Камінний хрест (Стефаник)
Стислий переказ
Українське село, початок XX століття. Іван Дідух усе життя важко працював на своєму горбі — найгіршій ділянці землі в селі. Він запрягав себе разом із конем, щоб обробляти поле, за що односельці прозвали його Переломаним через згорблену від важкої праці спину.
Іван вирішив продати все своє господарство й емігрувати до Канади разом із синами та дружиною. Перед від'їздом він запросив усе село на прощальну гостину. Під час частування Іван подякував односельцям за те, що вважали його ґаздою, і висловив свій біль через вимушений від'їзд.
Старий селянин розповів, як важко йому покидати рідну землю, особливо свій горб, на якому він поставив камінний хрест як пам'ятку про себе. Він просив односельців не забувати його і кропити хрест свяченою водою на Великдень. Під кінець гостини Іван, не витримавши душевного болю, почав танцювати, намагаючись приховати свій відчай.
На подвір'ю Іван танцював дальше якоїсь польки, а Іваниха обчепилася руками порога і приповідала: — Ото-мси ті віходила, ото-мси ті вігризла оцими ногами!
Усе село вийшло проводжати Івана та його родину. Останньою зупинкою перед дорогою став камінний хрест на горбі — символ нерозривного зв'язку селянина з рідною землею, яку він змушений був покинути назавжди.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів у переказі — умовні.
Розділ 1. Іван Дідух та його важке життя на горбі
Відколи Івана Дідуха запам'ятали в селі господарем, він мав лише одного коня і малий візок. Запрягав коня в підруку, а сам себе в борозну, накладаючи на себе мотузяну шлею. Коли вони тягнули снопи з поля чи гній у поле, на обох однаково виступали жили, а посторонки натягувалися, як струни.
Івана в селі прозвали Переломаним, бо він ходив зігнутий у поясі. Цю травму він отримав, коли працював на своєму горбі. Після повернення з війська Іван знайшов лише зруйновану хатину і шматок найгіршої землі на горбі, який ніхто не обробляв. Він узявся його копати і засівати, носячи гній на гору мішком. Одного разу, коли він працював у спеку, його продув вітер, і відтоді він ходив зігнутий.
Розділ 2. Прощальна гостина перед відїздом до Канади
Іван спродав усе своє майно, бо його сини з дружиною вирішили їхати до Канади, і старий мусив піти з ними. Він запросив усе село на прощальну гостину. Стоячи перед гостями з чаркою горілки, Іван не міг вимовити слова від хвилювання. Він дякував односельцям за те, що вважали його і його дружину за господарів.
То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоїть на березі тяжкий і бездушний... Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя.
Іван дивився на людей, як той камінь на воду. Він подякував гостям і запросив їх частуватися, шкодуючи, що не може приймати їх на весіллі сина, як планував раніше.
Розділ 3. Іван скаржиться на дружину і синів через еміграцію
Іван просив гостей не соромитися і частуватися. Він пояснив, що ніколи б не покинув свою землю, якби не дружина з синами. Його сини, які були письменними, два роки тільки й говорили про Канаду, поки не переконали батька.
Вони не хотіли бути наймитами після смерті батька і вимагали, щоб він завів їх до землі і дав їм хліба. Іван продав усе, хоч розумів, що йому, старому й покаліченому, буде важко в чужій країні. Він сказав, що земля вже не може витримати стільки народу і біди, податки зростають, і багато людей змушені тікати.
Розділ 4. Прощання з односельцями та прохання про хрест
Іван попросив односельців, щоб після його від'їзду вони замовили за нього службу і зібралися на поминальний обід. Гроші він залишив Якову, якого вважав чесною людиною.
Потім Іван соромливо зізнався, що поставив на своєму горбі кам'яний хрест. Він важко віз його і встановлював, але хотів залишити по собі пам'ятку.
Так баную за тим горбом, як дитина за цицков. Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби-м міг, та й би-м го в пазуху сховав, та й взєв з собов у світ.
Іван попросив, щоб на Світлу неділю, коли священик святитиме поля, хтось із молодих обов'язково піднявся на його горб і покропив хрест свяченою водою. Він обіцяв молитися за них на тому світі, якщо вони виконають його волю.
Розділ 5. Спогади про роботу на горбі та страх еміграції
Іван запросив усіх випити з ним, бо сонце вже було над могилою, а гості ще не випили з ним ні чарки. Почалася гучна пиятика. Іван наказав покликати музику, щоб грав для молоді на подвір'ї.
У хаті всі пили й говорили, не слухаючи один одного. Хтось згадував, як добре доглядав коней у війську, інший скаржився на податки і владу. Іван з Михайлом заспівали старовинних пісень про молоді літа. Вони стискали один одному руки, цілувалися, били кулаками в груди і стіл, завдаючи собі туги своїми заіржавілими голосами.
Розділ 6. Божевільний танець перед відїздом
Син нагадав Іванові, що час вирушати до колії, але той дивно витріщив очі, поклав голову в долоні і довго щось згадував. Потім він підійшов до дружини і запропонував їй одягнутися "по-панськи" і йти "панувати".
Коли вони повернулися до хати, всі заридали. Михайло схопив Івана за барки і трусив його, кричачи, щоб той скинув із себе "панське" вбрання. Але Іван не звертав уваги - він схопив стару за шию і пустився з нею в танець, вимагаючи, щоб музика грав польку.
Розділ 7. Останнє прощання з селом і камяним хрестом
Усе село проводжало Івана. Він ішов зі старою, згорблений, у сірому одязі, і час від часу танцював польку. Коли всі зупинилися перед хрестом, що Іван поставив на горбі, він трохи опритомнів і показав дружині хрест, кажучи, що там відбито і її ім'я, і його.