Круглянський міст (Биков)
Стислий переказ
Білорусь, 1943 рік. Партизанський загін отримав завдання підірвати міст під Круглянами. Стьопка, молодий партизан, прокинувся в ямі, куди його кинули після конфлікту з командиром Бритвіним. Він чекав на комісара, який мав вирішити його долю.
Напередодні Стьопка разом з Маслаковим, Данилом і Бритвіним вирушили на завдання. Маслаков, досвідчений підривник, планував підірвати міст, але вибухівки не вистачило. Замість толу вони взяли амоніт, який довелося сушити. Бритвін запропонував використати молоковоза — підлітка Митю, сина поліцая, який хотів потрапити до партизанів.
Митя мав провезти міну на возі з молоком через міст, підпалити шнур і встигнути втекти. Стьопку відправили на прикриття. Коли Митя наближався до мосту, його зупинив поліцай. Стьопка, побоюючись за хлопця, вистрелив. Кінь Рослик злякався і помчав на міст. Митя кинувся рятувати коня, але Бритвін вистрелив у Рослика, щоб міна вибухнула вчасно. Міст було підірвано, але Митя загинув.
Під час відходу Маслаков помер від поранення. Стьопка звинуватив Бритвіна в тому, що той навмисно вбив Рослика, щоб Митя не встиг врятувати коня і загинув разом з мостом. У сутичці Стьопка поранив Бритвіна з автомата.
...раптом і дуже виразно, як може бути лише за секунду до смерті, він зрозумів найстрашніше: тепер для всіх, і для своїх, і для чужих, — він ворог.
Стьопку заарештували і кинули в яму. Данило приносив йому їжу і передав пропозицію Бритвіна: сказати, що автомат вистрелив випадково, і промовчати про Митю. Стьопка категорично відмовився брехати. Він вирішив розповісти комісару всю правду про те, що сталося, і про загибель Миті, вірячи, що комісар буде справедливим і зрозуміє його.
Стьопка залишався в ямі, чекаючи на приїзд комісара, готовий відстоювати свою правду до кінця.
Докладний переказ
Підзаголовки розділів у повістях «Круглянський міст» та «Пастка» — редакційні.
Круглянський міст
Розділ 1. Стьопка в ямі після конфлікту
Стьопка прокинувся на світанку від людських голосів та брязкоту казанців, що віщували сніданок. Він відчував сильний голод, але одразу забув про їжу, бо його охопили неприємні думки та вчорашні події. Більше йому не вдалося заснути, свідомість повністю захопила тривога. Він відчував біль у шиї та вилицях, а чиряки, що раніше отруювали життя, тепер здавалися дрібницями. Він знаходився в холодній ямі, виритій колись для зберігання картоплі. Солома на дні промокла, руки замерзли. Навколо тихо, сходило сонце. Стьопка розумів, що легко міг би вилізти з ями, але не робив цього, оскільки його охороняв партизан з гвинтівкою. Він не вважав себе злочинцем і сподівався на справедливість.
Розділ 2. Маслаков запрошує Стьопку на завдання
Стьопка повертався до кухні, несучи вільхові дровини, які виявилися несподівано важкими. Притомившись, він кинув дровини й сів відпочити в заростях вільшняку. Було тепло й затишно, він розстебнув комір мундира, зняв шапку. Думав про свій одяг: шапка та угорський мундир ще послужать, а ось чоботи зовсім розвалилися. Через мокрі чоботи у нього з'явилися чиряки. Раптом Стьопку гукнув Маслаков, підривник, колишній червоноармієць, з яким Стьопка колись ходив на залізницю.
Маслаков запропонував Стьопці піти на бойове завдання. Стьопка одразу понурився, згадавши своє становище на кухні, і засумнівався, що начальник його відпустить. Маслаков запевнив, що командир поговорить і накаже. Стьопка, хоч і був скептично налаштований, піднявся і підібрав гвинтівку. Він почав піддаватися бадьорості підривника, вірячи, що доля повернулася до нього кращим боком.
