Мертві душі (Гоголь)
Стислий переказ
Дія відбувалася у провінційному губернському місті Російської імперії першої третини XIX століття. До міста прибув колезький радник Чичиков, чоловік середніх років з приємною зовнішністю і солідними манерами.
На губернаторському прийомі Чичиков познайомився з місцевими поміщиками, щоб придбати у них мертві душі — селян, які померли, але значилися за документами живими, аби потім отримати під них заставу від держави. Першим був мрійливий Манілов, який віддав душі даром. Коробочка вагалася, але зрештою поступилася. Далі Чичиков зупинився у Ноздрьова, веселого поміщика-бешкетника.
Після конфлікту з Ноздрьовим, Чичиков купив душі в Собакевича, а згодом прибув до маєтку Плюшкіна — зіскнілого поміщика, що перебував у жалюгідному стані та володів занедбаним маєтком.
Чичиков уклав усі операції та набув майже чотириста мертвих душ. Проте від Ноздрьова містяни довідалися, що він купував саме померлих селян. Почалися підозри і чутки, Чичикова звинуватили навіть у намірі викрадення губернаторської дочки. Він терміново виїхав із міста.
Автор завершив історію роздумами, порівнюючи Росію з трійкою, що мчить уперед:
"Русь, куди мчиш ти, дай відповідь? Не відповідає. Дивним дзвоном заливається дзвіночок; гримить і стає вітром роздерте на шматки повітря; летить мимо все, що тільки є на землі, і скоса поглядаючи, уступаються і дають їй дорогу інші народи й держави."
Детальний переказ за главами
Назви глав є редакційними.
Глава 1. Приїзд Чичикова до міста NN і знайомство з місцевою елітою
До губернського міста NN в'їхала бричка з паном середніх років. Його приїзд не викликав особливого ажіотажу. В готелі пана зустрів метушливий половий і провів до типового для провінційних готелів номера з тарганами та дверима до сусідньої кімнати.
Слуги Чичикова, кучер Селіфан і лакей Петрушка, занесли речі. Чичиков пішов до загальної зали, замовив обід і розпитав полового про місцевих чиновників та поміщиків. Після обіду він записав для поліції своє ім'я: колезький радник Павло Іванович Чичиков, поміщик, у своїх справах.
Наступного дня Чичиков відвідав губернатора, віце-губернатора, прокурора, голову палати, поліцеймейстера та інших чиновників. Кожному він умів сказати щось приємне. Про себе розповідав мало, лише загальними фразами.
На губернаторській вечірці Чичиков познайомився з поміщиками Маніловим і Собакевичем. Манілов запросив його до себе в село, а Собакевич лаконічно додав: "і до мене прошу". Чичиков також познайомився з Ноздрьовим на обіді у поліцеймейстера.
Усі чиновники були задоволені приїздом Чичикова. Навіть Собакевич відгукувався про нього позитивно. Така думка про Чичикова трималася до певного часу, поки одна дивна справа не спантеличила все місто.
Глава 2. Візит до Манілова і перша угода про мертві душі
Чичиков, провівши тиждень у місті, вирішив відвідати поміщиків. Він наказав Селіфану запрягти коней, а Петрушці залишатися вдома. Проїхавши п'ятнадцять верст, Чичиков запитав у мужиків дорогу до Маніловки. Нарешті вони знайшли поворот на путівець.
Село Маніловка розташовувалося на підвищенні, відкритому для вітрів. На схилі гори — підстрижений дерн, клумби, альтанка з написом "храм самотніх роздумів" і ставок. Нижче — сірі хати, яких Чичиков нарахував понад дві сотні.
Манілов радісно зустрів Чичикова. Він був показним чоловіком з приємними рисами обличчя, але надто солодкий у манерах. Господарством він не займався, постійно мріяв про нездійсненні проекти. Він і дружина цілком задовольнялися одне одним.
