За річкою, в затінку дерев (Гемінґвей)
Стислий переказ
Італія, кінець 1940-х років. П'ятдесятирічний полковник Річард Кантуелл приїхав до Венеції на полювання. Він мав серйозні проблеми зі здоров'ям — хворе серце, і лікар попереджав про небезпеку. Дорогою полковник відвідав місце, де був поранений під час Першої світової війни.
У Венеції полковник зустрівся з дев'ятнадцятирічною аристократкою Ренатою, в яку був закоханий. Вони проводили час разом: відвідували бари, ресторани, каталися на гондолі. Рената подарувала полковнику свій портрет і смарагди, які він спочатку не хотів приймати. Полковник купив їй брошку-негренятко з чорного дерева.
Під час їхніх зустрічей полковник розповідав Ренаті про війну, свої бойові подвиги та розчарування у військовому керівництві. Він ділився спогадами про битви, в яких брав участь, про втрачений полк і про помилкові накази, які призвели до загибелі багатьох солдатів. Рената уважно слухала, намагаючись зрозуміти його.
Наступного дня полковник вирушив на полювання на качок із бароном Альваріто. Сидячи в бочці посеред замерзлої лагуни, він згадував Ренату і їхнє прощання. Полковник відчував, що його серце може зупинитися будь-якої миті. Після полювання, повертаючись до Трієста, він попросив шофера Джексона зупинити машину.
"Джексоне, знаєте, що сказав якось генерал Томас Джексон. Тоді, коли його спостигла нагла смерть? ... «Ні, ні, переправимося і відпочиньмо там, за річкою, в затінку дерев»."
Полковник перебрався на заднє сидіння і помер. Джексон знайшов записку з наказом повернути портрет Ренати до готелю "Грітті" у Венеції.
Детальний переказ
Поділ на розділи є редакторським, оригінальний твір складається з 45 розділів.
Полковник Кантуелл та його хвороба
Полковник піхотних військ США Річард Кантуелл, якому виповнилося п'ятдесят років, проходив медичний огляд перед поїздкою на полювання до Венеції. Він вживав нітрогліцерин, щоб пройти огляд, хоча лікар Дік, який давно його знав, висловлював недовіру щодо стану його здоров'я.
Лікар запитав про кількість поранень у голову та контузій, яких полковник отримав близько десяти серйозних і ще три легші. Незважаючи на проблеми зі здоров'ям, полковник запросив лікаря на полювання на качок у гирлі Тальяменто, але той відмовився, віддаючи перевагу качкам у ресторані.
Подорож до Венеції та спогади про війну
Полковник Кантуелл їхав з Трієста до Венеції старою дорогою зі своїм шофером Джексоном. Дорогою він згадував, як колись подорожував цими місцями пішки або вантажівкою під час війни. Вони перетнули тимчасовий міст через річку Тальяменто, де було видно наслідки війни: зруйновану віллу, знищену бомбардуванням.
По дорозі вони обговорювали наслідки бомбардувань і мистецтво. Джексон висловив бажання, щоб хтось змалював красу гір навколо Кортіни. Полковник показав йому місце, де він воював у молодості, і вони обговорили, кому належав Трієст під час війни.
Проїжджаючи через Фоссальту, полковник згадав, як його поранили там під час Першої світової війни. Він відвідав місце поранення, яке легко впізнав за вигином річки. Там, де колись стояли кулемети, тепер росла трава. Він справив потребу на тому місці, де його було поранено, і поклав туди банкноту в десять тисяч лір як пам'ятник.
"Смердітимеш і розкладатимешся не так уже й довго, зате зробишся ніби якимсь добривом, навіть кістки не пропадуть марно. Хотілося б лежати десь у далекому куточку садиби, щоб звідти видно було чепурний старий будинок..."
Прибуття до Венеції та зустріч з друзями
Прибувши до Венеції, полковник залишив машину в гаражі і сів на човен до готелю "Грітті". Дорогою він розмовляв з човнярем про його старий двигун і пообіцяв допомогти з придбанням нового. Човняр розповів про свою велику сім'ю та втрати на війні.
У готелі "Грітті" полковника зустрів метрдотель, якого він називав Gran Maestro. Вони привіталися як давні знайомі, брати по зброї, що захищали Венето. Вони випили по чарці за Орден, який вони створили з ненависті до тих, хто наживався на війні.
Піднявшись до свого номера, полковник зателефонував графині, але її не було вдома. Коридорний Арнольдо приніс йому джин і кампарі та розповів про качок, яких полковник подарував його родині. Вони обговорили полювання на качок і політичну ситуацію.
