За сестрою (Чайковський)
Стислий переказ
Україна, часи татарських набігів. У селі Спасівка жила козацька родина Судаків: дід Андрій, його син Степан з дружиною Палажкою та їхні діти — Петро, Павло і Ганна. Одного літнього вечора на село напали татари. Вони вбили діда Андрія та Палажку, Степана взяли в полон, а тринадцятирічну Ганну схопили в ясир. П'ятнадцятирічному Павлусеві вдалося втекти на татарському коні.
Павлусь зустрів козака Семена Непорадного, а згодом приєднався до козацького загону сотника Недолі. Козаки розбили татарський загін і визволили частину бранців, серед яких був і батько Павлуся. Дізнавшись, що Ганну повезли до Криму, Павлусь вночі таємно покинув козаків і вирушив на її пошуки.
Дорогою хлопця схопив розбійник-харциз і продав татарським купцям. Павлусь швидко вивчив татарську мову і потрапив до багатого купця Сулеймана. За спробу втечі його жорстоко покарали і відправили пасти коні. Згодом хлопця викликали до Девлет-гірея, впливового татарина, який шукав свого сина Мустафу, захопленого козаками.
Павлусь сказав, що його сестра знає, де Мустафа, і Девлет-гірей наказав знайти дівчину. Коли Ганну привезли, Павлусь виїхав їй назустріч.
"Ганнусю! Ганнусенько! Чи жива ти, чи здорова?" На цей клич Ганна відхилила плахту. Вона пізнала по голосі брата та, побачивши його в татарському вбранню, не пізнала, лиш очі вирячила.
Павлусь навчив сестру, що казати татарам: нібито вона бачила, як козаки полонили Мустафу. Девлет-гірей відправив посольство з викупом до лубенського полковника. Коли Мустафа повернувся живим, татарин пообіцяв відпустити брата і сестру на волю, але тільки навесні, бо взимку степ небезпечний. Павлусь також випросив волю для українського невільника Остапа Швидкого, який допомагав йому в неволі.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів — редакційні.
Розділ 1. Напад татар на Спасівку та втеча Павлуся
На правому березі річки Самари, недалеко від Дніпра, розташувалося українське село Спасівка. Воно мало типовий для тогочасних українських поселень вигляд: хати з дерева та глини, вкриті соломою або очеретом, розташовані рядком вікнами на південь, оточені городами та садками. Посередині села був великий майдан з невеликою дерев'яною церквою.
То були страшні часи татарських набігів на Україну. В тих часах вибирали люди під свої оселі такі місця, які, на їх гадку, давали б найпевніший захист перед ворогом та в яких можна б знайти найвигідніші умовини до життя.
У Спасівці жив славний козацький рід Судаків. На час оповідання родина складалася з діда Андрія, його сина Степана, невістки Палажки та їхніх дітей: старшого сина Петра, який пішов на Запоріжжя, п'ятнадцятирічного Павла та тринадцятирічної Ганни.
Дід Андрій навчав Павлуся козацького ремесла: їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука, орудувати шаблею. Він також розповідав онукові про Запоріжжя, козаків та їхні походи.
Від цих оповідань вироблялася в Павлуся завзята козацька вдача. В такім молодечім пориві робив він не одне таке, за що хотіли його батьки покарати. Тоді він утікав або до діда в пасіку, або в тернину.
Павлусь і Ганна дуже любили одне одного. Брат навчав сестру всього, що сам знав від діда, а вона завжди заступалася за нього перед батьками.
З цього завелась між дітьми така любов, що одне без одного жити не могло і, здасться, не було нічого такого, чого б не зробив Павлусь для Ганнусі...
Одного літнього вечора, коли спасівчани відпочивали після вечірні, село раптом оточили татари. Вони підпалили хати з чотирьох боків і з криками "Аллах! Аллах!" кинулися на людей. Дід Андрій і Степан зі списами в руках стали захищати свою родину, але татарський аркан повалив Степана на землю, а дідові розчерепили голову шаблею.
Павлусь намагався захистити сестру, але татарин вдарив його кулаком по голові, і хлопець знепритомнів. Коли він опритомнів, то побачив, як мати захищає Ганну сокирою, але татарин штрикнув її ножем у груди. Ганну схопили і понесли. Павлусь, оговтавшись, сховався в бур'яни, а потім, скориставшись метушнею, відв'язав татарського коня, сів на нього і втік зі Спасівки.
