Маруся (Квітка-Основ'яненко)
Дуже короткий зміст
Українське село, початок ХІХ століття. Заможні селяни Наум і Настя мали єдину доньку — Марусю Дрот.
Одного разу на весіллі Маруся познайомилася з парубком Василем.
Між молодими спалахнуло щире кохання. Батько Марусі, Наум, переживав, що Василя можуть забрати в солдати, тому був проти шлюбу. Дівчина занудьгувала, та пізніше молоді обіцялися одне одному. Василю потрібно було поїхати з хазяйським товаром у дорогу, і коли він прощався з коханою, Маруся сказала йому:
Василю! На кладовищi мене покидаєш, на кладовищi мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на вiки вiчнi!.. Там побачимось!
Під час розлуки Маруся тяжко застудилася і дуже занедужала. Незабаром вона померла, щиро каявшись перед смертю та попрощавшись із засмученими батьками. Василь повернувся саме у день похорону, був у розпачі й зник. Згодом Наум дізнався, що Василь, не витримавши смерті коханої, пішов у Київ та став там ченцем. Через кілька років також і він помер, не зумівши забути свою втрачену любов Марусю.
Детальний переказ
Поділ на розділи — редакційний.
Знайомство з родиною Наума Дрота та їхнім праведним життям
У селі жила заможна та побожна родина Дротів. Наум Дрот був чоловіком розумним, справедливим і богобоязливим. Він мав власне господарство: кілька пар волів, коня, наймитів, землю, що дісталася від діда, і ту, що сам придбав. Наум завжди дотримувався Божих заповідей, щодня молився і вчив цьому свою родину.
Дружина Наума, Настя, була доброю, роботящою жінкою, яка в усьому слухалася чоловіка. Вона вміло вела господарство і допомагала чоловікові в усіх справах. Бог благословив подружжя єдиною донькою Марусею, яка стала їхньою радістю та втіхою.
Часто менi приходить на думку: чого б то чоловiковi так дуже пристращатись на сiм свiтi до чого-небудь, не то щоб до якої вещi, а то хоч би i до наймилiших людей: жiнки, дiточок, щирих приятелей i других?
Перша зустріч Марусі та Василя на весіллі
Маруся виросла красивою, скромною та працьовитою дівчиною. Вона мала чорні коси до колін, карі очі, рум'яні щоки та струнку поставу. Дівчина завжди була слухняною, допомагала батькам, шанувала старших і ніколи не ходила на вечорниці, як інші дівчата.
Одного разу Маруся пішла на весілля, де була дружкою. Там вона побачила незнайомого парубка, який був старшим боярином. Це був Василь – вродливий, русявий хлопець з козацькими вусами та веселими очима. Він працював свитником у місті.
Під час весілля Василь запропонував Марусі пограти в горіхи. Він запитав: «Чи чіт, чи лишка?» Маруся, соромлячись, відповіла: «Чіт». Так вони познайомилися, і між ними виникла взаємна симпатія. Після весілля Василь провів дівчат додому, захищаючи їх від вигаданої ним собаки.
Розвиток стосунків: зустріч на ярмарку та таємні побачення
Через деякий час Маруся з подругою Оленою пішли на базар до міста. Дорогою вони знову зустріли Василя, який вигадав причину, щоб супроводжувати дівчат. Олена багато говорила з Василем, а Маруся мовчала, хоч і раділа цій зустрічі.
На базарі Олена швидко зробила свої покупки, а Маруся ніяк не могла зосередитися, постійно думаючи про Василя. Коли вони поверталися додому, Олена згадала, що забула забрати батькові чоботи, і повернулася до міста. Маруся і Василь залишилися наодинці.
Маруся, як се почула, так i не стямилась; серденько в неї так i б'ється, а сама, як у лихоманцi, так i труситься; боїться i сама не зна чого; коли б земля розступилася, так би вона i кинулась туди...
Тоді Василь зізнався Марусі в коханні. Він сказав, що полюбив її з першого погляду і не може жити без неї. Спочатку дівчина соромилася і не могла повірити в його почуття, але потім зізналася, що теж покохала його. Вони домовилися зустрітися наступного дня біля озера в лісі.
