Журавлиний крик (Биков)
Стислий переказ
Білорусь, 1941 рік, перші місяці війни. Шестеро бійців отримали наказ утримувати залізничний переїзд протягом доби, щоб прикрити відступ батальйону. Командував групою старшина Карпенко.
Разом з ним були петеерівець Свист, кулеметник Овсєєв, інтелігент Фішер, молодий Глечик та Пшеничний. Уночі Пшеничний дезертирував і здався німцям, але ті його розстріляли. Фішер, залишений у секреті, героїчно загинув, підбивши німецького офіцера. Під час бою Свист підірвав танк, але сам загинув під вибухом. Карпенко був важко поранений у голову.
Овсєєв спробував втекти, але Глечик застрелив його. Залишившись один, Глечик продовжував боротьбу. Над полем пролетіла зграя журавлів, і один підбитий журавель відстав від ключа, його крик нагадав хлопцю про власну самотність і приреченість. Німці пішли в атаку, і Глечик загинув, виконавши наказ.
У другій повісті лейтенант Климченко під час атаки потрапив у полон.
Німецький перекладач Чернов, колишній радянський офіцер, намагався схилити його до зради, але Климченко відмовився. Чернов жорстоко побив його і влаштував провокацію: відпустив лейтенанта до своїх, попередньо передавши по радіо від його імені заклик здаватися в полон.
І Климченко цілком виразно, як може бути тільки за мить до смерті, збагнув, що для всіх цих людей він також ворог. Це відкриття як громом приголомшило його, щось у ньому враз надломилося.
Офіцер особливого відділу хотів віддати Климченка до трибуналу, але ротний Орловець, зрозумівши ситуацію, наказав лейтенантові очолити взвод в атаці, даючи йому шанс реабілітуватися.
Подробний переказ за повістями
Назви розділів у переказі — умовні.
Журавлиний крик
Розділ 1. Залізничний переїзд і шестеро бійців
На звичайному залізничному переїзді, де кінчався насип і рейки бігли по жорстві, зупинилися шестеро бійців. Капітан-комбат поставив їм завдання: перекрити дорогу на добу, а завтра ввечері відійти за ліс.
Дорогу треба перекрити на добу, — хрипким, простудженим голосом казав капітан... Завтра, як стемніє, відійдете за ліс. А день — триматися…
Розділ 2. Бійці готуються до оборони
Командиром групи був старшина Карпенко, який незадоволено бурчав, що людей мало і лопат немає.
Комбат попрощався з бійцями і пішов за батальйоном. Залишилися шестеро: старшина Карпенко, петеерівець Свист, боєць Фішер у окулярах, молодий Глечик, вайлуватий Пшеничний та чорнявий Овсєєв. Карпенко почав розставляти людей по позиціях і наказав копати окопи.
Розділ 3. Старшина і Фішер
Карпенко повів Фішера на пагорок, щоб поставити його в секрет. По дорозі старшина помітив, що боєць читає книжку про Челліні і розглядає фотознімок статуї Давіда роботи Мікеланджело.
Фішер пояснив, що це п'ятиметрова постать, вирізьблена з мармуру за два роки. Карпенко здивувався і зацікавився, а потім залишив Фішера копати окоп на стерні.
Розділ 4. Пшеничний вирішує здатися
Пшеничний сховався в окопі і дістав припасене сало. Він не хотів ділитися з іншими і їв потай. Раптом почулася далека стрілянина за лісом — німці зайшли в тил. Пшеничний вирішив, що настав час здатися в полон.
Життя Пшеничного склалося важко. Батька розкуркулили, його самого не прийняли до технікуму через походження, не взяли в комсомол. Він працював муляром, шахтарем, служив у робочому батальйоні. Усюди йому нагадували про батька-куркуля. Пшеничний озлобився на життя і вирішив, що німці — його шанс врятуватися.
Розділ 5. Вночі копають траншею
Уночі почав накрапати дощ. Бійці копали траншею, щоб з'єднати окопчики. Карпенко наказав Овсєєву копати глибше, а той скаржився, що їх залишили смертниками. Старшина суворо наказав йому замовкнути і не базікати.