Розділ 2. Зустріч з козаком Непорадним у степу
Павлусь скакав степом усю ніч, поки не опинився над річкою Самарою. Переплив її і продовжив свою втечу. На світанку він побачив високу могилу, біля якої спав козак. Це був Семен Непорадний, кремезний чоловік років тридцяти, відомий на Січі своєю силою.
Козак помітив пораненого хлопця, допоміг йому злізти з коня, промив рану і перев'язав її. Павлусь розповів йому про напад татар на Спасівку, про загибель рідних і полон сестри. Непорадний дав хлопцеві поїсти і вклав спати.
Незабаром до Свиридової могили, де вони зупинились, прибула ватага козаків на чолі з Остапом Тріскою. Серед них був і старий сивий козак Панас, якому було вже 80 років. Він був бандуристом, характерником і знахарем, умів лікувати рани.
Дід Панас оглянув рану Павлуся і перев'язав її як слід. Козаки розпитували хлопця про напад на Спасівку. Серед них виявився Петро Судак, старший брат Павлуся, який дуже зрадів, побачивши брата живим, але засмутився, дізнавшись про долю родини.
Козаки вирішили наздогнати татар і відбити полонених. Дід Панас порадив спочатку розвідати, скільки татар, а потім вже вирішувати, чи нападати. Козаки погодились і вирішили відпочити до полудня, щоб коні набралися сил.
Розділ 3. Підготовка козаків до бою з татарами
Поки козаки відпочивали, Непорадний залишився на варті. Він помітив татарина, який їхав слідами Павлуся. Козак вирішив не стріляти, а зловити його живим. Він майстерно накинув аркан на татарина і зв'язав його.
Тим часом до Свиридової могили прибула ще одна сотня козаків на чолі з сотником Андрієм Недолею. Він був незадоволений тим, що козаки не виставили варти і їх легко можна було заскочити зненацька.
Козаки вирішили об'єднатися під проводом Недолі. Сотник, Тріска і дід Панас піднялися на могилу, щоб обговорити план дій. Вони вирішили послати розвідника до татарського коша, щоб дізнатися, скільки там ворогів.
Тим часом інші козаки допитували полоненого татарина. Він розповів, що їхній загін налічував 400 осіб під проводом Мустафи-аги, сина ханського Девлет-гірея. Вони напали на Спасівку, бо знали від татар-крамарів, що там багато заможних людей.
Сотник Недоля розробив план: спочатку невелика група козаків на чолі з Тріскою наблизиться до татарського коша і спробує виманити татар. Потім вони вдаватимуть, що відступають, заманюючи ворогів у пастку, де їх зустріне основна частина козаків.
Розділ 4. Битва з татарами та звільнення бранців
Козак-розвідник дістався до татарського коша і побачив, що татари розташувалися біля річки. Він піднявся на могилу, щоб краще роздивитися, і зарізав татарського вартового. Але інші татари помітили його і здійняли тривогу.
Ватага Тріски наблизилася до татарського коша. Татари вишикувалися півмісяцем, готуючись до оборони. Тріска наказав козакам відступати, і татари кинулися за ними в погоню. Сам Тріска залишився позаду, щоб стримати татар і дати своїм козакам час відступити. Він хоробро бився, але був оточений ворогами.
Тим часом Недоля розділив свою сотню на дві частини і розташував їх обабіч дороги, якою мали втікати козаки Тріски. Коли татари, переслідуючи козаків, опинилися між двома частинами загону Недолі, сотник дав знак, і козаки вдарили на татар з обох боків.
Почалася жорстока битва. Козаки Тріски, побачивши, що їхні товариші прийшли на допомогу, розвернулися і вдарили на татар спереду. Татари опинилися в оточенні і зазнали великих втрат. Ті, що залишилися живими, кинулися тікати.
Непорадний відзначився в бою, вправно ловлячи татар арканом. Йому вдалося схопити самого Мустафу-агу, ватажка татарського загону.
