Мартин Боруля (Карпенко-Карий)
Стислий переказ
Україна, середина XIX століття. Багатий шляхтич-чиншовик Мартин Боруля отримав від депутатського зібрання визнання свого дворянського роду.
Він посварився з сусідом Красовським через образу і подав на нього до суду. Мартин найняв повіреного Трандалєва, який вів справи обох ворогів одночасно. Боруля найняв робітників, бо вважав, що дворянам не личить працювати самим.
Гервасій Гуляницький, батько Миколи, просив руки Марисі, дочки Борулі, для свого сина. Мартин відмовив, бо хотів віддати дочку за чиновника. Син Борулі Степан служив канцеляристом у земському суді. Мартин чекав на затвердження дворянства від сенату і мріяв про чини для сина.
До Борулі приїхав наречений для Марисі — губернський секретар-регістратор Націєвський. Марися зізналася йому, що любить іншого і не вийде за нього заміж. Націєвський втік з села, найнявши возівника. Розлючений Мартин наздогнав його і побив. Гості, запрошені на заручини, розійшлися. Це стало ганьбою для родини.
Красовський почав виганяти Борулю з маєтку. Від переживань Мартин занедужав. Потім прийшла звістка, що сенат відмовив у затвердженні дворянства через помилку в прізвищі: в старих документах було написано Беруля замість Боруля. Степан повернувся додому — земський суд скасували, і він залишився без служби.
Гервасій прийшов мирити Мартина з реальністю. Він переконував спалити всі дворянські папери і жити по-старому. Мартин довго вагався, але врешті спалив документи в печі.
Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля!
Детальний переказ за діями
Назви дій є редакційними.
Дія 1. Дворянські амбіції Борулі та плани щодо родини
У хаті заможного чиншовика відбувалася зустріч із повіреним. Господар дому тримав у руках важливий документ — рішення дворянського депутатського зібрання про визнання його роду дворянським. Повірений зачитав текст, у якому йшлося про те, що його та його сина Степана сопричислено до дворянського роду згідно з законом і внесено до другої частини дворянської родословної книги. Справу мали представити на затвердження до Правлячого Сенату.
Мартин обурювався через несправедливе рішення суду, який визнав його сварку з Красовським обоюдною образою. Він вважав це неправильним — адже Красовський назвав його бидлом, а сина — телям, і він мав право відповісти. Повірений заспокоював його, обіцяючи подати апеляцію та зустрічний позов.
I щоб після цього Мартин Боруля, уродзоний шляхтич... подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обіду? Та скоріще у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака...
Мартин погодився заплатити сто двадцять рублів за ведення справи і попросив повіреного використати всі можливі закони проти Красовського. Трандалєв пообіцяв зробити все належним чином і поїхав. Залишившись сам, Мартин роздумував про те, як важливо мати цивільну службу. Він шкодував, що батько не влаштував його на таку посаду, а замість цього займався господарством. Тепер настали інші часи — потрібні чин і дворянство.
Увійшов син Степан, який збирався їхати до міста на службу. Батько почав розпитувати його про чиновника Націєвського, який був у них на масляну. Степан підтвердив, що той цікавився Марисею і питав про придане. Мартин дізнався, що Націєвський має чин губернського секретаря і веде вихідну книгу в ратуші, а незабаром йому доручать і вхідну — тоді він стане регістратором.
Батько був задоволений — це якраз підходящий наречений для Марисі. Він наказав синові передати Націєвському запрошення приїхати, навіть запропонував надіслати за ним коні. Коли прийшла дочка покликати їх до матері, Мартин суворо зауважив їй, щоб вона не говорила по-селянськи «тато» і «мамо», а казала «папінька» і «мамінька», як належить дворянським дітям.
Залишившись сама, Марися розмірковувала про дивні зміни, що відбулися в домі. До неї зайшов Микола і повідомив, що хоче сьогодні ж поговорити зі своїм батьком, щоб той посватав її. Дівчина погодилася, і вони домовилися зустрітися ввечері в саду. Микола пішов, попросивши покликати Степана.
