Бухтик з тихого затону (Руткiвський)
Стислий переказ
Лісовий санаторій, сучасність. Хлопчик Сергійко Микитюк познайомився з дивною істотою — Бухтиком, сином водяника Барбули, господаря затону. Бухтик міг ставати видимим для людей, проковтнувши вітамінну таблетку.
У санаторії також відпочивала дівчинка Оля, яка сумувала через втрату батька-льотчика. Сергійко намагався допомогти їй, розповідаючи про свої пригоди з Бухтиком. Поступово Оля почала одужувати.
Бухтик познайомив Сергійка з підводним світом затону. Там жили його батько Барбула, сестри Чара і Омаша, жаба Квакуша Премудра та інші мешканці. Бухтик був винахідником і мріяв створити пристрій "суходих", щоб його батько міг виходити на сушу.
Діти допомогли зміцнити коріння верби, від якої залежало життя Барбули. Вони також читали вірші для мешканців затону. Бухтик навіть взяв участь у шкільному спектаклі, зігравши роль бісеняти. Омаша, старша сестра Бухтика, ненавиділа людей і намагалася їм шкодити.
Під час свята Повного Місяця Омаша заманила Сергійка в трясовину, але Оля, подолавши свій страх, разом з Бухтиком врятувала його. Барбула провів суд і вигнав Омашу з затону. Бухтик нарешті створив "суходих" — пристрій, що дозволяв водяникам дихати на суші.
Наприкінці літа за Сергійком і Олею приїхали мами. Діти сумували через розлуку з Бухтиком, але пообіцяли повернутися наступного року.
— Як гарно жити на свiтi, коли знаєш, що ти комусь потрiбен!
Докладний переказ
Поділ на розділи - умовний. Оригінальний твір складається з 32 розділів.
Таємничі події в лісовому санаторії
У лісовому санаторії почали відбуватися дивні речі. Сергійко Микитюк і Вітько Капустін, які відпочивали там, одного вечора помітили за вікном своєї палати дивну мохнату постать з жовтими очима, що прямувала до річки. Хлопці були вражені, але не надали цьому великого значення.
У санаторії також відпочивала дівчинка Оля, яка завжди трималася осторонь від усіх. Вона була дуже сумною і мовчазною. Сергійко намагався заговорити з нею, але дівчинка не звертала на нього уваги. Він навіть написав їй записку, але відповіді не отримав. Згодом виявилося, що Оля захворіла і її перевели до ізолятора.
Лікар Микола Володимирович попросив Сергійка допомогти йому підняти настрій хворій дівчинці. Хлопець відвідав Олю і почав розповідати їй про Бухтика – дивовижну істоту, яка жила в затоні біля санаторію. Оля спочатку не вірила, але поступово зацікавилася розповідями Сергійка.
Знайомство Сергійка з Бухтиком
Одного дощового дня Сергійко помітив у кущах біля санаторію дивну істоту. Це був Бухтик – син водяника Барбули, господаря затону. Він задихався від сухого повітря і благав про допомогу. Сергійко швидко допоміг йому дістатися до душової, де Бухтик жадібно пив воду і розповідав про себе.
Бухтик пояснив, що він може ставати видимим для людей, якщо проковтне спеціальну таблетку-вітамінку. Він прийшов до санаторію на розвідку за дорученням свого батька, який хотів дізнатися, чи не загрожують діти їхньому затону. Сергійко запевнив Бухтика, що вони не становлять жодної загрози.
— Бухтику, не крути хвостом... — А я й не кручу, — вiдказав Бухтик i озирнувся на свiй хвiст. — Звiдкiля ти взяв, що вiн крутиться? — То я просто так сказав. У людей так мовиться...
Раптом у душову зайшла тьотя Клава, сувора няня санаторію. Вона схопила Бухтика за вухо, вважаючи його за переодягненого хлопчика. Але Бухтик зумів стати невидимим, що надзвичайно здивувало тьотю Клаву. Сергійко швидко дав йому нову таблетку, і Бухтик знову став видимим, коли няня пішла.
Згодом Бухтик познайомив Сергійка зі своїм батьком Барбулою та розповів про життя мешканців затону. Хлопець дізнався про русалок Омашу і Чару, про Квакушу Премудру та інших мешканців підводного царства. Між Сергійком і Бухтиком зав'язалася міцна дружба.
Бухтик-перекладач та винахідник
Сергійко прочитав Бухтику вірш "Люблю грозу в начале мая", який дуже сподобався водянику. Бухтик вирішив перекласти його на мову водяників, але зробив це досить своєрідно – просто прочитав вірш задом наперед. Барбула був розчарований таким перекладом, але все одно попросив сина запросити Сергійка почитати ще вірші.
Бухтик також був талановитим винахідником. Він створив підводний телефон, який з'єднував його будинок з будинком батька. Але коли про це дізналася його старша сестра Омаша, вона змусила перенести телефон до її хати і постійно ним користувалася, не даючи Бухтику спокою.
Одного разу Сергійко і Вітько Капустін вирішили порибалити в затоні. Вони не знали, що це викликало паніку серед його мешканців. Барбула вирішив провчити хлопців і навчив малих рибок, як безпечно об'їдати наживку з гачків. Але хижа щука Зубатка, подруга Омаші, не послухалася і накинулася на гачок. Вітько витягнув її з води, що ще більше розлютило Омашу.
