Відданий Друг (Вайлд)
Стислий переказ
Маленьке село, приблизно XIX століття. У прегарному садку жив собі Малий Ганс — бідний, молодий садівник з круглим обличчям та приязною усмішкою, добросердний, довірливий і працьовитий, завжди готовий допомогти своєму другові.
Найкращим другом Ганса вважав себе багатий Мірошник — чоловік середнього віку, егоїстичний, лицемірний і маніпулятивний. Він постійно промовляв красиві слова про дружбу, але водночас задля своєї вигоди щедро користувався добротою Ганса, забираючи у нього квіти, дошки і змушуючи виконувати різноманітні справи.
Одного разу вночі Мірошник попросив Ганса серед несприятливої погоди піти по лікаря для свого сина. Дорогою назад Ганс, не маючи ліхтаря через жадібність Мірошника, заблукав та втопився у болоті. На похороні, розпорядником на якому був той самий Мірошник, він емоційно нарікав:
"Я ж зібрався був подарувати йому свого візка, а тепер не знаю, куди його подіти... Віднині я більш нічого нікому не даруватиму. Ці благородні вчинки, вони завжди тобі боком вилазять!"
Слухачі історії лишились приголомшені мораллю цієї сумної казки про несправжню дружбу.
Детальний переказ
Поділ на розділи є редакційним.
Розмова про дружбу біля ставка
Одного ранку старий Водяний Пацюк вистромив носа зі своєї нори біля ставка. Поруч плавала біла качка з червоними лапами, яка навчала своїх малих каченят пірнати вниз головою. Вона пояснювала, що це необхідно для того, щоб їх прийняли до шляхетного товариства.
Водяний Пацюк розкритикував каченят і заявив, що їх слід було б утопити. Качка заперечила, сказавши, що батькам потрібно мати терпіння. Пацюк відповів, що йому не знайомі батьківські почуття, оскільки він ніколи не був одружений і не мав такого наміру.
"Я ніколи не був одружений і не мав цього наміру. Звісно, любов — непогана річ, але дружба значить набагато більше. Навіть не знаю, що в світі може бути благороднішим, ніж справжня дружба."
Зелена Коноплянка, що сиділа на вербі, поцікавилася, яким Пацюк уявляє собі відданого друга. Пацюк відповів, що відданий друг мусить бути відданим йому. Коноплянка запитала, чи буде він відданим другові у відповідь, і запропонувала розповісти історію на цю тему.
Історія малого Ганса та Мірошника
Коноплянка розпочала свою розповідь про славного хлопця на ім'я Ганс. Він жив сам у маленькій хатинці та мав чудовий сад, де росли різноманітні квіти: гвоздики, левкої, жовтці, троянди, первоцвіти, фіалки та багато інших. Сад завжди був гарний, бо коли одні квіти відцвітали, інші починали цвісти.
У Ганса було багато друзів, але найкращим з них був Великий Х'ю, Мірошник. Цей багатій дуже любив малого Ганса і, проходячи повз його садок, завжди зривав собі букет квітів або жменю любистку, а в пору врожаю набирав повні кишені слив та вишень.
"У справжніх друзів усе мусить бути спільним, — часто примовляв Мірошник, і Ганс, посміхнувшись, кивав у відповідь. Він дуже пишався тим, що має друга з такими благородними думками."
Зимові нестатки малого Ганса
Сусіди дивувалися, що багатий Мірошник ніколи нічим не віддячував малому Гансу, хоча мав сотні мішків борошна, шість молочних корів і велике стадо овець. Але Ганс ніколи не замислювався над цим і радів гарним словам Мірошника про дружбу.
Навесні, влітку та восени Гансу жилося непогано, але взимку, коли не було ні квітів, ні фруктів для продажу, він потерпав від холоду та голоду. Часто він лягав спати, повечерявши лише жменькою сушених груш чи горіхів. До того ж, взимку він почувався дуже самотнім, бо Мірошник ніколи не приходив до нього в гості.
"Поки не зійде сніг, нащо й ходити до малого Ганса... Коли людина у скруті, їй не до гостей. Нехай краще побуде на самоті. Принаймні так я розумію обов'язки справжнього друга."
