Алмазне жорно (Кочерга)
Стислий переказ
Житомир, 1768–1769 роки. Після придушення гайдамацького повстання суддя Дубровський судив полонених козаків. Серед них був ватажок, якого княгиня ВІлькомірська погодилася викупити в обмін на повернення алмаза, вкраденого під час грабування її замку.
Дубровський дав відстрочку на двадцять днів. Наречена козака відправилася шукати алмаз.
Вона об'їздила все Київське воєводство, але безрезультатно. У корчмі біля кордону музика Шенчик продав шинкареві великий камінь за вісімнадцять грошей, не знаючи його справжньої вартості. Незабаром шляхтичі відібрали камінь у корчмаря силою. Під час бійки один із них загинув, а алмаз знайшла сліпа єврейська дівчина Лія.
Авраам Цвікловіц, багатий єврей-лікар, викупив у неї камінь і вилікував її від сліпоти. Стеся прийшла до нього і благала віддати алмаз, щоб врятувати нареченого. Цвікловіц, хоч і втратив синів від рук гайдамаків, віддав їй камінь.
Стеся поспішала до княгині, але граф Ружинський наказав своїм людям перехопити її, відібрати алмаз і замкнути в льосі. Дівчина зламала грати і прибігла до суду, але було пізно — Василя вже відправили на страту до Кодні. Від горя Стеся збожеволіла.
Василеві вдалося втекти, і він повернувся до Житомира. На площі він побачив божевільну Стесю, яка блукала містом. Вона підійшла до купи млинових жорен і благала людей зняти їх.
Підніміть ці жорна, бо вони придавили моє серце… воно там сочиться кров'ю… Ви подумайте тільки, як боляче серцю, коли на ньому лежить такий камінь.
Стеся впала мертва. У цей момент з'явився Ружинський. Василь підняв жорно і вбив ним графа, помстившись за загибель коханої.
Докладний переказ за діями та сценами
Назви дій та сцен — редакційні.
Дія 1. Суд над гайдамаками та пошуки алмаза
Сцена 1. Дубровський підписує смертні вироки
У палаці судді гродського Житомирського Дубровського підсудок Лабенцький розбирав папери та перегортав велику книгу. Увійшов жовнір і подав листа від регіментаря Стемпковського. Лабенцький розпечатав листа і поклав його на стіл. Гайдук повідомив, що знову прийшла дівчина, яка питалася пана судді, плакала і дуже просила прийняти її.
Увійшов суддя Дубровський — невелика на зріст суха людина з живим блискучим поглядом, гордою поставою, чорним посивілим волоссям і довгими вилискуватими вусами.
Він запитав про готовність ордерів до возного та про листи. Лабенцький подав листа від Стемпковського про виконання екзекуції карання на горло. Дубровський читав список страчених гайдамаків і раптом зупинився на прізвищі Римаренко. Він не декретував Римаренка на смерть — цього швеця мали покарати лише ста канчуками під шибеницею. Дубровський обурився, що Стемпковський дозволяє собі ламати його декрети.
Сцена 2. Княгиня шукає алмазне жорно; Хмарний перед судом
Гайдук повідомив про прибуття княгині ВІлькомірської, графа Ружинського та графині Брагінської. Дубровський підвівся їх зустріти. Княгиня розповіла, що гайдамаки зруйнували її Липовецький замок, пограбували все — золото, срібло, клейноди, перли. Найгірша втрата — славетний алмаз вагою 123 карати, перший камінь на Україні і в цілій Польщі, відомий як алмазне жорно.
Княгиня обіцяла нагороду в тисячу червінців тому, хто вкаже, де камінь. Їй казали, що замок грабувала ватага якогось Хмарного. Лабенцький підтвердив, що Хмарний у них, і саме зараз доповідав судді про його справу. Княгиня попросила привести Хмарного, обіцяючи заплатити королеві викуп за життя хлопа, якщо той скаже, де алмаз.
Дубровський відповів, що Хмарний винен смерті, а суд королівської милості — не крамничка, де можна купити хлопа. Злочинець належить не йому, а правосуддю. Княгиня гордо заявила, що напише листа до коронного ловчого Браніцького, який має досить влади. Дубровський відповів, що коронний ловчий не має в цій справі більшої влади, ніж він сам.