За обідом розмова йшла про втіхи спокійного життя. Після обіду Чичиков заявив, що хоче поговорити з Маніловим про важливу справу. Він запитав, чи давно Манілов подавав ревізький реєстр і скільки з того часу померло селян.
Чичиков пояснив, що хоче купити мертвих селян, які значилися б у ревізії як живі. Манілов розгубився, не розуміючи, навіщо це потрібно. Чичиков запропонував укласти купчу, ніби душі живі. Манілов запропонував віддати їх безкоштовно і взяти купчу на себе.
Чичиков подякував Манілову, розчуливши його розповіддю про свої поневіряння. Вони тиснули один одному руки, і в очах їхніх стояли сльози. Чичиков попрощався з родиною Манілова, пообіцявши дітям гостинці, і поїхав.
Глава 3. Заблукання в дорозі й візит до Коробочки
Чичиков, задоволений угодою з Маніловим, їхав у бричці, розмірковуючи про свої плани. Селіфан, задоволений прийомом у Манілова, повчав коней, особливо лукавого чубарого. Раптовий грім змусив Чичикова прокинутися. Почалася сильна злива.
Селіфан збився з дороги і, звернувши праворуч на першому перехресті, пустився навскач, не знаючи, куди їде. Чичиков помітив, що бричку кидає з боку в бік. Раптово бричка перекинулася, і Чичиков упав у грязь.
Здалеку почувся гавкіт собак. Чичиков наказав їхати на звук. Бричка вдарилася в паркан. З-за хвіртки виглянула постать у сіряку, і почувся хрипкий жіночий голос. Чичиков попросив переночувати.
Господиня, літня жінка в чепці, скаржилася на неврожаї та збитки. Чичиков запитав, чи далеко до Собакевича. Господиня відповіла, що не чула такого імені. Вона також не знала Манілова. Чичиков зрозумів, що заїхав у глушину.
Вранці Чичиков запитав Коробочку, скільки душ у її селі. Вона відповіла, що мало не 80, але часи погані. Чичиков запитав, чи не вмирали у неї селяни. Коробочка відповіла, що вісімнадцять душ. Чичиков запропонував купити мертві душі за п'ятнадцять карбованців.
Коробочка вагалася, боячись зазнати збитку. Чичиков втратив терпіння і пояснив, що мертві душі — річ не від світу цього. Коробочка хотіла почекати інших покупців. Чичиков розсердився і сказав, що веде казенні підряди. Це вплинуло на Коробочку, і вона погодилася на угоду.
Чичиков написав листа і склав список мужиків. Коробочка пригостила його млинцями та пирогом. Перед від'їздом вона просила не забувати про підряди і запропонувала купити сало та пташине пір'я. Дівчинка Пелагея провела Чичикова до великої дороги.
Глава 4. Небезпечна зустріч із Ноздрьовим
Чичиков зупинився в трактирі, щоб дати відпочити коням і перекусити. Розмовляючи з господинею, він дізнався про місцевих поміщиків, серед яких згадувалися Блохін, Почитаєв, Мильной, Чепраков і Собакевич.
До трактиру під'їхала бричка з двома чоловіками: білявим високим і чорнявим нижчим на зріст. Чичиков упізнав у чорнявому Ноздрьова, з яким познайомився в прокурора. Ноздрьов розповів, що програвся на ярмарку і тепер змушений їздити на позиченій бричці свого зятя Міжуєва.
Ноздрьов вихвалявся ярмарковими розвагами, випивкою з офіцерами драгунського полку та чудовим вином. Він наполіг, щоб Чичиков поїхав до нього, обіцяючи пригостити баликом. Чичиков погодився, і вони вирушили разом з Міжуєвим.
"Чудні люди, ці пани чиновники, а за ними й усі інші звання: адже дуже добре знали, що Ноздрьов брехун, що йому не можна вірити в жодному слові, ні в найменшій дрібниці, а тимчасом удалися саме до нього."