Дія 2. Відмова Миколі та наростання проблем
Степан розповідав Миколі про своє службове життя в місті — про білярд, бульвар, панночок, про поїздки на Сугаклей, де вони варили кашу, ловили рибу та співали романси. Він пояснював, що таке трипробна горілка і крамбамбулі, розповідав про величезну кількість паперів, які щодня приносять з пошти, про складні справи та переписку між чиновниками.
Увійшов Мартин і почав розмовляти з сином про від'їзд. Він застеріг Степана не дружити з Миколою, бо той селянин, а Степан — канцеляріст на іншій лінії. Батько наголошував на різниці між ними — один у поті чола працює в полі, а інший має чин і незабаром отримає мундир з вишитим золотом коміром. Він попросив сина нагадати Каєтану Івановичу про мендаль і передати п'ять четвертей вівса.
Після від'їзду Степана до Мартина прийшли Гервасій Гуляницький та Протасій Пеньонжка. Гервасій запропонував одружити їхніх дітей — його сина Миколу та Марисю, адже вони виросли разом і полюбили одне одного. Мартин відмовив, пояснивши, що його дочка тепер дворянка, а Микола ні дворянин, ні чиновник — просто хлібороб.
Ти осліп од дворянства! I поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб'єшся, і Красовський тебе випре звідціля!
Гервасій попереджав Мартина, що той надимається через силу, намагаючись зрівнятися з Красовським, і це погано закінчиться. Красовський може виселити його з маєтку, а всі судові справи тільки розорять господарство. Мартин обурювався — хіба можуть його вигнати з прадідівського ґрунту? У нього є зустрічний позов та апеляція. Гервасій і Протасій пішли, не погодившись на могорич.
Дія 3. Непридатний наречений та його раптова втеча
Мартин чекав на приїзд нареченого. Він наказав Омельку їхати на шпиль і чекати, поки побачить їхню бричку з двома людьми, а тоді прибігти додому попередити. Наймит не міг зрозуміти, як він встигне прибігти швидше за коней, але господар пояснив, що треба побачити здалеку і подати звістку.
Марися розповіла батькові, що хоче вийти заміж за Миколу, а не за того чиновника з міста. Вона благала не губити її, бо любить Миколу і буде з ним щасливою. Мартин розлютився — як може панночка хотіти за мужика? Він пояснював, що треба любити чин і дворянство, а іншої любові немає на світі.
Що то за слово таке — любить? Кажи мені, що то за слово таке?.. Га? Що воно означа: чина чи дворянство? ... Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..
Дівчина навіть погрожувала собі смертю, але батько не поступався. Він наказав їй одягнутися в нове плаття і чекати на нареченого. Нарешті прибіг Омелько і повідомив, що їдуть. Приїхав Націєвський з гітарою в руках, у шерстяній накидці. Мартин радісно зустрів його.
Наступного дня Мартин домовлявся з дружиною про кумів для майбутнього онука. Він хотів узяти кумом полковника Лясковського, а кумою — генеральшу Яловську, але дружина наполягала на Гарбузинському та Трщинській. Вони посварилися, але врешті Мартин поступився — нехай першу дитину хрестять її куми, а другу — його.
Націєвський прокинувся і вийшов до Марисі. Він почав залицятися до неї, грав на гітарі та співав романси, запевняючи, що після весілля вона його полюбить. Але дівчина відверто сказала, що він їй противний, що вона любить іншого і дала йому слово. Вона попросила його більше не приїжджати. Націєвський засумнівався — чи не потрапить він у халепу, одружившись з дівчиною, яка любить іншого.
Він підслухав розмову Мартина з дружиною про кумів і зрозумів, що вони вже планують хрестити онука, хоча він ще навіть не одружився. Націєвський вирішив тікати від такого шлюбу. Коли Омелько запропонував почистити йому чоботи, він відмовився, сказавши, що йде до корчми, і втік. Омелько повідомив про це господарям, і Мартин кинувся в погоню.
Дія 4. Погоня та публічна ганьба
Приїхав Степан і дізнався від Омелька про те, що сталося. Наймит розповів, як вони наздогнали Націєвського біля розкопаної могили. Той намагався втекти на найнятій у єврея кобилці, але віз зламався. Мартин жорстоко побив нареченого-втікача, і тільки чумаки врятували того від смерті. Після цього Мартин знепритомнів, і його довезли додому.
