Злочин і кара (Достоєвський)
Стислий переказ
Петербург, 1860-ті роки. Колишній студент Родіон Раскольников жив у злиднях у тісній комірчині, схожій на шафу.
Він розробив теорію про поділ людей на «звичайних» і «незвичайних». Незвичайні люди, на його думку, мають право переступати моральні закони заради великої мети. Щоб перевірити свою теорію і допомогти матері та сестрі, які жили в скруті, Раскольников вирішив убити стару лихварку Альону Іванівну.
Він прийшов до старої під виглядом клієнта і вбив її сокирою. Несподівано повернулася її сестра Лизавета, і Раскольников змушений був убити і її. Він забрав деякі речі, але не зміг скористатися награбованим через нервове потрясіння.
Після злочину Раскольников важко захворів. Його мучили підозри слідчого Порфирія Петровича, який вів справу про вбивство. Раскольников познайомився з Сонею Мармеладовою, дочкою спившегося чиновника, яка змушена була займатися проституцією, щоб прогодувати сім'ю.
До Петербурга приїхали мати і сестра Раскольникова. Дуня збиралася вийти заміж за підлого Лужина заради грошей, щоб допомогти братові, але Раскольников зірвав це заручення. Також з'явився Свидригайлов, який переслідував Дуню і знав про злочин Раскольникова.
Раскольников зізнався Соні у вбивстві. Вона переконувала його покаятися. Соня сказала йому:
Вставай! Іди тепер, зараз же, стань на перехресті, вклонися, поцілуй спочатку землю, яку ти осквернив, а потім уклонися всьому світові і скажи всім: "Я вбив!"
Свидригайлов покінчив життя самогубством. Раскольников нарешті зважився і зізнався у злочині. Його засудили до восьми років каторги в Сибіру. Соня поїхала за ним і своєю любов'ю допомогла йому духовно відродитися.
Підробний переказ за частинами
Назви частин та епілогу — умовні.
Частина 1. Злочин: планування та здійснення вбивства
У липневу спеку молодий чоловік вийшов зі своєї комірчини в Петербурзі, уникаючи зустрічі з хазяйкою, якій заборгував за квартиру. Його мучили думки про задуманий злочин, але він сумнівався у своїй здатності його здійснити. Спека, задуха і сморід міста неприємно вражали його нерви.
Раскольников прямував до старої лихварки Альони Іванівни, щоб заставити годинник батька. Він уже бував у неї раніше і знав розташування квартири. У пивниці він зустрів п'яного чиновника, який розповів йому трагічну історію своєї родини.
Шановний добродію мій, бідність не порок, це істина. Знаю я, що і пияцтво не доброчесність, і це тим паче. Але убозтво, добродію, убозтво — це порок.
Мармеладов розповів, що його дружина Катерина Іванівна хворіла на сухоти, а дочка Соня змушена була займатися проституцією, щоб прогодувати сім'ю. Раскольников проводив його додому і дав родині останні гроші.
Частина 2. Перші наслідки: слідство та сімя
Раскольников отримав листа від матері, в якому вона повідомляла про заручини сестри Дуні з надвірним радником Лужиним та їхній приїзд до Петербурга. Розуміючи, що сестра жертвує собою заради нього, він вирішив діяти. Випадково він дізнався, що завтра ввечері Лизавета не буде вдома, і стара лихварка залишиться сама.
Наступного дня Раскольников здійснив задуманий злочин. Він прийшов до Альони Іванівни під приводом застави, вбив її сокирою, але несподівано повернулася Лизавета, яку він також змушений був убити. Він забрав деякі речі і гроші, але не зміг оцінити їх вартість через нервове потрясіння.
Повернувшись додому, Раскольников захворів на гарячку. Його викликали до поліції у справі боргу хазяйці, де він почув розмову про розслідування вбивства. Від хвилювання він знепритомнів, що викликало підозри у квартального наглядача.
Раскольников сховав вкрадені речі під каменем у дворі, не дізнавшись навіть, скільки там було грошей. До нього прийшов друг Разуміхін, який доглядав його під час хвороби. Разом з ним з'явився лікар Зосимов.
Раскольников дізнався, що за вбивство заарештували маляра Миколая, який зізнався у злочині. Несподівано прибули мати та сестра Раскольникова. Він зустрів їх холодно і поставив ультиматум: або він, або Лужин.