На побаченні Василь і Маруся говорили про своє кохання. Проте дівчина сказала, що більше не зможе таємно зустрічатися з ним, бо це гріх – приховувати щось від батьків. Вона запропонувала Василеві прийти до них у дім, щоб познайомитися з її батьками.
Василь погодився, але попросив Марусю поки що не розповідати батькам про їхні стосунки. Він хотів спочатку завоювати прихильність Наума і Насті, а вже потім просити руки їхньої доньки. Маруся погодилася, хоч їй і було важко приховувати свої почуття від батьків.
Василь відвідує дім Наума та їхні стосунки стають відомі
Незабаром Василь випадково зустрів Наума, який повертався з млина з поламаним возом. Парубок допоміг йому полагодити воза і провів до дому. Наум запросив Василя на обід, і той познайомився з усією родиною Дротів.
Василь почав часто приходити до Дротів. Наум і Настя полюбили його за працьовитість, чесність і розум. Вони не здогадувалися про почуття між Василем і Марусею, але раділи, що їхня донька має такого гарного друга.
На свято Петра і Павла до Дротів прийшли старости сватати Марусю. Наум спочатку відмовив їм, але потім покликав доньку. Маруся вийшла з кімнати в святковому вбранні з червоною стрічкою на голові – знаком для Василя, що батьки схвалюють їхні стосунки.
Маруся пов'язала старостам рушники, а Василеві, як нареченому, почепила хустку за пояс. Так відбулися їхні заручини. Усі раділи, святкували, а молоді не могли натішитися своїм щастям.
Перешкода шлюбу: відмова Наума та пояснення причин
Наступного дня після заручин Василь прийшов до Дротів на обід. Після трапези Наум попросив усіх вийти, залишивши їх із Василем наодинці. Тоді Наум сказав, що не може віддати за нього Марусю, хоч і любить його як сина.
Не вiддаю? — сказав Наум, здохнувши. — Бо жаль свого рожденiя. Не той час; при такому важному дiлi, як є сватання, не можна усього говорити. Прийди, Василю, завтра, та сам, — без людей; отут я тобi усе розкажу.
Коли Василь прийшов наступного дня, Наум пояснив йому причину відмови. Василь був сиротою і жив у дядьків, які мали власних синів. Усі вони були записані в одній «сказці» для рекрутського набору. Наум боявся, що Василя заберуть у солдати, а Маруся залишиться ні дівчиною, ні вдовою.
Що ж ми називаємося за родителi, щоб не думати об щастi свого дитяти? Я ж кажу: коли б вже i сяка i така, ну так би й бить. А за її добрiсть, за її смирноту, покiрнiсть треба їй такого мужика, щоб їй був як отець...
Наум пояснив, що якщо Василя заберуть у солдати, Маруся залишиться сама, без підтримки, а їхні діти виростуть без батька. Він не хотів такої долі для своєї доньки. Єдиним виходом було б знайти заміну для Василя – найомщика, який пішов би в солдати замість нього.
Василь спочатку розгубився, але потім сказав, що його хазяїн обіцяв допомогти знайти найомщика до осені. Почувши це, Наум погодився віддати за нього Марусю після повернення Василя з поїздки до Одеси та Москви, яку той мав здійснити за дорученням хазяїна.
Молоді зраділи, що перешкода до їхнього щастя може бути подолана. Вони домовилися, що весілля відбудеться восени, коли Василь повернеться з поїздки і матиме найомщика.
Від'їзд Василя на заробітки, щоб стати гідним нареченим
Настав день від'їзду Василя. Він мав вирушати з хурою до Одеси, а звідти до Москви. Наум благословив його в дорогу, а Настя плакала, прощаючись із майбутнім зятем. Маруся пішла проводжати Василя.
Дорогою вони зайшли на кладовище, де правилася панахида. Там Маруся раптом сказала Василеві дивні слова: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!.. Там побачимось!»
Василь, узявши Марусю за руку, i каже: "Марусенько! Правду, велику правду сказав менi твiй батько. Треба нам розлучитись". — "I навiки?" — через велику силу спитала Маруся. — "Побачимося... i будеш ти моєю, коли не на сiм свiтi, так на тiм!"
Василь був вражений цими словами, але не надав їм особливого значення, вважаючи їх проявом смутку через розлуку. Він обіцяв повернутися до Пречистої (свята Успіння Богородиці) і одружитися з Марусею.
