Прощавай, зброє (Гемінґвей)
Стислий переказ
Італія, часи Першої світової війни. Американець Фредерік Генрі служив лейтенантом санітарної служби. Життя на війні спочатку здавалося йому безглуздим і цинічним.
Одного дня він познайомився з англійською медсестрою Кетрін Барклі, яка пережила втрату нареченого на війні. Спочатку ще нічого серйозного не відчуваючи, Генрі поступово закохався в неї.
Під час одного з обстрілів Генрі отримав поранення в ноги і потрапив до госпіталю в Мілані, де його оперували. Туди ж приїхала і Кетрін, і вони швидко зблизилися. Згодом вона завагітніла. Однак йому довелося повернутися на фронт.
На фронті після поразки італійців почався хаос відступу. Генрі ледь уникнув розстрілу за дезертирство і був змушений втекти. Він знайшов Кетрін, і вони разом переїхали до Швейцарії. Там, у горах, вони провели щасливий час в очікуванні дитини.
Коли прийшов час народжувати, у Кетрін виникли ускладнення. Генрі, вражений страхом за її життя, молився про її порятунок:
Я знав, що вона має померти, й благав бога, щоб вона не померла. Не дай їй померти, боже. Прошу тебе, не дай їй померти. Я зроблю для тебе все, тільки б вона не померла. О боже, боже, боже, заклинаю тебе, не дай їй померти.
Попри всі зусилля, дитина народилася мертвою. Через кровотечу Кетрін також не змогла вижити. Залишившись один, Генрі залишив лікарню у повній розпачі.
Детальний переказ за книгами
Поділ на розділи всередині книг — редакційний. Назви книг — редакційні.
Книга 1. Війна та перше знайомство з Кетрін
Початок війни та життя оповідача в Італії
Події роману розгорталися під час Першої світової війни в Італії. Наприкінці літа в невеликому селі біля фронту жив американець, який служив лейтенантом санітарної служби в італійській армії. З вікон його будинку відкривався вид на гори за річкою та рівнину. Дорогою повз будинок постійно рухалися війська, здіймаючи куряву. Вночі в горах точилися бої, і було видно спалахи від гарматних пострілів.
Восени почалися дощі, а з ними прийшла холера, від якої померло сім тисяч військових. Наступного року італійська армія здобула кілька перемог і розквартирувалася в Горіції. Життя в місті вирувало: працювали госпіталі, кав'ярні, були місця розпусти для солдатів та офіцерів.
Знайомство з Кетрін Барклі та розвиток стосунків
Одного вечора Генрі познайомився з Рінальді, італійським лікарем-хірургом, який розповів йому про англійську медсестру на ім'я Кетрін Барклі. Рінальді був закоханий у неї і запропонував Генрі піти з ним до англійського госпіталю.
У саду госпіталю Генрі зустрів Кетрін – високу білявку з сірими очима. Вона розповіла, що її наречений загинув на Соммі. Під час другої зустрічі Кетрін дала Генрі ляпаса, коли він спробував її поцілувати, але потім вибачилася і сама поцілувала його. Їхні стосунки розвивалися, хоча спочатку Генрі сприймав це як гру і не відчував справжніх почуттів.
Мене завжди бентежили слова 'священний', 'славний', 'жертва' та ще оцей вислів 'не мине марно'. Ми чули їх, часом стоячи під дощем десь віддалік, так що до нас долинали самі ті слова, вигукувані щодуху...
Наступ на фронті, поранення та евакуація до Мілана
Генрі отримав наказ підготуватися до наступу на Плаву. Перед від'їздом він попрощався з Кетрін, яка подарувала йому медальйон святого Антонія. Під час наступу Генрі з водіями санітарних машин чекав поранених на перев'язному пункті в цегельні. Вони розмовляли про війну, і один з водіїв, Пассіні, висловив думку, що краще скласти зброю.
Війна не скінчиться, якщо одна сторона складе зброю. Якщо ми це зробимо, буде тільки гірше. — Гірше бути не може, — чемно мовив Пассіні. — Немає нічого гіршого, як війна. — Поразка ще гірша.
Раптово почався обстріл, і в бліндаж, де вони сиділи, влучила міна. Генрі був поранений в ноги, а Пассіні загинув. Англійські санітари доставили Генрі до польового госпіталю, де йому надали першу допомогу, а потім відправили до Мілана. Дорогою він страждав від болю і напився з попутником.
Книга 2. Одужання в Мілані та поглиблення стосунків
Лікування в госпіталі та зближення з Кетрін
Генрі привезли до американського госпіталю в Мілані. Спочатку його оглянув місцевий лікар, який вирішив, що операцію слід відкласти на півроку. Генрі не погодився чекати і попросив запросити іншого хірурга. Приїхав доктор Валентіні, енергійний і впевнений майор, який погодився прооперувати його наступного ранку.