Розділ 6. Пшеничний і його минуле
Пшеничний згадував своє життя. У дитинстві він бачив, як батько жорстоко побив наймита Яшку за зламану косу. Потім батька розкуркулили, а Яшка став комсомольським активістом. Іван не пішов за ним, залишився з батьком і через це все життя страждав від свого походження.
Своя сорочка ближче до тіла, а життя для нього дорожче за все, і зберегти його можна, тільки кинувши зброю і здавшись німцям. Може, не вб’ють... і знає, що й німці — люди.
Розділ 7. Свист розповідає свою історію
Опівночі бійці зібралися в сторожці, щоб зігрітися. Свист розпалив грубку і зварив кашу з продуктів, які витягнув з Пшеничного мішка. Карпенко запитав Свиста, за що той сидів у таборі.
Свист розповів свою історію. Він жив у Саратові, працював токарем, але йому набридло. Один чоловік на прізвисько Фролов улаштував його продавцем у хлібний магазин, а потім втягнув у крадіжки. Свист закохався в дівчину Льольку, але вона виявилася подругою Фролова. Під час бійки Свист розповів міліції про всю зграю злодіїв. Його засудили на п'ять років, але з заліками відбув два. Після звільнення він пішов добровольцем на фронт.
Ех, ярина зелена, думаю іноді й дивом дивуюся, як недоладно людина зроблена... Коли є багато, то хочеться ще більше. А коли нема нічого, то якась дрібниця — вже мрія.
Розділ 8. Овсєєв на варті
Овсєєв вийшов на варту. Він думав про свою долю і розумів, що завтра їх усіх переб'ють. Овсєєв згадував своє життя — як він був відмінником у школі, домовлявся з однокласником про списування, як не став музикантом і художником, бо не хотів бути другим. Він вступив до військового училища, але там його не оцінили. На фронті Овсєєв прагнув лише вижити.
Пшеничний вийшов на зміну Овсєєву і незабаром пішов здаватися німцям. Він зустрів двох німецьких мотоциклістів, підняв руки, але вони не взяли його в полон, а просто розстріляли з кулемета.
Розділ 9. Відчай Глечика
Глечик не міг заснути в сторожці. Він згадував своє дитинство, як образився на матір за те, що вона вийшла заміж після смерті батька, і пішов з дому. Тепер йому було дуже шкода матері, яка залишилася в окупації.
Розділ 10. Старшина Карпенко
Карпенку снився важкий сон про батька і братів, про війну з фінами, де він здійснив свій перший подвиг. Він прокинувся і побачив, що Пшеничного немає. Карпенко почув далеку кулеметну чергу і зрозумів, що німці вже близько. Він розбудив бійців і наказав готуватися до бою.
Карпенко думав про своїх бійців. Він знав, що Фішер і Глечик — слабкі вояки, Овсєєв — хитрий і ненадійний. Він сподівався на Свиста, але й той колишній в'язень. Карпенко вирішив, що сам не підведе — він виконає наказ до кінця.
Розділ 11. Фішер у полі
Фішер провів страшну ніч у полі, мерзнучи від холоду і дощу. Він копав окоп, але земля була тверда. Боєць думав про мистецтво і про те, чи справді воно найважливіше в житті. Він згадував свого брата-інженера, який віддав свої сили справі, здатній врятувати світ.
Очевидно, боротьба за право жити важливіша за мистецтво, і їй, напевно, судилося пережити його. Цей несподіваний висновок трохи заспокоїв Фішера й додав йому сили.
Перед світанком Фішер задрімав. Раптом він почув гуркіт мотоциклів — німці їхали по дорозі. Фішер почав стріляти, хоч погано бачив через короткозорість. Він вбив одного німця, але сам загинув від автоматної черги.
Розділ 12. Карпенко і перша атака
Почувши постріли, Карпенко зрозумів, що Фішер загинув. Незабаром на дорозі з'явилися німецькі мотоцикли і два бронетранспортери. Свист підбив обидва транспортери з петеера, а Карпенко розстріляв мотоциклістів з кулемета. Німці відступили, залишивши на дорозі вбитих.
Бійці раділи першій перемозі. Карпенко похвалив Свиста за влучні постріли. Але старшина згадав про Фішера, який несподівано виявився героєм. Карпенко шкодував, що недооцінював його.