Бухтик стрiлою летiв по затону. — Збирайтеся швидше! — вигукував вiн. — Агов! Прийшли Оля з Сергiйком!
Найбільшим винаходом Бухтика став "суходих" – пристрій, який дозволяв водяникам дихати на суходолі. Барбула давно мріяв про такий винахід, щоб мати можливість виходити на берег навіть у спеку. Після багатьох спроб Бухтик створив скриньку з трубками, яка дозволяла дихати водою на суші. Барбула був у захваті від цього винаходу.
Театральні пригоди та дружба
Тим часом Оля почала одужувати. Сергійко познайомив її з Бухтиком, і вони разом допомогли зміцнити коріння верби Барбули, яке підмивала вода. Це дуже зворушило старого водяника, який став прихильніше ставитися до дітей.
Вітько Капустін, який був старостою драматичного гуртка, запропонував Бухтику зіграти роль бісеняти у виставі "Казка про попа і про наймита його Балду". Бухтик погодився, хоча й не дуже розумів, що таке театр. Під час вистави він повністю змінив сценарій, показуючи неймовірні трюки – піднімав коня над головою, змушував кроликів слухатися його команд. Глядачі були у захваті, а Вітько – у відчаї, бо вистава пішла не за планом.
Одного разу діти з санаторію вирушили на грибну прогулянку. Господар лісу Даваня, друг Барбули, влаштував для них справжню грибну гру. Він навчив гриби ховатися і з'являтися за командою, щоб діти могли їх шукати. Вітько Капустін відстав від групи і заблукав. Даваня перетворився на вовка і налякав хлопця, але потім допоміг йому знайти дорогу назад, наповнивши його кошик найкращими грибами.
Сергiйко мимоволi розтягнув рота до вух: такою вже непосидючою iстотою був його древнiй приятель. Нiкому нi разу не довелося побачити непорушного Даваню.
Бухтик також допоміг дядьку Кості, слюсарю санаторію, коли той не міг полагодити водогін. Бухтик стрибнув у колодязь і прочистив фільтр, за що отримав щиру подяку від дядька Кості, який навіть не здогадувався, що перед ним не звичайний хлопчик, а водяник.
Випробування та відкриття
Одного разу Омаша запросила Сергійка на свято Повного Місяця – єдину ніч, коли люди могли бачити русалок. Бухтик не підозрював, що його сестра задумала помститися хлопцю за загибель Зубатки. Коли Сергійко прийшов на галявину, він побачив чарівний танок русалок. Омаша заманила його в трясовину і залишила там помирати.
Оля, яка хвилювалася за Сергійка, не могла заснути. Вона побачила у вікно Бухтика, який прибіг до санаторію по допомогу. Незважаючи на свій страх, дівчинка сміливо вирушила з Бухтиком рятувати друга.
— Ти дуже смiлива людина, Сергiйку, — сказала вона. — Ти найхоробрiша людина в усьому свiтi! I зрозумiло, що пiсля таких слiв Сергiйко згоден був помандрувати на Пiвнiчний полюс...
Після порятунку Сергійка Барбула влаштував суд над своїми дітьми. Омаша вимагала вигнати Бухтика із затону за те, що він допомагав людям. Чара стала на бік брата і заявила, що піде з ним, якщо його виженуть. Барбула, зваживши все, вирішив вигнати не Бухтика, а Омашу, яка порушила закони гостинності і ледь не вбила друга свого брата.
Бухтик знайшов собі нове житло – колодязь, з якого санаторій брав воду. Це було зручно, бо дозволяло йому бути ближче до друзів і не боятися спеки. Він часто відвідував Сергійка і Олю, розповідав їм про життя підводних мешканців, а вони читали йому вірші, які він потім переказував мешканцям затону.
Одного разу до санаторію приїхали мами Сергійка та Олі, щоб забрати дітей додому. Дорогою від станції вони заблукали в лісі через витівки Бухтика і Давані, які не хотіли, щоб діти їхали. Але зрештою мами все ж дісталися до санаторію, і настав час прощатися.
«Молодцi вони, Сергiйко i Бухтик, — з теплотою подумав лiкар. — Якi ж вони молодцi! Не знаю, що б я i робив без них...»
Коли ти потрібен
Настала осінь. Листя з дерев опадало і пливло за течією. Барбула тренувався ходити в суходиху проти течії, готуючись до зимової сплячки. Бухтик, Сергійко та Оля сиділи на березі затону і сумували через майбутнє розставання.
Осiнь була вже не за горами. Ночi ставали все довшими i холоднiшими... Пожовкле листя з тихим шурхотом зривалося з гiлок i, погойдуючись, повiльно пливло за течiєю на пiвдень...
Квакуша Премудра приплила попрощатися з дітьми перед зимовою сплячкою. Вдалині почулися голоси мам, які прийшли забрати Сергійка та Олю. Бухтик засмутився, але Сергійко пообіцяв, що наступного року обов'язково повернеться до затону.
— Ну от, ви собi поїдете, а я... мене все одно, що й не буде тодi на свiтi. — Не треба такого говорити, — попрохала Оля, i голос у неї пiдозрiло затремтiв.
Бухтик був зворушений словами друга і сказав: "Як гарно жити на світі, коли знаєш, що ти комусь потрібен!" Ця думка втішила його, і він з надією дивився в майбутнє, знаючи, що справжня дружба не закінчується з відстанню і часом.