Марися розповіла братові про всі нещастя, що звалилися на родину. Після ганьби з нареченим Красовський зібрав людей і хотів виганяти їх із села та розвалити хату. Батько дуже розсердився, сварився, кричав і раптом упав як мертвий. Мати з донькою ледве вмолили Красовського дати їм місяць відстрочки, і в цьому допоміг дядько Гервасій.
Коли батько трохи оговтався, прийшла нова біда — паперу про відмову в дворянстві. Це остаточно зламало Мартина, він зовсім занедужав і нічого не їв. Степан зізнався сестрі, що його теж залишили за штатом — земський суд скасували. Марися благала не казати про це батькові, бо той може померти від такої звістки.
Прийшли Палажка, Гервасій і Протасій. Гервасій дорікав Степанові, що той марнує час на службу за два з половиною рублі на місяць, замість того щоб займатися господарством. Він радив кинути думки про чиновництво і братися за прадідівське ремесло. Степан погодився, але просив поки що не говорити про це батькові.
Протасій почав розповідати довгу історію про землеміра Кацавейченка, але його ніхто не слухав. Вивели хворого Мартина, він був жовтий від розлиття жовчі. Гервасій почав переконувати його, що всі біди від дворянства — воно посварило його з усіма, зруйнувало господарство, довело до хвороби. Він радив спалити всі папери, щоб більше не свербіло.
Мартин сумнівався — а раптом затвердять, може, хоч після смерті? Палажка і Марися благали його послухатися Гервасія. Степан теж сказав, що не хоче дворянства. Мартин зітхнув — усі не хочуть, усі хлопи. Він попросив принести палятурку з паперами і наказав Омельку принести соломи та розпалити грубку.
Дія 5. Спалення документів та прийняття реальності
Мартин розв'язав палятурку і почав перебирати папери. Він читав крізь сльози — відношення дворянського депутатського зібрання про визнання роду Борулі в дворянстві, атестат прапрапрадіда, підписаний самим суперінтендентом Савостьяном Подлевським, копію свідчення дванадцяти дворян. Він розглядав герб — червоне поле з голубим хрестом, знаменами зверху і знизу та двома гарматами.
Омелько повідомив, що вогонь готовий. Мартин підійшов до грубки, але руки тремтіли, і він не міг кинути папери. Він хотів залишити хоча б герб і грамоту на пам'ять онукам, але Гервасій не дозволив — щоб знову не засвербіло. Коли Омелько запропонував віддати папери на цигарки, Мартин ледь не вдарив його.
Мартин запитав Степана, як же той служитиме без дворянських паперів і чи дадуть йому чин. Гервасій повідомив страшну новину — Степана залишили за штатом, земський суд скасували. Почувши це, Мартин кинув папери в піч.
Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля…
Папери горіли червоно, як дворянська кров. Мартин ридав — тепер він знову бидло, а Степан — теля. Він навіть хотів рятувати папери, але було пізно. Тисяча рублів згоріла, половина господарства пропала, і все одно — бидло. Палажка заспокоювала його, кажучи, що слава богу, дворянство згоріло, тепер житимуть по-старосвітськи.
Гервасій знову попросив одружити їхніх дітей — вони люблять одне одного, а на весіллі всі забудуть лихо. Він порадив добре вчити онуків, тоді вони стануть справжніми дворянами. Мартин з радістю погодився і благословив Марисю та Миколу. Він попросив їх вчити дітей, щоб його онуки були дворянами.
Нащо ж дворянство нам здалося, коли воно горе приносе? Коли через нього ви хочете мене нещасною зробить, занапастить мій вік молодий!.. Мамо! Я ж ваша кров, — не губіть мене...
Протасій хотів розповісти цікаву історію, але Гервасій сказав, що нехай розповість комусь на весіллі. Омелько прийшов із соломою, але Мартин сказав, що вже не треба — все згоріло. Він відчував, як стара душа згоріла на тому вогні, а натомість прийшла нова. Мартин наказав Омельку взяти попіл і розвіяти по вітру.
Не кажіть на мене тепер папінька, кажіть татко!.. Та накажемо їм, щоб унуків наших добре вчили, то й будуть діти їх дворяне!
Так закінчилася історія Мартина Борулі, який прагнув дворянства, але зрозумів, що справжня цінність не в титулах і паперах, а в освіті та гідності.