Після бою козаки знайшли тіло Тріски, який загинув, стримуючи татар. Вони також виявили, що серед полонених, яких вдалося звільнити, був і Степан Судак, батько Павлуся.
Степан розповів, що йому вдалося розв'язати мотузки і звільнити інших бранців, коли татари почали тікати від козаків. Але Ганни серед звільнених не було. Виявилося, що дівчат і малих хлопців татари відправили вперед ще напередодні.
Недоля вирішив переслідувати другу частину татарського загону, щоб звільнити решту бранців. Павлусь благав батька і брата просити сотника, щоб той наказав наздоганяти татар, які забрали Ганну.
Розділ 5. Павлусь сам вирушає на пошуки сестри
Козаки наздогнали другу частину татарського загону і розгромили його, звільнивши ще кількох бранців. Але Ганни серед них не було. Степан і Петро вирішили повертатися додому з іншими спасівчанами, які були звільнені.
Павлусь не міг змиритися з думкою, що сестра залишиться в полоні. Він знав, яка доля чекає на полонених дівчат - їх продають на базарах, відправляють до гаремів або й за море в Туреччину.
"Ледви, чи ти її найдеш. Тут продають дівчат з рук до рук. На усіх базарах їх повно. Відтак забирають до гаремів, а то й у Туреччину за море вивозять. А тих базарів тут багато, багато..."
Вночі, коли всі спали, Павлусь тихенько встав, взяв у брата сумку з сухарями, дві пістолі, мішечок з кулями й ріжок з порохом, осідлав свого коня і вирушив на південь, у напрямку Криму.
Коли вранці Степан і Петро прокинулись і не знайшли Павлуся, вони зрозуміли, що хлопець поїхав шукати сестру. Сотник Недоля, дізнавшись про це, сказав: "Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде..."
Павлусь їхав степом, орієнтуючись за зорями, як його навчив дідусь. Він зупинявся лише для короткого відпочинку і щоб напоїти коня. Хлопець був сповнений рішучості знайти сестру або загинути, намагаючись її врятувати.
Розділ 6. Подорож до Криму з татарськими купцями
Павлусь їхав степом кілька днів. Одного разу він зупинився на ночівлю біля річки і заснув. Вранці його розбудив розбійник-харциз, який забрав у хлопця коня і зброю, а самого Павлуся продав татарським купцям, що поверталися з Києва до Криму.
Серед купців був старий Сулейман-ефенді з сивою бородою. Він купив Павлуся за двадцять золотих. Хлопець швидко зрозумів, що опір марний, і вирішив скористатися ситуацією, щоб дістатися до Криму, де сподівався знайти сестру.
Під час подорожі Павлусь показав себе кмітливим і працьовитим. Він швидко вчив татарську мову і виконував усі доручення. Татари були задоволені ним і навіть пропонували прийняти їхню віру, обіцяючи за це свободу, але хлопець відмовився.
Павлусь дивився заляканими очима на татарина. Татарин махав до нього рукою й усміхався. "То бач, сину, воєнне діло! До цього треба звикати, - пояснював один козак. - Зловиш ти його, ти йому пан, зловить він тебе, то в ясир пожене."
Нарешті караван дістався до Перекопу, а звідти до Криму. Павлусь вперше побачив море і гори. Купці привезли його до оселі Сулеймана в селі Коджамбаку. Тут хлопець познайомився з українським невільником Остапом Швидким, який розповів йому про життя в неволі.
Розділ 7. У неволі в Сулеймана та зустріч з Девлет-гіреєм
Син Сулеймана, Мустафа, хотів зробити Павлуся слугою в покоях, але хлопець відмовився прийняти мусульманську віру і навіть заявив, що втече при першій нагоді. За це його жорстоко побили і відправили до конюхів.
Павлусь працював біля коней, доїв кобил, робив сир та кумис. Він старанно виконував усі доручення, але постійно думав про втечу. Потай від усіх він збирав необхідні для втечі речі: ніж, сумку для харчів, уздечку.
Одного дня Мустафа, оглядаючи табун, помітив Павлуся і, задоволений його роботою, наказав повернути хлопця до покоїв. Але Павлусь вирішив не чекати і тієї ж ночі втік, осідлавши одного з коней.
"Допоможи мені, Господи Спасе і свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і з землею зрівняю". Павлусь, їдучи майданом, здійняв шапку і став молитися.