Прибувши до маєтку Ноздрьова, гості побачили безлад: мужики мажуть стіни, підлога забруднена. Ноздрьов показав їм конюшню з кіньми, вовченя на припоні, ставок з рибою, собак різних порід, млин, кузню та поле, де, за його словами, повно русаків.
У кабінеті Ноздрьова висіли шаблі та рушниці, турецькі кинджали з помилковими написами, шарманка, що грала різні мелодії одночасно. За обідом Ноздрьов наполягав на винах, які виявилися низької якості.
Чичиков намагався поговорити з Ноздрьовим про мертві душі, але той не давав йому можливості. Міжуєв, сп'янівши, відпросився додому. Ноздрьов запропонував Чичикову зіграти в карти, але той відмовився. Ноздрьов образив Чичикова, і вони посварилися.
Несподівано приїхав капітан-справник, щоб повідомити Ноздрьову про судову справу за образу поміщика Максимова. Чичиков скористався моментом і втік. Вранці Ноздрьов знову запропонував Чичикову зіграти в карти або шашки на мертві душі, але той відмовився.
Під час гри в шашки Ноздрьов шахраював, і Чичиков знову намагався піти. Ноздрьов наказав слугам побити Чичикова, але в цей момент знову з'явився капітан-справник. Чичиков утік з маєтку Ноздрьова.
Глава 5. Торг із Собакевичем і згадка про Плюшкіна
Чичиков, наляканий пригодою з Ноздрьовим, тікав геть. Раптово бричка Чичикова зіткнулася з коляскою, в якій їхали дві дами: стара та молода шістнадцятирічна блондинка. Блондинка вразила Чичикова своєю красою та невинністю.
Село Собакевича виглядало великим і міцним. Будинок поміщика збудований без особливих архітектурних витребеньок, але надійно. Все свідчило про господарську вдачу власника. Собакевич здавався Чичикову схожим на ведмедя.
Розмова почалася з обміну компліментами, але Собакевич різко критикував місцевих чиновників. Він називав їх шахраями і христопродавцями. Лише прокурора він називав свинею. Чичиков зрозумів, що Собакевич не любить ні про кого добре говорити.
"Шахрай!" сказав Собакевич дуже холоднокровно: "продасть, обдурить, ще й пообідає з вами! Я їх знаю всіх: це все шахраї, все місто там таке: шахрай на шахраї сидить і шахраєм поганяє. Всі христопродавці. Одна там тільки і є порядна людина: прокурор; та й той, якщо сказати правду, свиня".
Під час обіду Собакевич розповів про Плюшкіна, скнару, в якого люди вмирають з голоду. Після обіду Чичиков перейшов до справи і обережно натякнув на купівлю мертвих душ. Собакевич одразу погодився продати їх за сто карбованців за душу.
Чичиков обурився такою високою ціною і запропонував вісім гривень. Почався запеклий торг. Собакевич розхвалював померлих селян, називаючи їх майстрами своєї справи. Зрештою, вони домовилися про три карбованці за душу.
Прощаючись, Чичиков попросив Собакевича тримати угоду в таємниці. Він вирішив поїхати до Плюшкіна, але не хотів, щоб Собакевич про це знав. Чичиков розпитав у мужика, як проїхати до Плюшкіна, минаючи панський двір. Мужик назвав Плюшкіна "латаним".
Глава 6. Плюшкін — прореха на людстві
Чичиков в'їхав у велике село. Дерев'яна бруківка, гірша за міську, змушувала бричку сильно трястися. Загальна ветхість сільських будівель кидалася в очі: старі, темні хати з дірявими дахами, забиті ганчір'ям вікна, похилені балкончики.
Панський будинок, довгий та незграбний, нагадував старого інваліда. Більшість вікон забиті дошками. Тільки старий, занедбаний сад, що тягнувся за будинком, освіжав похмурий вигляд села.
Біля однієї з будівель Чичиков помітив постать, яка сварилася з мужиком. Він не міг розібрати, хто це: жінка чи чоловік. Чичиков звернувся до неї, питаючи про пана. Ключниця показала йому спину, всю в борошні, і сказала йти в кімнати.
