Земля (Кобилянська)
Стислий переказ
Село на Буковині, кінець XIX століття. У заможних господарів Івоніки та Марійки двоє синів — старший Михайло і молодший Сава.
Михайло любив землю, був чесним і працьовитим, хотів одружитись з бідною наймичкою Анною, та служив у війську. Його молодший брат Сава був байдужий до господарства, лінивий, впав у залежність від Рахіри, дівчини з сумнівною репутацією.
Після повернення Михайла з війська між братами виникла суперечка за батьківську землю. Одного дня Михайла знайшли застреленим у лісі. Підозра впала на Саву.
Ти! — скричала. — Ти! — і, вп'яливши свої нігті в його тіло, в його руки, притиснула своє лице до його рамена і, зойкнувши з ненависті, вкусила його всіма зубами.
Ці слова викрикнула Анна, звинувачуючи Саву у вбивстві її коханого. Саву арештували, але звільнили через нестачу доказів. Анна втратила близнят від Михайла, збожеволіла від горя та потрапила до лікарні. Батьки перенесли похорон сина, втратили віру в майбутнє, важко працювали, витрачаючи всі заробітки на поминальні обіди.
Сава одружився з Рахірою, між ним та батьками залишилося холодне мовчання. Івоніка мовчки терпів біль за синів, а Марійка переповнилась ненавистю до молодшого сина. Після кількох років вони віддали землю племіннику, чужим людям, залишившись наодинці й не простивши Саві, який втратив спокій і мету в житті, мучений гріхом братовбивства.
Детальний переказ за частинами
Поділ на частини відповідає оригінальній структурі твору, але групування глав у підрозділи в межах частин — редакторське.
Частина 1. Життя селянської родини та служба Михайла
Знайомство з родиною Федорчуків та їхнім господарством
Село Д. розташовувалося за дві години від річки Серет на Буковині. Рівні поля нагадували степ, а з західного боку села тягнувся великий панський ліс. Серед хат, що стояли віддалено від села, виділялася хата заможного ґазди Василя Чоп'яка та його дружини Докії, яка служила у дворі. Їхня хата мала чисті вікна, сад із шляхетними овочами, а всередині панували чистота й лад.
Неподалік жила родина Федорчуків. Івоніка та Марійка мали двох синів – старшого Михайла та молодшого Саву. Івоніка був працьовитим господарем, який любив землю понад усе. Марійка, його дружина, була доброю господинею, але постійно переживала за своїх дітей, особливо за Михайла.
Кохання Михайла та Анни
Михайло, старший син Івоніки та Марійки, був працьовитим, чесним і відповідальним хлопцем. Він любив землю і допомагав батькові в господарстві. Потай від батьків Михайло закохався в Анну, робітницю в панських покоях.
Одного вечора, коли Анна поверталася від старої Онуфрії з грибами, її зустрів Михайло. Він зізнався їй у коханні та запропонував одружитися. Анна була щаслива, але боялася, бо була бідною і нічого не мала. Михайло запевнив її, що кохає її та не потребує багатства. Вони обмінялися обіцянками вірності, і Михайло подарував Анні перстень.
Анна дрижить над своїм хлопцем якоюсь боязкою любов'ю з цілої поважної, глибокої душі, що натерпілася до дна, і знає лише одну мету — вивести дитину свою в люди.
Стосунки Сави з Рахірою та від'їзд Михайла на службу
Молодший син Федорчуків, Сава, був повною протилежністю брата. Лінивий та упертий, він не любив землю і не допомагав батькам у господарстві. Натомість Сава потрапив під вплив Рахіри, дочки Григорія, яка мала на нього згубний вплив.
Рахіра підбурювала Саву проти родини, особливо проти Михайла. Вона хотіла, щоб Сава отримав усю землю батьків. Івоніка та Марійка були проти стосунків сина з Рахірою і ставили його перед вибором: або Рахіра, або земля.
«Рахіра — або земля!..» — сказав одного разу коротко тато, а мама неначе тисячами язиків повторяла те саме. Всі закутки хати відзивалися до нього... Ба навіть і сама земля мала лише ті одні слова для нього.
Тим часом Михайла забрали до війська. Це стало великим горем для родини, особливо для Марійки, яка не могла змиритися з думкою, що її улюблений син має покинути дім. Івоніка також тяжко переживав від'їзд сина, розуміючи, що без нього буде важко обробляти землю.
Я дав би кров свою, коби лиш міг затримати його! Три роки лишитися мені без правої руки. Три роки обробляти мені землю без нього, без нього збирати, без нього сіяти!
Важкі дні Михайла у війську
Михайло, прибувши до міста, відчував глибокі зміни. Міська метушня, поспіх і механічність викликали в нього блідість і знесилення, адже він звик до спокою природи. Він сумував за домом, за тихими полями, очима тварин і матір'ю, що плакала.
