Лісова пісня (Українка)
Дуже короткий зміст
Стародавній волинський ліс, Україна, приблизно початок XX століття. Навесні до лісової галявини переселилась родина: старий Лев із племінником Лукашем збирались поставити хату. Там Лукаш зустрів Мавку — лісову істоту, з якою подружився та закохався.
Лукашева мати не прийняла його почуттів до Мавки, вважаючи її непотрібною, відьомською істотою, тому Лукаш був змушений підкорятись матері. У суперечках із матір'ю він став нерішучий та мовчазний. Коли на полі з'явилась сусідка-вдова Килина, Лукаш під впливом матері поступово відійшов від Мавки та заручився з Килиною. Від болю та страждань серце Мавки переповнилось горем: "Ох!.. Зірка в серце впала... Я в серці маю те, що не вмирає... По тім, що муку свою люблю і їй даю життя. Коли б могла я тільки захотіти її забути, я пішла б з тобою..."
Ох!.. Зірка в серце впала... Я в серці маю те, що не вмирає... По тім, що муку
свою люблю і їй даю життя.
Коли б могла я тільки захотіти
її забути, я пішла б з тобою...
Нещаслива Мавка після заручин Лукаша була заманена у підземний світ злим чудовиськом, проте любов і туга Лукашевої душі повернули її назад. Тим часом Лукаш відчував провину, страждав і став байдужим до життя з Килиною, яка виявилась вередливою господаркою.
Однієї осінньої ночі таємничий вогонь охопив хату й господарство. Втративши все, Лукаш збожеволів від горя та провини. В зимову хуртовину він зустрів привид Мавки, яка заспокоїла його ніжними словами про безсмертя кохання. Під снігом та під звуки сопілки Лукаш замерз, але його душа втішилась останнім баченням коханої Мавки.
Детальний переказ за діями
Поділ дій на сцени та назви — редакційні.
Пролог. Знайомство з лісовими істотами
Дія драми розгорталася в старезному, густому, предковічному лісі на Волині. Посеред лісу була простора галява з плакучою березою та великим прастарим дубом. Галява переходила в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — береги лісового озера. Була провесна, на галяві зеленів перший ряст і цвіли проліски.
З лісу вибіг «Той, що греблі рве» — молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними рухами. Він почав кружляти по озеру, хвилюючи воду, і розігнав туман.
З озера виринули Потерчата — двоє маленьких, бліденьких діток у білих сорочечках. Вони почали докоряти «Тому, що греблі рве» за те, що він руйнує їхню домівку. Він же шукав свою кохану Русалку. Незабаром з'явилася і вона, радісно всміхаючись.
Русалка почала дорікати «Тому, що греблі рве» за зраду з мельниківною. Вони помирилися і затанцювали. Раптом з'явився Водяник — древній сивий дід з довгою бородою. Він розгнівався на доньку за танці з чужинцем і наказав їй іти на дно озера.
Дія 1. Перша зустріч та зародження кохання
Зустріч Лукаша і Мавки навесні
Весна просунулась далі, узлісся наче повилося ніжним зеленим серпанком. З лісу на галявину вийшли дядько Лев і його небіж Лукаш. Лукаш був молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, з дитячим поглядом. Він зупинився біля озера, щоб вирізати собі сопілку з очерету.
Дядько Лев пішов, а Лукаш залишився біля озера. Коли він хотів надрізати березу, щоб сточити сік, з'явилася Мавка і зупинила його, благаючи не пити крові з її сестроньки-берези. Лукаш здивувався, побачивши лісову красуню.
Німого в лісі в нас нема нічого... Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди, серденько виймає!
Мавка розповіла, що ніколи не виходила з лісу і не знала людського життя. Лукаш заграв на сопілці, і Мавка заслухалася його грою. Вона була зачарована мелодією, а в її очах з'явилася туга, аж до сліз. Лукаш розповів, що вони з дядьком будуватимуть тут хату і він літуватиме в лісі.
