Дорогою ціною (Коцюбинський)
Стислий переказ
Україна, 1830-ті роки. Остап Мандрика, не бажаючи коритися панській неволі, вирішив тікати за Дунай, де, за чутками, була воля. Він попрощався з Соломією, яку пан силоміць віддав за свого хурмана, і вирушив у дорогу.
Соломія не змогла жити без коханого і, переодягнувшись у чоловічий одяг та обрізавши коси, наздогнала Остапа. Разом вони дісталися до Дунаю, де приєдналися до групи втікачів, які чекали перевозу через річку.
Під час переправи на них напали прикордонні козаки. Остапа поранили, а Соломія допомогла йому втекти в плавні. Вони блукали в комишах, Остап слабшав від рани. Соломія вирушила шукати вихід, але заблукала і не змогла повернутися до пораненого.
Тим часом у плавнях почалася пожежа. Соломія, рятуючись від вогню, потрапила до циганського табору, де знайшла Остапа. Цигани допомогли їм, але згодом їхню хатину оточили турецькі жовніри, які заарештували всіх, включно з Остапом.
Соломія дізналася, що Остапа хочуть відправити назад до Росії. Вона знайшла свого земляка Івана і разом з ним спробувала визволити коханого під час перевезення через Дунай. Вони напали на човен із конвоєм, але турки відкрили вогонь. Івана вбили, а Соломія потонула в річці.
По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині і обертається в цятку... за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у червоний колір...
Остап вижив і став сторожем на бессарабській полонині. Постарівши, він часто чув, як вітер доносить до нього голос Соломії, що кличе його. Він знав, що скоро з'єднається з нею.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів є редакційними.
Історичний контекст: Україна під гнітом панщини
Події повісті відбувалися у тридцятих роках XIX століття. Українське селянство перебувало під тяжким гнітом панщини, але вільний дух народу не був повністю зламаний.
Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі. Свіжі традиції волі, такі свіжі, що часом трудно було відрізнити сьогодні од вчора, підтримували жевріючу під попелом іскру.
Розділ 1. Рішення Остапа тікати та переодягання Соломії
Остап Мандрика вирішив тікати від пана, не витримавши знущань і неволі. Він прийшов попрощатися з Соломією, яку пан силоміць віддав за свого хурмана. Остап розповів, що збирається втекти за Дунай, де ще можна знайти волю.
Соломія повідомила, що пан розлютився, дізнавшись про наміри Остапа, і погрожував жорстоко покарати його. Вона допомогла Остапові перебратися через тин і провела його до ставка, де вони мали попрощатися.
Соломія несподівано вирішила тікати разом з Остапом. Вона переодяглася в чоловічий одяг, обрізала своє довге волосся і наздогнала Остапа в полі. Спочатку Остап був здивований її появою, але швидко змирився з рішенням коханої. Вони разом вирушили на пошуки волі.
Воля, воля і воля! Се чарівне слово, споетизоване столітнім дідом, розпалювало кров у хлопця, а дедалі, з літами, під впливом витворених панщиною умов, прибирало більш конкретну форму...
Розділ 2. Шлях до Дунаю та невдала переправа
Остап і Соломія довго блукали, переховуючись від переслідувачів. Нарешті вони дісталися до Дунаю, де зустріли групу втікачів на чолі з дідом Овсієм. Втікачі чекали на перевізників, які мали допомогти їм переправитися через річку до Туреччини.
Серед втікачів був і Іван, якого за малий зріст прозвали Котигорошком. Він розповідав, що втік від своєї сварливої дружини. Іван одразу прив'язався до Соломії, готовий був виконувати будь-яке її прохання.
Вночі нарешті прибули човни з перевізниками. Втікачі почали сідати, але раптом з'явилися козаки прикордонної варти. Почалася сутичка. Остап і Соломія не встигли сісти в човен і змушені були тікати через комиші.
Ярами, коритами висхлих річок, лісовими нетрями, прикриваючись нічною темрявою, ховаючись, мов од дикого звіра, тікало од пана і панщини все, що не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі...
Під час втечі Остап був поранений пострілом козака. Куля влучила йому під серце. Соломія допомогла йому сховатися в плавнях. Вони знайшли безпечне місце, де Соломія перев'язала рану Остапа. Стан пораненого був важким, і Соломія вирішила шукати допомоги.
Залишивши Остапа, Соломія вирушила на пошуки виходу з плавнів. Вона заблукала і не змогла знайти дорогу назад до Остапа. Ситуація ускладнилася тим, що в плавнях почалася пожежа. Соломія змушена була тікати від вогню, який швидко поширювався очеретами.
Розділ 3. Пошуки допомоги Соломією в плавнях
Соломія блукала плавнями, відчайдушно намагаючись знайти вихід. Вона страждала від голоду, холоду та страху за Остапа. Навколо неї вирувала пожежа, змушуючи тікати все далі від місця, де вона залишила пораненого коханого.