Розділ 3. Конфлікт з Бритвіном через вибір групи
Група партизанів, що складалася з Бритвіна, Стьопки та Данила Шпака, чекала на Маслакова біля краю лісової галявини. Вони мали підірвати міст, але виникли проблеми з вибухівкою. Бритвін, колишній командир роти, лежав на землі, зосереджений та мовчазний, тоді як Стьопка, схожий на поліцая у своєму вбранні, перебував у піднесеному настрої через успішне висування на завдання.
Бритвін запитав Стьопку, звідки той знає про легший прохід біля Озерища. Стьопка необережно відповів, що всі знають, але швидко зрозумів свою помилку. Бритвін суворо попередив його тримати язика за зубами. Стьопка сідав осторонь і починав чистити свою стару гвинтівку з рухомою мушкою. Бритвін попросив гвинтівку і оглянув її, відзначаючи її брудний стан та іржавість. Стьопка огризався, захищаючи тих, хто на кухні, і піднявся, готовий іти, але розумів, що мусить чекати.
Розділ 4. Суперечка про план операції
Група диверсантів просувалася лісовою місцевістю, несучи важку каністру. Стьопка, який ніс каністру більшу частину часу, відчував фізичне виснаження та внутрішнє роздратування. Він починав з неприязні до Бритвіна, якого вважав зверхнім і не гідним поваги. Біля струмка відбулася розмова між Маслаковим і Бритвіним щодо їхнього завдання — підірвати міст. Маслаков дізнався від розвідки, що міст під Круглянами не охороняється вдень. Бритвін висловлював сумніви, що міст буде легко підірвати через можливу нічну охорону і близькість містечка з поліцією.
Розділ 5. Поправлення могили та спогади про Преображенського
Група партизанів вийшла з Гриневицького лісу. Маслаков несподівано зупинив їх і сховався в гущавині. Коли він покликав їх, вони пробралися крізь ялинник і виявили, що Маслаков стояв біля неглибокої, торішньої могилки. Він пропонував її поправити, пояснюючи, що тут поховані двоє їхніх товаришів, Кудрашов та Богуш, які загинули восени в засідці в Старосіллі. Стьопка, відклавши гвинтівку, допомагав Маслакову рівняти землю долонями. Усі разом принесли достатньо дерну, і могилу акуратно обклали, надаючи їй вигляд як на кладовищі.
Розділ 6. Розповідь про самопожертву комбрига
Маслаков згадав випадок, коли вони з комбригом Преображенським та ще одним лейтенантом, опинившись у ворожому оточенні, шукали притулку. Вони блукали болотами, мокли під дощем, страждали від голоду та комарів. Врешті-решт, вони натрапили на село, що вабило димом і запахом вареної картоплі, і вирішили ризикнути. У хаті їх добре прийняли: дід виявився бувалим солдатом, баби приготували святковий стіл. На ніч партизани пішли спати до лазні, де їх мали охороняти місцеві чоловіки. Вранці їх розбудив дід з криком, що німці оточили село.
Партизани сховалися в картоплянику, а в хаті почався обшук. Німці знайшли гімнастерку комбрига, яку тітка поклала сушити на піч. Поліцаї почали погрожувати мешканцям, вимагаючи видати бандитів. Коли дід відмовився, вони вишикували всіх перед хлівцем. Щоб змусити діда говорити, один з поліцаїв вистрілив у найменшу дівчинку, а потім приставив пістолет до скроні хлопчика. Саме в цей критичний момент комбриг Преображенський вийшов з картопляника і гукнув, щоб припинили. Він віддався в полон, рятуючи родину.
Одному хоч світ увесь хай провалиться, аби самому вижити. А іншому — щоб по совісті було. Видно, вину свою чув перед цими людьми. Все ж його гімнастерку знайшли на печі.
