Вишневий сад (Чехов)
Стислий переказ
Маєток з вишневим садом у Росії, приблизно кінець XIX століття. До свого дому з Парижа повернулася Любов Андріївна Раневська з дочкою та братом, охоплена ніжними спогадами дитинства. Але маєток було закладено, загрожував продаж через борги.
Єрмолай Олексійович Лопахін, купець, запропонував врятувати землю, розбивши сад на ділянки під дачі, але Раневська, люблячи вишневий сад через особисті спогади, рішуче відмовилася. Тим часом молодше покоління – дочка Раневської і студент-філософ – мріяли про новий світ.
Раневська знов марнотратно витрачала гроші, навіть роздавала милостиню золотими монетами. Надії на порятунок не з'явилося. Під час торгів, забезпечений, але виходець з кріпаків Лопахін перекупив маєток.
Вишневий сад тепер мій! Мій! Боже мій, господи, вишневий сад мій! Скажіть мені, що я п'яний, не при своєму розумі, що все це мені ввижається...
Вражена й засмучена родина готувалася до від'їзду. Перед виїздом усі забули про старого лакея, який залишився замкненим у пустому домі. Коли всі поїхали, з вулиці почувся звук вирубування вишневого саду. Час минув, старі часи відходили в минуле.
Детальний переказ за діями
Назви дій та їх поділ на сцени — умовні.
Дія 1. Повернення родини до маєтку
Зустріч Лопахіна і Дуняші в дитячій кімнаті
Дія п'єси розпочалася в дитячій кімнаті маєтку Раневської. Була травнева світанкова пора, коли цвіли вишні. Єрмолай Лопахін і покоївка Дуняша чекали на приїзд господині маєтку, яка поверталася з Парижа. Поїзд запізнювався, і Лопахін, який заснув під час очікування, шкодував, що не зустрів Раневську на станції.
Лопахін розповів Дуняші про своє минуле, згадуючи, як батько Раневської колись допоміг йому, коли він був маленьким хлопчиком. Він підкреслював контраст між своїм селянським походженням і нинішнім заможним становищем. Тим часом Дуняша хвилювалася через приїзд господині та розповіла, що конторник Єпіходов сватається до неї.
Приїзд Раневської та емоційна зустріч
Нарешті прибула Любов Андріївна Раневська з дочкою Анею, братом Гаєвим та іншими супутниками. Раневська була схвильована поверненням до рідного маєтку після п'яти років відсутності. Вона з радістю і сльозами оглядала дитячу кімнату, де колись спала, коли була маленькою.
О моє дитинство, чистота моя! В оцій дитячій я спала, дивилася звідси на сад, щастя прокидалось зі мною щоранку, і тоді він був точнісінько такий, ніщо не змінилося.
Аня, дочка Раневської, була стомлена дорогою, але щаслива повернутися додому. Вона розповіла Варі, прийомній дочці Раневської, про їхнє життя в Парижі, про фінансові труднощі матері та про те, як вони ледве змогли повернутися додому.
Розмови про продаж вишневого саду
Незабаром з'явився Леонід Андрійович Гаєв, брат Раневської. Він був сентиментальним і балакучим, часто вживав більярдні терміни в розмові. Гаєв повідомив, що маєток заборгований і буде продано на аукціоні, якщо не сплатити відсотки по закладній.
Лопахін запропонував вихід із ситуації: розбити вишневий сад на ділянки і здавати їх під дачі. Це принесло б достатній прибуток, щоб врятувати маєток. Однак Раневська та Гаєв відкинули цю ідею, вважаючи її вульгарною. Вони не могли уявити, що їхній прекрасний вишневий сад, яким вони так пишалися, буде вирубаний.
Наприкінці дії з'явився Петро Трофимов, колишній учитель покійного сина Раневської, Гриші, який потонув у річці. Його поява викликала болісні спогади у Раневської. Трофимов був вічним студентом, ідеалістом, який проповідував необхідність праці та нового життя.
Дія 2. Філософські розмови на природі
Діалоги про майбутнє у полі біля старої каплиці
Друга дія відбувалася в полі біля старої, занедбаної каплиці. Шарлотта Іванівна, гувернантка, розповідала про своє минуле, про те, що не знає, хто вона і звідки походить. Єпіходов грав на гітарі, а Дуняша мріяла про кохання.