Зустріч з Ренатою та вечір разом
Полковник вийшов з готелю і попрямував до бару "Гаррі", де зустрів Андреа, високого чоловіка з породистим обличчям. Згодом з'явилася Рената, молода і вродлива дівчина, яку полковник називав своїм "дивом дивним". Вони замовили сухі мартіні, і полковник зізнався Ренаті у коханні.
Рената розповіла про свій дивний сон про руку полковника, схожу на руку Спасителя. Вони спостерігали за людьми в барі і обговорювали своє майбутнє. Рената зізналася, що їй важко через їхню різницю у віці та його хворобу. Полковник приймав ліки і відчував запаморочення.
Вони вирішили повечеряти в "Грітті". Дорогою Рената подарувала полковнику свої смарагди як талісман, а він обіцяв купити їй негренятко з чорного дерева в тюрбані з діамантів і рубіном, яке вона давно хотіла.
У номері полковника Рената запитала, чи одружиться він з нею, і чи матимуть вони п'ятеро синів. Полковник погодився. Вони ніжно розмовляли, і полковник порівняв її голос з віолончеллю Пабло Казальса.
"Чому ти не можеш стати моєю, чому я не можу любити її й пестити, чому не можу сплодити з нею п'ятеро синів, а потім розіслати їх на п'ять сторін світу, хоч би де ті сторони були? Не розумію. Така вже, мабуть, мені випала карта."
Нічні роздуми та спогади
Після вечері в ресторані готелю "Грітті" полковник і Рената вирішили покататися на гондолі. Під час прогулянки вони кохалися під ковдрою, яку дав їм Gran Maestro. Рената сказала, що тепер вона – це він, і щойно взяла Париж.
"Я кохаю тебе по-справжньому, — сказав він. I коли гондола круто повернула ліворуч, а вітер ударив йому в праву щоку, коли його старечі очі спіймали обриси Палацу дожів і усвідомили, що то він..."
Полковник провів Ренату додому, і вони попрощалися. Повернувшись до свого номера, він побачив, що Арнольдо подбав про його комфорт: на ліжку лежала піжама, біля лампи – вальполічелла, мінеральна вода з льодом і бокал. Портрет Ренати стояв на видному місці.
Полковник дістав з кишені смарагди, подаровані Ренатою, і розглядав їх, перекладаючи з хворої руки в здорову. Він усвідомлював, що ці коштовності коштують чверть мільйона, що становило його заробіток за чотириста років. Він поклав смарагди в кишеню піжами, прикрив їх хусточкою і застібнув кишеню.
Прокинувшись вранці, полковник звернувся до портрета Ренати, вимагаючи від нього виправдань, але потім заспокоїв, кажучи, що виправдовуватися немає сенсу. Він знайшов ще одну пляшку вальполічелли і розмірковував про любов до країни і про те, що не варто боятися в цьому зізнаватися.
Ранок з Ренатою та її портрет
Полковник Кантуелл зустрів Ренату у кав'ярні "Флоріан" у Венеції. Вона помітила, що з ним щось не так, але він заперечив. Вони вирішили поснідати в готелі "Грітті". Дорогою вітер розвівав волосся Ренати, і полковник милувався її свіжим обличчям, грудьми в чорному светрі та примруженими від вітру очима.
У ресторані готелю "Грітті" їх зустрів Gran Maestro. Рената замовила все, що є, але замість кави хотіла чай. Gran Maestro запропонував нирки, смажені з печерицями, омлет з трюфелями або канадську грудинку. Полковник замовив флягу вальполічелли і порцію грудинки.
Після сніданку полковник і Рената повернулися до номера полковника, щоб роздивитися портрет при денному світлі. Полковник попросив Ренату стати біля її портрета, щоб їх можна було порівняти. Вони лежали на ліжку, і Рената запитала, чому полковник ніколи не зачиняє вікна.
Рената просила полковника розповісти про війну. Він спочатку відмовлявся, але потім погодився. Полковник розповів про генерала Ейзенхауера, якого вважав втіленням добропорядності, та про інших полководців. Він згадав, як бився проти Ервіна Роммеля, коли той був ще капітаном.
"Ти моя остання, щира і єдина любов. Так? Але ж ти справді попросила мене розповісти."
Полковник розповів Ренаті про висадку в Нормандії, про те, як їхній підрозділ зустрів опір на березі, з'єднався з десантниками та захопив Шербур. Він згадав генерала "Блискавичного Джо", який керував операцією, і описав жахливі наслідки бомбардування, порівнюючи місцевість з виверженням вулкана.