Чичиков увійшов у темні сіни, з яких віяло холодом. З сіней він потрапив у кімнату, також темну та захаращену. На столі стояв поламаний стілець, годинник з павутиною, шафа зі старовинним сріблом та фарфором. На бюро лежала купа паперів, висохлий лимон та інший мотлох.
Відчинилися бокові двері, і ввійшов той самий ключник, який виявився господарем. У нього була неголена борода, і його підборіддя нагадувало скребло. Чичиков відступив назад, вражений виглядом господаря.
"І до такого нікчемства, дріб'язковості, гидоти могла дійти людина? могла так змінитися! І схоже це на правду? Все схоже на правду, все може статися з людиною. Теперішній палкий юнак відскочив би з жахом, коли б показали йому його ж портрет у старості."
Чичиков сказав, що чув про економію Плюшкіна та його вміле управління маєтками, і тому вирішив познайомитися з ним. Плюшкін скаржився на відсутність гостей, погану кухню та брак сіна. Він розповів, що за останні три роки гарячка виморила багато мужиків.
Чичиков запропонував взяти на себе обов'язок платити податки за померлих селян. Плюшкін був вражений пропозицією. Чичиков пояснив, що хоче укласти купчу, начебто селяни були живі. Плюшкін погодився і дав Чичикову список померлих селян.
Плюшкін також розповів про втікачів, яких у нього близько сімдесяти. Чичиков запропонував купити і їх по двадцять п'ять копійок за душу. Плюшкін погодився. Чичиков змусив Плюшкіна написати розписку і віддав йому гроші.
Глава 7. Оформлення купчих і укладання угод
Чичиков прокинувся у гарному настрої, радіючи своїм майже чотирьомстам душам. Він швидко збирався, щоб оформити купчі, і сам брався за їх складання, щоб заощадити на подячних.
"Коли глянув він на ці аркушики, на мужиків, які справді колись були мужиками, працювали, орали, пиячили, візникували, обдурювали панів, а може, й просто були хорошими мужиками, то якесь дивне, незрозуміле йому самому почуття опанувало його"
Чичиков розчулився, дивлячись на імена померлих, і згадав деяких з них, зокрема Петра Савельєва Неуважай-Корито, Степана Пробку, Максима Телятникова та Єлизавету Воробей (яку він помилково викреслив, бо це жінка).
На вулиці Чичиков зустрів Манілова, який приніс список своїх селян, оформлений з великою старанністю. Вони разом вирушили до палати, де Манілов підтримував Чичикова на кожному кроці.
У палаті вони зіткнулися з бюрократією та байдужістю чиновників. Чичиков змушений був обіцяти хабар, щоб прискорити справу. Він передав папірець Івану Антоновичу, який накрив його книгою.
Голова радо вітав Чичикова і повідомив, що вже знає про купівлю. Він дав наказ Івану Антоновичу оформити купчі. Собакевич наполіг на присутності свідків. Купчі оформили, і голова висловив своє задоволення великою сумою покупок.
Голова запропонував відсвяткувати завершення угоди у поліцеймейстера. Всі вирушили до нього, де на столі з'явилися різноманітні закуски. Після застілля гості грали у віст, а потім знову повернулися до столу.
Глава 8. Поголос про Чичикова в місті
У місті активно обговорювали придбання Чичиковим селян. Висловлювалися різні думки щодо вигідності купівлі селян на вивід. Одні сумнівалися в забезпеченні водою на нових землях, інші — в надійності переселення, побоюючись втечі селян.
Поліцеймейстер запевняв, що бунту не варто боятися, оскільки влада капітан-справника здатна приборкати будь-який непокій. Поштмейстер пропонував Чичикову стати батьком для своїх селян, запровадивши благодійну освіту за Ланкастерською системою.