Розділ 7. Шлях до мосту через заплаву
Група партизанів, втомлена від переходу, рухалася поміж чагарниками вздовж заплави річки Круглянки. Їхня мета – Круглянський міст, до якого потрібно дістатися, обійшовши село Кругляни. Маслаков, порадившись із Данилом, який добре знав місцевість, вів загін через поруб угору. Стьопка, що ніс важку каністру, відставав, але, боячись загубити товаришів, з останніх сил продирався крізь зарості. Зрештою, він наздогнав інших трьох на піщаній сухій виспі, де вони вже відпочивали.
Розділ 8. Невдала спроба підпалу та поранення Маслакова
З наближенням сутінків та дощу група диверсантів знаходилася в сосновому лісі, спостерігаючи за дорогою та мостом. Маслаков вирішив, що час діяти, перш ніж дощ посилиться і зробить підпал неможливим. Бритвін відмовився йти, посилаючись на свою зброю — обріз. Маслаков сам схопив каністру з пальним і наказав Стьопці йти з ним. Стьопка, хоч і не був радий такій небезпечній вилазці в сутінках по відкритій дорозі, погодився. Вони вдвох рішуче рушили узбіччям дороги. Дощ посилювався, створюючи туман, що закривав видимість, але це також слугувало їм прикриттям.
Коли міст був уже близько, вони помітили постать, що з'явилася на ньому з дощового присмерку. Постать раптово крикнула щось і зникла. Відразу після цього пролунав гвинтівковий постріл. Маслаков і Стьопка кинулися під насип з різних боків. Стьопка, падаючи, сильно забив стегно. Він побіг під насипом, чекаючи пострілів, і вони справді пролунали. Стьопка побачив силует поліцая, який біг і стріляв у бік, де був Маслаков. Кинувши каністру, Стьопка тричі вистрілив у напрямку поліцая, а потім перебіг дорогу, щоб перевірити, що сталося з командиром. Він знайшов Маслакова нерухомим біля насипу, підстреленим.
Розділ 9. Стьопка виносить пораненого командира
Напружуючи всі сили, Стьопка звалив важкого Маслакова собі на спину і, хитаючись, побрів під насипом до лісу. Він сподівався, що Бритвін і Данило зустрінуть його, але нікого не було. Він упав, виснажений, і пролежав якийсь час, не знаючи, чи живий Маслаков. У ньому зростала злість на тих двох, які зникли і не прийшли на допомогу. Зібравши останні сили, він знову підняв Маслакова. Стьопка спробував зайти в гущавину лісу, але наштовхнувся на колючі гілки і вирішив йти узліссям. Зачепившись за корч, Стьопка впав і почув кроки. Він побачив Данила, який гукнув Бритвіну, що вони знайшли їх.
Розділ 10. Пошуки підводи та зустріч з Митею
У темряві та мокрому хмизняку троє чоловіків продиралися крізь ліс, несучи пораненого Маслакова. Вони зупинилися на трав'янистій прогалині, де було чутно струмок. Стьопка обмацав Маслакова, переконавшись, що той живий, хоч його серце билося нерівно. Бритвін наказав Стьопці йти по підводу. Стьопка, розуміючи важливість завдання, швидко встав, взяв автомат і поліз у мокрий чагарник. Він пробирався крізь слизьку траву, до струмка, потім крізь трав'яні чагарники, намоклий і втомлений. Він відчув запах диму і, слідуючи стежкою, виходив до землянки.
Стьопка, важко пересуваючись у дрібній траві, прямував до сосняку. Він чув крик Бритвіна, який вимагав прискорити рух. Раптом він почув глухий стукіт об землю — хтось забивав кіл. Обнадієний, він зійшов з дороги і тихо рушив на звук. Він опинився на полонині, і зовсім поруч побачив коня. Кінь тривожно махнув головою. Стьопка обережно підійшов, покликав його, намацав вірьовку та кілок. Раптом він почув кроки ззаду і загрозливий голос, що запитував, хто він і що робить. До Стьопки підбіг босий хлопець у розхристаному одязі — підліток, який стверджував, що кінь його.
