Чорний замок Ольшанський (Короткевич)
Стислий переказ
Білорусь, 1970-ті роки. Історик Антон Космич отримав від свого друга Мар'яна Пташинського стародавню книгу XVI століття, знайдену в Ольшанському замку. Пташинський скаржився на таємничі погрози та стеження з боку невідомих осіб, які вимагали продати їм цю книгу.
Незабаром Пташинського знайшли мертвим на озері. Офіційно його смерть визнали нещасним випадком, але Космич підозрював вбивство. Він розшифрував таємний код у книзі, який вказував на місцезнаходження скарбів роду Ольшанських, захованих у XVII столітті.
Космич поїхав до містечка Ольшани, де почав дослідження замку. Там на нього кілька разів намагалися вчинити замах. У підземеллях замку його ледь не замурували живцем разом з археологом Станіславою Речиць, у яку він закохався.
Виявилося, що за Космичем стежив його сусід-психіатр Лигоновський, який насправді був останнім нащадком роду Ольшанських. Він використовував наркотики, щоб викликати в історика галюцинації про привидів замку. Лигоновський співпрацював з бандитами Висоцьким та Гончаронком, які під час війни допомагали нацистам ховати награбовані скарби.
Помста все-таки є... За кожну краплю крові, за кожну сльозу. Не тепер, то завтра. Не самому, то нащадкам. Їхній суд або суд совісті — помста є. Вона не спить. І записує в книгу людської долі...
Міліція затримала злочинців під час їхньої спроби вбити Космича. У підземеллях замку знайшли скелети князя Вітовта Ольшанського та його дружини Ганни, яких він замурував живцем у XVII столітті разом зі скарбами. Лигоновський покінчив життя самогубством у камері, а Космич одружився зі Станіславою.
Детальний переказ за частинами та розділами
Назви розділів та епілогу — умовні.
Частина 1. Грізні нічні тіні
Розділ 1. Візит стривоженого чоловіка
Оповідач вирішив розповісти найдивовижнішу історію свого життя, яка змінила його назавжди. Він довго вагався, з чого почати — з похмурого березневого вечора чи з власної характеристики. Зрештою він визнав, що спочатку ця історія була важливою лише для нього самого, адже йому потрібне було самовиправдання.
Я обіцяю, що розповім вам найдивовижнішу і найневірогіднішу історію мого життя. А — може тому, що це було зі мною, — мені здається, що це навіть найневірогідніша історія, яка сталася на білоруській землі...
Навколо його імені ширилися неправдиві чутки про якийсь закритий судовий процес. Він рішуче спростував плітки про те, що був підсудним у справі про вбивства, хоча визнав, що певний час перебував під підозрою. Герой вирішив упорядкувати свої старі нотатки та оприлюднити їх, щоб остаточно розвіяти тінь підозр.
Одного березневого вечора до нього завітав близький друг.
Пташинський був видатним архіваріусом та колекціонером, відомим своїм безпомилковим чуттям на історичні раритети. Його візит був продиктований глибоким страхом за власне життя через рідкісну знахідку — унікальний конволют XVI століття з Євангеліями та Статутом, прикрашений золотими мініатюрами. Після того як він виставив книгу на публічний огляд у бібліотеці, за ним почали стежити таємничі особи.
Розділ 2. Підїзд кавалерів
Оповідач прокинувся вранці у своїй мінській квартирі під звуки торговиці худоби. Він з теплотою згадував шлях своєї родини від комуналок до нинішнього комфортного житла. Герой мешкав у п'ятиповерховому будинку в третьому під'їзді, який місцеві називали «під'їздом старих кавалерів», бо майже всі чоловіки тут були неодружені або вдівці.
Найближчим приятелем героя був сусід, якого називали «полковником у цивільному». Це була людина загадкова, з аристократичною зовнішністю, яка колекціонувала книги та гравюри і часто зникала з дому на місяці. На четвертому поверсі мешкав молодий працівник карного розшуку, а на другому — психіатр з неймовірно гострим розумом.