Я маю таке ж jus gladii, право меча на Україні, як і гетьманові Браніцькому. Я можу карати і милувати власним моїм декретом.
Дубровський велів привести злочинця. Гайдуки ввели Хмарного — вродливого, могутньої будови козака з виразним обличчям, гордою і спокійною поставою, руки в залізах.
Дубровський оголосив Хмарному його вини: грабування замків, підбурювання підданих до бунтів, гуртування гайдамацьких куп. За всі ці вчинки він винен смерті. Хмарний відповів, що це не суд, а розправа над цілим народом.
Не суд — а розправу, бо не злочинців ви караєте, а весь народ, який відважився сказати, що він не бидло, а має вільну душу.
Дубровський запитав Хмарного про алмаз княгині — чи не знає він, де подівся величезний камінь, що лежав в опочивальні на блакитній подушці. Якщо Хмарний скаже, де він, суддя врятує його від смертної кари. Княгиня пообіцяла внести викуп королеві і подарувати йому життя. Хмарний відповів, що не купити їм козацької душі, і не скаже він, хто взяв алмазне жорно тієї ночі, коли його хлопці паювали здобич у шляхетному замку.
Граф Ружинський, розлючений, підбіг до Хмарного і вдарив його по лицю.
Хмарний кинувся на нього, силкуючись розірвати заліза, але три гайдуки ледве зупинили його. Він кричав, що граф вдарив його, полоненика з руками в залізах, і пропонував княгині розв'язати йому руки, щоб він міг плюнути в лице негідникові — ось його викуп за алмазне жорно.
Сцена 3. Стеся благає врятувати Хмарного
Тієї ж миті в залу вбігла Стеся — молода гарна дівчина в звичайному вбранні городянки — і кинулася на груди Хмарному з криком. Вона гірко плакала, здригаючись, на його грудях, питаючи, що вони зробили з ним.
Дубровський підійшов до графа і зауважив, що його вчинок недостойний шляхтича і рицаря. Порядний чоловік не дозволить собі бити по лицю зв'язану людину, та ще удекретовану на смерть. Стеся почула останні слова і з жахом кинулася до ніг судді, благаючи його, цілуючи йому руки. Вона ревно плакала, просячи вислухати її.
Дубровський холодно наказав гайдукам підняти дівчину. Княгиня звернулася до Хмарного, запитуючи, чи не візьме він викупу за алмазну сльозу дівочу. Стеся кинулася до княгининих ніг, благаючи врятувати її нареченого, обіцяючи служити їй цілий свій вік. Княгиня сказала їй шукати алмаз — якщо знайде, він залишиться живий. Дубровський погодився відстрочити страту на двадцять день. Ружинський зло засміявся і вийшов. Гайдуки вивели Хмарного, двері з грюкотом зачинилися. Стеся, отямившись, закричала і побігла за ним, але впала, зомлівши.
Дія 2. Стеся шукає алмаз та музики потрапляють у полон
Сцена 1. Сліпа Лія співає в корчмі
У корчмі недалеко від руського кордону за столом сиділи два непевного вигляду шляхтичі — пан Лозка і пан Прозка — пили і гралися в карти, сварячись. Увійшла Лія — сліпа дівчина, єврейка, молода, гарна, з журливим блідим лицем, боса, простоволоса, з цитрою в руках. Вона обережно йшла в хату, намацуючи рукою дорогу, і говорила з мрійною журбою про те, як замерзли її босі ніжки, як пов'яли всі квітки. Корчмар пояснив, що це бідна сліпа дівчина, в неї конфедерати забили всю родину, з того часу й осліпла, ходить по чужих хатах, співає, ворожить, просить, щоб подарували їй черевички. Лія тихо співала під цитру пісню про перепілочку.
