Гайдамаки (Шевченко)
Дуже короткий зміст
Правобережна Україна, 1768 рік. Козаки-гайдамаки під керівництвом Максима Залізняка і Гонти повстали проти польської шляхти, яка грабувала й катувала український народ. Молодий сирота Ярема Галайда працював наймитом у єврея, любив дівчину Оксану, доньку церковного старости. Шляхтичі вбили її батька й силою викрали Оксану.
Зненавидівши гнобителів, Ярема приєднався до гайдамаків, проявляв сміливість та безжально мстився за знищену любов і понівечену долю. Повстанці громили польські міста й села; Україна поринула в вогні. В битві під Уманню повстанці жорстоко помстилися шляхті.
Гонта, прагнучи довести відданість справі, власноруч зарізав своїх дітей, вихованих католичкою-дружиною, справжню віру яких поставив під сумнів:
Сини мої, сини мої!
Чом ви не великі?
Чом ворога не різали?
Чом матір не вбили,
Ту прокляту католичку,
Що вас породила?..
Ходім, брате!
Ярема знайшов Оксану, врятував її, і закохані повінчалися в Лебединському монастирі. Залізняк і Гонта були зраджені й покарані поляками, повстання придушили. Після поразки гайдамацького руху Ярема оплакував своїх загиблих побратимів і пішов у невідомість, покинувши місця трагічних боїв і поховань товаришів.
Детальний переказ за розділами
Назва «Пролог» для вступної частини поеми є редакційною.
Пролог
Поема розпочиналася зверненням автора до своїх творів-дітей. Він відправляв їх у світ шукати долі, хоч і розумів, що без матері їх ніхто не привітає. Автор закликав своїх дітей-гайдамаків летіти в Україну, де, навіть якщо зустрінеться лихо, то принаймні не на чужині.
Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля, —
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
Сини мої невеликі,
Нерозумні діти,
Хто вас щиро без матері
Привітає в світі?
Автор скаржився на критиків, які не розуміли його творчості, глузували з нього, радили писати про панські забави, а не про козацьку славу. Але він відмовлявся слухати їхні поради, вирішивши залишитися вірним своїй темі. Він шукав ватажка для своїх гайдамаків, щоб вивести їх у світ.
Інтродукція
У цій частині автор розповідав про історичне тло подій. Колись Польща була могутньою державою, що змагалася з Московією, Османською імперією та німцями. Але польська шляхта втратила свою силу через внутрішні чвари. Шляхтичі кричали «Nie pozwalam!» («Не дозволяю!»), зривали сейми, а магнати палили хати та гартували шаблі.
Коли Станіслав Понятовський став королем і спробував приборкати шляхту, вони збунтувалися. Конфедерати розбрелися по всій Речі Посполитій, включно з Україною, де почали руйнувати та грабувати. У відповідь на це гайдамаки освятили ножі для повстання.
Ярема
Ярема був наймитом у єврея-корчмаря. Хазяїн постійно знущався з нього, змушуючи виконувати найрізноманітнішу роботу. Одного разу він відправив Ярему до Вільшаної з дорученням.
Хоч Ярема й був сиротою, він не нарікав на долю. Він мав кохану дівчину Оксану, дочку титаря з Вільшаної, яка була його єдиною радістю і розрадою. Ярема мріяв про краще життя, коли зможе одружитися з Оксаною.
Серце мліє, як згадаю...
Чому не осталось?
Чому не осталось, чому не витало?
Легше було б сльози, журбу виливать.
Люде одібрали, бо їм було мало.
"Нащо йому доля? треба закопать:
Він і так багатий..."
Конфедерати
Тим часом до корчми, де жив Ярема, увірвалися конфедерати. Вони почали знущатися з корчмаря, вимагаючи грошей та вина. Корчмар намагався догодити їм, але вони продовжували бити його нагаями.
Під тортурами Лейба розповів конфедератам про титаря з Вільшаної та його красуню-дочку Оксану. Він також згадав про червінці, які зберігалися у титаря. Почувши це, конфедерати вирішили негайно вирушити до Вільшаної, щоб пограбувати титаря та викрасти його дочку.
Ляхи змусили Лейбу показати їм дорогу до Вільшаної. Вони залишили корчму, а один п'яний конфедерат залишився під лавою, наспівуючи: «My zyjemy, my zyjemy, Polska nie zginela».
Титар
Ярема прийшов на побачення з Оксаною. Він співав пісню під вербою, чекаючи на кохану. Коли Оксана прийшла, вони зустрілися з великою радістю. Ярема розповів дівчині, що збирається піти до Чигирина, щоб приєднатися до гайдамаків і здобути славу та багатство.
Тим часом у хаті титаря конфедерати вже чинили розправу. Вони катували старого, вимагаючи віддати гроші. Титар мовчав, не видаючи місця схованки. Тоді ляхи почали ще жорстокіше мучити його: сипали жар у халяви, забивали цвяхи в голову. Не витримавши тортур, титар помер.
Оксана, почувши галас, прибігла додому і, побачивши мертвого батька, знепритомніла. Конфедерати схопили дівчину і вивезли її. Ярема, який у цей час ще йшов до Чигирина, не знав про трагедію, що сталася з його коханою та її батьком.
Тяжко, нудно розказувать,
А мовчать не вмію.
Виливайся ж, слово-сльози:
Сонечко не гріє,
Не висушить. Поділюся
Моїми сльозами...
Та не з братом, не з сестрою
З німими стінами
Свято в Чигирині
Автор з сумом згадував колишню славу Чигирина, гетьманської столиці, де колись вирувало козацьке життя. Тепер же місто було в занепаді. Проте саме тут, у темному гаю над Тясмином, зібралися гайдамаки напередодні повстання.
Гайдамаки зібралися в гаю, чекаючи на початок повстання. Серед них були і прості козаки, і старшина. Вони обговорювали майбутні дії, чекаючи на благословення. Старшини сперечалися про те, хто має очолити повстання – Гонта чи Залізняк.
Серед гайдамаків був і сліпий кобзар, який співав пісні про козацьку славу та закликав до боротьби. Він співав про Максима Залізняка, який вів за собою гайдамаків Чорним шляхом. Пісні кобзаря надихали повстанців на боротьбу.
Нарешті задзвонили дзвони, сповіщаючи про початок повстання. Гайдамаки вирушили до церкви, де священик благословив їх на боротьбу, освятивши ножі. Він закликав захищати Україну від гніту та насильства, згадуючи славних гетьманів минулого.
Треті півні
Минув день Маковія, коли гайдамаки освятили ножі. Ляхи та євреї, не підозрюючи про небезпеку, продовжували бенкетувати та знущатися з українців. Вони не здогадувалися, що це їхня остання ніч.
Тим часом Ярема йшов до Дніпра. Він думав про Оксану, не знаючи про її долю. Хлопець мріяв про те, як після перемоги гайдамаків він зможе повернутися до коханої з багатством і славою. Він звертався до Дніпра, передчуваючи, що річка скоро почервоніє від шляхетської крові.
Гомоніла Україна,
Довго гомоніла,
Довго, довго кров степами
Текла-червоніла.
Текла, текла та й висохла.
Степи зеленіють;
Діди лежать, а над ними
Могили синіють.
Коли заспівали треті півні, гайдамаки почали своє повстання. Ярема прибув до Черкас, де приєднався до загону Залізняка.
Червоний бенкет
По всій Україні задзвонили дзвони, сповіщаючи про початок повстання. Гайдамаки з криками «Гине шляхта!» почали нищити своїх гнобителів. Запалали Сміла, Корсунь, Канів, Чигирин, Черкаси. Гонта діяв на Волині та Поліссі, а Залізняк – у Смілянщині.
У Черкасах Ярема також брав участь у повстанні. Він жорстоко мстився ляхам за всі кривди. Залізняк, побачивши завзяття юнака, похвалив його і пообіцяв зробити осавулом. Після бою гайдамаки відпочивали, а Залізняк розпитав Ярему про його походження.
Дізнавшись, що Ярема з Вільшаної, Залізняк розповів йому про вбивство титаря та викрадення його дочки. Почувши це, Ярема знепритомнів. Отямившись, він благав дати йому ножа, щоб помститися ляхам. Залізняк запропонував йому приєднатися до походу на Лисянку і записав його під прізвищем Галайда.
Гупалівщина
Зійшло сонце над Україною, яка палала повстанням. По селах стояли шибениці з повішеними шляхтичами, а тіла вбитих ляхів лежали купами. Навіть жінки приєдналися до гайдамаків, озброївшись рогачами.
Отаке-то було лихо
По всій Україні!
Гірше пекла... А за віщо,
За що люде гинуть?
Того ж батька, такі ж діти, —
Жити б та брататься.
Ні, не вміли, не хотіли,
Треба роз'єднаться!
Гайдамаки на чолі з Залізняком мандрували лісами та ярами. З ними був і Ярема, який тепер називався Галайдою. Він був у глибокій тузі через втрату Оксани. Загін проходив через Вільшану, і Ярема дізнався від місцевого хлопчика, що титаря вже поховали, а Оксану викрали ляхи.
Бенкет у Лисянці
У Лисянці Гонта та Залізняк влаштували криваву розправу над ляхами та євреями. Гнилий Тікич почервонів від крові, а навколо палали будинки. Гайдамаки не милували нікого – ні старих, ні молодих, ні жінок, ні дітей.
Після розправи гайдамаки влаштували бенкет просто на базарі. Вони пили, співали, танцювали, радіючи своїй перемозі. Кобзар грав їм веселих пісень. Але Ярема не брав участі у веселощах. Він сидів осторонь і плакав за своєю втраченою Оксаною.
Раптом до Яреми підійшов чоловік у козацькій киреї. Це був Лейба, який повідомив, що Оксана жива і перебуває в будинку з панами за Тікичем. Він запропонував допомогти врятувати дівчину. Ярема погодився і таємно покинув бенкет.
Поки гайдамаки продовжували святкувати, Ярема з Лейбою пробралися до будинку, де тримали Оксану. Вони знайшли дівчину в льоху, ледь живу, і Ярема забрав її з собою. Він вирішив відвезти кохану до Лебединського монастиря, щоб вона там одужала і була в безпеці.
Болить серце, як згадаєш:
Старих слов'ян діти
Впились кров'ю. А хто винен?
Ксьондзи, єзуїти.
Мандрували гайдамаки
Лісами, ярами,
А за ними і Галайда
З дрібними сльозами.
Лебедин
У Лебединському монастирі Оксана розповіла черниці про свої страждання. Вона згадувала, як ляхи замучили її батька, як вона молилася не за себе, а за свого коханого Ярему. Дівчина не знала, що саме Ярема врятував її.
Коли черниця повідомила, що її врятував козак на ім'я Галайда, Оксана зрозуміла, що це її Ярема. Вона зраділа, дізнавшись, що він обіцяв повернутися за нею через тиждень. Дівчина з нетерпінням чекала на зустріч з коханим.
Через тиждень Ярема повернувся до Лебедина, і вони з Оксаною повінчалися. Але того ж вечора він мусив покинути молоду дружину, щоб продовжити боротьбу з Залізняком. Оксана залишилася чекати на його повернення.
Гонта в Умані
Гайдамаки на чолі з Гонтою та Залізняком підійшли до Умані. Вони оточили місто опівночі, а до ранку вже захопили його. Почалася жорстока розправа над ляхами та євреями. Гонта і Залізняк керували різаниною, підбадьорюючи своїх людей.
Раптом до Гонти привели ксьондза-єзуїта і двох хлопчиків. Гайдамаки повідомили, що це діти Гонти, які виховувалися як католики. Вони вимагали, щоб Гонта вбив своїх дітей, оскільки він присягав різати католиків.
Гонта опинився перед страшним вибором. Він покликав громаду і зізнався, що його діти – католики. Щоб не порушити присягу, він вирішив убити власних синів. Перед смертю він поцілував їх і сказав, що вбиває не він, а присяга. Потім махнув ножем, і діти впали мертвими.
Після цього Гонта разом із Залізняком продовжили різанину в Умані. Вони зруйнували школу базиліан, де вчилися діти Гонти, вбили ксьондзів і втопили школярів у криниці. До ночі вони винищили всіх ляхів у місті.
Коли настала ніч, Гонта таємно виніс тіла своїх дітей за місто. Він викопав могилу, поховав синів, накривши їх червоною китайкою, і гірко плакав над ними. Він просив дітей молитися за нього в потойбічному світі і обіцяв скоро приєднатися до них.
Епілог
Автор згадував своє дитинство, коли він, малий сирота, блукав тими шляхами, де колись ходили гайдамаки. Він розповідав, як слухав розповіді діда про Коліївщину, про те, як Залізняк і Гонта карали ляхів.
Давно те минуло, як, мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав
Без свити, без хліба по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Давно те минуло, як тими шляхами...
Гайдамаки гуляли майже рік, поки їх не розгромили. Гонта загинув, і навіть могили його не залишилося. Залізняк, дізнавшись про смерть побратима, помер від горя на чужині. Повстання було придушене, а Січ зруйнована. Україна заснула, і відтоді на її землях знову зеленіло жито, але вже не для козаків.
Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусим робити?
Нема правди, не виросла;
Кривда повиває...
Розійшлися гайдамаки,
Куди який знає