Розділ 3. Дами, ченці і паршивий білоруський романтизм
Космич відвідав Пташинського у його незвичайній квартирі-музеї, наповненій готичними та бароковими статуями, іконами та рідкісними книгами. Мар'ян виглядав хворобливим і знервованим, скаржачись на серце та незрозуміле передчуття біди. Центральним об'єктом зустрічі стала стародавня книга, знайдена в Ольшанах у сторожа замку.
Пташинський поділився своїми дослідженнями про замок Ольшанський.
Замок той — звичайний палацово-замковий ансамбль... Страшний будинок. Місцевий валунний граніт... багряно-коричневий, закіптюжений, майже чорний... Наче прокляття на ньому якесь, немов привиди в ньому й досі блукають.
Друзі обговорили легенду про «Даму та Чорного Ченця», написану наївним романтиком минулого століття. Згідно з сюжетом, дружина жорстокого князя втекла з коханим, забравши казну, але була вбита розгніваним чоловіком. Космич звернув увагу на нехарактерну для романтизму деталь — крадіжку грошей, що наштовхнуло істориків на думку про реальне підґрунтя цієї історії.
Розділ 4. Секретер, коханка та нові підозри
Космич написав листа своїй тітці Марині та вирішив сховати стару книгу, яку приніс йому Пташинський. Для цього він використав свій антикварний секретер XIX століття з хитромудрим тайником. Раптово до нього прийшла жінка, з якою у нього був тривалий і болісний роман. Під час зустрічі вони поводилися стримано. Космич згадував, як дізнався, що вона заміжня за його хорошого друга.
Вона зізналася, що вирішила припинити їхні стосунки остаточно і спробувати спокутувати провину перед своїм чоловіком. Після її від'їзду Космич пішов до сусіда, який поділився своєю жахливою трагедією. Жінка на портреті була його дружиною, циганкою за походженням, яку нацисти закатували в концтаборі. Їхній маленький син зник безвісти під час війни.
Під час їхньої розмови Хилинському зателефонували, і Космич випадково почув уривки розмови про ікони, валюту та зброю. Він зрозумів, що сусід залучений до якихось серйозних державних справ. Наступні кілька днів Космич присвятив напруженій роботі над книгою Ольшанських, але детальне читання священного тексту не принесло жодних результатів.
Розділ 5. Людина зникла
На початку квітня Космич усвідомив, що Пташинський зник безвісти. Протягом чотирьох днів той не виходив на зв'язок. Космич відвідав його квартиру, де помітив дивні подряпини на замку. Хилинський через свої зв'язки в міліції організував перевірку моргів. Невдовзі слідчий викликав Космича на розпізнання тіла, знайденого на озері — місці, де вони з Мар'яном часто рибалили.
На березі озера Космич побачив понівечене водою тіло, яке за одягом та статурою належало Пташинському. Офіційною причиною смерті назвали серцевий напад під час риболовлі. Проте Космич відмовився вірити у випадковість. Під час обшуку квартири загиблого виявилося, що його породистих собак було приспано снодійним, а з помешкання зникли дві великі картини.
У квартирі знайшли офіційний заповіт Пташинського, згідно з яким він залишав усе майно Космичу. Слідчий одразу висунув підозру, що Космич міг підлаштувати смерть друга задля спадку. Це звинувачення ледь не призвело до конфлікту, але досвідчений полковник втихомирив підлеглого та висловив Космичу довіру.
Розділ 6. Сивий антиквар і барига
Космич продовжував спілкування зі слідчим, попри особисту неприязнь. Під час самостійного вивчення старовинної книги він знайшов у завитках мініатюрних літер ініціали ПДО та ВФО, що розшифровувалися як Петро Давидович та Вітовт Федорович Ольшанські. За кілька днів слідчий запросив Космича до себе, де показав дві знайдені картини. Виявилося, що картини були здані за квитанцією з підписом Пташинського.