"Смерть — справа суто особиста і досить гидка,— Він замовк, трохи подумав і раптом сказав: — Ні. Виходь заміж, народиш п'ятьох синів і всіх їх назвеш Річардами."
Прощання з Ренатою та відїзд
Полковник Кантуелл і Рената стояли біля вітрини ювелірного магазину, розглядаючи дві фігурки негренят з чорного дерева, прикрашені коштовним камінням. Рената обрала фігурку праворуч, вважаючи, що у неї симпатичніше обличчя. Вони зайшли до магазину, щоб роздивитися її ближче та дізнатися ціну.
Проте, навіть зі знижкою, у полковника не вистачало грошей. Рената запропонувала продавцю покласти фігурку у футляр і відіслати до Чіпріані з проханням заплатити за неї і залишити в себе, поки полковник не прийде. Полковник нагадав Ренаті, що залишив її смарагди на її ім'я у сейфі готелю "Грітті".
У барі "Гаррі" полковник і Рената обговорювали свою уявну подорож до Америки. Вони планували купити машину в Канзас-Сіті, отримати права в Міссурі і подорожувати країною. Рената мріяла зупинятися в найкращих готелях і готувати полковнику його улюблені коктейлі.
Полковник Кантуелл прощався з Ренатою у Венеції. Він розраховувався за готель, давав чайові, і Джексон відносив речі, включаючи портрет Ренати, в човен. Рената просила дозволу поїхати з полковником до гаража, і він погодився.
Рената знову питала, чому їй не можна поїхати з ним. Полковник відповідав, що її не запрошували, і намагався бути добрим, хоч йому легше, коли він злий. Вони сіли на лавку під голими деревами. Рената почала плакати, хоч і не хотіла. Полковник назвав її найкращою дівчиною у світі.
Полковник відвіз барона Альваріто до його вілли, яка, на щастя, не постраждала від бомбардувань через віддаленість від військових об'єктів. Барон запросив його приїздити на полювання щонеділі. Полковник попросив Альваріто передати вітання Ренаті.
Полювання на качок та смерть полковника
Полковник Кантуелл сидів у схованій в лагуні дубовій бочці, з якої мисливці полюють на качок. Він згадував, як весело вони їхали сюди з іншими мисливцями. Полковник бачив замерзлу лагуну і сподівався на вдале полювання.
"Ні, я не дам йому спаскудити мені ранок,— казав собі мисливець.— Коли сонце не розтопить криги, багато не настріляєш. Ну, може, кілька качок — і не дам я йому зіпсувати собі полювання!"
Раптово з'явилися два шилохвости, і полковник вбив спочатку качура, а потім і самичку. Він думав, що це вбивство, але визнав, що стріляє ще непогано. З'явилися чирки, і полковник чекав, поки вони підлетять ближче.
Раптом він почув постріл з-за спини, з боку берега, порослого осокою. Полковник побачив, як човняр стріляє в качок, які летять на нього. Полковник вважав це злочином, адже човняру дали рушницю лише для добивання підранків.
Полковник знав, що йому шкідливо сердитись, тому приймав дві таблетки і запивав їх джином з фляги. Він уявляв, як би хотів, щоб Рената була поруч з ним у великій бочці. Він би озирався на неї і влучно підбивав би качок.
Човен повільно плив до нього, ламаючи кригу. Човняр збирав дерев'яні вабці, ловив підсадну качку та клав її в мішок. Собака, ковзаючись, підбирав вбитих качок. Полковник запропонував човняреві випити з його фляги, і той подякував.
Полковник Кантуелл і Джексон виїхали на шосе, почало смеркатись. Полковник наказав Джексону повернути ліворуч, хоча це не дорога на Трієст. Він шкодував, що не встиг написати Ренаті, але вважав, що вони вже все одне одному сказали.
Раптово його схопив напад, якого він чекав від початку полювання. Він думав, що це вже майже кінець, хоча йому пророкували більше. Напад повторився, і полковник згадав слова генерала Томаса Джексона перед смертю: "А. П. Хіллу приготуватись до атаки... Ні, ні, переправимося і відпочиньмо там, за річкою, в затінку дерев".
Полковника знову схопило, цього разу смертельно. Він наказав Джексону зупинити машину і вимкнути фари, запитуючи, чи знає той дорогу до Трієста. Полковник перебрався на заднє сидіння, зачинивши двері. Це були його останні слова. Джексон увімкнув фари і розвернув машину в напрямку Трієста.