Свист і Глечик сходили до підбитих машин і принесли трофейний німецький кулемет. Карпенко віддав його Овсєєву, а сам залишився зі своїм «дегтярьовим». Бійці готувалися до нової атаки.
Розділ 13. Загибель Фішера та Свиста
Німці почали другу атаку. Вони вдарили з гармати по сторожці, і Карпенко був поранений у голову. Свист побачив, що його петеер підбитий, і вирішив підірвати танки гранатами на містку. Він підповз до містка і кинув гранати під гусениці танка, але сам загинув від вибуху.
Німці відступили після загибелі Свиста. Глечик залишився біля пораненого Карпенка, який непритомний лежав у траншеї. Старшина все ще намагався командувати, шепочучи: «Свист... Вогонь!»
Розділ 14. Карпенко поранений
Глечик перев'язав Карпенка і сидів біля нього. Старшина був без свідомості, його обличчя змарніло. Хлопець відчував страшну самотність і не знав, що робити далі. Він ходив траншеєю і думав про загиблих товаришів.
Раптом Глечик почув, що Карпенко помер. Хлопець залишився зовсім один на переїзді. Він готував зброю до нового бою, переносив кулемети, збирав патрони. Глечик розумів, що йому доведеться стояти до кінця.
Розділ 15. Глечик залишається один
На переїзді запанувала тиша. Глечик сидів на бруствері і думав про своє життя. Він розумів, що всі його колишні образи були дрібними в порівнянні з тим жахом, який він пережив. Хлопець відчував, що після цього він уже не зможе бути колишнім.
Глечик знав, що йому не вижити, але жити хотілося дуже сильно. Він подивився на сонце і раптом почув журавлиний крик. У небі летів ключ журавлів, а за ним — відсталий підбитий журавлик, який розпачливо кликав зграю.
Навздогін за зниклим ключем... летів, наче накульгував у повітряному просторі, відсталий, підбитий журавлик. Від його майже людського розпачу аж здригнувся вражений Глечик...
Розділ 16. Трофейний кулемет
Глечик згадував матір, вчительку Клавдію Яківну, друга Альошку Бондаря, дівчинку Людку, яку він образив. Він шкодував, що не попросив у матері пробачення за свою образу. Хлопець думав про те, що мати залишилася сама в окупації.
Раптом Глечик почув гул — з села виповзла валка німецьких танків. Хлопець схопив гранату і притиснувся до стіни траншеї. Він розумів, що це кінець, і намагався пригамувати в собі тугу до життя, в якій великою жагою все бився далекий закличний журавлиний крик.
Розділ 17. Друга німецька атака
Німці почали третю атаку. Вони обстріляли переїзд з гармат, а потім пішли танки і піхота. Глечик стріляв з кулемета, кидав гранати, але сил у нього вже не було. Він розумів, що не втримає висоту.
Раптом Глечик побачив, що Овсєєв біжить канавою до лісу. Хлопець закричав йому, щоб той зупинився, але Овсєєв не слухав. Тоді Глечик схопив кулемет і випустив по дезертиру всю стрічку. Овсєєв упав у канаві.
Глечик повернувся до Карпенка. Старшина лежав мертвий, на його обличчі застиг подив. Хлопець сидів біля нього і плакав. Він відчував, що залишився зовсім один проти німецької армії.
Розділ 18. Овсєєв тікає
Овсєєв вирішив втекти, коли побачив, що Карпенко поранений, а Свист загинув. Він не хотів гинути за якийсь паперовий принцип і вирішив рятуватися. Овсєєв побіг канавою до лісу, але Глечик застрелив його з кулемета.
Розділ 19. Журавлиний крик
Глечик залишився один на переїзді. Німці готували нову атаку, ставили гармати, підтягували машини. Хлопець знав, що не встоїть, але не хотів здаватися. Він сидів на бруствері і дивився в небо, де летів журавлиний ключ.
Раптом почався гуркіт — німецькі танки пішли в атаку. Глечик схопив гранату і притиснувся до стіни траншеї. Він чекав кінця, але в його душі все бився далекий закличний журавлиний крик — символ життя, яке він так прагнув зберегти.
