Кайдашева сім'я (Нечуй-Левицький)
Стислий переказ
Українське село Семигори, друга половина XIX століття. У хаті заможного стельмаха Омелька Кайдаша жили його дружина Маруся та два сини — Карпо і Лаврін. Старший син Карпо одружився з Мотрею Довбишівною, дівчиною з бідної родини.
Спочатку свекруха зустріла невістку привітно, але швидко почала її гнобити, змушуючи виконувати найважчу роботу. Мотря не корилася, і між жінками спалахнули постійні сварки. Молодший син Лаврін закохався в Мелашку з сусіднього села Бієвці та одружився з нею.
Кайдашиха так само почала знущатися над Мелашкою. Не витримавши знущань, Мелашка втекла до Києва, де найнялася служницею до проскурниці. Лаврін із матір'ю знайшли її та повернули додому. Після повернення Мелашки свекруха стала до неї добрішою, але продовжувала сваритися з Мотрею.
Старий Кайдаш почав пити, мав галюцинації та втопився. Карпо, який часто конфліктував із батьком, одного разу навіть підняв на нього руку.
Тату! Не бийтесь! — ледве промовив Карпо. — Візьміть лучче сокиру та за одним разом зарубайте мене, — промовив Карпо, ледве дишучи; він почутив, що вся кров налилась в його голову...
Після смерті батька брати розділили господарство. Карпо з Мотрею відокремилися, збудувавши хату через сіни. Але сварки між родинами не припинилися.
Причиною нових конфліктів стали побутові дрібниці: кури, що ходили по чужих городах, розбиті горщики, а особливо — груша на межі. Сварки припинилися лише тоді, коли груша всохла.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів є редакційними.
Розділ 1. Родина Кайдашів та їхнє село Семигори
Недалеко від Богуслава, біля річки Рось, у довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється між крутими горами, а на дні його блищать ставочки в очеретах, зеленіють левади. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла хата Омелька Кайдаша.
Одного літнього дня Омелько Кайдаш сидів у повітці й майстрував, а його сини, Карпо та Лаврін, поправляли поди під стіжки. Старший син Карпо був широкий у плечах, з батьківськими карими гострими очима та блідуватим обличчям. Молодший Лаврін мав веселі сині очі, русяві кучері, був схожий на матір.
Коли сонце почало повертати на вечірній круг, з хати вийшла Кайдашиха. Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, сірими очима, тонкими губами та блідим лицем. Маруся Кайдашиха довго служила в дворі у пана, вміла добре куховарити, набралася від панів облесливості в розмові й поваги до них.
Розділ 2. Сватання та одруження Карпа з Мотрею
Лаврін почав розпитувати Карпа, кого той буде сватати, адже батько збирався його одружити. Карпо відповідав неохоче, а Лаврін пропонував йому різних дівчат на вибір. Карпо відмовлявся від усіх, кажучи, що йому потрібна дівчина з перцем, щоб мала серце з перцем. Тоді Лаврін порадив йому Мотрю, Довбишеву дочку.
Лаврінові слова запали Карпові в душу. Мотря не виходила в його з думки, неначе стояла тут на току недалечке од його, під зеленою яблунею, і дивилась на його своїми темними маленькими, як терен, очима.
Карпо задумався, сперся на заступ і не зводив очей з того місця під яблунею, де він ніби вгледів свою гарячу мрію в червоних кісниках на голові, в червоному намисті з дукачем. Він не міг прогнати з-перед очей ту мрію, а вона все стояла й манила його.
Через два тижні Карпо заслав до Мотрі старостів. Старости заміняли хліб, Мотря не цуралася Карпа. На Семена старий Кайдаш з дружиною пішли з паляницею до Довбишів у гості. Довбиш був багатенький, і Кайдашеві хотілося себе показати перед багатирями.
Коли Кайдаші прийшли до Довбишів, їх зустріла Довбишка. Мотря терла коноплі під грушею. Кайдашиха не зводила з Мотрі очей, ніби хотіла випитать всю її душу. Її очі з м'якеньких стали зразу тверденькими. Мотря підвела на майбутню свекруху гострі очі й постерегла ту патоку своїм пронизуватим розумом. Той солодкий медок одразу не сподобався Мотрі.
Після другої пречистої Карпо повінчався з Мотрею. Чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості в Довбиша.