Туга за домом виснажувала його. Біля великої казарми його серце завмирало, і він розумів, що тут має стати іншим. Івоніка, який мовчки супроводжував сина, бачив на подвір'ї казарми багато рекрутів і відчував гордість за те, що вони всі служать царю. Але згодом це почуття зникало, і він відчував себе дрібним.
Минали тижні. Михайло не міг звикнути до казарменого життя. Він важко виконував накази, які здавалися йому жорстокими і не мали нічого спільного з вимогами землі. Його душа, звикла до простоти, раниться об незрозумілі вимоги. Він відчував, що на нього чекає небезпека.
Івоніка часто відвідував сина, приносив йому їжу та підтримував його. Він сидів на толоці, де тренувалися солдати, щоб Михайло бачив його і не сумував. Марійка ж постійно плакала за сином і чекала на його повернення.
Зростання напруження у родині
Тим часом напруження в родині Федорчуків зростало. Марійка все більше нарікала на Саву, звинувачуючи його в крадіжках та лінощах. Вона була переконана, що Рахіра має на нього поганий вплив і підштовхує до злочинів.
Івоніка намагався захищати сина, але й сам бачив, що Сава змінився не на краще. Він знав, що Сава вкрав ланцюг з панського шпихліра, який потім Григорій продав жидові. Івоніка був свідком цього, але мовчав, бо Сава – його син.
Марійка попереджала Саву, що якщо він не кине Рахіру, то не отримає землі. Вона розповідала, як тяжко вони з батьком працювали, щоб заробити на цю землю, і не хотіла, щоб Рахіра топтала її та годувалася нею. Сава запевняв, що не претендує на землю, але Рахіра продовжувала підбурювати його проти батьків.
Ми люди, що знаємо лиш землю! Вона чорна та й руки наші почорніли від неї, та проте вона свята. Я хотів би, аби й онуки мої й діти онуків моїх не відривалися від неї.
Частина 2. Трагедія родини та її наслідки
Повернення Михайла та вагітність Анни
Минув рік. Михайло повернувся з війська і активно працював по господарству, наводячи лад. Батько Івоніка був дуже радий поверненню сина. Марійка вже планувала весілля Михайла з багатою дівчиною. Навіть Сава здавався веселішим, хоча й уникав розмов про Рахіру.
Тим часом стало відомо, що Анна вагітна. Вона нікому не зізнавалася, хто батько дитини. Її вигнали з дому та били, коли зустрічали. Докія прийняла Анну до себе. Анна зізналася Докії, що батьком дитини є Михайло, і попросила не зраджувати її таємницю. Михайло сам мав усе розповісти батькам на день святого Михайла.
Анна жила в Докії, працювала та ховалася від людей. Вона чекала повернення Михайла. Анна носила робітникам їжу в поле, доглядала худобу та шила. Від усіх боків вона зустрічала цікаві погляди, а перешіптування жінок не мало кінця.
Зростання напруги між братами
Напруга між братами зростала. Сава під впливом Рахіри все більше віддалявся від родини. Рахіра підбурювала його проти Михайла, кажучи, що після повернення брата Сава піде до війська, а Михайло одружиться і отримає найкращу землю.
Одного вечора Анна йшла по сіль і зустріла Саву. Він мовчав і дивився на неї дивним поглядом. Анна злякалася і благала його не вбивати її. Сава, помовчавши, з презирством штовхнув її ногою і пішов геть. Анна в паніці втекла додому. Докія, у якої вона жила, заспокоювала її, вважаючи, що їй просто привиділося.
За чотири дні до свята Михайла в господарстві Івоніки трапилося нещастя. Маленьке теля вийшло зі стайні та почало весело стрибати по подвір'ю. Сойка, роздратована рухливістю теляти, напала на нього. Перелякане теля намагалося перескочити через пліт, але зачепилося і розпороло собі живіт.
Михайло запропонував полагодити пліт, взявши кілля з «сусіднього» лісу. Сава підтримав цю ідею, кажучи, що це не завдасть шкоди. Михайло вагався, але погодився.
Вбивство Михайла та перші наслідки трагедії
Івоніка поїхав до міста у справах. Михайло пішов до лісу по кілля для плоту. Того ж дня старий Онуфрій Лопата приніс страшну звістку – Михайло лежав застрелений у «сусідньому» лісі.
Марійка, почувши це, заривається пальцями у волосся і починає страшно кричати. Вона вибігає з хати і біжить до лісу, незважаючи ні на що. У лісі Марійка знаходить тіло Михайла. Навколо вже зібрався натовп людей. Житар із сусіднього села розповідає, як знайшов тіло Михайла, прикрите сердаком, з закривавленою сорочкою.
