Місто (Підмогильний)
Стислий переказ
Київ, початок XX століття. Молодий чоловік Степан Радченко прибув до Києва, залишивши село та своє минуле позаду, щоб здобути освіту й нове життя.
Переживши труднощі та бюрократичні перепони, він вступив до інституту, почавши знайомитися з міським життям. Першим коханням стала дівчина з рідного села, та з часом вони розійшлися шляхами. Опинившись у домі господаря, молодий чоловік увійшов у суперечливі стосунки з уразливою старшою хазяйкою. Згодом він став успішним студентом, ситуація поліпшилась, і Степан відчув потяг до літератури.
Переживши перші літературні спроби та розчарування, Степан поступово отримав визнання і почав будувати нові стосунки з непостійною міською дівчиною Зоською. Паралельно він боровся з фінансовими негараздами, переживав творчу кризу, але зрештою видав збірку оповідань, утверджуючись як письменник. Водночас його відносини з Зоською ускладнювалися, і Степан зробив невиважене рішення одружитися, яке потім пошкодував.
Невдовзі Степан дізнався про трагічну смерть Зоськи, що глибоко вразило його. Він почувався самотнім і втраченим, усвідомлюючи чужість свого нового облаштованого життя. Намагаючись повернутися до рідних коренів, Степан вирішив їхати в село і шукати забуте щастя із першим коханням, але зрозумів, що Надійка давно щаслива у шлюбі.
Зустрівши Риту, танцівницю балету, Степан знову відчув натхнення й життєву силу. Він зрозумів, що його вабить мистецтво, місто й складні людські долі. І з цієї нової ясності й усвідомлення себе виникло бажання написати новий літературний твір.
І з цієї туги за колишнє нерозуміння, з ясного прозріння рушіїв життя, з яскравого відчуття людини здобув він перші нитки свого гарячого плетива.
Він напише повість про людей.
Детальний переказ за частинами
Поділ частин на глави – редакційний. Назви частин також редакційні.
Частина 1. Прибуття до міста та перші випробування
Приїзд Степана до Києва та пошук житла
Степан Радченко прибув до Києва пароплавом. Стоячи на палубі, він спостерігав за берегами, що здавалися йому безкінечними. Зелено-жовті краєвиди нагадували йому рідне село, яке він залишив позаду. На пароплаві Степан познайомився з Надійкою, дівчиною зі свого села, яка також їхала до міста вчитися. Вони розмовляли про майбутнє навчання та життя в місті.
Прибувши до Києва, Степан відчув тривогу перед невідомим містом. Він пішов шукати житло за адресою, яку йому дав дядько – будинок рибника Луки Гнідого. Господар зустрів його неохоче і замість кімнати запропонував комірчину в сараї, де знаходилася столярня. Степан відчув приниження, але не мав іншого вибору. Він залишився ночувати в коморі, дивлячись у вікно на фабричний комин.
Бюрократичні перешкоди та вступний іспит
Наступного дня Степан вирушив до профспілки, щоб вирішити питання з працевлаштуванням. Він сподівався на особливе ставлення, але зіткнувся з бюрократичними перешкодами. Голова управи пояснив, що спочатку потрібно зареєструватися і стати на облік на біржі праці. На біржі Степан дізнався, що вона працює лише по середах і п'ятницях, а йому бракувало необхідних документів.
Місто чудне. Зокола воно рухливе й швидке, життя в ньому, здається, б'є джерелом і блискавкою шугає, а всередині, по хмурих кабінетах установ, воно тягнеться старим возом, обплутане тисячами правил і розпорядків.
Степан спробував влаштуватися на роботу в різні установи, але скрізь отримував відмови. Згадавши про вступний іспит до інституту, він поспішив туди. В інституті він загубився у натовпі абітурієнтів, але зрештою записався на іспит під номером сто двадцять три. Після чотирьох годин очікування він пройшов приймальну комісію і отримав призначення на іспит післязавтра.