Частина 3. Психологічний поєдинок із слідчим та зустріч із Сонею
Раскольников познайомився з Сонею Мармеладовою, дочкою померлого чиновника. Вона прийшла запросити його на похорон батька. Попри свою професію, Соня була глибоко релігійною і чистою душею людиною, яка жертвувала собою заради вітчима та його дітей.
Разуміхін привів Раскольникова до слідчого Порфирія Петровича для оформлення документів про заставлені речі. Розпочався складний психологічний поєдинок між слідчим та Раскольниковим. Порфирій обговорював з ним статтю про поділ людей на "звичайних" і "незвичайних".
Раскольников захищав свою теорію про те, що видатні люди мають право переступати закони заради вищої мети. Порфирій майстерно провокував його, намагаючись викрити. Розмова була перервана несподіваним зізнанням маляра Миколая, що дало Раскольникову тимчасову відстрочку.
Частина 4. Сімейні конфлікти та зізнання Соні
До Раскольникова прийшов Свидригайлов, колишній господар Дуні. Він розповів про свої стосунки з покійною дружиною Марфою Петрівною та запропонував Дуні десять тисяч карбованців, щоб вона не виходила заміж за Лужина. Свидригайлов виявився загадковою і небезпечною особистістю.
Відбулася зустріч з Лужиним у присутності матері та сестри. Лужин виявився пихатим і самовпевненим чоловіком, який хотів домінувати над дружиною і зневажливо ставився до Раскольникова. Після гострого конфлікту Дуня розірвала заручини.
Раскольников прийшов до Соні і зізнався їй у вбивстві лихварки та Лизавети. Він пояснював свій вчинок теорією про право сильних переступати моральні закони заради великої мети. Соня з жахом сприйняла зізнання, але не відвернулася від нього.
Частина 5. Інтриги Лужина та смерть Катерини Іванівни
Я просто вбив, для себе вбив, для себе самого... І не гроші, головне, потрібні мені були, Соню, коли я вбив; не стільки гроші потрібні були, як інше...
Соня благала Раскольникова покаятися і зізнатися у злочині перед людьми. Вона читала йому з Євангелія про воскресіння Лазаря, намагаючись пробудити в ньому віру. Раскольников відчув, що тепер вони пов'язані спільною долею і стражданням.
На поминках за Мармеладовим Лужин намагався помститися Раскольникову, звинувативши Соню у крадіжці грошей. Він підклав їй кредитку, але Лебезятников викрив його підступ. Лужин був посоромлений і змушений піти з поминок.
Катерина Іванівна, дружина покійного Мармеладова, не витримала приниження і вивела дітей на вулицю жебракувати. Вона змушувала їх співати і танцювати, сподіваючись викликати співчуття перехожих. Її психічний стан погіршувався через хворобу та злидні.
Під час цього жалюгідного видовища Катерина Іванівна впала і почала харкати кров'ю. Її перенесли до кімнати Соні, де вона померла, попросивши дівчину подбати про дітей. Свидригайлов пообіцяв влаштувати долю сиріт і дати їм гроші на виховання.
Частина 6. Фінальні зустрічі та зізнання у злочині
Після смерті Катерини Іванівни Свидригайлов натякнув Раскольникову, що чув його розмову з Сонею про злочин. Тепер він знав таємницю Раскольникова і міг використати це знання. Раскольников відчував себе в пастці, розуміючи небезпеку ситуації.
Порфирій Петрович прийшов до Раскольникова і відверто заявив, що вважає його вбивцею. Він пропонував добровільно зізнатися, обіцяючи пом'якшення покарання. Слідчий розкрив свої методи психологічного тиску і пояснив, чому був упевнений у винності Раскольникова.
Свидригайлов зустрівся з Дунею і спробував схилити її до близькості, погрожуючи розкрити таємницю брата. Дуня стріляла в нього з револьвера, але промахнулася. Зрештою вона відкинула його пропозиції, і він відпустив її, зрозумівши безнадійність своїх намірів.
Злочин? Який злочин? те, що я вбив гидку, зловредну вошу, стару лихварку, нікому не потрібну, яку вбити — сорок гріхів проститься, хіба ж це злочин?
Тієї ж ночі Свидригайлов покінчив життя самогубством, застреливши себе біля караульні. Він залишив записку і влаштував справи дітей Мармеладових. Раскольников попрощався з матір'ю та сестрою, відчуваючи, що настав час остаточного рішення.