Розділ 3. Лаврін закохується в Мелашку з Бієвців
Раз перед зеленими святками Кайдаш послав Лавріна до млина. Лаврін запріг воли, взяв два мішки жита й поїхав. Млин був під самим Богуславом. Молодий парубок сидів на возі і навіть не поганяв волів. Він задивився на річку, на зелені верби понад водою.
Лаврін приїхав до млина, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати. Виспавшись, він скупався в Росі, пополуднував і пішов у млин. Коли він виносив мішки на віз і почав запрягати воли, то ненароком кинув очима за Рось: там на долині, вкритій зеленим житом, червоніла якась велика квітка. Придивившись, він побачив, що то дівчина з сапою в руках.
Дівчина прийшла до Росі, стала на плисковатому камені й почала мити ноги. Вона була невелика на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк.
Лаврін стояв під вербою недалечко від дівчини й дивився на неї. Дівчина спустила на щоки довгі чорні вії, а потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі. Лаврін подумав: "Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!"
Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув за дівчиною. Він догнав її й порівнявся з нею. Дівчина глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки. Вони розговорилися, і Лаврін дізнався, що дівчину звуть Мелашкою, вона дочка Охріма Балаша з Бієвців.
Лаврін приїхав додому аж опівночі. Батько напнув його мокрим рядном, але Лаврін відбріхався, що в млині було завізно. Насправді ж він не міг забути Мелашку. Через тиждень Лаврін заслав до Мелашки старостів.
Розділ 4. Важке життя Мелашки в родині свекрухи
Тиждень прожила Мелашка в свекровій хаті, як у раю. Після вбогої батькової хати вона ніби ввійшла в панські покої. Кайдашева хата була просторна, з чималими ясними вікнами, з новими образами, з великими вишиваними рушниками на стінах. І зелений садок, і маленька пасіка в садку під горою, і криниця під грушею, і левада, і зелена діброва на горах - все ніби заквітчало свекрову хату квітками та залило пахощами.
Мелашка ніби не бачила, як п'яний свекор лаявся з свекрухою, ніби не чула, як свекруха обсипала її неласкавими словами. Кайдашиха привітала старшу невістку перше солодкими медовими словами, а потім уже дала їй покуштувать полину. З Мелашкою вона обійшлась інакше: вона одразу почастувала її полином.
Була я в батька, було моє личко біленьке й брови чорненькі, а в свекра личко моє змарніло й брови полиняли. Із'їсть свекруха, люта змія, мій вік молоденький.
На другий тиждень вранці Кайдашиха збудила Мелашку і загадала їй місити діжу, а сама поралась коло печі. Мелашка влізла руками в діжу і ніяк не могла вимішать тіста з самого дна: діжа була здорова, а вона сама була невеличка на зріст і не могла дістать руками до дна. Лаврін підставив їй під ноги стільчика, але свекруха все одно була незадоволена роботою невістки.
Настала Пилипівка. Потяглися довгі, як море, ночі. Молодиці на селі почали вставати вдосвіта прясти. Кайдашиха кричала з печі на Мелашку, щоб та вставала прясти. Мелашка вставала, світила світло, розпалювала в челюстях тріски й сідала коло печі прясти. Карпо й Лаврін повставали й стали коло припічка ногами м'яти коноплі, а Кайдашиха вкрилась з головою й знов заснула.
Вже Мелашка напряла півпочинка й почала приставлять до печі обід, як Кайдашиха злізла з печі й сіла за гребінь. Вже надворі стало світати. Мелашка стала оджимать сорочки з відмоки, а Кайдашиха навіть хати не вимела. Мелашку взяла злість. "Не буду замітать хати, - подумала вона, - ану, чи вимете свекруха".
Вже сіли за обід, а хата була незаметена. Кайдашиха почала докоряти Мелашці, що та не замела хати. Мелашка натомилась коло роботи, її взяла злість. Вона вилила з ночовок у помийницю луг і так кинула ночовки на ослін, що вони посковзнулись і полетіли на землю. Свекруха почала сварити невістку, а Мелашка вперше заплакала, як мала дитина.
Розділ 5. Паломництво до Києва та зникнення Мелашки
У великий піст до Кайдашів зайшла баба Палажка Солов'їха. Вона була дуже богомольна і щороку їла паску в Києві в Лаврі. І тепер вона збиралася в Київ, але самій іти до Києва було невесело. Палажка почала розповідати про київські дива, про церкви з золотими верхами, про печери, про мощі святих.