Мудрість дядька Лева та лісова магія
Дядько Лев знав, як поводитися з лісовими істотами. Він розповів Лукашеві, що треба знати, де хрест покласти, де осику вбити, а де просто тричі плюнути. Лісовик поважав дядька Лева за те, що той не дозволив зрубати старого дуба, коли німці пропонували за нього гроші.
Лісовик застерігав Мавку від захоплення людьми. Він казав, що людські стежки небезпечні для лісових дівчат, бо там не ходить воля, а жура тягар свій носить.
Не задивляйся ти на хлопців людських.
Се лісовим дівчатам небезпечно...
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш — і пропала воля!
Підступи лісових духів
Русалка, побачивши Лукаша, вирішила його втопити. Вона покликала Потерчат, щоб ті заманили хлопця в болото. Потерчата почали світити своїми вогниками, приваблюючи Лукаша до драговини. Він, захоплений гонитвою за ними, не помітив небезпеки і загруз у болоті.
Мавка почула крик Лукаша і кинулася йому на допомогу. Вона попросила вербу-матусеньку врятувати його. Мавка швидко злізла на вербу, спустилася по крайньому гіллі і кинула Лукашеві пояса. Так вона врятувала його від загибелі в болоті.
Дядько Лев, почувши крик, прокинувся і побачив Лукаша з Мавкою. Спочатку він розсердився на «лісове кодло», але коли дізнався, що Мавка врятувала його небожа, подобрішав і сказав: «Хоч ти душі не маєш, та серце добре в тебе».
Пробудження Мавки до кохання
Лукаш і Мавка залишилися самі. Хлопець почав грати на сопілці, а Мавка слухала, зачарована. Вона відчула, як у її серці народжується нове почуття. Коли Лукаш поцілував її, Мавка скрикнула: «Ох!.. Зірка в серце впала».
Русалка, яка підглядала за ними, засміялася. Мавка заспокоїла Лукаша, сказавши, що Русалка їх не зачепить. Вони знову поцілувалися, і Лукаш сказав: «Я зацілую тебе на смерть!» Мавка відповіла, що не може вмерти, хоча й шкода.
Мавка почала прислухатися до серця Лукаша, але він не хотів, щоб вона це робила. Вона пристрасно пестила його, і він скрикнув: «Мавко! ти з мене душу виймеш!» Мавка відповіла, що візьме його співочу душу, а серденько словами зачарує.
Раптом Мавка захотіла заквітчатися для Лукаша, як лісова царівна. Вона пішла до квітучих кущів, а Лукаш прикрасив її волосся світляками, щоб було «наче зоряний вінок». Вони були щасливі у своєму першому коханні.
Дія 2. Людське життя та наростання конфліктів
Літні жнива та господарські суперечки
Настало пізнє літо. На галяві вже була збудована хата, засаджений городець, на нивках росли пшениця і жито. Мати Лукаша була незадоволена тим, що син більше грає на сопілці, ніж працює. Вона докоряла йому, що він ганяє з «приблудою» замість того, щоб загородити обору.
Лукаш захищав Мавку, кажучи, що вона допомагає глядіти корів, які дають більше молока, допомагала ставити хату, садити город, засівати ниву. Але мати називала Мавку «відьомським кодлом» і була невдоволена її присутністю.
Мавка помітила, що Лукаш став непривітним. Він пояснив, що мати «гризе» його через неї, бо їй така невістка не до мислі. Мавка не розуміла людських клопотів і звичаїв, не знала, що таке свекрухи та невістки.
Бач, я тебе за те люблю найбільше,
чого ти сам в собі не розумієш,
хоча душа твоя про те співає
виразно-щиро голосом сопілки...
Мати Лукаша та поява Килини
Мати Лукаша дала Мавці серпа і наказала жати. Коли Мавка вийшла в поле, з жита раптом виринула Русалка Польова. Вона благала Мавку не руйнувати її краси. Мавка пояснила, що мусить жати, бо інакше її щастя зів'яне і вже не встане.