Сцена 2. Стеся розмовляє з Макосієм про пошуки алмаза
Увійшла Стеся, схвильована, чекала когось. Нарешті ввійшов Макосій — статечний, уже немолодий козак, вдягнений як звичайний хуторянин. Вони сіли за стіл. Макосій повідомив, що проїзду немає, небезпечно — ляхи ганяють по всьому кордону, скрізь патрулі, шукають гайдамаків. Стеся ламала руки — минуло вже дванадцять день з того строку, що дав їй суддя, і нічого. Макосій розповів, що вони були в багатьох місцях, але ніхто з товаришів Василевих не чув про цей камінь. Він порадив Стесі звернутися до Мусія Шенчика-музики в Таращі — це такий пройдисвіт, що все знає. Макосій попрощався і вийшов, побоюючись, що носатий пан дуже пильно до нього придивляється.
Сцена 3. Пшепюрковський затримує Стесю
Чути було кілька пострілів. Стеся схопилася і побігла до дверей, схвильована. Двері широко розчинилися, і ввалився пан Пшепюрковський, начальник під'яздової команди, з жовнірами. Він розсівся за столом і почав командувати. Стеся відійшла до сліпої дівчини. Пшепюрковський відрядив патрулі по хуторах і замовив вина. Жовнір повідомив, що догнали гайдамаку і він дістав кулю. Стеся скрикнула. Пшепюрковський наказав замкнути всі двері і взяти цю жінку. Стеся гнівно відштовхнула жовнірів. Пан Прозка втрутився, повідомивши, що вона радилася з гайдамакою про якогось музику в Таращі. Пшепюрковський наказав відвести її до війта. Стеся благала відпустити її, кидаючись до ніг Пшепюрковського — від цього залежить життя людини. Але він наказав відвести її і стерегти до його приходу. Жовніри вивели Стесю, яка проклинала гвалтівників.
Сцена 4. Музики в корчмі; Шенчик продає алмаз
Увійшли троє музик: Скряга з бандурою і бубном, Шенчик з цимбалами і Ілько із скрипкою. Скряга — високий, з хмурим поглядом, немолодий козак з довгими присивілими вусами. Шенчик — бувала, обметана людина, сторожка, хитра й лукава. Ілько — молодий, вродливий, з виразним обличчям і мрійним поглядом справжнього артиста.
Вони сіли за стіл і замовили горілки. Шенчик запитав корчмаря про перехід на той бік. Ілько сказав товаришам, що не може їхати з ними — він розповів, як тієї ночі в Яблунцях врятував панянку від двох товаришів і як вона подарувала йому золотий наперсток і поцілувала його. Скряга обурився, що він врятував ляшку. Ілько сказав, що не має спокою і бажає тільки знов побачити її. Шенчик показав затичку від пляшки, яку знайшов у Липовцях — забруднений алмаз. Корчмар зацікавився і запропонував купити цю цяцьку для дітей. Після торгів Шенчик продав алмаз за вісімнадцять грошей і кварту горілки. Пани Лозка і Прозка переморгнулися многозначно.
Сцена 5. Пшепюрковський затримує музик
Знову ввалився Пшепюрковський з усією компанією. Він розкидався за столом і замовив вина. Пшепюрковський розповідав про свої пригоди з гайдамаками, хвалився своїми подвигами. Музики обережно підвелися і хотіли вийти, але Пшепюрковський грізно зупинив їх. Шенчик представився — троїста музика. Пшепюрковський наказав їм зіграти веселої. Вони грали і співали. Пшепюрковський був задоволений і дозволив їм йти. Але пан Прозка підійшов і щось шепнув йому. Пшепюрковський наказав обшукати музик. Шереговий знайшов у Скряги люстро в срібній рамі з графським гербом, у Шенчика — блакитну єдвабну камізельку, у Ілька — золотий наперсток. Пшепюрковський наказав в'язати їх у заліза. Скряга схопив бандуру і почав бити нею жовнірів, деякі падали, Пшепюрковський теж дістав по голові. Нарешті після колотнечі зв'язали всіх трьох музик. Пшепюрковський наказав вести їх.