Містяни переказували Чичикову поради, пропонували конвой для безпечного перевезення селян, від якого він відмовлявся, запевняючи в їхній сумирності. Чутки про купівлю призвели до того, що Чичикова вважали мільйонщиком, і ставлення до нього стало ще більш прихильним.
"Мільйонщик має ту вигоду, що може бачити підлоту, зовсім некорисливу, чисту підлоту, не засновану ні на яких розрахунках... неодмінно хоч забіжать поперед нього, хоч засміються, хоч скинуть капелюха..."
Чичиков стає улюбленцем містян, які не хочуть його відпускати. Особливе враження він справляє на дам, які ретельно стежать за етикетом і модою. З чутками про мільйонний статок Чичикова, дами починають знаходити в ньому інші привабливі риси.
Чичиков отримує анонімний лист від таємної шанувальниці, яка запрошує його покинути місто і знайти щастя в пустелі. Лист закінчується віршем про горлиць, які покажуть місце її поховання. Чичиков заінтригований і перечитує листа кілька разів.
Він отримує запрошення на бал до губернатора і ретельно готується до нього. Його поява на балу викликає фурор. Усі вітають його з радістю та захопленням. Дами оточують його хмарою пахощів.
Раптово з'являється Ноздрьов, який голосно заявляє про те, що Чичиков торгує мертвими душами. Це викликає загальне збентеження. Чичиков намагається заперечувати, але Ноздрьов продовжує викривати його.
Глава 9. Чутки і здогади в жіночому товаристві
Рано вранці одна дама виїхала з дому, щоб якнайшвидше поділитися новиною з приятелькою, "дамою приємною у всіх відношеннях". Вони зустрілися з радісними вигуками та поцілунками і пройшли у блакитну вітальню з канапою та ширмочками.
Дами обговорювали модні тенденції, зокрема, оборки та фестончики, довжину ліфчиків та спідниці з ватою для створення ефекту "бельфам". Гостя, Софія Іванівна, намагалася розповісти новину, але господиня перебивала її, висловлюючи негативне ставлення до Чичикова.
Софія Іванівна нарешті почала свою розповідь про те, як протопопша розповіла їй про візит Коробочки до Чичикова. Коробочка розповіла про нічний візит Чичикова, який вимагав продати йому мертві душі. Вона описала його як озброєного злочинця, що викликало переполох у селі.
Господиня висловила здивування щодо мертвих душ і припустила, що за цим криється щось інше. Вона висловила припущення, що Чичиков хоче викрасти губернаторську дочку. Софія Іванівна була шокована цим висновком.
Дами прийшли до висновку, що Чичиков не міг діяти сам і що йому, можливо, допомагав Ноздрьов. Вони вирушили поширювати чутки містом, що їм вдалося зробити за півгодини.
Місто охопила хвиля чуток. У місті виникли дві протилежні думки: чоловіча, зосереджена на мертвих душах, і жіноча, зосереджена на викраденні губернаторської дочки. Чутки дійшли до губернаторші, яка обурилася і допитала свою дочку.
Глава 10. Таємниця особи Чичикова
Чиновники міста N, зібравшись у поліцеймейстера, обговорювали справу Чичикова. Вони сперечалися про те, ким насправді є Чичиков: виробником фальшивих асигнацій, чиновником генерал-губернаторської канцелярії або переодягненим розбійником.
Поштмейстер висунув версію, що Чичиков — це капітан Копєйкін, герой війни 1812 року, який став розбійником після того, як не отримав допомоги від держави. Поліцеймейстер перервав розповідь, вказуючи на те, що Копєйкін був без руки та ноги, а Чичиков — ні.
Чиновники висували інші, ще більш неймовірні припущення. Один з них — що Чичиков насправді переодягнений Наполеон, якого англійці випустили з острова Святої Єлени. Зрештою, вони вирішили розпитати Ноздрьова, який першим розповів про мертві душі.