Нарешті їй вдалося вибратися з плавнів. Вона натрапила на циганський табір, де жила родина Гіци. Соломія благала циган допомогти врятувати Остапа. Вона віддала їм усі свої гроші, і цигани погодилися піти з нею на пошуки пораненого.
Соломія привела циган до місця, де залишила Остапа. Він був ледь живий, але все ще тримався. Раду та його батько Гіца перенесли Остапа до своєї хатини в плавнях. Там стара циганка взялася лікувати пораненого, готувала йому зілля та доглядала за ним.
Маріуца, дружина Раду, спочатку ставилася до Остапа неприязно, особливо в присутності свого ревнивого чоловіка. Але коли чоловіків не було вдома, вона допомагала Соломії та своїй свекрусі доглядати за пораненим.
Стара циганка, мати Раду, виявилася досвідченою знахаркою. Вона лікувала Остапа травами, поїла козячим молоком і постійно стежила за його станом. Завдяки її турботам Остап поступово одужував.
Розділ 4. Виживання Остапа та циганський табір
Остап повільно одужував у циганській хатині. У гарячці він марив, розмовляв зі своїм дідусем, який колись розповідав йому про Січ і боротьбу за волю. Ці спогади давали йому сили триматися за життя.
Життя в циганському таборі було незвичним для втікачів. Вдень жінки їздили жебракувати по навколишніх селах, а чоловіки спали. Вночі ж Гіца та Раду кудись зникали, а потім поверталися з краденими речами та кіньми. Остап швидко зрозумів, що потрапив до злодійського кубла.
Соломія знайшла роботу в сусідньому селі, щоб заробити грошей на прожиття. Але Гіца забирав у неї всі зароблені гроші, вимагаючи плату за притулок та лікування Остапа. Становище втікачів ставало все більш скрутним.
Остап і Соломія вирішили тікати від циган, як тільки йому стане краще. Вони планували звернутися до одноокого мірошника Якима, який знав безпечний спосіб переправи через Дунай. Але їхнім планам не судилося здійснитися.
Одного дня, коли Соломія була на роботі, до циганської хатини увірвалися турецькі жовніри. Вони знайшли крадені речі і заарештували всіх, хто був у хаті, включно з Остапом. Незважаючи на його пояснення, що він не має стосунку до злодійств, його забрали разом з циганами.
Розділ 5. Спроба порятунку та трагічні наслідки
Повернувшись до циганської хатини, Соломія виявила, що Остапа забрали. Вона кинулася до міста Галац, де знаходився конак (турецька в'язниця). Там їй повідомили, що Остапа звинувачують у крадіжках разом із циганами і збираються відправити назад до Росії як втікача.
У розпачі Соломія шукала допомоги і випадково зустріла на базарі Івана-Котигорошка. Він розповів, що після невдалої переправи влаштувався працювати у місцевого господаря. Іван запропонував Соломії свою допомогу у визволенні Остапа.
Соломія дізналася від драгомана (перекладача) в конаку, що Остапа мають відправити човном через Дунай до російського кордону. Вона вирішила влаштувати відчайдушну спробу порятунку. Соломія запропонувала Іванові роздобути зброю, відв'язати човен і напасти на конвой, який перевозитиме Остапа.
Спочатку Іван злякався такого небезпечного плану, але під тиском Соломії погодився допомогти. Вони роздобули старий турецький пістоль і вранці вийшли на річку в човні. Побачивши човен із конвоєм та Остапом, вони почали наближатися до нього.
Соломія гукнула Остапа, попередивши його про напад. Коли човни зіткнулися, почалася сутичка. Іван ударив веслом одного з турків, Соломія вистрілила з пістоля, а Остап кинувся душити третього. Але турки виявилися сильнішими. Один із них вистрілив у відповідь і поранив Івана.
Човен перекинувся, і Соломія опинилася у холодній воді. Вона намагалася доплисти до берега, але сили покидали її. Течія відносила її все далі, а холодна вода сковувала рухи.
Йому не хочеться вмирати. Він хоче жити. Світ такий красний... Остап іще молодий, він не жив іще, не зазнав усього... Йому ще хочеться глянути на сонце, побачити світ божий, людей, обняти Соломію...
Остап залишився в руках турків, які повезли його назад у Росію. Там його чекало суворе покарання: тавро на лобі, побиття канчуками і повернення до пана. Але він вижив і знову втік за Дунай.
Минули роки. Остап став сторожем на бессарабській полонині, де колись відбувалася битва між турецькими яничарами та російським військом. Він жив самотньо, згадуючи своє минуле і Соломію, яка загинула, намагаючись його врятувати.
Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею...
Остап часто розповідав подорожнім свою історію, показуючи шрами від панських канчуків на спині та слід від кулі між ребрами. Він казав, що Соломія часто кличе його, коли вітер гуде в комині його хатини. І він знав, що скоро прийде час возз'єднатися з нею.