Знайомство з містом та його мешканцями
Наступного дня Степан вирішив відвідати свого земляка Левка. Він був вражений порядком у його скромній кімнаті. Левко познайомив Степана зі своїми сусідами – старим вчителем латинської мови Андрієм Венедовичем та його дружиною. Вчитель довго розповідав про важливість класичної освіти, сипав цитатами з латини, чим викликав у Степана відчуття жаху та нерозуміння.
Увечері Степан прогулювався Хрещатиком, спостерігаючи за міським життям. Він був вражений контрастом між зовнішнім блиском міста та внутрішньою порожнечею його мешканців. Натовп людей, яскраві вітрини крамниць, кінотеатри – все це викликало в нього суміш захоплення та відрази.
Ненавидіти треба місто, а здобути. Ще мить тому він був погноблений, а тепер йому виділись безмежні перспективи. Таких, як він, тисячі приходять до міста, туляться десь по льохах, хлівах та бурсах, голодують, але працюють і вчаться.
Вступ до інституту та стосунки з Надійкою
Степан успішно склав вступний іспит, обравши тему "Змичка міста й села". Він відчував себе впевнено, адже ретельно готувався до вступу, відмовляючи собі у всьому заради навчання. Проте замість очікуваної радості він відчув розчарування та спустошення. Досягнення конкретної мети не принесло йому задоволення.
Після іспиту Степан вирішив відвідати Надійку. Вона також успішно склала іспити і повідомила, що їй потрібно поїхати додому за речами. Вони гуляли Володимирською гіркою, де було багато закоханих пар. Степан зізнався Надійці в коханні, і вона відповіла взаємністю. Наступного ранку він проводжав її на пристані.
Після від'їзду Надійки Степан отримав підтвердження про зарахування до інституту та подав документи на стипендію. Він почав систематично досліджувати Київ, відвідуючи історичні місця, музеї та парки. Він захоплювався побаченим, особливо старовинними артефактами.
Літературні амбіції та перше розчарування
У неділю, напередодні повернення Надійки, Степан відвідав літературну вечірку. Там він спостерігав за письменниками, які читали свої твори, та за критиками, які обговорювали їхню творчість. Він помітив поета Вигорського, який колись критикував його вірші. Степан заздрив письменникам, які виступали перед публікою і мали визнання.
Повернувшись додому, Степан був охоплений бажанням стати письменником. Він вирішив написати оповідання про свою стару бритву, яка була свідком революційних подій. Він працював до пізньої ночі і закінчив твір о другій з половиною.
Наступного дня Степан вирішив показати своє оповідання критику Михайлові Світозарову. Він знайшов його адресу і прийшов до нього додому. Однак критик зустрів його зневажливо і відмовився читати його твір, посилаючись на зайнятість. Степан пішов геть приголомшений і розлючений. Він порвав своє оповідання на шматки і пішов до Надійки, відчуваючи приниження та гнів.
Роман із Тамарою Василівною та новий етап життя
Степан знайшов розраду в знайомстві з Максимом, сином Гнідих. Максим, трохи старший за Степана, працював бухгалтером у шкіртресті. Він показав Степану свої скарби – старі видання, українські гравюри та колекцію поштових марок. Степан вважав його диваком, схожим на божевільного вчителя.
Однієї ночі Степан прокинувся від шелесту біля ліжка. Він побачив у темряві білу постать – хазяйку Тамару Василівну. Вона торкалася його обличчя, шиї, грудей. Охоплений жахом, Степан відштовхнув її. Наступного дня він зрозумів, що втратив можливість близькості з нею, і відчував каяття. Увечері він попросив її прийти знову, і вона прийшла.
Степан активно включився в навчання, відвідував практичні заняття та заглиблювався в науку. Він став довідником для інших студентів щодо розкладу та програм. Його конспекти користувалися великим попитом. Вечорами він займався наукою: обчислював статистичні дані, готувався до доповідей, вивчав іноземні мови.
Стосунки з Тамарою Василівною не заважали його навчанню. Вдень вони поводилися офіційно, без натяків на близькість. Їхні нічні зустрічі зберігали чар несподіванки. Степан називав її "мусінькою" і відчував до неї ніжність та подяку.
