Воля до життя (Довженко)
Стислий переказ
Фронтові події Другої світової війни. Оповідач розмовляв із армійським хірургом Миколою Дудком про важкі операції на фронті. Хірург, стомлений, але все ще відданий своїй справі, розповів, що серед жахливих страждань людей побачив головне — людську волю.
На фронті важко поранило розвідника Івана Карналюка. Молодий юнак із Поділля, звичайний колгоспний пастух, виснажений пораненням, героїчно зупинив сильну кровотечу, притискаючись плечем до дерева. Ледве живого його знайшли санітари.
Газова гангрена захопила руку Івана. Попри ампутацію вона поширювалась далі, лікарі вже втратили надію. Зрозумівши це, він доклав неймовірних зусиль та підвівся зі смертного ложа.
— Ви думаєте, я вже помер?.. Перев'язку! Дайте!.. Жить хочу!.. Чого ж ви стоїте?! А-ай... І Карналюк упав на руки лікарів. Схвильований хірург підняв його, як хлоп'я, і поклав на стіл.
Неймовірна воля юнака вразила хірурга, подарувала йому нову енергію і прагнення боротись до кінця. Завдяки цьому лікарям вдалося врятувати Карналюка. Вражений силою духу бійця, хірург подякував за повчальний приклад. Інші поранені відкрито висловили Іванові свою гордість і підтримку.
Детальний переказ
Поділ на розділи є редакційним.
Розмова з хірургом про людську волю
Оповідач запитав свого друга, армійського хірурга Миколу Дудка, про його досвід роботи на фронті. Він цікавився, чи знайшов хірург щось нове, якусь таємницю в людині на війні, коли оперував тисячі поранених.
Микола Дудко відповів, що знайшов у людині волю до життя. Він пояснив, що саме воля визначає сутність людини на війні.
— Воля! — промовив хірург, спинившись і навіть гупнувши своїм здоровим мужичим кулаком по столу. — Людина на війні — це воля. Є воля — є людина! Нема волі — нема людини! Скільки волі, стільки й людини.
Поранення Івана Карналюка
Розвідник Іван Карналюк був поранений під час бою. Осколок міни пошкодив йому ліву руку, з якої фонтаном била кров. Попри поранення, він знайшов у собі сили бігти, щоб не потрапити до рук ворога.
Вибігши з небезпечної зони, Іван втратив сили і впав. У напівсвідомому стані йому привиділась рідна домівка, батьки та кохана Галина. Але він змусив себе опритомніти, розуміючи, що втрата свідомості може означати смерть.
Щоб зупинити кровотечу, Карналюк притиснувся раною до стовбура дерева. Він так міцно зціпив зуби і так широко розплющив очі, що санітари, які знайшли його вранці, спочатку прийняли за мертвого.
Минуле Івана: колгоспний пастух
Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем, якому виповнилося двадцять п'ять років. Він народився на Поділлі і був сином епохи Великої Жовтневої революції.
До війни Іван працював колгоспним пастухом. Він не був спортсменом чи мисливцем, але здобув золоту медаль на Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві за вирощеного ним бика. Його життя було мирним і сповненим праці.
На фронті Іван став снайпером і вбив близько п'ятнадцяти ворогів, хоча особливих геройств за ним не числилося.
Боротьба за життя
Битва тривала день і ніч. У сільській хаті, перетвореній на операційну, хірург працював без перерви кілька днів. Медсестри падали від виснаження, а поранених ставало все більше.
Коли Карналюка принесли до хірурга, минуло вже три дні після поранення. У нього розвинулася газова гангрена, рука була роздута і вкрита багрово-синіми плямами. Температура перевищувала сорок один градус.
Хірург вирішив, що руку врятувати неможливо і доведеться ампутувати. Карналюк, почувши це, сам наполіг на негайній операції. Але ампутація не допомогла - гангрена поширювалася далі.
У шпиталі Карналюк був уже без пульсу, в безнадійному стані. Під час обходу він запитав хірурга, чи буде жити. Лікар збрехав, що все буде добре, але не призначив ні перев'язки, ні процедур. Іван зрозумів, що надії немає.
Не вмирати, мститись над ворогом хотілось Карналюкові. Жити! — Прокляті, о прокляті! Ні, понесу помсту на вашу голову хоч в одній руці... Понесу-у!.. Застогнав воїн, заскреготав зубами і вщух.
Воля до життя перемагає смерть
Після обходу хірург пішов до перев'язочної. Раптом двері відчинилися, і на порозі з'явився Карналюк у мокрих від крові та гною бинтах. Він вимагав перев'язки, заявляючи, що хоче жити.
Карналюк ішов до операційного столу, розхитуючись, немов на палубі корабля в ураганному морі. Вражений небаченим видовищем, хірург прикипів до місця. Страшний був Карналюк і прекрасний.
Хірург був вражений силою волі пораненого. Він поклав Карналюка на стіл і почав працювати з надзвичайним натхненням. Асистент сумнівався, що пацієнта вдасться врятувати, але хірург відповів, що Карналюк уже сам себе врятував.
Хірург працював з любов'ю, захоплюючись фізичною силою та волею до життя свого пацієнта. Він увів йому протигангренозну сироватку і перелив кров. Згодом у Карналюка з'явився пульс, порожевіли щоки, і він відкрив очі.
Урок життя від пораненого
Хірург подякував Карналюку за те, що той навчив його жити, і висловив захоплення благородством його волі. Коли пораненого виносили з операційної, йому аплодувала вся палата.
— Ви виграли генеральну битву майже без всяких засобів до перемоги, — сказав зворушено хірург. — Дякую вам. Ви навчили мене жити. Я схиляюсь перед благородством вашої волі.
Історія Карналюка стала прикладом для інших поранених, яким передалася його воля до життя. Оповідання завершується закликом до читачів черпати силу з волі до життя у важкі часи.