Останній дюйм (Олдрідж)
Стислий переказ
Узбережжя Червоного моря, 1950-ті роки. Досвідчений льотчик вирішив взяти з собою сина на зйомку акул у віддалену бухту.
Під час польоту Бен намагався пояснити хлопчику основи керування літаком, але розмовляв різко й нервово. Вони прилетіли до безлюдної бухти, де Бен занурився під воду з кіноапаратом, щоб знімати акул для телевізійної компанії.
Під водою на Бена напала акула-кішка. Вона розірвала йому руки й ноги. Деві перев'язав батькові рани, витягнув його з акваланга й допоміг дістатися до літака. Бен розумів, що помре, якщо не дістануться до Каїра, але сам вести літак не міг.
Єдиним порятунком було навчити Деві керувати літаком. Бен обережно давав синові вказівки, намагаючись не налякати його. Хлопчик завів мотор і підняв літак у повітря. Вони летіли вздовж берега до Каїра в сильний вітер.
Наближаючись до аеродрому, Деві почав знижуватися. Бен, збираючи останні сили, підвівся й дивився через вітрове скло, керуючи посадкою голосом. Настала вирішальна мить.
Шiсть дюймiв! — кричав Бен Девi; язик його наче розпухнув вiд напруження i болю, а з очей текли гарячi сльози. — Шiсть дюймiв, Девi!.. Стiй! Ще рано! Ще рано... — плакав вiн.
Деві вдалося посадити літак. Бен вижив, хоча втратив ліву руку. Ця спільна випробування відкрили батькові серце сина, і він зрозумів, що тепер присвятить йому все своє життя.
Подробний переказ
Поділ переказу на розділи — умовний.
Бен як пілот та його теперішнє становище
Після двадцяти років роботи льотчиком Бен у свої сорок три роки все ще відчував задоволення від польоту, особливо коли вдавалося артистично точно посадити машину, відвоювавши останній дюйм над землею. Він закінчив своє льотне життя над пустелею Червоного моря, літаючи на «Фейрчальді» нафтоекспортної компанії Тексєгипто. Посадочних площадок не було, і він садив машину всюди — на пісок, на кущі, на кам'янисте дно пересохлих струмків, на довгі білі обмілини Червоного моря.
Але все це скінчилося. Компанія Тексєгипто відмовилася від дорогих спроб знайти велике нафтове родовище, а «Фейрчальд» перетворився на жалюгідну руїну. Йому стукнуло сорок три, дружина поїхала від нього додому, на Ліннен-стріт у місто Кембридж, Массачусетс, і вела пристойне життя.
Прибуття до Акулячої бухти
Бен обіцяв приїхати до дружини ще весною, але знав, що не зробить цього. Він знав, що не знайде в свої роки льотної роботи, особливо такої, до якої звик. Отак він і залишився з порожніми руками, коли не брати до уваги байдужу дружину, якій він не був потрібен, та десятирічного сина, що народився надто пізно.
...десятирiчного сина, що народився надто пiзно i... чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько — стороння людина...
Бен узяв з собою хлопчика на «Остер», який страшенно кидало на висоті двох тисяч футів над узбережжям Червоного моря. Маленький «Остер» нещадно кидало в розпеченому повітрі то в один, то в другий бік, але переляканий хлопчина все ж не губився і розглядав прилади.
Деві спостерігає за батьком під водою
Бен не вмів заспокоювати сина, він сказав правду про те, що машина може зламатися, якщо її не доглядати. Хлопчик опустив голову і тихенько заплакав. Бен пожалкував, що взяв з собою сина. Всі великодушні поривання у них в сім'ї завжди закінчувались невдачею.
Коли вирiвнюєш лiтак, треба, щоб вiдстань до землi була шiсть дюймiв. Не фут i не три, а рiвно шiсть дюймiв! ...Надто низько — наскочиш на горбик i перекинешся. Головне останнiй дюйм.