В інституті Степан досягав значних успіхів. Він висунувся в громадському житті студентства, став секретарем студентського бюро та членом інститутського бюро КУБУЧу. На вечірці КУБУЧу він запропонував своє оповідання "Бритва" для живої газети. Його виступ мав успіх, і він познайомився з Борисом Задорожнім, який став його приятелем та першим суддею його творів.
Одного вечора Максим звинуватив Степана в нічному злодійстві та вдарив його по обличчю. Степан у відповідь вдарив Максима і втік з дому. Він пішов до Бориса, але не хотів залишатися у нього, бо дізнався, що там буває Надійка. Степан вирішив перебратися до КУБУЧу.
Через тиждень Степан повернувся до будинку Гнідих, щоб забрати свої речі. Тамара Василівна повідомила йому, що Максим поїхав і буде жити окремо. Він поставив їй умову: якщо вона прожене Степана, він залишиться. Але вона відмовилася. Степан був зворушений її вчинком і залишився з нею.
Частина 2. Становлення в місті та особиста драма
Нове життя та літературний успіх
Степан Радченко розпочав нове життя в Києві, позбувшись злиднів. Він розробив чіткий розпорядок дня, який включав ранкове купання в Дніпрі, навчання, читання та фізичні вправи. Він жив скромно, харчуючись у нархарчі, але дозволяв собі гарний тютюн. Єдиною прикрасою його кімнати була миршава пальма.
Степан відчував, що перший рік навчання в інституті не додав йому знань, а навпаки, знищив те, що він привіз із села. Він намагався впорядкувати свої знання, особливо з літератури, яка стала для нього найважливішою. Він суворо дотримувався свого розкладу, щоб не зрадити собі.
Одного дня Степан отримав листа від поета Вигорського з відгуком на його оповідання. Вигорський хвалив його твори і повідомив, що відіслав їх до журналів. Незабаром Степан знайшов два журнали зі своїми оповіданнями. Він був приголомшений і відчував захват та страх. Він зрозумів, що став письменником.
Бажання, виникши в ньому й прищепившись, скоряло його всього, зрушувало собі на користь всі його сили, заступало весь світ, роблячи його самого подібним на тетерю, що тільки власний спів чує. Так, Степан мусив стати письменником.
Знайомство з Зоською та розвиток стосунків
Степан вирішив відзначити річницю свого приїзду до міста. Він пішов на концерт симфонічного оркестру, де познайомився з дівчиною на ім'я Зоська. Вона була невисока, худенька, з кучерями на чолі. Степан почав зустрічатися з нею, сподіваючись через неї познайомитися з міським товариством.
Зоська була вередливою і непостійною. Вона то дозволяла Степану цілувати себе, то відштовхувала його. Степан відчував, що вона приворожила його до себе. Він щовечора купував їй цукерки, але сумно думав, що він дурний і пришелепуватий. Він не розумів, чого вона хоче.
Одного вечора Степан запросив Зоську повечеряти в окремому кабінеті. Там вони зблизилися, але раптом Степан побачив у сусідньому кабінеті Максима, сина Тамари Василівни. Він відчув огиду і швидко вивів Зоську на вулицю.
Творча криза та публікація збірки
Степан стикався з фінансовими труднощами. Його одяг зношувався, в кімнаті було холодно. Злидні гнітили його, позбавляючи енергії. Він вирішив піти до редакції київського журналу за гонораром. Там він познайомився з іншими письменниками, які обговорювали його творчість.
Степан також отримав додатковий заробіток – вечірні лекції для робітників шкіртресту. На одній з лекцій він зустрів Максима, який був п'яний і розповідав про свої бенкети з дівчатами. Після лекції Степан побачив Тамару Василівну, яка грала в лото і виграла. Він відчув себе вільним і вищим за них.
Степана все більше турбувала відсутність відповіді щодо його оповідань. Він почав вірити, що редакція не листується з приводу відхилених рукописів. Це стало для нього похоронним маршем його надіям. Він відчував прикре невдоволення та кепський настрій.