Розділ 11. Смерть Маслакова та новий план Бритвіна
У лісі, після півночі, Степан та підліток пробиралися пішки, ведучи коня. Навколо панувала нічна темрява, ліс затаївся. Стьопка тягнув коня, що неохоче йшов за ним. Він відчував запах диму і турбувався, чи це не чужі. Раптом він помітив коротенький спалах червоної цятки крізь хмизняк і вирішив, що це його товариші. Біля струмка на галявині блимав маленький вогник, поряд з яким сиділа сутулувата постать у ватнику. Стьопка повідомив, що здобув коня, але без підводи. Він очікував реакції Бритвіна, але той байдуже сів біля вогню і сказав, що дарма старався. Пройнятий кепським передчуттям, Стьопка кинувся до Данила, але наткнувся на прикритий кожухом бугорок, з-під якого витикалися босі, білі ступні. Він відразу зрозумів, що найстрашніше сталося – загинув Маслаков.
Розділ 12. Сушіння амоніту та спогади про Ляховича
Ранок над ровом прояснився, наповнений пташиним галасом, коли Данило прибув. Після короткого відпочинку кінь сполошив їх, і на галявину з'явився Данило з важким мішком. Бритвін і інші були здивовані його вмістом, оскільки замість очікуваного толу Данило привіз амоніт, який виявився підмокленим і злежаним. Бритвін розгнівався через низьку якість вибухівки, але вирішив її висушити. Вони розстелили торбину на чорній обгорілій ділянці, висипали туди подрібнені грудки амоніту і почали його сушити над вогнем.
Розділ 13. Історія про принциповість і загибель Ляховича
Бритвін розповів історію про Ляховича, інспектора райвно, який був немолодим, із вищою освітою. Його відправили ліквідувати якогось поплічника в Гумільово. Ляховичу вдалося обійти поліцаїв і дістатися до квартири запроданця. Проте, через дворічну дитину, яка сиділа на ліжку з запроданцем, Ляхович не наважився вистрелити. Під час рейду німці штовхали застряглу в багнюці машину. Хлопці хотіли атакувати, але Ляхович заборонив, побоюючись, що німці помстяться селу. Найбезглуздіша історія сталася в круглянській поліції. Їх обох зловили на нічлігу і доставили до поліції. Шустика лише вдарили палицею по спині. Шустик без зволікань кинувся німцеві в ноги. Німець запитав, чи визнає він владу Адольфа Гітлера. Шустик відповів, що визнає. Німець вказав на Ляховича, запитуючи, чи той теж визнає. Ляхович сказав, що не може цього визнати. Німець наказав повісити Ляховича.
Розділ 14. Підготовка до розвідки та виготовлення міни
П'ятнадцять хвилин потому розпочалася підготовка. Бритвін вирішив, що комусь потрібно підібратися до моста. Він вирішив відправити Стьопку. Через п'ятнадцять хвилин з'явився Митя, стрімко збігаючи вниз. Бритвін зустрів його з тривогою, але Митя запевнив, що все готово. Бритвін наказав Стьопці йти з Митею до возу, щоб взяти молоко з одного бідона і принести бідон сюди. Бритвін сам брався робити міну, не довіряючи нікому. Він використовував бікфордів шнур і детонатор. Через десять хвилин Бритвін насипав амоніт у бідон, обережно вставив детонатор і випустив кінець шнура через край.