Незабаром з'явилися Любов Андріївна, Гаєв і Лопахін, продовжуючи обговорювати долю маєтку. Лопахін знову наполягав на своєму плані з дачними ділянками, але Раневська відмовлялася його слухати. Вона розповіла про свої фінансові проблеми, про те, як безглуздо витрачає гроші, хоча їх майже не має.
До розмови приєдналися Трофимов, Аня і Варя. Трофимов виголосив палку промову про необхідність праці та про те, що інтелігенція в Росії багато говорить, але мало робить. Він критикував бездіяльність і філософствування без реальних дій.
Людство йде вперед, удосконалюючи свої сили... Все, що недосяжне для нього зараз, колись стане близьким, зрозумілим, тільки от треба працювати, допомагати всіма силами тим, хто шукає правду.
Пропозиція Лопахіна та загадковий звук обірваної струни
Лопахін продовжував наполягати на своєму плані порятунку маєтку. Він пояснював, що дачники – це нова реальність, і через двадцять років вони стануть численними. Але Гаєв і Раневська не сприймали його ідеї серйозно, вважаючи їх нісенітницею.
Старий лакей Фірс згадував минулі часи, коли вишневий сад приносив прибуток. Він розповів, що колись вишню сушили, мочили, маринували, варили з неї варення, і возами відправляли до Москви та Харкова. Але тепер цей спосіб забуто.
Колись, літ сорок-п'ятдесят тому, вишню сушили, мочили, маринували, варення варили... І, бувало, сушену вишню возами відправляли до Москви, до Харкова. Грошей було! І сушена вишня була тоді м'яка, соковита...
Раптом усі почули дивний звук, ніби з неба, схожий на звук обірваної струни. Цей звук викликав у всіх тривогу. Фірс зауважив, що перед нещастям завжди щось подібне відбувається. Незабаром з'явився перехожий, який попросив милостиню. Раневська, незважаючи на власні фінансові труднощі, дала йому золоту монету.
Наприкінці дії Трофимов і Аня залишилися наодинці. Трофимов говорив про необхідність нового життя, про те, що вони вищі за кохання. Він переконував Аню, що вишневий сад – це символ кріпосницького минулого, від якого треба звільнитися. Аня була захоплена його словами.
Вся Росія наш сад. Земля велика й прекрасна, є на ній багато чудових місць... Подумайте, Аню: ваш дід, прадід і всі ваші предки були кріпосники, які володіли живими душами...
Дія 3. Бал і звістка про продаж саду
Святкова атмосфера вечірки
Третя дія відбувалася у вітальні маєтку, де проходив бал. Грав єврейський оркестр, гості танцювали. Шарлотта Іванівна розважала присутніх фокусами. Симеонов-Пищик, поміщик, який постійно шукав гроші, просив у Раневської позичити йому.
Раневська і Трофимов мали гостру розмову. Вона звинувачувала його в тому, що він не розуміє кохання, називала його чистьошкою і диваком. Трофимов образився і пішов, але згодом вони помирилися.
Всі з нетерпінням чекали повернення Гаєва і Лопахіна, які поїхали на торги. Раневська була особливо стурбована, адже сьогодні вирішувалася доля їхнього маєтку. Варя сподівалася, що дядько Гаєв зміг купити маєток на гроші, які прислала ярославська бабуся.
Повідомлення про результати аукціону і тріумф Лопахіна
Нарешті повернулися Гаєв і Лопахін. Гаєв був пригнічений і мовчазний. Лопахін, спочатку не наважуючись сказати правду, нарешті оголосив, що вишневий сад продано. Коли Раневська запитала, хто купив, він відповів, що сам став новим власником.
Лопахін розповів, як відбувалися торги. Він змагався з Деригановим, постійно підвищуючи ціну, і врешті-решт купив маєток за дев'яносто тисяч понад борг. Він був схвильований і радісний, що син кріпака, який колись не мав права навіть зайти на кухню в цьому домі, тепер став власником маєтку.
Раневська була вражена і гірко плакала. Варя, яка керувала господарством, зняла з пояса ключі і кинула їх на підлогу, символічно відмовляючись від своїх обов'язків. Лопахін тріумфував, говорячи, що тепер він вирубає вишневий сад і побудує на його місці дачі.