Сцена 6. Бійка за алмаз; Лія знаходить камінь
Пани Лозка і Прозка підступили до корчмаря, виймаючи пістолі, і зажадали алмаз. Корчмар зляканий віддав камінь. Лозка вихопив камінь у Прозки, він впав і покотився. Обидва нагнулися і почали шукати по всій підлозі, лаючись. Нарешті обидва підвелися і неймовірно дивилися один на одного — каменя не було. Почалася бійка, Прозка впав, Лозка обшукав тіло, але й у нього не було каменя. Почувши, що йдуть, Лозка вибіг геть. Лія, опанована жахом, спотикнулася на труп і, торкнувшись його руками, закричала від жаху — руки були в крові. Вона наступила босою ногою на алмаз і закричала від болю. Нахилившись, підняла камінь. Увійшов Авраам Цвікловіц — старий єврей з довгою сивою бородою, одягнений у чорну оксамитну шубу, велична постать.
Він запитав Лію, де хазяїн, і побачив труп. Лія показала йому скло, на яке накололася. Цвікловіц взяв алмаз і здивовано вигукнув — це ж Липовецьке жорно, славетний алмаз княгині ВІлькомірської, який вона шукає по всій Україні. Він сказав Лії, що заплатить їй за цей камінь тисячу червінців і візьме її в свій дім замість дочки. Лія відповіла, що їй не треба грошей, нехай купить їй тільки черевики. Цвікловіц сказав:
Не журись, що ти сліпа... не жалій, що не бачиш цього алмаза; зате ти не бачиш крові і грязі, що ними заплямували люди цей прекрасний світ.
Вони вийшли.
Дія 3. Цвікловіц дарує алмаз Стесі
Сцена 1. Лія та Цвікловіц
У домі Цвікловіца в Житомирі Лія, розкішно вдягнена, сиділа на ослоні, перебираючи струни цитри. Цвікловіц сидів біля неї. Лія говорила, що тільки чотири дні живе в нього і чує, як прояснюється її розум. Вона запитала, нащо він розбудив її розум, щоб знов боліло серце, згадуючи все забуте. Цвікловіц гірко усміхнувся і сказав, що не знає тайни води забуття. Він розповів про своє горе — у Білій Церкві забито його синів з жінками і малими дітьми.
Сцена 2. Ружинський і Брагінська; Лія ворожить
Слуга повідомив про прибуття графа Ружинського з якоюсь панночкою. Увійшли граф Ружинський і графиня Брагінська.
Брагінська побачила Лію і захопилася її красою. Дізнавшись, що вона вміє ворожити, попросила поворожити їй. Цвікловіц пішов з Ружинським в іншу кімнату. Лія сказала Брагінській, що вона вже не божевільна і не може ворожити. Але потім згадала, що востаннє ворожила молодому музиці, який питав про дівчину, що дала йому золотий наперсток. Брагінська вражено схопилася — це ж її наперсток! Лія розповіла, що бачила того музику, він говорив про неї з такою журбою і ласкою, що віддасть життя, щоб побачити її хоч на хвилину. Але Лія попередила, що не його вона кохає, а якусь мрію, і зречеться його в чорну годину. Брагінська гордо відповіла, що ніколи не зречеться свого рицаря. Почувши, що йдуть, вона швидко вийшла.
Сцена 3. Ружинський просить позику
З лівих дверей вийшли Ружинський і Цвікловіц. Ружинський був видимо розгніваний. Він не вірив, що у Цвікловіца немає двадцяти тисяч червінців. Цвікловіц відповів, що його самоцвіти — це колекція мінералів для Краківського університету, а гроші він заробляє як лікар, їх досить для старого, як він. Ружинський нагадав, що євреї живуть під обороною польських хоругов, під захистом Браніцького, який помстився за їхню кров. Він злісно запропонував подарувати Цвікловіцу кілька живих гайдамаків, щоб той зміг замордувати їх власними руками. Цвікловіц з гідністю відповів, що не купує людської крові, а щодо вдячності — не за євреїв ллється кров гайдамацька, а за панські шкоди. Ружинський розлючений погрожував віддати його на суд. Цвікловіц спокійно відповів, що не боїться смерті в свої літа. Ружинський почав розповідати про жахливі муки, якими гайдамаки мордували єврейських дітей і жінок. Цвікловіц благав його годі. Ружинський злісно засміявся і вийшов.