Розділ 7. Розшифровка тайнопису
Космич, пригнічений смертю друга, занурився у вивчення книги. Робота просувалася важко, поки випадкова гра світла під настільною лампою не дозволила йому помітити на сторінках Апокаліпсиса мікроскопічні вм'ятини, зроблені голкою. Він зрозумів, що перед ним складний тайнопис, заснований на принципах середньовічного шифрування.
Космич зумів перекласти першу частину послання, яка була адресована «розумному нащадкові». Текст містив загадкові вказівки про «мідь посріблену» та необхідність скласти щось «змією, сходами, димом». Раптове осяяння прийшло до нього, коли він замислився над словом «коріння». Він зрозумів, що мова йде про корінець самої книги. Обережно відокремивши шкіряний корінець від паперового блоку, він знайшов схований там довгий і вузький сувій пергаменту.
Використовуючи тригонометричні обчислення та логарифмічну лінійку, Космич вирахував кут намотки та приблизний діаметр жезла, на який накручувалася стрічка. Намотавши копію стрічки на ручку кухонної чаплії, він нарешті зміг прочитати зв'язний текст.
Спочинь, куме і кумова жінко, лайно собаче, з лементом і людожерством до сурми ангела і в диявольському вогні довіку. Лобне місце помітне, але не знайдеш, бо замазане під цим склепінням.
Розшифроване послання виявилося похмурим заповітом часів Контрреформації. У ньому йшлося про величезні скарби: золото, срібло, коштовні камені та державні документи, які були приховані в таємній «кам'яній спальні» за завалом. Опис місця схованки містив загадкові орієнтири: «махиня кутня», «малюнок корабля» та «вісім кроків цеглою».
Розділ 8. Знову гасне небо
Космич приходить до тями після виснажливої нічної праці над дешифруванням. Хилинський скептично ставиться до його висновків щодо насильницької смерті Пташинського. Космич вирішує їхати в Ольшани, щоб знайти місце, згадане в шифровці. Повернувшись до своєї квартири, він несподівано зустрічає там свою колишню кохану. Вона виглядає вкрай пригніченою та дивною, прийшла повернути ключі та попрощатися назавжди.
Протягом наступних днів Космич готується до експедиції. Він також відвідує квартиру покійного Пташинського разом із Хилинським. Там він знаходить записку, написану його власним почерком, яка нібито заманювала Мар'яна на місце загибелі. Повернувшись додому, він застає біля своїх дверей невідомого зловмисника, який намагався зламати замок.
Відразу після цього Космичу телефонує його знайомий у стані повної істерики. Він повідомляє жахливу новину: жінка покінчила життя самогубством, прийнявши ціаністий калій. У передсмертній записці вона написала, що «продала свого справжнього чоловіка». Космич розбитий цією новиною. Хилинський радить йому негайно покинути місто та їхати в Ольшани.
Розділ 9. Дорога до Ольшан
Космич прибув до міста Кладно, яке він щиро любив за його архітектурну красу. Очікуючи на вечірній автобус до Ольшан, він зайшов до місцевого ресторану. Близько сьомої години вечора він сів у переповнений автобус. Поїздка наповнила його душу зворушенням від споглядання весняних краєвидів та прослуховування живої білоруської мови пасажирів.
Розділ 10. Ідилія в контрастах
Космич вийшов з дому сонячним ранком і був вражений красою містечка Ольшани. Головною архітектурною домінантою виступали дві вежі костелу в стилі білоруського бароко початку XVII століття. Біля костелу він зустрів ксьондза, чоловіка з «лисячим» обличчям та пронизливим поглядом. Той виявився людиною прогресивною, пересувався на мотоциклі та критикував наміри місцевої влади зруйнувати частину замкового муру.
Замок постав перед Космичем як грізна чорна споруда, що контрастувала з ніжною весняною природою. У дворі замку він застав групу людей: голову колгоспу, бухгалтера та робітників, які намагалися розширити пролом у мурі замку. На захист пам'ятки виступили місцеві вчителі. Між ними та адміністрацією спалахнула гостра суперечка про цінність історії проти господарської доцільності.
Космич втрутився у ситуацію, почавши фотографувати процес руйнування. Його заява про те, що він представляє організацію з охорони пам'яток, збентежила голову колгоспу. Під час інциденту на місці з'явився дивний чоловік в оточенні зграї собак. Його божевільний вигляд і слова про «божу кару» справили гнітюче враження на присутніх.
Розділ 11. Біла Гора
Космич вирішив відвідати археологічну експедицію, що розташувалася на пагорбі за річкою. На городищі він зустрів групу студентів-археологів. Невдовзі до гурту приєдналася керівниця експедиції разом із місцевим жителем, дідом Мультаном.
Космич поділився зі Станіславою своїми планами щодо пошуків у підземеллях замку. Вона зацікавилася інформацією і запропонувала оглянути місцевість разом. Дід пообіцяв надіслати свого онука на допомогу Космичу. Увечері Космич повернувся до Ольшанки, де застав господиню в розпачі через зникнення її чоловіка. Під час нічного обходу доріг він раптом помітив вогонь у вікні однієї з веж мертвого замку.
Розділ 12. Початок пошуків
Космич вирішив дослідити руїни Ольшанського замку перед поїздкою до Мінська. Обстеження чотирьох веж показало, що входи до підземель або міцно зачинені, або завалені будівельним сміттям. Під час огляду замку до нього підійшов дід Мультан разом із двома хлопчиками. Діти виявилися знавцями замкових лабіринтів і погодилися допомогти історику в його дослідженнях.
Розділ 13. Нарада двох холостяків
Космич розпочав ранок із телефонного дзвінка до свого давнього приятеля, відомого знавця історії Кладного. Головною темою розмови стала загроза руйнування Ольшанського замку. Далі він відправився до Хилинського, де на нього чекала несподіванка: там уже були полковник Щука та молодий оперативник. Щука приголомшив Космича новиною — графологічна експертиза довела, що записка була майстерною підробкою.
Розділ 14. Сни, тіні та небезпеки
Група археологів та їхніх супутників повертається до Ольшан жахливою дорогою. Космич відчуває незрозумілу важкість і спрагу. Під час поїздки герої ведуть філософські дискусії про життя, смерть та археологію. Пізно ввечері Космич і візник повертаються додому. Наступного дня Космич вирішує самотужки дослідити підземелля під вежею замку. Всередині вежі він потрапляє в небезпечну пастку — хтось зверху засліплює його ліхтарем і скидає велику кам'яну брилу.
Розділ 15. Нова хата, сни та спроба вбивства
Космич приймає пропозицію діда Мультана та переїжджає до його просторої сторожки. Нове житло здається йому надзвичайно затишним. Згодом до нього приходять діти. Разом вони вирушають досліджувати підземелля під костелом. Під час огляду саркофагів з'являється ксьондз Жихович, який пропонує Космичу показати розгалужену систему підземних ходів. Раптом Космич відчуває небезпеку: він слизькає на підлозі і ледь не падає в глибокий чорний колодязь. Ксьондз сильно штовхає його в спину, фактично рятуючи від смертельного падіння.
Частина 2. Катакомби, морок і вогонь
Розділ 1. Травневі вечори та таємниці минулого
Травень приніс теплу погоду, проте для оповідача цей час став періодом похмурих передчуттів та нічних жахів. Космич проводив вечір на лавці біля хати вчителя разом із господарем та його колегою. Чоловіки розпивали бальзам та вели ледачу бесіду про тютюн, спогади про минуле та літературу. Космич розповів друзям про свої успіхи у розшифруванні таємничого письма.
Мирну бесіду перервав божевільний Лопотуха, який зграєю собак пробігав повз. Він почав вигукувати звинувачення у вбивствах на адресу голови колгоспу та бухгалтера, а потім накинувся на Космича з пророцтвами про швидку смерть. Після інциденту Шаблика розповів історію про нацистську команду, яка в 1944 році займалася знищенням слідів воєнних злочинів в Ольшанах.
Розділ 2. Старі справи та нові зачіпки
Космич повертався додому після подій у замку, занурений у сумніви. Біля будинку він зустрів свого знайомого продавця та психіатра. Лікар запросив Космича до себе, де приголомшив його похмурою колекцією шаманських масок та ідолів. Космич розповів про свої страхи та видіння, а лікар запропонував пройти обстеження у клініці.
Наступного дня Космич зустрівся зі своїми друзями. Вони обговорювали фотографії Ольшанського замку та міркували про небезпеку. Друзі надали Космичу адресу колишнього прокурора, який міг пролити світло на стару справу 1939 року про вбивство. Прибувши на місце, Космич вирушив до будинку прокурора, який зберіг чітку пам'ять про події сорокарічної давнини.
Розділ 3. Перед очима кохання та смерті
Оповідач описує дні, проведені у своїй плебанії, де часто збираються гості: археологи, місцеві жителі та ксьондз. Вечірні розмови нагадують середньовічні диспути, де учасники обговорюють релігійні догмати та історію роду Ольшанських. Під час дискусії Сташка пропонує свою версію розташування таємничої вежі. Після розмов гості розходяться, а оповідач проводить Сташку до її житла. Під час прогулянки між ними виникає романтична напруга.
Повернувшись додому, оповідач занурюється у дивний сон, який є історичною ретроспекцією подій початку XVII століття. Уві сні він бачить себе в ролі втікача, який разом із жінкою тікає від погоні князя. На галявині їх оточує озброєний загін на чолі з самим князем, який вимагає повернення майна та погрожує жорстокою розправою.
Увечері він іде зі Сташкою до місцевого клубу на кіносеанс. Повертаючись з клубу нічною стежкою через низину, пара потрапляє в засідку. Чотири невідомі постаті намагаються оточити їх. Завдяки навичкам самооборони та несподіваній допомозі Сташки, оповідачеві вдається відбити атаку. На допомогу вчасно прибігають односельці, змушуючи зловмисників тікати у болото.
Розділ 4. Загадки й відгадки
Космич повертався додому після подій у замку, занурений у сумніви щодо правильності світобудови. Біля будинку він зустрів психіатра, який запросив його до себе. Космич розповів про свої страхи та видіння, а лікар навів аналогію з індійським «полюсом біологічної недоступності» та запропонував пройти обстеження у клініці.
Після візиту до психіатра Космич зустрівся зі своїми друзями. Вони обговорювали фотографії Ольшанського замку. Друзі надали Космичу адресу колишнього прокурора. Наступного дня Космич відвідав психоневрологічну клініку разом із лікарем, де побачив жахливі наслідки психічних розладів. Повернувшись до міста, вони зустріли Хилинського, який збирався приєднатися до поїздки в Ольшани.
Прибувши на місце, Космич вирушив до будинку колишнього прокурора, який зберіг чітку пам'ять про події сорокарічної давнини. Прокурор зустрів гостя гостинно і розпочав детальну розповідь про судовий процес над злочинцем. У 1939 році в лісі знайшли тіло молодого чоловіка з передсмертною запискою. Проте слідство помітило невідповідності: напрямок куль та положення тіла не збігалися з версією про самогубство.
Краю мій! Рідна моя земле! Як же мені жити, коли я піду з тебе? Як мені бути, коли я помру і, може, буття моє ще деякий час не закінчиться, — і це і є обіцяне мені пекло? Без тебе.
Розділ 5. Кошмари та нові смерті
Космич продовжує виснажливі розкопки у третій вежі Ольшанського замку, сподіваючись знайти розгадку таємниці роду Ольшанських. Попри фізичну втому, він відчуває глухий кут: хоча нових знань стає більше, вони не складаються в єдину картину. Ситуацію погіршують нічні кошмари, що стають регулярними та дедалі жахливішими.
Один із таких снів переносить героя у минуле. Йому сниться містична істота без обличчя, а потім він бачить сцену з XVII століття. У сні він стає свідком того, як князь Ольшанський жорстоко розправляється зі своїми ворогами — жінкою та чоловіком. Князь не вбиває їх власноруч, а наказує замурувати живцем у підземеллі разом зі скарбами.
Прокинувшись у пригніченому стані, Космич зустрічається зі Сташкою. Вони обговорюють його сни та історичні паралелі. Сташка закликає його не здаватися і продовжувати пошуки ще хоча б два дні. У містечку з'являються друзі Космича. Увечері Хилинський повідомляє тривожні новини з міста: помер знайомий продавець, отруївшись невідомою рослинною отрутою, а двірник перебуває у важкому стані з проламаним черепом.
Розділ 6. Люк у підземелля
Космич вирушив на городище раннім ранком, розмірковуючи про швидкоплинність людського життя. Біля підніжжя Білої Гори він зустрів Сташку, яка вже чекала на нього. Разом вони спустилися в розкопки третьої вежі ольшанського замку. Після двох годин важкої фізичної праці Космич виявив кам'яну плиту з вирізьбленим хрестом, яка прикривала люк у невідому прірву.
Використовуючи лопату як важіль, Космич відкрив люк і спустився вниз по крутих цегляних сходах. Сташка пішла за ним. Вони опинилися в порожній камері яйцеподібної форми. Поки вони оглядали стіни, нагорі стався раптовий обвал — важкі гранітні плити закрили вихід, замурувавши дослідників у підземеллі. Ситуація стала критичною, оскільки сірники Космича залишилися нагорі в куртці.
Космичу вдалося знайти в смітті шматок скла і один випадковий сірник у кишені. Виявивши надзвичайну винахідливість, він запалив свічку. Усвідомлюючи близькість смерті, Космич і Сташка відверто зізналися одне одному в коханні. Космич почав розхитувати іржаві грати в стіні. Йому вдалося вибити каміння і просунути Сташку в пролом, а потім і самому перестрибнути в сусіднє приміщення.
Розділ 7. Розгадка шифру
Оповідач та його супутник рибалять на березі ставка. Під час розмови супутник аналізує недавню смерть місцевого жителя, зазначаючи, що той мав загинути одразу після медичного висновку лікаря. Хтось злякався відновлення психічної рівноваги нещасного. Співрозмовники доходять висновку, що вбивця міг дізнатися про стан жертви від будь-кого з присутніх свідків.
Раптом під час розмови на оповідача нападає осяяння. Він згадує про старослов'янську граматику та алфавіти. Виявляється, що вони шукали під третьою вежею, орієнтуючись на літеру «В». У глаголиці ця літера дійсно має цифрове значення «три», проте в кирилиці вона ніколи не мала числового значення. Це означало, що попередні розрахунки кроків та напрямку були помилковими через невірне трактування старовинного шифру.
Розділ 8. Два привиди у балці
Космич проводить Сташку до табору археологів, де панує дружня атмосфера біля вогнища. Молодь жартує, вечеряє та насолоджується місячною ніччю. Космич відчуває глибоку духовну близькість зі Сташкою. Охоплений радістю, він повертається додому через похмуру балку, яку місцеві легенди пов'язували з язичницькою нечистю.