Бен показував синові, як іти на посадку, і літак торкнувся землі легко, мов сніжинка. Двоє льотчиків повітряної лінії назвали цю бухту Акулячою через її мешканців. У ній завжди водилася сила-силенна великих акул.
Перше занурення: зйомка акул
Бен і прилетів сюди, власне, заради акул, а тепер, коли потрапив у бухту, зовсім забув про хлопчика і тільки часом давав йому розпорядження: допомогти розвантажувати речі, закопати мішок з продуктами в мокрий пісок, подавати інструменти і всякі дрібниці, потрібні для акваланга і камер.
Бен наказав хлопцеві не підходити до води і не ступати в неї, бо акули неодмінно спробують відкусити від нього шматок. Деві кивнув. Бену хотілося чимось утішити хлопчика, але за багато років йому ні разу не вдалося цього зробити, а тепер було пізно.
Взявши в рот трубку й опустивши вниз кіноапарат, Бен зник під водою. Деві поглядав на море, яке поглинуло його батька. Нічого не було видно ні на морі, ні на безкраїх просторах випаленого сонцем узбережжя. Під ним був тільки літак, маленький сріблястий «Остер».
Обідня перерва та тривоги
Бен, притулившись спиною до корала, мучився з клапаном, що регулює подачу повітря. Акул було багато, але вони трималися на відстані. Бен знав, що зараз він надто рухливий, щоб привабити до себе акул, але його цікавив великий орляк, який жив під навісом коралового рифу. Ляснувши у неї перед мордою ластами, Бен примусив рибу податися назад і зробив добрий кадр.
Поки що це було все, чого він добився. Обернувшись, Бен відчув, як повз його ноги прошелестіла плавниками акула. Він притулився спиною до рифу і раптом відчув, як його руку обпекло гострим виступом корала. Але він не спускав очей з кішки до того часу, поки не виплив на поверхню.
Розмова про можливість порятунку
Поки вони мовчки їли, Бен перемотав плівку у французькому кіноапараті, полагодив клапан акваланга. Йому неприємно було, що десятирічна дитина питиме пиво, але що ж поробиш. Деві відкупорив пляшку, хильнув прохолодної гіркуватої рідини, але проковтнув її з зусиллям. Похитавши головою, він повернув пляшку батькові.
Попоївши, Бен ліг, дбайливо прикривши апаратуру вологим рушником. Він глянув мигцем на Деві і, переконавшись, що хлопчик не хворий і сидить у затінку, швидко заснув. Деві спитав спітнілого від сну батька, чи хтось знає, що вони тут. Бен відповів, що ніхто не знає і не повинен знати.
Підготовка до другого занурення з принадою
Бену треба було швидко заробити гроші, і от з'явилася така можливість. Телевізійна компанія платила йому по тисячі доларів за кожні п'ятсот метрів фільму про акул і тисячу доларів окремо за зйомку молота-риби. Але в цих водах молот-риба не водиться. Бен знав, що зараз він надто рухливий, щоб привабити до себе акул.
Занурюючись у воду разом із принадою з конини, Бен поклав м'ясо на добре освітлену коралову гілку, а камеру встановив на виступі. Потім він міцно прив'язав м'ясо телефонним дротом до корала, щоб акулам важче було його відірвати. Закінчивши цю справу, Бен відступив у невелику нішу на якихсь десять футів від принади.
Напад акул і поранення Бена
Бен знав, що акул не доведеться довго чекати. У сріблястому просторі їх було вже п'ять. Акули прийшли зразу ж, почувши запах крові. Вони кинулись прямо на шматок конини. Попереду йшла знайома плямиста акула-кішка, а за нею дві чи три акули тієї ж породи, але менші. Підійшовши до м'яса, акули трохи звернули вбік, на ходу відриваючи шматки.
Бен зняв на плівку все: наближення акул до цілі, якусь дерев'яну манеру роззявляти пащу, пожадливий пакосний укус. Вони з'явилися знов, хоч ролик його плівки був уже майже цілком використаний. Бен глянув на камеру і пересвідчився, що плівка кінчалась. Підвівши очі, він побачив, що вороже настроєна акула-кішка пливе просто на нього.