Проте далеко втекти не вдалося. Його зустрів татарин, який впізнав коня Сулеймана і вирішив повернути втікача господарю. Павлусь хитрістю переконав татарина, що їде за дорученням Мустафи по знахаря для хворого сина, і той відпустив його. Але хлопець вирішив повернутися до табуна, знаючи, що за спробу втечі його покарають менше, ніж якщо його спіймають.
Мустафа наказав покарати Павлуся двадцятьма ударами нагайки і продати. Коли всіх невільників зібрали на майдані для покарання, до оселі прибув мулла від Девлет-гірея Ібрагіма, який шукав свого сина Мустафу-агу, що зник під час походу на Україну.
Павлусь, почувши це, заявив, що знає, де перебуває Мустафа-ага. Мулла забрав хлопця до Девлет-гірея в Бахчисарай.
Розділ 8. Воззєднання з Ганною та хитрий план
У Бахчисараї Павлусь розповів Девлет-гірею, що його син потрапив у полон до козаків під час нападу на Спасівку. Хлопець хитро додав, що всі подробиці знає його сестра Ганна, яка теж потрапила в полон до татар. Він сподівався, що Девлет-гірей накаже знайти дівчину.
Так і сталося. Девлет-гірей наказав своїм людям знайти Ганну, обіцяючи Павлусеві велику нагороду, якщо його відомості підтвердяться. Хлопця поселили в гостьовій кімнаті і поводилися з ним шанобливо.
Через три тижні прийшла звістка, що дівчину знайшли в прибережному місті Анатолії, де її готували до відправки в Царгород для якогось турецького баші. Павлусь отримав дозвіл виїхати їй назустріч.
Зустріч брата і сестри була зворушливою. Ганна спочатку не впізнала Павлуся в татарському вбранні, а коли зрозуміла, що це він, знепритомніла від радості. Коли вона отямилася, брат розповів їй свій план: вони скажуть, що Мустафа-ага в полоні у лубенського полковника, і Девлет-гірей відправить туди послів з викупом.
Павлусь навчив сестру, що говорити: вона мала вдавати, ніби не розуміє татарської мови, щоб він міг бути перекладачем. Коли вони повернулися до Девлет-гірея, Ганну відвели до жіночого відділення, а Павлусь залишився в своїй кімнаті.
Павлусь знав, що його жде. Йому стало жаль молодого життя, та дарма, така вже козацька доля. Про це він багато наслухався від покійного дідуся. Він теж козацька дитина і не ліпший від інших. Як гинути, то й гинути.
Девлет-гірей відправив послів до лубенського полковника з багатим викупом за сина. Павлусь і Ганна з нетерпінням чекали їхнього повернення, розуміючи, що від цього залежить їхня доля.
Розділ 9. Повернення Мустафи та обіцянка свободи
Минув більше ніж місяць, перш ніж прийшла звістка, що Мустафа-ага повертається живий і здоровий. Девлет-гірей з радості виїхав йому назустріч з цілим почтом. Павлусь, дізнавшись про це, побіг до Ганни з радісною новиною.
Коли Мустафа-ага повернувся, він був здивований, дізнавшись, що Павлусь збрехав про свою сестру. Хлопець зізнався, що це він сам бачив, як Мустафу полонили, а про сестру сказав навмисно, щоб її знайшли. Девлет-гірей пробачив йому цю хитрість.
Девлет-гірей запропонував дітям залишитися з ними, прийняти їхню віру, обіцяючи прийняти їх за своїх дітей. Але Павлусь і Ганна попросили лише волі та дозволу повернутися в Україну.
"Вельможний Девлет-гірею! Коли ти показав мені стільки ласки... то я ще про одне тебе прошу... у Сулеймана-ефендія живе невільник Остап Швидкий, українець, земляк мій... Викупи його і подаруй мені."
Девлет-гірей погодився відпустити їх, але не зараз, а навесні, коли буде безпечно подорожувати степом. Він також пообіцяв дати їм грамоти і охорону, щоб їх не чіпали татари по дорозі. Крім того, на прохання Павлуся, він викупив у Сулеймана невільника Остапа Швидкого, щоб той міг повернутися з ними в Україну.