Мавка черкнула себе серпом по руці, щоб кров'ю врятувати Русалку Польову. В цей час мати привела з собою молоду повновиду молодицю Килину в червоній хустці з торочками. Килина була вдовою, мала власне господарство і корову «турського заводу».
Побачивши, що Мавка не жне, мати відібрала в неї серпа і дала Килині. Та почала жати «як вогнем палить». Мати покликала Лукаша допомогти Килині в'язати снопи. Вони працювали разом, а Килина фліртувала з Лукашем, сміялася, мірялася з ним силою.
Коли робота була закінчена, мати запросила Килину до хати на обід, а потім попросила Лукаша провести молодицю додому. Мавка, яка спостерігала за всім цим, відчула загрозу своєму щастю.
Зростаючий вплив Килини та сердечний біль Мавки
Мавка попередила Лукаша, що Килина лукава, «як видра», і просила, щоб вона більше не приходила до них. Лукаш розсердився і сказав, що якщо Мавка буде вказувати, хто може приходити до нього, а хто ні, то він краще повернеться в село.
Дядько Лев розмовляв з Мавкою біля озера. Він помітив її смуток і сказав, що радо прийняв би її до себе, але віддав хату і ґрунт Лукашеві з матір'ю, тож не має права вирішувати. Дядько Лев збирався на зиму йти до села, а Мавка не могла там жити.
Коли Лукаш провів Килину, Мавка підійшла до озера і заплакала. До неї підпливла Русалка і почала говорити про кохання. Вона порівняла своє кохання з водою — плавким та бистрим, що рве, грає, пестить, затягає й топить, а кохання Мавки назвала слабким, як солома.
Кохання — як вода, — плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь. От моє кохання!
А те твоє — солом'яного духу
дитина квола.
Відчай і жертва Мавки
З'явився Лісовик у довгій киреї барви старого золота. Він докоряв Мавці за зраду самої себе, за те, що вона покинула високе верховіття і спустилася на дрібні стежки. Лісовик нагадав їй, яка вона була прекрасна в ту ніч, коли її кохання розцвіло.
Не всі вінки погинули для тебе.
Оглянься, подивись, яке тут свято!
Вдяг ясень-князь кирею золоту,
а дика рожа буйнії корали.
Невинна біль змінилась в гордий пурпур...
Мавка попросила Лісовика дати їй святкові шати. Він дістав з-під киреї пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок. Мавка одягла їх, зробила собі вінок з калини і знову стала прекрасною, як лісова царівна.
З лісу вибіг Перелесник — гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим волоссям. Він запропонував Мавці побрататися, а потім пірвав її в шалений танець. Мавка знесилилась і благала відпустити її.
Раптом з'явилося страшне Марище — «Той, що в скалі сидить». Він хотів забрати Мавку в свій темний край, де панує спокій і тиша. Але Мавка відмовилася йти з ним, бо в серці мала те, що не вмирає.
В цей час з лісу вийшов Лукаш. Мавка кинулася до нього з надією, але він злякався її вигляду і сказав матері, що завтра засилає старостів до Килини. «Той, що в скалі сидить» забрав Мавку під свою чорну кирею, і вони западалися в землю.
Дія 3. Наслідки та перетворення
Осіннє спустошення та доля Лукаша
Настала хмарна, вітряна осіння ніч. Біля Лукашевої хати чорніла якась постать — це була Мавка в чорній одежі, в сивому непрозорому серпанку, лише на грудях красів маленький калиновий пучечок. На галяві видно було великий пеньок, де колись стояв столітній дуб, і недавно насипану могилу.
З лісу вийшов Лісовик. Він здивувався, що «Той, що в скалі сидить» відпустив Мавку. Вона пояснила, що Лісовик визволив її своїм злочином — він перетворив Лукаша на вовкулаку. Але Мавка знайшла в серці чарівне слово, що й озвірілих у людей повертає, і врятувала Лукаша.