Розділ 15. Стьопка на спостережному пункті біля мосту
Стьопка, сховавшись за вільшаною купкою, швидко промайнув за чагарниками та впав біля молодого вільшаника. Він важко дихав, розпластавшись на чорній землі, і спостерігав за дорогою. Найгірше, здавалося, минуло: він непомітно підібрався до мосту. Відстань до мосту була настільки малою, що хлопцю стало страшно. Вартовий, молодий поліцай у чорній куртці з карабіном, ліниво сновигав туди-сюди між поручнями. Час зупинився. Сонце піднімалося над лісом, було вже близько десятої години. Стьопка чекав на Митю з Росликом, але їх довго не було видно.
У шумливій і хисткій Стьопчиній голові... блиснула просто невірогідна здогадка... він уже цілком певно почав розуміти, чому не побіг разом з ним Митя: хлопець кинувся рятувати Рослика.
Розділ 16. Стьопка кидає чоботи та загострення конфлікту
Стьопка, важко пересуваючись у дрібній траві, прямував до сосняку. Його чобіт порвався, підошва відстала і докучливо ляскала. Він рішуче валився на землю, здирав чобіт, що розвалився, і зі злістю шпурляв його в кущі. Данило з Бритвіним зупинилися. Бородатий партизан виглядав спантеличеним його вчинком, питаючи, чи він здурів. Стьопка відповідав, щоб той іде візьме. Данило справді ліз у хмизняк, знаходив лівий, ціліший чобіт, обмацував підошву і казав, що чобіт добрий. Стьопка кидав неприязні погляди на ладні кирзачі Данила та майже новеньку ватянку.
Розділ 17. Сутичка зі Стьопкою та поранення Бритвіна
Відійшовши від Круглян хмизняками, герої натрапили на стежину, яка вела до Гриневицького лісу. Відчуваючи спокій, вони перестали думати про переслідувачів. Під час відпочинку Бритвін запитав про подальший шлях. Бритвін радів можливості випити, а Данило усміхався. Бритвін просив дістати закуску, згадуючи, що її спорядив поліцаїв синок. Стьопка обурювався і вимагав пляшку. Данило спочатку відмовляв, але Бритвін дозволив дати й Стьопці. Розмова переривалася, настала тиша. Стьопка підозріло дивився на Бритвіна. Він запитував, чи хвалять його так, як хвалили Митю. Бритвін хмикав, кажучи, що хвалив, коли треба було. Охоплений люттю, Стьопка кричав на Бритвіна. Сутичка загострювалася. Бритвін хапав свою гвинтівку і кидався на Стьопку. Стьопка отримував удар гвинтівкою, відчуваючи гострий біль. У відповідь на це, Стьопка стріляв коротку чергу з автомата. Бритвін падав, схопившись за живіт.
Розділ 18. Стьопка в ямі в очікуванні вироку
Стьопка сидів у ямі, очікуючи розстрілу, і спостерігав за буденним життям партизанського загону навколо. Ліс сповнений звуками: шикування груп, пошуки начальника господарства Кліпця, запрягання коня. Зненацька Стьопку змушував здригнутися знайомий голос, що шукав його. Це був Данило, і Стьопка неприємно зіщулювався. Данило, побачивши Стьопку в ямі, приносив йому поїсти – казанчик кулешу. Данило повідомляв Стьопці, що Бритвіну робитимуть операцію і що він хотів його бачити. Данило додавав, що Бритвін не сердився на Стьопку і пропонував домовитися. Стьопка категорично відмовлявся від пропозиції Данила, заявляючи, що не буде брехати і піде до кінця.
Пастка
Розділ 1. Невдала атака та конфлікт Климченка з капітаном
Розділ починався з опису невдалої атаки роти на висоту, яка завершилася невдачею через шквальний вогонь німецьких кулеметів. Бійці були змушені відступити до глибокого, голого рову. Капітан Орловець, командир роти, розлючений провалом, звинувачував своїх підлеглих у некомпетентності. Він скликав командирів взводів і, не дивлячись ні на кого, починав їх лаяти. На злі слова Орловця ніхто не відповідав. Климченко не витримував і різко відповідав капітану, захищаючи своїх бійців та вказуючи на силу німецького вогню.