Раскольников прийшов до Соні за хрестиком. Вона дала йому кипарисовий хрестик і благословила на покаяння. Він пішов на Сінну площу, де поцілував землю і зізнався людям у своєму злочині, хоча не всі йому повірили.
Одна смерть і сто життів натомість — та тут же арифметика! Та й що важить на загальних терезах життя тієї мізерної, дурної і лютої баби?
Потім Раскольников прийшов до поліцейської контори і офіційно зізнався у вбивстві лихварки та Лизавети. Ілля Петрович спочатку не повірив йому, але Раскольников повторив своє зізнання. Соня чекала на нього біля контори, готова піти за ним куди завгодно.
Епілог. Каторга та духовне відродження
Раскольникова засудили до восьми років каторжних робіт у Сибіру. Суд врахував його добровільне зізнання, хворобливий стан та каяття. Соня поїхала за ним і поселилася поблизу острога. Мати Раскольникова захворіла і померла, так і не дізнавшись правди про сина.
Спочатку Раскольников залишався гордим і не кався у злочині. Він вважав себе нещасливим невдахою, а не злочинцем. Каторжники не любили його за зарозумілість і зневагу до простого народу. Соню, навпаки, всі поважали за доброту і співчуття.
Через сім років Раскольников захворів і потрапив до лазарету. Йому снилися марення про страшну моровицю, що охопила світ. Люди божеволіли від гордості і впевненості у своїй правоті. Це марення символізувало крах його теорії про поділ людей.
Після одужання Раскольников зустрів Соню біля острога. Раптом він зрозумів, що любить її безмірно. Він упав до її ніг і заплакав. Соня зрозуміла, що він нарешті воскрес для нового життя. Їхня любов стала початком духовного відродження.
Жаліти! навіщо мене жаліти! Мене жаліти немає за що! Мене розіп'яти треба, розіп'яти на хресті, а не жаліти!
Раскольников взяв Євангеліє, з якого Соня колись читала йому про воскресіння Лазаря. Він зрозумів, що її переконання можуть стати і його переконаннями. Попереду було ще багато років каторги, але він знав, що нове життя дістанеться йому не дурно.
Сила, сила потрібна: без сили нічого не візьмеш; а силу ж треба добувати силою ж, саме оцього вони і не знають
Каторжники тепер дивилися на Раскольникова інакше. Вони відчули зміну в ньому і почали ставитися з повагою. Він зрозумів марність своєї колишньої теорії про "надлюдей" і "тварей тремтячих". Справжня сила полягала не в праві на злочин, а в здатності до любові і самопожертви.
Дуня вийшла заміж за Разуміхіна, і вони планували через кілька років переїхати в Сибір, щоб бути ближче до Раскольникова. Разуміхін продовжував навчання в університеті і мріяв про видавничу справу. Їхнє кохання зміцнювалося спільними випробуваннями.
Раскольников і Соня знали, що їм лишалося ще сім років каторги, але вони були готові чекати і терпіти. Їхня любов давала сили витримати всі випробування. Вони вірили, що страждання очистить їхні душі і приведе до справжнього щастя.
Роман закінчується вірою в можливість духовного відродження людини через страждання і любов. Раскольников пройшов шлях від гордовитого індивідуаліста, що вірив у право сильних на злочин, до людини, яка знайшла спасіння в смиренні та любові до ближнього.
Достоєвський показав, що жодна теорія не може виправдати вбивство, а справжнє щастя можливе лише через моральне очищення. Історія Раскольникова стала символом боротьби добра і зла в людській душі, де перемогу здобуває любов і віра.
Соня стала для Раскольникова провідницею до нового життя, втіленням християнської любові і всепрощення. Її безкорислива відданість і віра допомогли йому знайти шлях до духовного воскресіння. Їхня історія засвідчила силу любові, здатної перемогти найтемніші сторони людської натури.
Вони вирішили чекати й терпіти. Їм лишалося ще сім років; а до того часу стільки нестерпної муки і стільки безмірного щастя!
Так завершилася історія злочину і кари, що стала однією з найглибших психологічних драм світової літератури. Достоєвський довів, що навіть найзаблукаліша душа може знайти шлях до спасіння через страждання, покаяння і любов.