Ноздрьов, який кілька днів не виходив з дому, займаючись сортуванням карт, отримав записку від поліцеймейстера і погодився прийти. Його свідчення виявилися суперечливими та неправдивими. Він заявив, що Чичиков купив мертві душі на кілька тисяч, що він сам продав йому їх, що Чичиков — шпигун, виробник фальшивих асигнацій і збирався викрасти губернаторську дочку.
Чутки та плітки найбільше вплинули на прокурора, який, повернувшись додому, помер. Чичиков, нічого не знаючи про міські чутки, хворів на застуду та вирішив кілька днів посидіти в готелі. Його дивувало, що жоден з чиновників не відвідує його.
"От, прокурор! жив, жив, а потім і помер! і от надрукують у газетах, що впокоївся, на жаль підлеглим і всьому людству, шановний громадянин, рідкісний батько, зразковий чоловік... але ж коли розглянути гарненько діло, то насправді в тебе всього тільки й було, що густі брови"
Нарешті, він одужав і вирішив відвідати губернатора. У губернатора його не прийняли. Те саме відбулося і в інших чиновників. Чичиков розгублений і не розумів, що відбувається. Він повернувся до готелю, де його несподівано відвідав Ноздрьов.
Глава 11. Минуле Чичикова і поспішний відїзд
Ноздрьов розповів, що в місті всі проти Чичикова, вважаючи його виробником фальшивих паперів, розбійником і шпигуном. Він також згадав про смерть прокурора та чутки про викрадення губернаторської дочки. Чичиков наляканий цими новинами і вирішив негайно покинути місто.
Чичиков планував швидко покинути місто, але його плани зірвалися. Він прокинувся пізніше, ніж очікував, і дізнався, що бричка ще не готова. Селіфан повідомив про необхідність кувати коней та ремонтувати колесо, що викликало гнів Чичикова.
Настрій Чичикова остаточно зіпсувався. Він змушений був домовлятися з ковалями, які, скориставшись терміновістю роботи, завищували ціну. Робота тривала довше, ніж обіцяли, і Чичиков нудився в готелі, спостерігаючи за перехожими.
Нарешті, бричка була готова, і Чичиков вирушив у дорогу. На виїзді з міста бричка зупинилася через похоронну процесію. Чичиков дізнався, що ховають прокурора. Він ховався в бричці, а Селіфан і Петрушка розглядали процесію.
Після похорону Чичиков наказав Селіфанові їхати швидше. Він вважав зустріч з похороном доброю прикметою. Бричка виїхала за місто, і знову почалася дорога з верстами, станційними наглядачами та селами.
"І довго ще приречено мені дивною владою іти рука в руку з моїми химерними героями, споглядати весь велетенський гін життя, озирати його крізь видний світові сміх і незримі, невідомі йому сльози!"
Автор розповідає про темне походження Чичикова, його дитинство, виховання батьком, який навчив його берегти копійку та догоджати начальству. Він описує, як Чичиков навчався в школі, де виявив практичний розум і вмів догоджати вчителям.
Після смерті батька Чичиков служив у казенній палаті, де виділявся серед інших чиновників своєю охайністю та приємністю. Він брав хабарі, прикриваючись чесністю та ввічливістю. Він збагатився на комісії з будівництва казенної будівлі, але потім був викритий новим начальником.
Далі Чичиков перейшов на митницю, де проявив незвичайну спритність і проникливість. Він брав участь у контрабанді, але посварився зі своїм товаришем і був викритий. Втративши все, він знову почав кар'єру, ставши повіреним. Тоді в нього виникла ідея купувати мертві душі, щоб отримати гроші під заставу.
Автор застерігає читачів від обурення на героя та нагадує, що в кожній людині є щось від Чичикова. Він закликає читачів заглибитися у власну душу і запитати себе, чи немає в них частки Чичикова.
Чичиков свариться на Селіфана за повільну їзду. Селіфан підбадьорює коней, і бричка мчить дорогою. Автор захоплюється швидкою їздою та описує російську трійку коней, яка мчить Русь у невідоме майбутнє.