Пастка
Розділ 1. Невдала атака
Березневого ранку 1943 року рота автоматників атакувала німецьку висоту, але атака зірвалася під шквальним вогнем кулеметів. Бійці залягли на голому лані і відступили в яр. Капітан Орловець був незадоволений і лаяв командирів взводів — молодшого лейтенанта Зубкова і лейтенанта Климченка.
Климченко образився на ротного і сказав, що німці зірвали атаку, а не його взвод. Між ними виникла сварка. Орловець погрожував примусити Климченка брати висоту з одним взводом, але потім заспокоївся і наказав готуватися до нової атаки.
Розділ 2. Климченко в полоні
Друга атака була успішнішою. Рота мовчки вискочила з яру і кинулася на висоту. Німці відкрили вогонь, але бійці вже наближалися до траншеї. Климченко першим вдерся в траншею, вбив німця і побіг далі. Раптом його вдарили по голові, і він втратив свідомість.
Климченко прокинувся від холоду. Німецький конвоїр волік його траншеєю. Лейтенант зрозумів, що потрапив у полон. Його привели в землянку, де німецький офіцер оглянув його документи. Потім з'явився санітар і перев'язав йому голову.
Розділ 3. Чернов пропонує співпрацю
У землянці з'явився чоловік у німецькому мундирі, який заговорив російською мовою. Він назвався Черновим і сказав, що колись жив у Москві на Таганці. Чернов запропонував Климченку виступити по динаміку і закликати своїх товаришів здатися. Лейтенант відмовився.
Розділ 4. Пастка та катування
Чернов показав Климченку список його взводу і сказав, що німці можуть використати його без участі лейтенанта. Климченко спробував вирвати список, але Чернов обхитрив його — справжній список залишився у нього. Розлючений Чернов жорстоко побив Климченка.
Зрештою, ми можемо зробити все, що треба, і без твоєї участі... лишишся без заслуг. Перед німцями. А так заслуги твої подвояться. До квадрата піднесуться. Зрозумів?
Уночі Климченко почув, що німці по динаміку передають звернення до його взводу від його імені. Він гримів у двері машини, кричав, але німці не відчиняли. Лейтенант розумів, що тепер його вважатимуть зрадником.
Вранці німці відрізали гудзики на його штанях, щоб він не міг втекти. Потім Чернов повів Климченка на передову. Лейтенант зрозумів, що його відпускають до своїх, щоб там його вважали зрадником і розстріляли.
Розділ 5. Випробування в полі
Чернов вивів Климченка з траншеї в поле між німецькими і радянськими позиціями. Лейтенант пішов до своїх, чекаючи пострілу в спину, але німці не стріляли. Він зрозумів, що це пастка — його відпускають, щоб свої вважали його зрадником.
Климченко йшов полем, тримаючи руками штани. Він бачив, що в яру стоять його бійці, але розумів, що для них він тепер ворог. Лейтенант дійшов до яру і спустився вниз. Там на нього чекав Орловець.
Розділ 6. Звинувачення у зраді
Орловець вдарив Климченка, а той відповів йому ударом. Бійці кричали, що лейтенант — зрадник. З'явився капітан Пєтухов з особливого відділу і сказав, що Климченко піде до трибуналу. Лейтенант хотів застрелитися, але Голанога відібрав у нього автомат.
Раптом почалася артпідготовка — незабаром мала початися атака. Орловець наказав Пєтухову забиратися і дозволив Климченку очолити свій взвод. Лейтенант зрозумів, що ротний повірив йому і дає шанс реабілітуватися в бою.
Розділ 7. Допит Пєтухова
Климченко зайняв своє місце в цепу. Хтось дав йому автомат і ватник. Він відчував вдячність до Орловця за довіру. Рота готувалася до атаки, а Пєтухов стояв осторонь і дивився на них.
Стривайте! Ви що? У мене в дев’ять нуль-нуль атака! Ви це враховуєте чи ні? ... А нічого! Забирайся під три чорти! У мене атака! Командири взводів, по місцях!
Розділ 8. Порятунок і нова атака
Орловець подав команду, і рота автоматників піднялася в атаку. Климченко біг разом з усіма, відчуваючи, що повернувся до життя. Він знав, що тепер перед ним тільки німці і проклятий Чернов, і все в ньому рвалося до помсти або смерті. Рота пішла в атаку на висоту.