Подвійне коло (Яновський)
Стислий переказ
Степ під Компаніївкою, серпень 1919 року. Загін петлюрівців під командуванням Оверка Половця зіткнувся з загоном денікінців, яким керував його брат Андрій. У жорстокому бою петлюрівці перемогли, і Оверко наказав стратити полоненого Андрія, незважаючи на родинні зв'язки.
"Роде, мій роде, прости мені, роде, що я не милую згоди. Рід переведеться, держава стоятиме. Навіки амінь". "Та рубайте його, козацтво!" — скрикнув Оверко, і поточився Андрій, і заревли переможці...
Раптово з'явився загін махновців на чолі з третім братом — Панасом Половцем. Махновці розбили петлюрівців, убили Оверка. Панас стояв над тілом брата, коли несподівано з'явився четвертий брат — Іван Половець з інтернаціональним полком червоноармійців.
У бою червоноармійці перемогли махновців. Панас, розуміючи безвихідь, застрелився. Так за один день загинули троє братів Половців, а четвертий, Іван, залишився живим, бо обрав сторону більшовиків. На березі моря старий батько Мусій Половець чекав на повернення синів.
Детальний переказ
Поділ на розділи є редакторським.
Битва між загонами братів та перемога Оверка
Серпень 1919 року. Під Компаніївкою на рівному степу зіткнулися два військові загони. Один належав добровольчій армії генерала Денікіна, другий - козацтву головного отамана Петлюри. Командирами цих загонів були рідні брати Половці - Андрій та Оверко.
У запеклому бою перемогу здобув Оверко. Його загін нещадно рубав шаблями ворогів, не даючи пощади нікому. Чорний шлик Оверка віявся по плечах, коли він віддавав накази своїм козакам.
Зустріч братів Оверка та Андрія на полі бою
Серед полонених до Оверка привели його брата Андрія. Брати зустрілися віч-на-віч. Андрій стояв гордо, не похнюпившись, хоча мав поранену руку. Оверко глузливо запитав, чи допомогли братові його генерали, і чи хочеться йому жити.
Андрій назвав брата зрадником, звинувативши у продажі Росії галичанам. Оверко ж нагадав про їхній рід і батька Мусія Половця, який чекав на них біля моря в Дофінівці.
"Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". "Рід наш великий, голови не щитані, крім нас двох, іще троє рід носять. Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче"
Андрій згадав батькові слова про згоду між братами, але Оверко відповів, що держава важливіша за рід. Він наказав козакам рубати брата, і ті виконали наказ.
Старий Половець біля моря і таємний десант
Тим часом на березі моря старий Мусій Половець вдивлявся в морську далечінь через бінокль, шукаючи скумбрію. Він помітив шаланду, що наближалася до берега. У ній було п'ятеро людей.
Коли шаланда пристала до берега, відбувся обмін паролями: "Чи є у вас скумбрія зелена?" - "А вам ночі мало?". З човна вивантажили важкі пакунки. Серед прибулих був товариш Івана Половця.
Виявилося, що вони привезли друкарню та шрифт для більшовицької агітації. Старий Половець відчув, що насувається буря - майстро зривався десь із далеких гір.
Напад махновців Панаса та загибель Оверка
Тим часом на полі бою Оверко відчув, що здіймається вітер. Раптом з'явився вихор, який пройшов полем бою, здіймаючи пил і створюючи хаос. А з-за ліска вискочили вершники з чорним прапором - махновці.
Їх очолював третій брат - Панас Половець. Його тачанки з кулеметами швидко оточили петлюрівців Оверка. Зав'язався новий бій, у якому загін Оверка був розбитий.
Оверко був важко поранений і сидів під колесом тачанки. До нього підійшов Панас із револьвером у руці. Він глузливо привітав брата, зауваживши, що один брат мертвий, а другий ледь живий.
"Махновський душогубе, — тихо сказав Оверко, дивлячись собі на ноги, — ненька Україна кривавими сльозами плаче, а ти гайдамачиш по степах із ножем за халявою". Панас стояв кремезний, мов дуб, і реготав.
Поруч із Панасом був наймолодший брат - чотирнадцятирічний Сашко. Він хотів добити Оверка, але, дізнавшись, хто це, збентежився. Оверко ж виплюнув йому в обличчя кров.
Панас оголосив вирок: за вбивство брата Андрія та підтримку української держави - смерть. Оверко знову нагадав про батькові слова щодо згоди між братами, але Панас відкинув їх, проголосивши анархію вищою за рід і державу. Він застрелив Оверка з маузера.
Старий Половець на березі та зустріч з солдатом
На березі моря старий Половець продовжував свою варту. Він помітив двох солдатів, що наближалися з різних боків. Рибалка вдав, ніби нічого не бачить, і заходився коло сіток.
Один із солдатів підійшов до нього і промовив пароль: "Скумбрії зеленої". Половець відповів: "А вам ночі мало?". Це був зв'язковий, і старий рибалка з радістю обійняв його.
Останній брат Іван та самогубство Панаса
Тим часом на степу з'явився ще один загін - червоний інтернаціональний полк під командуванням п'ятого брата Половця - Івана. Вони атакували махновців Панаса.
Зав'язався бій, у якому махновці були розбиті. Панас намагався прорватися, але його кінь був убитий. Він опинився в полоні у власного брата.
Іван Половець разом зі своїм комісаром Гертом вирішували долю полонених. Частину з них вони закликали перейти на бік червоних, решту ж розстріляли.
"На степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека... а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів, — "одного роду, — сказав Герт, — та не одного з тобою класу".
Панас, розуміючи своє становище, нагадав Іванові про батькові слова щодо згоди між братами. Але Іван відповів, що рід розпадається, а клас стоїть. Він вважав, що в роду є свідомі люди пролетарської науки, а є вороги й наймити ворогів.
"Проклинаю тебе, — закричав Панас в агонії, — проклинаю моєю останньою хвилиною!" Він вихопив з-під френча маленький браунінг і пустив собі в рот кулю... і розлетілася з-під нього мокра земля.
Доля юного Сашка Половця
Після самогубства Панаса перед Іваном постав наймолодший брат Сашко. Хлопець зухвало вимагав, щоб його теж розстріляли, називаючи брата байстрюком.
Іван не став убивати брата. Він лише взяв Сашка за чуба, що виглядав з-під шапки, і скубнув його. Так у братовбивчій війні загинули троє з п'яти братів Половців, розділених ідеологіями та політичними переконаннями.