Сцена 4. Цвікловіц віддає алмаз Стесі
Тихо увійшла Стеся, не відважуючись потривожити Цвікловіца. На лиці її туга, майже розпач, вона змарніла. Цвікловіц запитав, хто вона. Стеся хвилюючись розповіла, що її нареченого удекретовано на смерть, завтра його мусять скарати. Княгиня і суддя обіцяли помилувати його, якщо вона знайде алмаз. Двадцять день вона шукала, об'їхала майже все Київське воєводство, але даремно. Тільки три дні тому набігла на слід і мчала день і ніч, щоб успіти до строку. Вона кинулася до його ніг, благаючи дати їй камінь, обіцяючи служити йому весь свій вік. Цвікловіц підвівся і сказав, що цього каменя не здолає купити і сам король польський. Він запитав, чи знає вона, що гайдамаки забили його синів, і ось вона просить викупити одного з тих гайдамаків. Після довгого мовчання він підійшов до потаємної шафи, взяв футляр з алмазом і подав його Стесі, сказавши: «Авраам Цвікловіц платить свій викуп за право вільного розуму». Стеся тихо плачучи цілувала його руки.
Дія 4. Суд над музиками та викрадення алмаза
Сцена 1. Ружинський і Лабенцький планують перехопити Стесю
У залі суду Лабенцький розбирав папери. Увійшов граф Ружинський і запитав, чи немає Дубровського і чи не було листа від Стемпковського. Він нервово ходив по залі, говорячи, що навісноголова дівчина таки вернулася і, здається, дістала алмаз. Він запитав, коли кінчається термін, що дав їй Дубровський. Лабенцький відповів, що сьогодні о восьмій годині. Ружинський обурювався, що Дубровський викликає в суд графиню Брагінську, його наречену, щоб звести її на очі з хлопом. Він обіцяв Лабенцькому зорю Станіслава, якщо той допоможе йому. Лабенцький у захваті цілував його в плече. Ружинський сказав, що треба не допустити, щоб помилували Хмарного. Він покликав пана Мишку — здоровенного шляхтича з величезними вусами. Ружинський наказав йому перехопити дівчину, яка поїхала до княгині — алмаз у неї. Треба сховатися у завулку коло Бернардинського кляштора і схопити її. Пан Мишка вийшов. Ружинський сказав Лабенцькому, що графиня Брагінська не приїде на суд.
Сцена 2. Дубровський дізнається про ордер Стемпковського
Увійшов Дубровський. Він холодно вклонився графу. Лабенцький подав листа від Стемпковського про відсилання Хмарного. Дубровський читав листа, обурюючись — Стемпковський не має права писати йому ордер і втручатися в його юрисдикцію. Він має таке ж право меча, як і гетьман Браніцький. Лабенцький зауважив, що смертний декрет підписано, а відстрочка кінчається сьогодні о восьмій. Дубровський запитав, чи не було княгині і дівчини. Лабенцький збентежено відповів, що дівчина була, казала, що знайшла алмаз, але він не допитав її. Дубровський розлютився — вона могла показати камінь, а тепер у неї можуть його просто відняти. Він бачить, що тут згода з графом Ружинським.
Сцена 3. Суд над Скрягою та Шенчиком
Дубровський оголосив суд відкритим. Возний ввів Скрягу і Шенчика. Дубровський допитував Шенчика про його вчинки. Шенчик відповідав, що завжди був музика, чужого не хотів. Дубровський запитав, відкіля в нього панська камізелька. Шенчик відповів, що взяв її за роботу. Дубровський запитав Скрягу, відкіля в нього срібне люстро. Скряга мовчав. Дубровський запитав, з ким він наводив донських козаків на пана Спендовського. Скряга відповів, що сам наводив. Дубровський викликав Пшепюрковського, який розповів про затримання музик і про свої шляхетні рани від бандури. Дубровський іронічно зауважив, що не дуже шляхетні ті рани, коли один музика переколошкав бандурою двадцять жовнірів. Скряга в останньому слові сказав, що не вмію говорити, але не загине наша пісня — ще заспіває її вільний народ український.