Мелашка слухала, і в неї робота випала з рук. Вона попросилася в Київ з бабою, бо ніколи там не була. Кайдашиха спочатку не хотіла її пускати, але потім погодилася. Вона спекла Мелашці маленьку паску, а баба Палажка назбирала по селі десять бабів і другого дня зайшла за Мелашкою.
Прочани йшли день, переночували в одному селі й раненько знов пішли в дорогу. Мелашка неначе на світ народилась: її не допікала тут ні свекруха, ні свекор, ні Мотря. Понад дорогою зеленіли молоді жита, синіли далекі гори та могили. Надворі було тепло й ясно. Мелашка ніби набиралася здоров'я на волі.
Сорок душ ченців у чорних клобуках співали серед церкви такі жалібні пісні, неначе хотіли виплакати в піснях всесвітнє горе. То був не жаль, не плач горя, а якийсь слізний крик...
Мелашка й Палажка плакали, аж ридали. В тих сльозах співу ніби текли ріки їх власних сліз від їх бідності, від панщини, від московських та польських здирств. Мелашка ніби почула в тих піснях своє горе в свекрушиній хаті і залилась слізьми. "Рятуй мене, боже! Рятуй, бо я, молода, загину!" - молилася Мелашка.
Після служби Мелашка відстала від своїх. Вона зустріла проскурницю, яка запропонувала їй роботу. Мелашка вирішила залишитися в Києві, щоб не повертатися до свекрухи. Баба Палажка з прочанами шукали Мелашку, але не знайшли і повернулися в Семигори без неї.
Кайдаші дуже стривожились, коли дізналися про зникнення Мелашки. Кайдашиха, Лаврін та Мелашчина мати вирушили до Києва шукати дівчину. Вони ходили по церквах, розпитували людей, і нарешті знайшли Мелашку в проскурниці. Мелашка спочатку не хотіла повертатися, але побачивши Лавріна, заплакала і погодилася їхати додому.
Розділ 6. Сімейні конфлікти та розділення господарства
Мелашка повернулася додому, і свекруха справдила своє слово: від того часу вона знов облила Мелашку солодким медом, а полин неначе сховала десь у комору для Мотрі. Кайдашиха боялась, щоб Мелашка знов не втекла. Через два тижні Мелашка народила сина.
Але в Кайдашевій хаті не було миру. Одного разу Мотря підмела хату і половину сіней, неначе мотузком одміряла. Кайдашиха побачила це і почала докоряти Мотрі. Мотря відповіла, що не буде мести Мелашчину половину сіней та виносити її сміття. Від того часу Мотря знайшла собі ще одного ворога. Мотря не давала їй перейти сіни і зачіпала її ущипливими словами.
Одного разу Мотря хотіла намотати на мотовило свої починки, але Кайдашиха не давала їй мотовила. Вони почали сіпати мотовило одна до одної. Чоловіки позбігались у хату і побачили, як свекруха й невістка сіпали кожна до себе мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив з їх рук мотовило і потрощив його на цурпалочки.
Господи! Од чого це в нас почалася колотнеча в сім'ї? — казала Кайдашиха. — Це воно не дурно: це, мабуть, майстри закладали хату не на смерть, а на колотнечу.
Карпо вимагав від батька, щоб той одрізнив його з Мотрею. Кайдаш мусив поставити для Карпа хату через сіни. Коли хату освятили, Мотря сіла на своїй скрині й промовила: "Тепер я зовсім пані!" Вона гордо сиділа на своїй скрині, як цар на престолі.
Настало літо. Почались жнива, почалася в полі робота. Сім'я літом мало сиділа в хаті, менше стало колотнечі. За гарячою роботою в полі не було часу сваритись. Кайдаші вижали свій хліб і стали заробляти у пана на сніп. Мотря жала дуже швидко й заробила з Карпом більше кіп, ніж Кайдаш з Кайдашихою.
Розділ 7. Видіння старого Кайдаша та його смерть
Раз у спасівку старий Кайдаш пішов у суботу на вечерню. Церква була порожня. Кайдаш став навколішки і бив поклони. Дяк співав жалібну церковну пісню. Коли це чує Кайдаш, щось потягує тоненьким голосом за дяком. Голос лився, як срібло, десь зверху. Він підвів очі й глянув на іконостас. Зверху на іконостасі стояв чималий золотий хрест з терновим вінком на перехресті, а по боках коло хреста стояли навколішки два позолочені янголи. Кайдаш глянув на янголів, вони розтулювали роти і співали разом з дяком тоненькими голосами.