Аня підійшла до матері, намагаючись її заспокоїти. Вона говорила, що це не кінець, що попереду ще ціле життя, і вони зможуть посадити новий сад. Аня закликала матір дивитися вперед, а не оплакувати минуле.
Прощай, доме! Прощавай, старе життя! Здрастуй, нове життя!.. Ми посадимо новий сад, розкішніший за цей, ти побачиш його, зрозумієш, і радість, тиха, глибока радість опуститься на твою душу...
Тим часом Лопахін намагався освідчитися Варі, але не міг знайти відповідних слів. Їхня розмова знову закінчилася нічим, хоча всі очікували, що вони одружаться. Варя продовжувала плакати, розуміючи, що її надії на шлюб з Лопахіним не здійсняться.
Дія 4. Прощання з маєтком
Підготовка до відїзду
Остання дія відбувалася в тій самій кімнаті, що й перша, але тепер вона була порожньою. Меблі винесли, залишилися лише валізи та дорожні клунки. Родина Раневської готувалася до від'їзду. Лопахін приніс шампанське, щоб попрощатися, але ніхто не хотів пити.
Яша, молодий лакей, який супроводжував Раневську в Парижі, просив її взяти його з собою знову. Він зневажливо ставився до всього російського і мріяв повернутися до Парижа. Трофимов відмовився від грошей, які пропонував йому Лопахін, демонструючи свою незалежність.
Симеонов-Пищик несподівано з'явився з грошима – він здав частину своєї землі англійцям, які знайшли там білу глину. Тепер він міг повернути частину боргу Раневській. Ця новина викликала здивування у всіх присутніх.
Раневська висловила занепокоєння щодо Фірса, якого мали відправити до лікарні. Яша запевнив, що про це подбали, але насправді ніхто не перевірив, чи дійсно старого лакея відвезли до лікарні.
Останні прощання та звук сокири в саду
Настав час прощатися з будинком. Раневська обійшла кімнати, згадуючи своє дитинство і молодість, проведені тут. Вона була сповнена смутку, але намагалася триматися. Гаєв також був емоційно вражений, але намагався приховати свої почуття.
Прощавай, любий доме, старий дідусю. Мине зима, настане весна, а там тебе вже не стане, тебе зламають. Скільки бачили ці стіни!
Лопахін знову намагався поговорити з Варею про їхні стосунки, але розмова знову не склалася. Варя збиралася їхати працювати економкою до Рагуліних, а Лопахін – до Харкова у справах. Їхнє прощання було холодним і незручним.
Всі поспішали на станцію, щоб встигнути на поїзд. Раневська і Гаєв востаннє залишилися наодинці в порожньому будинку. Вони обнялися і заплакали, прощаючись із своїм минулим життям.
О мій милий, мій ніжний, прекрасний сад!.. Моє життя, моя молодість, щастя моє, прощавай!.. Прощавай!.. Востаннє поглянути на стіни, на вікна... По цій кімнаті любила походжати покійниця мати.
Коли всі пішли, на сцені залишився лише Фірс. Виявилося, що про нього забули і замкнули в порожньому будинку. Старий лакей, хворий і слабкий, ліг на канапу, бурмочучи, що життя пройшло, ніби й не жив. Він залишився лежати нерухомо.
П'єса закінчувалася символічним звуком – здалеку було чути, як сокирою рубають дерева у вишневому саду. Цей звук поєднувався з іншим, схожим на звук обірваної струни, який лунав ще в другій дії. Настала тиша, і лише стукіт сокири нагадував про невблаганні зміни, що прийшли в життя героїв.
Чути далекий звук, мов з неба, ніби урвалася струна, завмираючий, сумний. Настає тиша, і тільки чути, як далеко в саду сокирою стукотять по дереву.
Так завершувалася історія вишневого саду і його власників. Стара епоха відходила в минуле, поступаючись місцем новому часу з його практичністю і діловитістю. Раневська поверталася до Парижа, Гаєв ішов на службу в банк, Аня і Трофимов вирушали до Москви з надією на нове життя, а Лопахін залишався господарем маєтку, готовий втілити свої плани щодо дачних ділянок.
Вишневий сад, символ краси і минулого, приречений був зникнути під ударами сокири, але пам'ять про нього залишалася в серцях тих, хто був з ним пов'язаний. Кожен з героїв вирушав у своє майбутнє, несучи з собою частинку цього саду – як спогад, як біль або як надію на щось нове і краще.