Коли малий Мірошниченко запропонував запросити Ганса до них, батько відмовив, пояснивши, що якщо Ганс побачить їхній затишний дім і добру вечерю, то може позаздрити, а заздрість губить людську душу. До того ж, Ганс міг би попросити в борг борошна, а Мірошник вважав, що борошно і дружба — різні речі.
Весняні прохання Мірошника та праця Ганса
Коли зима скінчилася і розквітли первоцвіти, Мірошник вирішив відвідати малого Ганса. Його дружина порадила взяти великого кошика для квітів. Мірошник зв'язав крила свого вітряка важким залізним ланцюгом і пішов до села.
Зустрівши Ганса, Мірошник запитав, як той пережив зиму. Ганс відповів, що було важко, але тепер все добре. Мірошник побачив чудові первоцвіти і дізнався, що Ганс продав свій візок, срібні ґудзики, ланцюжок і люльку через зимові нестатки.
Мірошник великодушно запропонував подарувати Гансу свого старого візка. Коли Ганс радісно погодився і згадав, що має кілька гарних дощок для ремонту, Мірошник одразу попросив ці дошки для лагодження даху своєї клуні. Ганс віддав усі дошки, а Мірошник ще й попросив наповнити кошик квітами.
"Любий мій друже, та бери хоч усі мої квіти, я буду тільки радий, що зміг тобі віддячити! Твоя гарна думка для мене дорожча, ніж срібні ґудзики."
Наступного дня Мірошник попросив Ганса віднести мішок борошна на ярмарок. Хоча Ганс був зайнятий роботою в саду, він не відмовив другові. День був спекотний, і Ганс дуже втомився, але зміг продати борошно за добру ціну.
Вранці Мірошник прийшов за виручкою і застав Ганса в ліжку. Він назвав його ледацюгою і сказав, що справжній друг повинен говорити гірку правду. Засоромлений Ганс пішов з Мірошником лагодити дах клуні, хоча дуже хотів попрацювати у своєму занедбаному саду.
Остання послуга та смерть малого Ганса
Одного вечора, коли Ганс сидів біля каміна, хтось постукав у двері. Це був Мірошник, який повідомив, що його син упав з драбини і сильно забився. Він попросив Ганса піти по лікаря, бо ніч була вітряна.
Ганс погодився, хоча Мірошник відмовився дати йому ліхтар, сказавши, що той зовсім новий і буде шкода, якщо з ним щось станеться. Ганс вирушив у темряву, де лютував сильний вітер.
За три години Ганс дістався до будинку лікаря. Той осідлав коня і поїхав до Мірошника, а Ганс пішов слідом. Буря посилилася, пішов дощ, і Ганс заблукав. Він потрапив у болото і втонув. Наступного дня пастухи знайшли його тіло і принесли до села.
На похороні Мірошник був головним розпорядником, адже вважав себе найкращим другом Ганса. Він був вбраний у чорне і постійно витирав очі хусткою.
"Я ж був його найкращим другом, — говорив Мірошник, — тому по справедливості візьму на себе цей почесний обов'язок. І він, з голови до п'ят вбраний у чорне, йшов на чолі поховальної процесії."
Після похорону сільський коваль сказав, що смерть малого Ганса — велика втрата для всіх. Мірошник погодився, додавши, що це особливо велика втрата для нього, адже він збирався подарувати Гансу свого візка, а тепер не знає, куди його подіти.
Реакція Водяного Пацюка та завершення історії
Коли Коноплянка закінчила свою розповідь, Водяний Пацюк запитав, що сталося з Мірошником. Коноплянка відповіла, що її це не цікавить. Пацюк обурився, що вона не попередила його про мораль історії.
"Думаю, ви повинні були мене попередити. Тоді я й слухати вас не став би! Я просто б одразу крикнув: 'Бридня!' — як отой критик. А втім, ще й зараз не пізно."
Пацюк з криком "Бридня!" сховався у своїй норі. Качка, підпливши до берега, зауважила, що у Пацюка є свої гарні риси, але коли вона бачить такого впертого холостяка, їй хочеться плакати. Коноплянка визнала, що, можливо, засмутила Пацюка, розповівши йому історію з мораллю, на що Качка відповіла, що це небезпечно.