Кішка на ходу повернулася на бік, і Бен зрозумів, що вона зараз кинеться на нього. Тільки в цю мить він помітив, що руки і груди в нього вимазані кров'ю від кінського м'яса. Бен прокляв свою необережність. Кішка випередила його, і камера тільки злегка ковзнула по ній. Бокові різці з розмаху схопили праву руку Бена, ледве не зачепили грудей і пройшли крізь його руку, наче бритва.
Перша допомога та підготовка до втечі
Від страху і болю Бен почав розмахувати руками; кров його зразу ж скаламутила воду. Він відчував, що акула зараз нападе знов. Відбиваючись ногами, Бен посувався назад і раптом відчув, що його різонуло по ногах. Він ударився спиною об надводний край рифу, якось викотився з води і, весь у крові, повалився на пісок, як сніп.
Опам'ятавшись, Бен одразу ж згадав усе, що сталося, хоч і не розумів, чи довго він був непритомний. Десь зверху почувся приглушений голос хлопця, але в очах у Бена було темно. Він побачив сина, його нахилене, сповнене жаху обличчя і зрозумів, що був без пам'яті лише кілька секунд. Рухатись він майже не міг.
Бен знав, що справи його дуже поганi. Але тут же змiркував, що треба щось робити: коли його не стане, хлопець залишиться сам... Це було ще гiрше, нiж його власне становище.
Бен знав, що не зможе вести літак: руки горіли, як у вогні, і були важкі, наче свинець, ноги не рухались, а в голові стояв туман. Він наказав Деві перев'язати йому праву руку, міцно обв'язати ліву руку вище ран, щоб зупинити кров, а потім якось прив'язати кисть до плеча. Деві з відчайдушною мужністю старався виконати своє завдання.
Зліт з Деві за штурвалом
...єдина надiя врятуватись... це примусити Девi самостiйно думати, впевнено робити те, що вiн повинен зробити. Треба якось переконати в цьому хлопчика... знайти шлях до пойнятої страхом свiдомостi дитини.
Єдиною надією врятувати хлопця був літак, і Деві повинен буде його вести. Не було ні іншої надії, ні іншого виходу. Але спочатку треба все добре продумати. Хлопця не можна лякати. Якщо сказати Деві, що йому доведеться вести літак, його охопить жах. Треба було навпомацки знайти шлях до пойнятої страхом незрілої свідомості дитини.
Бен наказав Деві потягнути важіль газу на дюйм, поставити всю ступню на педаль, повернути чорний вимикач і натиснути кнопку. Коли мотор заведеться, поставити ногу на ліву педаль, увімкнути мотор до краю і розвернутись проти вітру. Деві запустив мотор, дав газ і намагався розвернути літак. Бен відчув, що літак розгойдується в усі боки.
Деві сам веде літак
Бен наказав Деві тягнути важіль і тримати ручку посередині, не брати на себе ручки, доки він не скаже. Він чув, що мотор реве дужче — Деві додавав газу, — відчував поштовхи, погойдування машини, яка прокладала собі дорогу в піску. Потім літак почав ковзати, підхоплений вітром. Бен дочекався, доки поштовхи стали слабші, і знов утратив свідомість.
Бен опам'ятався. Вони щойно відірвались від землі. Хлопець слухняно тримав ручку і не тягнув її до себе; вони ледве-ледве перевалили через дюни. Різкий подув вітру впевнено підхопив літак, але потім він провалився в яму, і Бену стало дуже погано. Бен наказав піднятися на три тисячі футів, там буде спокійніше.
Бен приходить до тями під час польоту
Його повернуло до пам'яті чмихання мотора. Було тихо, вітер ущух, він залишився внизу, але Бен чув, як важко дихає і ось-ось заглухне мотор. Деві не розумів, що треба зробити, а Бен не зміг йому це вчасно показати. Він незграбно повернув голову, підчепив щокою і підборіддям ручку і підняв її на дюйм. Мотор чхнув, дав вихлоп і загуркотів рівно.