Розділ 2. Друга атака та прорив у траншею
П'ятнадцять хвилин потому розпочалася атака. Бійці висипали з рову, мовчки кинувшись на висоту. Німці спочатку не відповідали вогнем. Проте шквал вогню з висоти робив свою справу: бійці сповільнювали біг, пригинаючись до землі. Климченко відчував, що перший потужний ривок змарнів і взвод ось-ось заляже. Однак вони не встигли добігти до тієї дороги, як звідкілясь від села у фланг їм ударила автоматична гармата. Розбивши підошвами тонкий льодок у вимерзлій калюжі, лейтенант перебіг дорогу, перескочив канаву і, хилячись, побіг далі. Траншея була зовсім близько. Климченко руками й ногами скинув від землі своє тіло, зробив останні двадцять широких кроків-стрибків, злетів на грудастий бруствер і слідом перекинувся сам.
Розділ 3. Климченко в полоні німців
Лейтенант Климченко прокидався від сильного холоду та відчуття, що його кудись тягнуть. Він розплющував очі й бачив, що лежав у траншеї, а його ноги задерті вгору. З'ясовувалося, що його тягнув німецький солдат. Климченко усвідомлював ситуацію, здригався, і німець зупинявся. Климченко швидко розумів, що з ним сталося і що це, ймовірно, кінець. Він намагався сісти, щоб не бути вбитим лежачим, але відчував повну безсилість.
Розділ 4. Конвоювання в тил та зустріч з німцями
Лейтенант Климченко, полонений, усвідомлював, що його ведуть все глибше в тил, віддаляючись від своїх, і відчував, що вороття не буде. Він страждав від болю в боці, намагаючись дихати ощадніше. Вони дісталися до широкого рівчака біля містка, де стояли вкриті брезентом машини. У першій землянці, куди його підштовхував конвоїр, жарко і пахло димом. За столом сидів молодий офіцер у мундирчику. З'являвся довгий офіцер у шинелі з поголеною головою, який переглядав документи Климченка. Після того, як довгий офіцер і конвоїр виходили, молодий офіцер, який представився як Чернов, починав говорити з Климченком чистою російською мовою.
Розділ 5. Катування Черновим та обман зі списком
Чернов намагався зав'язати розмову, цікавлячись походженням Климченка. Чернов розпитував Климченка про його нагороду і, дізнавшись, що вона за оточення, намагався викликати довіру. Чернов пропонував Климченку виступити через динамік до своїх солдатів, закликаючи їх не гинути і не лити кров. Лейтенант відмовлявся. Чернов одразу ж бив Климченка, який відлітав до стіни. Під час розмови з Мінкевичем, Стьопка бачив, що його план убивства президента є єдиним виходом. Несподівано йому телефонував Шпак, давній знайомий з Афганістану. Климченко рішуче запитував, що Чернову від нього треба. Той пропонував Климченку виступити через динамік. Климченко з гіркотою розмірковував, наскільки добре все розписано, але погоджувався на пропозицію Чернова. Правою рукою він відкидав сумку, а лівою хапав список. Він кидав його в грубку, де папірець миттєво спалахував. Але радість Климченка переривалася істеричним сміхом Чернова. Той показував йому інший аркуш паперу — той самий список.
Розділ 6. Климченко в машині та агітація через динамік
Отямившись від нестерпного холоду, Климченко усвідомлював, що перебував у закритій машині, й розумів, що його схопили. Тіло його боліло і трусилося від холоду. Поступово Климченко чув нові звуки, спочатку плутаючи їх з розмовою на дорозі, але потім впізнавав у них щось знайоме. Це виявлялося радіо, що транслювало російську мову. Він вслуховувався і чув, як динамік перелічував імена його автоматників. Охоплений жахом і відчаєм, Климченко кидався до дверей машини. Він розрізняв російські слова, що доносилися з динаміка, і усвідомлював, що називали імена його підлеглих.