Хто тебе застрілив, Михайлику? Хто? Хто зігнав тебе з сього світу, аби мати більше місця для себе? Хто? Скажи мені!
Того ж дня Івоніка повертається додому з міста. Він бачить, як до його хати наближається процесія людей з возом, на якому лежить тіло його сина Михайла. Івоніка підходить до воза і бачить мертвого Михайла. Він гладить його обличчя і запитує, хто його вбив. Люди відповідають, що він мертвий. Івоніка помічає, що немає Сави. Він запитує, де Сава, але ніхто не відповідає.
Сава прибіг, почувши страшну звістку, і почав голосно ридати над тілом брата. Батько ж мовчав, чекаючи, що Михайло скаже хоч слово. Рана Михайла знову почала кровоточити. Мати, Марійка, підняла тіло сина, щоб підкласти іншу подушку. Вона не дозволяла нікому торкатися його.
Похорон та ув'язнення Сави
Наступного дня приїхала комісія для розслідування вбивства Михайла: двоє судових урядників та лікар. Вони оглянули тіло та констатували навмисне вбивство. Слідчі зробили висновок, що постріл було здійснено з близької відстані, коли Михайло, ймовірно, нахилившись, рубав кілля.
Лікар помітив, що Сава блідий і тремтить. Сава пояснив, що в нього болить живіт. Лікар побачив на його штанах плями крові. Сава пояснив, що це від зайця, якого він вбив, але лікар засумнівався. Саву розпитували про рушницю, про його місцезнаходження в ніч вбивства. Він сказав, що був у дівчини, Рахіри.
Саву заарештували. Під час розтину тіла Михайла, Івоніка випросив дозвіл тримати тіло сина. Лікар констатував, що Михайла можна було врятувати. Івоніка побачив, як з тіла випала куля, загорнута в тканину, і сховав її. Івоніка вдарив Саву по обличчю. Саву забрали жандарми.
Похорон Михайла відбувся вночі. Процесія з людьми, що несли свічки, вирушила з дому Івоніки через поля. Чоловіки з непокритими головами виразно було видно у місячному сяйві, а жінки в білих хустках нагадували лілеї. Докія та Петро вели матір Михайла за домовиною, а Івоніка йшов сам, не відриваючи погляду від домовини.
Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона створила пащу й забрала тебе! Дурень був ти на ній, дурень... Наймитом був ти, наймитом!
Доля Анни та прозріння Марійки
У Анни народилися близнята, два хлопчики. Докія вирішила залишити її в себе до весни, а потім допомогти влаштувати дітей, щоб Анна могла піти на службу і заробляти гроші. Після пережитого нещастя Анна здавалася більшою та вищою, але виглядала страшно: худою, жовтою, з блідим обличчям. Вона ніколи не усміхалася, з гідністю переносила горе і втратила надію на майбутнє.
Одного разу Анна, за порадою Докії, пішла до Івоніки й Марійки просити, щоб вони взяли одного з дітей. Докія радила, що, можливо, вони захочуть виховати собі онука, особливо старшого, схожого на батька. Івоніки не було вдома, а Марійка накинулася на неї, як тигриця, кричачи, щоб вона більше не переступала її поріг.
Селом ширилася чутка про те, що Анна хоче вбити Саву, вважаючи його вбивцею Михайла. Вона переслідувала його всюди, намагаючись задушити. Сава боявся лише її, як дикої звірини. Одного разу Анна, годуючи дитину в полі, побачила Саву і напала на нього. Вона накинулася на нього, намагаючись задушити, викрикуючи, що знає про його злочин і хоче помститися.
Довготривалі наслідки трагедії
Минуло шість років після трагічних подій. На полях все ще стояв старий бурдей, поступово занурюючись у землю. У бурдеї жили Марійка та Івоніка. Марійка висохла, а Івоніка передчасно постарів. Вони жили лише для землі та худоби, не припиняючи важкої праці.
Глибока, глуха туга виростала з неї, добиралася до нього й точила неустанно спокій. День і ніч квиліло в ньому питання: «Чому те все сталося, що сталося? Як його земля носить?»
Саву звільнили з в'язниці через брак доказів. Він одразу пішов до Рахіри, а вже потім до батьків. Батьки зустріли його зі сльозами. Сава дуже схуд, зблід і майже не розмовляв. Здавалося, що за час перебування у в'язниці він втратив дар мови. Він стояв у кутку, мов чужий, і розгублено дивився навкруги.
Через два тижні померли близнята Анни, і вона впала в меланхолію. Згодом Анну відвезли до лікарні. Петро одружився з Анною, яка після чотирьох місяців лікування в шпиталі працювала служницею у директора шпиталю. Вони прожили разом п'ять років. В їхньому домі панував лад, створений працею та розумом. Анна любила свого сина і хотіла дати йому освіту, щоб він став людиною.