Сцена 4. Брагінська на суді; вона зрікається Ілька
Ввели Ілька. Дубровський запитав, чи стверджує він, що наперсток дала йому панночка, яку він вирятував в Яблунцях. Ілько підтвердив і признався, що був у тому загоні музикою. Дубровський суворо запитав, чи знає він про великі кривди і шкоди, вчинені гайдамаками в замку, про вбитих і згвалтованих. Ілько відповів, що був музикою, а коли б хотів убивати, то не вирятував би панночку. Дубровський запитав, чи зміг би він пізнати цю панночку. Ілько палко відповів, що пізнав би її серед тисячі дівчат. Дубровський попросив графиню Брагінську. Вона увійшла, бліда й схвильована. Дубровський показав їй наперсток, вона підтвердила, що це її наперсток, і розповіла про ту жахливу ніч, як невідомий рицар врятував її від гайдамаків.
Сцена 5. Ілько впізнає Брагінську
Дубровський наказав ввести злочинця. Увійшов Ілько. Брагінська скрикнула і зробила невільний рух до нього. Ілько вигукнув: «Гельця!» На обличчі графині тяжка боротьба — радість змінювалася жахом, розчаруванням і огидою. Дубровський запитав, чи знає вона цього чоловіка. Брагінська рішуче відповіла: «Ні! Я не знаю цього чоловіка!» Ілько сказав:
Тричі зреклася хлопа вельможна панна, бо ніколи не простить панянка, що хлопові завдячує життям... якого берегла вона в своїй шляхетській душі.
Сцена 6. Смертний вирок музикам
Ввели Скрягу і Шенчика. Дубровський надів шапку. Возний тричі відчинив і зачинив двері з гуркотом, залишивши востаннє одчиненими, і тричі гучно повторив: «Втихомиртесь для вислухання декрету смертного». Дубровський прочитав декрет: Прокопа Скрягу і Лук'яна ілька на стинання шиї декретує і на екзекуцію до регіментаря Стемпковського в Кодню надсилає. Мусія Шенчика залишити до резолюції. Брагінська ревно плакала. Ружинський її вивів.
Сцена 7. Хмарного відправляють у Кодню
Настало сутеніє. Дубровський наказав ввести Василя Хмарного. Він подивився на годинник і запитав Лабенцького, чи повідомили княгиню про скінчення відстрочки. Ружинський підійшов і кинув на стіл папір — лист від княгині, що уповноважує його зректися викупу. Дубровський обурився. Ружинський спалахнув і хапнувся за шаблю. Дубровський у страшнім гніві погрожував зняти йому голову за те, що він осмілюється хапатись за шаблю перед судом. Жовнір подав листа від Стемпковського. Ввели Хмарного. Дубровський поставив перед собою пісочний годинник і сказав, що строк ліцензії кінчається, викуп не внесено, алмаза не знайдено, за ним прислано варту з Кодні. Хмарний відповів, що не просив викупу і не ждав милості від панського суду. Він проголосив:
Ви замордуєте тисячі нас, але сотні тисяч виростуть нам на зміну... і прийде день, коли жорна, тверді, як алмаз, розтрощать і царські корони, і вашу могутність...
Дубровський підписав папір і підняв пісочний годинник, сказавши, що пересипався пісок Хмарного, і тепер він повинен відіслати його до Стемпковського. Хмарного вивели.
Сцена 8. Стеся приносить алмаз, але запізнюється
Дубровський швидко вийшов. Ружинський, Лабенцький і Виверський почали шумну розмову про образу шляхетству. В цю хвилину з криком вбігла Стеся і кинулася до стола. Вона в страшному зворушенні кричала, щоб спинилися, вернули Хмарного — вона знайшла камінь княгині. Вона звернулася до Ружинського, обволаюючи його перед судом як злодія — він схопив її, коли вона везла алмаз до княгині, відняли алмаз, кинули в льох і заперли. Лабенцький з усмішкою сказав, що вона трохи спізнилася — суд закінчився, і її нареченого відведено в Кодню на страту. Ружинський додав, що коли б вона мала навіть десять алмазів, то не приставиш уже голови Василеві. Стеся з жахом хапнулася за голову, побігла до дверей, але впала непритомна. В ту ж мить увійшов Дубровський. Він запитав, що тут скоїлося. Лабенцький збентежено відповів, що вона казала, що знайшла алмаз, але в неї його одняли. Дубровський розлютився — вона вирвалася з гвалту, прибігла сюди, а вони підняли її на глум. Він наказав возному вчинити очевисте сознання про гвалт і осідлати йому коня — він їде в Кодню до Стемпковського.