Розділ 7. Приниження та конвоювання на передову
Після того, як офіцер залишав землянку, Чернов спокійно підходив до лейтенанта. Чернов вибачався, посилаючись на необхідність діяти жорстко. Він починав ходити по землянці, впевнено і розмірено розмовляючи з Климченком. Чернов, раптово змінивши тон, з погрозою казав Климченкові, що у нього невеликий вибір. Лейтенанта Климченка під конвоєм Чернова вели на передову тим самим шляхом, яким він ішов учора. Климченко відчував глибоке обурення і зневіру, не розуміючи намірів своїх конвоїрів. Дійшовши до початку траншеї, вони зустрічали групу солдатів зі сніданком. Запах кави викликав у Климченка раптове відчуття голоду. Нарешті, з'являвся офіцер, можливо, гауптман. Він вислуховував Чернова, бурчав яволь і наказував солдатам. Чернов відступав, наказуючи Климченкові йти. Климченко не розумів ката, коли той казав йому йти до своїх. Чернов пояснював, що лейтенант має вилізти з траншеї і йти.
В якусь коротеньку мить Климченко відчув себе мурашкою і володарем одночасно, буцімто з порога вічності... зирнула в його обличчя велика, непізнана в житті сутність буття.
Розділ 8. Повернення до своїх та порятунок Орловця
Маленький лосёнок жив з матерью в лісі. Але однажды на лосиху з лосёнком напали незнакомі малишу звірі — стая вовків. Вони поранили лосёнка, він втратив мать, але зумів сховатися від вовків під густий куст. Проснувшись, лосёнок почув кроки і побачив чорно-білого звіра, схожого на того, який розірвав йому стегно. Лосёнок сильно ослаб, не міг бігти і покорився долі. Раптом чорно-білий звір голосно залаяв, почулися важкі кроки, до лосёнка підійшов високий звір з безволосим обличчям і шльопнув його по здоровому стегну. Це був місцевий лісник. Він здивувався, що лісний звір плаче як людина, і ласкаво заговорив з лосёнком. Помітивши, що лосёнок поранений, лісник обтер кров травою, підняв його на руки і поніс за річку.
Знесилений, розтривожений... він тут особливо гостро відчув свою приниженість і свою біду. Він здригнувся, зрозумівши, що пастка за ним назавжди зачинилася.
Покохай мене, солдатику
Оповідач, молодий лейтенант, перебував в Австрії наприкінці Другої світової війни. Війна майже закінчена, але підрозділ застряг біля австрійського містечка, щодня під обстрілами. Одного разу оповідач, катаючись на трофейному велосипеді, потрапив у незручну ситуацію перед комбригом і іншими офіцерами. Комбриг наказав повернути велосипед, і оповідач доручив це Кананку, який відвозив його до розкішного котеджу через річку. Кананок, повернувшись, повідомив, що в котеджі живе землячка оповідача — дівчина з Білорусі. Оповідач, заінтригований, вирішив відвідати її. Він дізнався, що її звуть Франя, і вона працювала служницею у літніх австрійців.
Франя розповідала про своє непросте життя: як її батько був репресований, мати загинула від рук німців у Мінську, а сама вона, рятуючись від поліцаїв, потрапила до партизанського загону. Під час їхньої розмови над містечком починався обстріл, і оповідач повертався на вогневу позицію. Потім він знову йшов до Франі, відчуваючи до неї зростаючу ніжність. Вона зашивала його розірваний рукав і ділилася болісними спогадами про минуле. Між ними виникала інтимна близькість, яка переривалася стукотом у двері. Повернувшись на вогневу, він дізнавався, що підрозділу наказували згортатися. Солдати раділи, бо війна, здавалося, закінчилася.
Я не доторкнувся до неї, тільки опустився поряд... і не знав, що мені робити — плакати чи, може, кричати? Дуже хотілося вити й кричати. Але хто міг почути мій крик?