У балці Космич потрапляє в засідку, організовану двома чоловіками. Розуміючи, що його життя в небезпеці, він вирішує тягнути час, провокуючи ворогів на розмову. Космич викриває їхні справжні особистості та роль у подіях Другої світової війни, пов'язаних із архівами та скарбами Ольшанських. Виявляється, що ці люди були колаборантами та злочинцями, які десятиліттями переховувалися під чужими іменами.
У вирішальний момент, коли один із злочинців зводиться для пострілу, Космич падає за валун, рятуючись від першої кулі. Раптово з'являється група міліції та друзів Космича, які влаштували засідку. Собака збиває нападника з ніг, а Космич вступає у рукопашну сутичку з іншим злочинцем. Завдяки спільним зусиллям, злочинців затримують і заковують у наручники.
На завершення Космич пропонує розгадати таємницю легендарних привидів Ольшанського замку — Чорного Ченця та Білої Дами. Разом із друзями він виявляє, що «привиди» є лише оптичною ілюзією, створеною складною системою рефлекторів стародавнього годинника на костьолі, що відбиває місячне світло на галерею.
Розділ 9. Відкриття скарбів
Наступного дня після нападу на Космича група дослідників разом із ксьондзом та представниками органів безпеки почала піднімати плити в замку. Під однією з них виявився засипаний хід, забитий сучасним будівельним сміттям і бетоном. Після важкої праці з розчищення проходу відкрився темний крутий спуск у підземелля.
Космич, Сташка, Щука та інші учасники спустилися вниз по стародавніх сходах. На глибині вони виявили нещодавно змуровану стіну з використанням бетону. Продовживши спуск, група досягла круглого підземелля з яйцеподібним склепінням, яке не бачило світла сотні років. У центрі цього приміщення Космич помітив сліди дуже давньої кладки, що закривала вхід до нижньої комори.
Головною знахідкою стали два скелети, що лежали в обіймах біля стіни. Жах останніх хвилин життя цих людей передався Космичу. Проте найстрашнішим відкриттям стали маленькі кісточки ненародженої дитини, знайдені під тазовими кістками жінки. Це свідчило про неймовірну жорстокість тих, хто замурував вагітну жінку живцем.
Вражений побаченим, Космич вибрався на поверхню, відчуваючи глибоку огиду до людської жорстокості. Ксьондз Жихович перебував у стані надзвичайного емоційного збудження, закликаючи до негайної відплати за скоєне століття тому. Священник повів Космича до костьолу, де накинувся на мармуровий пам'ятник князя Ольшанського. Вважаючи князя вбивцею та зрадником, він завдав нищівного удару киркою по мармуровій руці статуї.
Будемо миритися, дозволимо їм засмічувати землю й небо — гріш тоді ціна і цивілізації, і нам. Нам, якщо ми хоча б на хвилину дозволимо жаху смерті керувати нашим життям.
Розділ 10. Прощавай!
Жителі Ольшан з небувалою радістю проводжають міліцію, яка покидає містечко після завершення розслідування. Біля автомобіля зібралася вся «компанія», що пройшла крізь небезпечні випробування. Серед присутніх — археологи, місцеві жителі та дід Мультан зі своїми онуками, який продовжує розважати оточуючих неймовірними байками про свого пса.
Головний герой відчуває надзвичайне тепло, перебуваючи серед своїх людей. Він усвідомлює, що цей світ став для нього безпечним і рідним. Перед від'їздом герой підходить до Сташки Речиць і освідчується їй у коханні. Він пропонує їй після закінчення сезону розкопок не їхати нікуди, а відразу прямувати до нього, щоб вони могли почати спільне життя та разом старіти.
Розділ 11. Розбитий герб родовий
Космич разом із полковником Щукою та Хилинським повертається до міста після завершення основної частини розслідування. Дорогою Космич розмірковує про красу природи, філософію життя та свою любов до мандрів. Між супутниками виникає напружена дискусія щодо тактики слідства. Космич звинувачує Щуку в тому, що його використали як «підсадну качку», наражаючи на смертельну небезпеку заради виманювання злочинців.