Робота в журналі та філософські роздуми
Степан почав відвідувати редакцію журналу, де збиралися літератори. Спочатку він мовчав, не маючи достатньо знань та авторитету. Згодом він звик і зрозумів, що сам не гірший за інших. Він чекав виходу своєї збірки, яка мала стати його літературним паспортом.
З першим снігом повернувся поет Вигорський. Вони зустрілися і пішли пити пиво в улюблену пивницю поета. Вигорський розмірковував про суперечність людини, яка усвідомлює безглуздість свого існування, але не може його увічнити. Він вважав науку нулем, який не може навчити людей жити.
Збірка оповідань Степана вийшла на початку січня. Він відчув стримане задоволення, тримаючи її в руках, але без особливого ентузіазму, оскільки звик до цієї думки за час очікування. Він сумнівався, чи варто було її писати, адже, пишучи, не розумів, навіщо і чому він це робить.
Заручини та розрив із Зоською
Степан вирішив змінити житло, відчуваючи неприязнь до старої кімнати. Він дав комісіонеру замовлення на простору, світлу кімнату в центрі міста з паровим опаленням і без меблів. Він розширив коло знайомств, спілкуючись з різними людьми: науковцями, партійцями, профспілковцями.
Кімната людини знає найінтимніші її пориви, підглядає її вагання, вбирає її думки і раз у раз виступає лукавим і гидким свідком минулого, завжди трохи паралізуючи волю й підтинаючи прагнення своїм вічним, настирливим: "Я тебе знаю!"
Зростаюча зайнятість ускладнювала побачення з Зоською. Степан відчував, що їхні зустрічі стають коротшими та нервовішими, а колишня любовна мрія згасає. Він виправдовувався зайнятістю та обіцяв більше уваги навесні.
Трагедія Зоськи та остаточне перетворення Степана
На черговому побаченні з Зоською Степан несподівано запропонував їй одружитися. Він наводив аргументи на користь шлюбу, переконуючи її в тому, що це буде краще для них обох. Зоська погодилася, і вони домовилися піти на вечірку, де оголосять про свої заручини.
Наступного ранку Степан прокинувся з відчуттям тривоги та розчарування через вчорашню пропозицію. Він усвідомив, що зробив дурницю, піддавшись миттєвому жалю, і тепер відчував себе в пастці. Він уявляв жахи подружнього життя, втрату свободи та одноманітність пристрасті.
На вечірці Степан познайомився з Ритою, танцівницею балету з Харкова. Він фліртував з нею і відчував взаємну симпатію. Під час вечері він дізнався, що Рита їде вранці до Харкова. Він відчув полегшення, розуміючи, що кохання тут не буде. Він проводжав Риту і цілував її на прощання.
Повернувшись на вечірку, Степан дізнався, що Зосьці погано. Він дав гроші юнакові, щоб той відвіз її додому. Через кілька днів Степан вирішив відвідати Зоську, але дізнався, що вона отруїлася і померла. Ця новина приголомшила його, він відчув порожнечу і тугу.
Навіщо ж ці твори, коли людське серце в них не б'ється? Мертвими видались йому тепер ці оповідання, де людина зникла під тиском речей та ідей, від неї створених і для неї призначених!
Степан переїхав у нову квартиру, яку облаштував відповідно до своїх мрій. Однак, чим більше він облаштовував кімнату, тим чужішою вона йому ставала. Він відчував жахливу самотність. Одного вечора він зустрів Левка, свого земляка, який розповів йому про своє життя і плани. Степан відчував сором за свої шляхи і заздрість до того, хто зумів не змінитись.
Степан вирішив повернутися в село. Ця думка сповнила його радістю і надією. Він мріяв про спокійне життя хлібороба. Він також згадав про Надійку і вирішив, що вона завжди була в його душі, що він любив тільки її. Він пішов до неї, але виявилося, що вона вагітна і щаслива у шлюбі з Борисом.
На вулиці Степан зустрів Риту, танцівницю балету з Харкова. Він захоплено дивився на неї. Вона повідомила, що буде в Києві до осені. Він запросив її на побачення в оперу. Повернувшись додому, Степан розчинив вікна в темну безодню міста й почав писати свою повість про людей.