Вовча яма
Розповідь починалася з опису молодого солдата, який блукав сосновим лісом у зоні відчуження, голодний і втомлений. Він шукав їжу: гриби, пташині гнізда, але нічого не знаходив. Солдат відчував запах диму і, слідуючи стежкою вздовж річки, виходив до землянки. Там він зустрічав рибалку, який ловив рибу. Рибалка виявлявся бомжем і після короткої розмови солдат зізнавався, що він дезертир. Під час розмови рибалка, який називав себе Жорою, розповідав, що живе в зоні три місяці. Солдат розмірковував про своє минуле, несправедливість у казармі, побиття та зґвалтування сержантом Дробишевим.
Наступного ранку до них приходила жінка, яка шукала багаття, щоб прикурити. Вона представлялася Жоржетою і виявлялася наркоманкою. Бомж запрошував її приєднатися до них, вони їли смажених жаб, яких бомж ловив у болоті. Бомж і солдат продовжували виживати, харчуючись жабами, яких ставало все менше. Солдат помічав, що йому стає зле, паморочиться в голові, болить шия. Одного дня починався сильний дощ, їхнє багаття гасло. Бомж, який до того вихвалявся своїм здоров'ям, починав скаржитися на біль у грудях. Ситуація ставала критичною, і солдат вирішував йти на хутір діда Карпа, щоб роздобути вогню і, можливо, їжі.
Він не хотів жити бридко, прагнув сумління й чистоти. Сталося все навпаки. То що ж йому — гинути нині у свої дев’ятнадцять літ?
Афганець
Останніми ночами Ступак, посварившись з дружиною, мешкав у своєму гаражі, відмовляючись повертатися до квартири. Ступак, звільнений зі своєї фірми через її крах, відчував повну безвихідь. Його дружина, бухгалтерка в банку, зрадила його, і він, вважаючи себе людиною з гідністю та афганцем, вирішував не проситися назад. Гараж, де він мешкав, був тимчасовою спорудою на краю подвір'я, яку влада наказала знести. Ступак продав свій старий москвич за вісімсот доларів, які швидко закінчилися. Він постійно думав про те, коли закінчиться його безробіття та безгрошів'я. У розмовах з сусідами-гаражниками він розмірковував про політику та економічну ситуацію в країні.
Одного разу Ступак, п'яний після поминок інваліда-афганця, ледь не наклав на себе руки, але його зупинив сусід Олексій. Після цього випадку Ступак вирішив діяти. Він вважав, що для зміни ситуації потрібна сила, а саме – зброя, щоб убити його, якого він вважав винним у всіх негараздах країни. У пошуках грошей він наважувався продати гараж бізнесменові Волинцю. Той пропонував лише 500 доларів, але Ступак погоджувався. Несподівано йому телефонував Шпак, давній знайомий з Афганістану, який пропонував Ступаку послужити. Ступак погоджувався, сподіваючись, що це дасть йому доступ до зброї. Він проходив медкомісію, де його ретельно перевіряли, і його приймали на службу. Після цього його відправляли до офіцерського готелю, де він отримував нову форму та житло. Він починав службу в загоні ЗМОПу.
Прорив до правди
Фрагмент починався з твердження про непересічне значення творчості Василя Бикова для білоруської, європейської та світової літератури, відзначаючи, що його оповідання та повісті, перекладені багатьма мовами, стали духовним надбанням мільйонів. Автор підкреслював скромність Бикова, його зовнішню непримітність, яка контрастувала з його статусом бренду та символу Білорусі з 1960-х років. Його творчість, на думку автора, була глибоко народною, а слово Бикова – унікальним, таким, що боролося за правду, справедливість та людяність.
Переплавлене в горнилі сумлінної... душі, воно стало... словом Бикова, яке... бореться за правду і справедливість у людському бутті, відстоює людяність у людині.