Туга Марусі та погіршення її здоров'я
Після від'їзду Василя Маруся дуже сумувала. Вона стала мовчазною, часто плакала і майже не їла. Щовечора дівчина виходила на подвір'я і дивилася на вечірню зірку, згадуючи, як вони з Василем домовилися дивитися на неї одночасно, щоб бути ближче одне до одного.
Батьки помічали зміни в поведінці доньки, але думали, що це через розлуку з нареченим, і не надто хвилювалися. Наум вірив, що восени Василь повернеться, і вони справлять весілля.
Одного разу в спасівку Маруся пішла до лісу по гриби. Там її застав сильний дощ, і вона промокла до нитки. Повернувшись додому, дівчина сильно змерзла, але не могла зігрітися, бо піч не була натоплена, а мати хворіла і не могла їй допомогти.
Вночі у Марусі почався сильний жар і біль у боку. Наум, повернувшись додому, побачив, що донька серйозно захворіла. Він одразу зрозумів, що це небезпечно, але намагався не показувати свого страху перед дружиною.
Хвороба і смерть Марусі
Наступного ранку Наум поїхав до міста по лікаря. Він привіз цилюрика, який пустив Марусі кров і поставив п'явки до боку. Проте стан дівчини не покращувався, а навпаки – погіршувався з кожною годиною.
Цилюрик сказав Наумові, що Маруся дуже хвора, і навіть привіз німецького лікаря. Але той також не зміг допомогти дівчині. Наум молився Богу, просячи врятувати його єдину доньку, і був готовий віддати все своє майно за її одужання.
Коли стало зрозуміло, що Маруся помирає, Наум покликав священника, щоб той сповідав і причастив доньку. Маруся прийняла святі таїнства з радістю і спокоєм, готуючись до смерті.
Коли менi... така радiсть тут... пiсля святого причастя... що ж то буде у царствi небеснiм? Прийми i мене, господи, у царство твоє святе!
Перед смертю Маруся попрощалася з батьками, попросила в них прощення і наказала передати Василеві, щоб він не сумував за нею, бо вони скоро зустрінуться. Вона попросила покласти їй у руку горішки, які колись дав їй Василь, а його хустку повернути йому.
Маруся померла тихо, з молитвою на устах. Наум, хоч і був убитий горем, не втрачав віри в Бога і прийняв смерть доньки як Божу волю. Він організував похорон за всіма християнськими звичаями.
Прощай, моя донечко, утiха, радiсть моя! Зав'яла ти, як садовий цвiточок; засохла, як билинка! Що я без тебе тепер зостався? Сирота! Пуще малої дитини. Об дитинi жалкують, дитину приглядять, а мене хто тепер пригляне?..
Похорон Марусі був пишним і урочистим. Наум і Настя роздали все її придане бідним дівчатам і вдовам, а скриню віддали на церкву. Усе село оплакувало Марусю, бо всі її любили за доброту і скромність.
Повернення Василя, горе та постриг у ченці
Василь не знав про смерть Марусі. Він повернувся на Великдень, коли минуло вже більше року після її смерті. Зайшовши до церкви, він читав Апостола і співав на криласі. Наум, побачивши його, здивувався, що Василь став письменним, і запросив його до себе.
Коли Василь прийшов до Дротів і побачив Марусю, що лежала на лаві під церковним сукном, він знепритомнів від горя. Отямившись, він не відходив від померлої, цілував її руки і плакав. Наум і Настя також плакали, дивлячись на його горе.
Після похорону Марусі Василь зник. Ніхто не знав, де він і що з ним. Лише через два роки до Дротів прийшов чоловік, який бачив Василя в Києві. Він розповів, що Василь став ченцем у Печерському монастирі під іменем отця Венедикта і щодня молиться за Марусю та її батьків.
Наум і Настя поїхали до Києва, щоб побачити Василя, але дізналися, що він уже помер. Перед смертю він просив покласти йому в труну землю з Марусиної могили, яку завжди носив із собою, і червону хустку під голову. Наум помолився на його могилі і сказав: «Дай, Господи милосердний, щоб ти там знайшов свою Марусю!»
Дай, господи милосердний, щоб ти там знайшов свою Марусю! — Так сказав Наум, стоячи над гробом Василя, який став ченцем і помер від туги за своєю коханою.