Дія 5. Свято в місті та трагічний фінал
Сцена 1. Святкування на площі; розповіді про долі героїв
Травневий ранок. Широке місце перед брамою, що веде на Кафедральний плац у Житомирі. Весь час проходили купки святочно одягнених городян. Раз у раз чути було музику. Люди говорили, що приїхав сам великий гетьман Браніцький, буде врочисте набоженство. Проходив суддя Дубровський у пишному вбранні. Дехто кричав: «Віват, суддя Дубровський!» Біля шинку сидів пан Пшепюрковський і розмовляв з паном Паушею. Він розповідав про те, що сталося з Хмарним. Коли минув термін відстрочки і ніхто не приніс алмаза, Дубровський удекретував козака на смерть і відрядив у Кодню. Через якусь хвилину прибігла дівчина і сказала, що знайшла алмаз, але в неї його гвалтовно відібрав граф Ружинський. Дубровський помчав у Кодню, припинив страту і домігся того, що гайдамаку помилували і заслали у Величку копати сіль. Дівчина, як почула, що осавула відряджено в Кодню, бебехнулась без пам'яті та й пролежала цілий місяць. Коли вона отямилась, виявилося, що вона збожеволіла. Пауша запитав про алмаз. Пшепюрковський відповів, що це треба спитати у графа — кажуть, він продав його княгині за майорат графині Брагінської, з якою тепер одружився. Але й княгині не дав щастя цей алмаз — син її дістав кулю в лоб у Парижі.
Сцена 2. Цвікловіц повертає зір Лії
Зліва увійшли Цвікловіц і Лія, вилікувана від сліпоти і пишно одягнена. Лія поривалася до всього, що бачила своїми прозрілими очима. Вони зупинилися коло брами. Лія говорила, яке велике щастя бачити цей прекрасний світ, і дякувала Цвікловіцу за це чудо. Цвікловіц усміхнувся і сказав, що немає чуда — він вилікував її очі, які не бачили тільки тому, що був замутився її розум. А скільки людей залишається сліпими, хоч і бачать їхні очі. Він говорив про сліпоту жовнірів, панів, гайдамаків, євреїв. З правого боку вийшла депутація євреїв, що несла на червоних оксамитних подушках золоту, всипану алмазами шаблю і сувій тори. Цвікловіц сказав, що хотів би послухати, як вони будуть рівняти гетьмана з Мордохаєм і Давидом. З правого боку вийшов молодий єврей, убогий, кульгавий, із милицею. Цвікловіц запитав Лію, чи хотіла б вона побачити свого нареченого. Лія схвильовано відповіла, що не хоче, нащо він мучить її. Цвікловіц підізвав убогого і запитав, чи пізнає він цю дівчину. Убогий відповів, що не знає цієї вельможної пані. Лія скрикнула: «Лейзер! Мій коханий!» Вона кинулася до нього, обіймала його голову, сміялася і плакала разом, говорила, що він бідний, намучився. Цвікловіц підняв разом із Лією убогого і повів його праворуч, сказавши, що тепер бачить — недаремно розкрив їй очі, бо і в щасті не зреклася вона любові. Вони вийшли.
Сцена 3. Балет кравецького цеху
Чути було музику. З лівого боку вийшов провід цехів з корогвами і музикою. Останнім ішов кравецький цех, який зупинився. Цехмістер і лавники сіли за столик коло шинку. Цехмістер запитав підскарбія, що належить з новака за вхідчини. Підскарбій відповів: три кварти горілки, п'ять кварт вина, кошик пирогів, чотири ковбаси, один марципан і два фунти свентоянського бобу. Новак дав гроші. Цехмістер повчав його мудрих регул цеху. Подали вино і страву. Цехмістер запропонував танцювати обертаса. Кравчихи заплескали в долоні. Відбувся балет — шість кравчих, шість кравців, підскарбій і новак танцювали польку і обертаса, хор співав пісню про кравчика і панянку. Після закінчення танка цех вийшов на плац.