Кайдаш перелякався і став на ноги. Він глянув на образ Варвари, і йому здалося, що вона заворушила пальцями, повернула очима; на ній убрання замаяло. Кайдаш злякався і вийшов з церкви. У притворі на стіні висів здоровий образ страшного суду. Кайдаш глянув на його скоса; на образі внизу була намальована в пеклі здорова коняча голова з білими гострими зубами; та голова засміялась до його.
Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця, — говорив Кайдаш за чаркою горілки в шинку. Терпів Кайдаш, а далі не витерпів: знову почав заходити в шинок.
Одного разу Кайдаш пішов у шинок, випив півкварти горілки й пішов додому. Іде він через греблю попід вербами, коли гляне в воду, з-під греблі вискочив чорненький хлопчик з маленькими ріжками, з здоровою головою та й побіг за ним слідком. Кайдаш пішов швидше, а чорний хлопчик біг за ним та приказував за кожним його ступенем: туп, туп, туп, туп!
Через тиждень той чумак завів Кайдаша знов на греблю, а вранці його знайшли в воді на потоках коло самої застави. Волость приставила до втопленика сторожу. Три дні лежав під вербою Кайдаш, покритий старою свитою, доки приїхав становий і звелів синам узяти батька та поховать. Поховали сини Кайдаша з великою честю.
Розділ 8. Сварки між братами після смерті батька
На четвертий день після похорону Карпо й Лаврін почали ділитись батьківськими спадками. Карпо хотів, щоб вони розділили грунт пополовині, бо батько одрізав йому городу, неначе вкрав. Вони перемірявши город та садок, позабивали на межі кілки. Але Мотря була незадоволена поділом. Їй здалося, що Лаврінова частка більша.
Мотря почала міряти город поясом і виявила, що Лаврінова половина виходила довша на цілий пояс, ще й висунулась ріжком на вулицю в бузину. Вона почала кричати на весь город, що її обдурили. Карпо з Лавріном та з Кайдашихою пішли в волость, щоб там їх розсудили. Волость присудила Лаврінові та матері батьківське добро, бо Карпо вже забрав свою частку ще за життя батька.
Не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалася до тину стара видроока Кайдашиха.
Од того часу між Кайдашенками й їх жінками не було миру й ладу. Карпо й Мотря посердились з Лавріном та з Кайдашихою і перестали заходить до їх у хату. Треба було однієї іскорки, щоб схопилась пожежа. Та іскорка незабаром впала поперек усього на сміття.
Розділ 9. Суперечка за грушу та продовження ворожнечі
Як громада ділила між братами двір старого Кайдаша, до Карпової половини одійшла груша. Тин пройшов на аршин поза грушею. Та груша була Лаврінова. Ще хлопцем Лаврін прищепив своїми руками щепу на старому пні. Батько подарував Лаврінові ту грушу на багату кутю тоді, як Лаврін чхнув за вечерею. В сім'ї всі звали ту грушу Лавріновою. За це знали всі на кутку.
Груша росла широко й високо і довго не родила. Сам Лаврін натякав Карпові не раз і не два, що в Карпів двір одійшла його груша. Але доки груша не родила, доти й лиха не було. На біду того літа груша вродила, та ще й дуже рясно. Груші були здорові, як кулаки, та солодкі, як мед. Таких груш не було в цілому селі.
Лаврінові діти довідались, що та груша не дядькова, а батькова. Вони полізли на грушу та й давай трусить, а дівчата збирали в пазухи. Коли тут з хати вискочила тітка Мотря і прогнала їх. Діти підняли гвалт, на їх крик вибігла з хати Мелашка. Почалася сварка між невістками, а потім і між братами.
Ой, боже мій! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.
Брати пішли до священика. Священик раяв, щоб Карпо заплатив Лаврінові три карбованці, і нехай груша буде навіки його. Але Лаврін не погоджувався, бо щороку продав би груш за три карбованці. Карпо не хотів відрізати землю з грушею. Священик розсердився і сказав, щоб вони йшли собі та, про нього, вдавилися тими грушами разом з своїми жінками.
Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша.