Десь у Мічігані (Гемінґвей)
Стислий переказ
Селище Гортонова Бухта у Мічігані, приблизно початок XX століття. Молодий коваль Джім Гілмор приїхав із Канади й купив кузню. Він жив над кузнею й обідав у місцевого подружжя Смітів.
У Смітів служницею працювала юна Ліз Коутс, старанна дівчина з веселим обличчям, яка сильно закохалася у Джіма. Вона постійно думала про нього, але Джім ніби й не помічав її.
Одного разу, після повернення з мисливської вилазки, під впливом випитого віскі Джім обійняв і почав цілувати Ліз. Попри страх, вона хотіла його близькості. На пристані Джім поступив з нею грубо й наполегливо.
— Не треба цього робити, Джіме. Не треба.
— Треба. І я це зроблю. Ти сама знаєш, що треба.
— Ні, ні, Джіме. Не треба. Це недобре. Ой, щось там таке... мені боляче. Не треба. Ой, Джіме... Джіме... Ой...
Коли все сталося, Джім заснув. Ліз плакала, накрила його пальтом і, відчуваючи холод і пустку, повернулась додому сама крізь туман.
Детальний переказ
Поділ на розділи — редакційний.
Прибуття Джіма до Гортонової Бухти та зародження почуттів Ліз
Джім Гілмор приїхав до Гортонової Бухти з Канади й купив кузню у старого Гортона. Він оселився над кузнею, а харчувався у Д. Дж. Сміта.
У Смітів працювала служницею Ліз Коутс, яку місіс Сміт вважала надзвичайно чистьохою.
А от він подобався Ліз страшенно, їй подобалося дивитись, як він виходить із кузні, й вона часто ставала в кухонних дверях і виглядала, коли він з'явиться на дорозі, їй подобалися його вуса.
Ліз подобалися білі зуби Джіма, коли він усміхався, і те, що він не був схожий на коваля. Одного разу, коли Джім умивався надворі, Ліз помітила, що їй подобається чорне волосся на його руках і білизна шкіри там, де не було засмаги.
Життя в селищі та мрії Ліз про Джіма
Гортонова Бухта була невеликим селищем з кількома будинками вздовж головної дороги між Бойн-Сіті й Шарлевоєм. У селищі були крамниця, поштова контора, будинки Сміта, Строуда, Діллворта, Гортона й Ван Гузена. Неподалік стояла методистська церква, а з іншого боку селища — школа. Кузня, пофарбована в червоне, розташовувалася навпроти школи.
З кухонних дверей будинку Смітів відкривався вид на ліс, що спускався до затоки, і протилежний берег. Навесні та влітку краєвид був особливо гарний: блакитна затока і білі баранці хвиль на озері. Ліз часто бачила баржі з рудою, що йшли до Бойн-Сіті.
Ліз постійно думала про Джіма, але він, здавалося, не звертав на неї уваги. Він розмовляв зі Смітом про ковальські справи, республіканську партію та Джеймса Блейна, а вечорами читав газети або ходив із господарем бити рибу на ліхтар.
Полювання та очікування повернення Джіма
Восени Джім, Сміт і Чарлі Ваймен вирушили на полювання на оленів у соснові ліси за Вандербілтом. Перед від'їздом Ліз і місіс Сміт чотири дні готували для них їжу. Ліз хотіла приготувати щось особливе для Джіма, але не наважилася попросити в господині потрібні продукти.
Весь той час, поки Джім був на полюванні, Ліз думала про нього, їй стало так тоскно без нього, що просто жах. Вночі вона майже не спала, бо все думала про Джіма, але, як виявилось, і думати про нього було приємно.
Коли Ліз побачила фургон, що повертався, їй стало млосно від хвилювання. Їй здавалося, що варто Джіму приїхати — і все буде добре. Але коли мисливці повернулися, нічого особливого не сталося. Джім привіз трьох оленів, серед яких був великий самець, якого він сам уполював.
Вечір після повернення та події на пристані
Того вечора Чарлі Ваймен залишився вечеряти у Смітів, бо було пізно повертатися до Шарлевоя. Джім приніс із фургона збан з віскі, що залишився після полювання. Чоловіки випили за здоров'я, за вполювання оленя і за майбутнє полювання.
Після вечері Сміт і його дружина пішли спати, а Джім і Чарлі залишилися у вітальні. Ліз сиділа на кухні біля плити, вдаючи, що читає, але насправді чекала, коли Джім виходитиме, щоб побачити його перед сном.
Коли Джім вийшов з вітальні, він підійшов до Ліз ззаду і обійняв її. Вона злякалася, але водночас зраділа, що він нарешті звернув на неї увагу. Джім почав цілувати її, і хоч спочатку Ліз було страшно, згодом їй стало приємно.
То було таке гостре, болісне, навальне відчуття, що, здавалося, несила його й знести. Вона відчувала Джіма крізь спинку стільця, і цього теж несила було знести, а тоді щось у ній раптом наче зрушилось...
Джім запропонував прогулятися, і вони пішли до пристані на березі затоки. Там Джім почав пестити Ліз, і хоч вона боялася і просила його зупинитися, він не слухав. На твердих мостинах причалу Джім зробив їй боляче, а потім заснув. Ліз вибралася з-під нього і заплакала.
Вона спробувала розбудити Джіма, але він міцно спав. Ліз було холодно і гірко. Вона зняла своє пальто, дбайливо вкрила ним Джіма і пішла додому. Між деревами піднімався з-над затоки холодний туман.