Деві запитав, куди летіти. При такому непостійному вітрі не могло бути прямого курсу. Залишалося триматися берега до самого Суеца. Бен наказав йти вздовж берега, триматися від нього праворуч. По компасу курс повинен бути приблизно триста двадцять. Деві закричав, що по компасу триста сорок. Бен сказав, що це правильно, добре.
Підготовка до посадки
Залишившись сам на висоті трьох тисяч футів, Деві подумав, що вже ніколи більше не зможе плакати. У нього на все життя висохли сльози. Тут, угорі, було тихо і світло. Море здавалося зовсім зеленим, а пустеля брудною; вітер підняв над нею пелену куряви. Попереду горизонт уже не був такий прозорий. Куряви здіймалася вище й вище, але море він усе ще бачив добре.
Деві боявся батька. Правда, не тепер. Тепер він просто не міг на нього дивитись: той спав з відкритим ротом, напівголий, весь залитий кров'ю. Хлопець не хотів, щоб батько помер. Люди завжди помирають. Йому не подобалось, що літак летить так високо. Від цього завмирало серце, та й літак рухався надто повільно. Але Деві боявся спускатись і знов потрапити у вітер.
Посадка: останній дюйм
Бену здавалося, що від поштовхів його тіло пронизують крижані стріли, розривають на шматки. У роті в нього пересохло. Бен повільно приходив до пам'яті. Глянувши вгору, він побачив куряву, а над нею тьмяне небо. Деві сказав, що вони майже прилетіли, але вітер піднявся зараз високо, і вже смеркає. Літак гойдало, і це ще більше посилювало біль.
Деві сказав, що бачить аеродроми й будинки Каїра, великий аеродром, куди прибувають пасажирські літаки. Бен наказав не спускати з очей аеродрому, стежити за ним. Деві сказав, що літак не хоче йти донизу, не може опустити ручку. Бен звелів потягнути ручку тріммера. Деві мусив підвестися, щоб дотягнутись до ручки на колесі і подати її вперед. Ніс літака опустився, і машина перейшла в піке.
Бен наказав стежити за аеродромом, робити над ним коло. Тепер йому треба сісти, випростатись і стежити через вітрову шибку за наближенням землі. Настала вирішальна хвилина. Підняти літак у повітря і вести його не так важко, а посадити на землю — оце завдання! Деві кричав, що там великі літаки, один, здається, стартує. Бен гукнув, щоб він берігся, звернув вбік.
В останню смертну мить... Бен вiдчув, як нiс лiтака трохи пiднявся, почувся гуркiт... хвiст i колеса лiтака торкнулися землi, — це був останнiй дюйм. Вiтер закрутив лiтак... i завмерла. Настала тиша.
Одужання та роздуми про майбутнє
Бен раптом зрозумів, що виживе. Він так боявся помирати і ще зовсім не хотів здаватись! Єгипетські лікарі несподіванко для себе виявили, що у Бена невичерпний запас сил. На все це потрібен був час, але що означав час для життя, яке висіло на волосинці? Однаково Бен нічого не відчував, крім припливів і відпливів болю та рідких проблисків свідомості.
Здавалося, все було гаразд, а проте Бен таки втратив ліву руку. Довелося перебороти і параліч, що його кучерявий зцілитель уперто називав «великим нервовим шоком». Усе пережите зробило з Бена нерухомий і дуже крихкий уламок — одужання не могло йти швидко. Але справа все-таки йшла на краще. Все йшло на краще, крім його лівої руки, яка опинилася в печі, де спалювали сміття.
А крім усього, був ще хлопчик. Кучерявий єгиптянин повідомив, що він живий і здоровий, обійшлося навіть без шоку. Отже, і з Деві все було гаразд. Навіть літак уцілів. Усе було дуже добре, але вирішувала справу зустріч з хлопцем: тут або все почнеться, або знову закінчиться, і, можливо, назавжди.
Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи — обов'язок льотчика, а Бен був... не поганим льотчиком.