переді Адасем постав високий добродій.
Адась привітав його королівську світлість, але Матеуш засміявся і сказав, що він не короленко, а просто розповідав казку. Він автор книжки про пана Ляпку. Він вигадав цю повість, бо любить фантастичні історії. Він узяв зі столу розгорнуту книжку, згорнув її і поставив на полицю поряд з іншими казками. На корінці книжки було написано: «Академія пана Ляпки».