Сцена 4. Ружинський з дружиною; Стеся на площі
З лівого боку ввійшли граф Ружинський і Гельця, тепер його дружина. Ружинська змарніла, на лиці сум і мука. Вона зупинилася і сказала, що не може йти на плац, де натовп, їй там страшно. Ружинський грубо наказав їй йти. Ружинська лагідно відповіла, що знає, що заслужила своє лихо і мусить терпіти, але благає йти самого. Вона не може йти туди, де всі дивитимуться на її муку. Самотня, темної ночі може вона плакати та молити прощення за тяжкий гріх, за те, що зреклася свого збавителя. Ружинський хапнув її за руку і шипів розлючений, наказуючи йти. Ружинська з гордістю вирвалася і відступила, назвавши його злодієм. З лівого боку ввійшла Стеся — бліда, змучена, в розірваній сірій сукні, з якої видно голі плечі і босі ноги. Вона підійшла до жовнірів і запитала, де дорога в Кодню. Жовніри регіт. Ружинська з жахом і жалем дивилася на Стесю, говорячи чоловікові, що це та сама дівчина, яка просила за нареченого, вона збожеволіла. Ружинський грубо хапнув її за руку, пориваючись до брами. Стеся підійшла до Ружинської і взяла її за руку, говорячи, що бачить, як поколоті її пальчики, чому вона шила без наперстка саван для свого чоловіка. Гельця з жахом вирвала руку. Ружинський грубо сіпав її.
Сцена 5. Дубровського знімають з посади
Із-за брами вийшов Дубровський з гайдуком і секретарем і зупинився. Стеся пізнала Ружинського і закричала, що це він вкрав її алмаз, її алмазне жорно.
Де дітись, куди бігти… неначе справді те жорно… навалилося на бідне моє серце… і давить… давить важким тягарем…
Вона обволала на нього як на злодія і гвалтівника. Дубровський грізно і поважно сказав: «Стійте, графе Ружинський! Нарешті-таки прояснився розум цієї бідної дівчини. Іменем найяснішої республіки викликаю вас завтра на суд!» Ружинський злісно засміявся і відповів, що Дубровський помилився — його вже знято з посади, щоб не захищав бунтівників і хлопів. Він виймив пергамент з печаткою — декрет королівської милості. Дубровський стояв якусь мить приголомшений, тоді підняв гордо голову і так само спокійно й поважно пішов ліворуч. Юрба шанобливо розступилася перед ним.
Сцена 6. Смерть Стесі; Хмарний мститься Ружинському
Народ хвилювався. Стеся озиралася навколо себе і питала, де вона бачила того пана з золотим ланцюжком. Вона співала пісню про диких гусей і про те, що діється в Кодні — як кати стинають гайдамаків сокирою, як кривава річка тече крізь байрак, а пан регіментар при ямі сидить і голови лічить козачі. Юрба вдивлялася на Стесю, глухо хвилюючись. Стеся побачила жорна коло крамниці і підбігла до них. Вона закричала, як защеміло її серце, благала підняти жорна, бо вони придавили її серце. Юрба сміялася — три чоловіки не піднімуть його. Стеся плакала, сидячи біля жорен і схопившись за серце, благаючи зняти жорно. Враз вона впала навзнак, схопившись за серце. Хтось нахилився над нею — умерла. Народ хрестився, знявши шапки. В цю хвилину з-за брами вийшов Хмарний і протовпився наперед. Він закричав: «Стесю!» Народ розступився, він кинувся до неї з риданням, підводив її плечі, цілував, але вона була нерухома. Він гірко плакав, кажучи, скільки блукала вона, бідна, шукаючи правди, шукаючи свого милого, не діждалась його. Увійшов граф Ружинський. Юрба мовчки розступилася. Він підійшов і глузливо сказав, що здається, вона таки знайшла своє жорно. Хмарний зірвався, вигукнувши: «Так і ти знайшов своє жорно!» З цими словами він хапнув з нелюдською силою верхнє жорно і, високо піднявши над головою, кинув його на голову Ружинського, який впав з розбитим черепом. Хмарний ще раз ніжно поцілував Стесю і зник.