Прибувши до Мінська, герої вирушають до квартири лікаря-психіатра, який живе в тому ж під'їзді, що й Космич. Космич здогадався, що лікар насправді є останнім нащадком роду князів Ольшанських. Господар зустрічає їх з іронією, визнаючи інтелект Космича, який розпізнав його за фамільною схожістю зі статуєю в костелі. Починається довга та відверта розмова, де розкриваються всі таємниці злочинів.
Лікар розповідає про своє минуле, поневіряння в Африці та Індії, де він вивчав рідкісні рослини та наркотики. Він зізнається, що повернувся на батьківщину напередодні війни, аби знайти родові документи та відновити чесне ім'я своєї сім'ї. Його батько під час німецької окупації співпрацював з айнзацкомандою, намагаючись знайти розгадку таємниці замку, але загинув.
Космич реконструює ланцюжок подій: як лікар використовував знайомого для стеження за Пташинським та Космичем. З'ясовується, що лікар синтезував унікальний наркотик з індійської рослини, який викликає галюцинації. Цей засіб використовували для того, щоб дезорієнтувати Космича, викликаючи в нього видіння «дами та ченця», та змусити оточуючих повірити у його божевілля.
Трагедія з Пташинським виявилася наслідком фатального збігу обставин. Лікар хотів лише приспати історика за допомогою отруєних сигарет, щоб обшукати його квартиру, але той поїхав на озеро, де дія наркотику призвела до його загибелі. Смерть жінки, яка була закохана в Космича, але змушена шпигувати для лікаря, також лежить на совісті останнього — вона не витримала мук сумління та наклала на себе руки.
Під час розмови Ольшанський тримається з надзвичайною гідністю та гонором, поводячись як справжній аристократ, що програв останню битву. Він пригощає гостей коньяком, перетворюючи сцену перед арештом на своєрідний салонний діалог. Він пояснює, що йому остогидло життя серед «вакханалії вбивств» і він не збирається боротися за своє майбутнє.
Епілог. Кінець підїзду кавалерів
Через місяць після завершення основних подій оповідач і його товариш Хилинський зустрічаються в квартирі останнього. Липневий вечір спонукає до відпочинку на природі, проте герої змушені сидіти за шахами. Хилинський повідомляє про смерть останнього представника роду Ольшанських, який перебував під вартою. З'ясовується, що заарештований покінчив життя самогубством у камері за тиждень до їхньої розмови.
Технічно самогубство було здійснено за допомогою капсули з отрутою, вшитої під зубну коронку хірургічним шляхом ще за часів німецької окупації. Хилинський визнає в Ольшанському непересічного ворога. Попри його злочини, він відзначає розум, освіченість і талант лікаря. Ольшанський був блискучим знавцем людської психіки, проте він розтратив свій потенціал на служіння порожнім реліквіям.
Я тобі це не тому розповів, щоб ти мене пожалів. Я тому, щоб ти себе пожалів. Це, що з тобою, не найстрашніше. Не найостанніше. Вдячність моя йому була така велика, жаль такий нестерпний...
Оповідач і Хилинський міркують про безглуздя гонитви за скарбами та владою перед лицем неминучої смерті. У ході бесіди з'ясовується, що звичний спосіб життя героїв змінився: молодий оперативник одружився, а оповідач також знайшов сімейне щастя. Квартира лікаря тепер порожня, що символізує завершення епохи «старих кавалерів» у їхньому будинку.
Хилинський просить оповідача зачекати кілька років, перш ніж оприлюднити цю історію. Оповідач погоджується, розуміючи необхідність часу для осмислення всього, що сталося. На питання про висновки з пережитого оповідач відповідає, що прагне прожити решту життя сповна, віддаючи себе людям. Він не збирається просити нагороди у вищих сил, а хоче йти з гордо піднятою головою, знаючи, що виконав свій людський обов'язок перед своїм народом.