Лісовик розгнівався на Мавку за те, що вона врятувала зрадливого коханця. Він сказав, що вона не гідна зватися дочкою лісу, бо в неї дух не вільний лісовий, а хатній рабський. Мавка розповіла, як страшно їй було в печері, як вона почула виття Лукаша і прокинулася.
Виявилося, що дядько Лев помер. Мавка сумувала за ним, називаючи єдиним другом. З-за хати вискочив Куць — маленький чортик-паничик. Він розповів, що після смерті дядька Лева порушилася угода з лісовими істотами. Лісові мешканці мстилися людям: Куць заїздив коней, відьма псувала корів, Водяник підмочив стіжка, Потерчата погноїли збіжжя.
Пожежа лісової оселі
Куць покликав Злиднів — малих, заморених істот у лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі. Вони напали на Мавку, вимагаючи їжі, і почали смоктати калину з її грудей, кажучи, що це її кров.
З хати вийшли мати Лукашева і Килина, яка вже стала його дружиною. Вони сварилися між собою. Килина побачила Мавку біля хати і грубо запитала, чого та прийшла. Мавка відповіла загадково, і розлючена Килина вигукнула: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» Мавка раптом змінилася у вербу з сухим листом та плакучим гіллям.
З лісу вийшов Лукаш — худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. Він сварився з Килиною, яка продала дядьків дуб, хоч той заклявся не рубати його. Килина відповіла, що хотіла б продати весь ліс або протеребити, щоб був ґрунт, «як у людей, не ся чортівська пуща».
Син Килини вирізав з верби, що була Мавкою, сопілку і дав Лукашеві. Коли той заграв, сопілка заговорила Мавчиним голосом. Лукаш жахнувся і хотів зрубати вербу, але не зміг. Тоді Килина вихопила сокиру і замахнулася на дерево. В цю мить з неба вогненним змієм-метеором злетів Перелесник і обійняв вербу. Вона спалахнула, вогонь перекинувся на хату.
Возз'єднання та фінальне перетворення
Почалася пожежа. Мати з Килиною метушилися, виносячи речі з хати, а разом з клунками виносили і Злиднів, що ховалися в мішки. Пішов сніг, і коли він рідшав, видно було лише чорну пожарину, що димувала.
Килина намагалася забрати Лукаша з собою на село, але він відмовився йти з лісу. Вона пішла сама, щоб знайти коней і перевезти вцілілі речі. До Лукаша підійшла висока жіноча постать у білій намітці — його загублена Доля. Вона сказала, що не може знайти стежки до минулого раю, бо він стоптав дивоцвіти без ваги попід ноги.
Лукаш знайшов вербову сопілку, сів під березою і почав грати. З'явилася легка, біла, прозора постать Мавки. Лукаш подумав, що вона прийшла як упириця пити його кров, і запропонував: «Живи моєю кров'ю! Так і треба, бо я тебе занапастив...»
Ти душу дав мені, як гострий ніж
дає вербовій тихій гілці голос.
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Мавка сказала, що її тіло перетворилося на попіл, який зростить вербицю. Люди будуть приходити до неї, і вона обізветься до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав...
Лукаш почав грати. Його музика спочатку була сумною, як зимовий вітер, але потім переможний спів кохання покрив тугу. Навколо змінилася зима — береза зашелестіла кучерявим листом, весняні звуки озвалися в заквітлому гаю. Мавка спалахнула давньою красою у зоряному вінці. Лукаш кинувся до неї з покликом щастя. Вітер збив білий цвіт з дерев, який перейшов у густу сніговицю. Коли вона вщухла, видно було знову зимовий краєвид. Лукаш сидів сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, з щасливою усмішкою на устах. Сніг наліг йому на голову, запорошив усю постать і падав без кінця.