Кетрін також приїхала до Мілана і почала працювати в тому ж госпіталі. Вона часто відвідувала Генрі, а згодом стала чергувати в нічну зміну, щоб проводити з ним більше часу. Їхні стосунки переросли в справжнє кохання. Кетрін приходила до нього вночі, коли всі спали, і вони проводили час разом.
Ми казали одне одному, що одружилися ще першого дня, коли вона приїхала в госпіталь, і відлічували місяці від того нашого весільного дня. Я хотів, щоб ми одружились насправді, але Кетрін казала, що тоді її відішлють...
Елен Фергюсон, подруга Кетрін, знала про їхні стосунки і застерігала Генрі не втягувати Кетрін у біду. Вона була доброю дівчиною, але не схвалювала їхніх стосунків.
Літо та осінь у Мілані: кохання та новини з фронту
Літо в Мілані стало для Генрі та Кетрін часом щастя. Коли він почав виходити з госпіталю, вони гуляли парком, вечеряли в ресторанах, насолоджувалися простими радощами життя. Вони були щасливі разом і не думали про війну.
Одного дня вони з друзями поїхали на кінні перегони в Сан-Сіро. Там вони зробили ставку на коня на ім'я Япалак, але виграш виявився мізерним через махінації. Кетрін була розчарована, але вони все одно добре провели час.
У вересні настали перші холоди, літо закінчилося. На фронті ситуація погіршувалася, італійці не могли взяти Сан-Габрієле. Генрі отримав тритижневу відпустку на одужання, після якої мав повернутися на фронт. Кетрін зізналася, що вагітна, і їй скоро буде три місяці. Вони планували поїхати кудись разом під час відпустки.
Повернення на фронт та прощання з Кетрін
Плани змінилися, коли Генрі захворів на жовтяницю. Він два тижні пролежав у ліжку, і вони з Кетрін не змогли поїхати у відпустку. Міс Ван Кемпен, начальниця госпіталю, знайшла в його шафі порожні пляшки від алкоголю і звинуватила його в тому, що він зумисне викликав у себе жовтяницю, щоб не повертатися на фронт. Через це Генрі втратив відпустку.
Напередодні від'їзду на фронт Генрі домовився зі швейцаром, щоб той зайняв йому місце в поїзді. Він попрощався з Кетрін, і вони провели останній вечір у готелі. Кетрін обіцяла приготувати гарне гніздечко до його повернення. Вони розлучилися біля вокзалу під дощем.
У поїзді Генрі довелося поступитися своїм місцем капітану артилерії і спати на підлозі в коридорі. Він всю ніч проспав, прокидаючись лише на станціях.
Книга 3. Відступ італійської армії та втеча
Катастрофа на фронті та хаос відступу
Генрі повернувся на фронт восени, коли дерева вже були голі, а дороги розгрузлі. У віллі його зустрів майор, який виглядав постарілим і виснаженим. Він повідомив, що машини відправлені на північ, у Капоретто, та на Баїнзіццу, де було багато втрат.
У кімнаті Генрі зустрів Рінальді, який майже не змінився. Вони розмовляли про війну, яка виснажувала Рінальді. Він розповів про численні операції, які робив влітку та восени. Під час вечері Рінальді став п'яним і зухвалим. Майор пізніше сказав, що Рінальді багато працював і перевтомився, а також вважав, що в нього сифіліс.
Після вечері Генрі розмовляв зі священиком, який висловив думку, що війні скоро кінець, бо бачив, як змінилися люди. Генрі не погоджувався, вважаючи, що австрійці здобули перевагу і не складуть зброю.
Наступного дня Генрі вирушив на Баїнзіццу. Він зустрів Джіно, який розповів про ситуацію на фронті, можливий наступ австрійців, нестачу харчів та обстріли з морських гармат. Вночі почався артилерійський обстріл, і хорвати атакували позиції. Атаку відбили, але прибули поранені. Наступної ночі повідомили про прорив фронту на півночі.
Почався відступ. Колони солдатів, гармати та ваговози відступали під дощем. Генрі допомагав вивозити поранених з польових госпіталів. У Горіції він зустрів своїх водіїв – Бонелло, Аймо та Піані. Вони вирішили їхати до Удіне.
Втеча від розстрілу та подорож до безпечного місця
Дорогою машини застрягли в грязюці. Два сержанти відмовилися допомагати їх витягти, і Генрі застрелив одного з них. Бонелло добив пораненого сержанта. Вони намагалися витягти машину Аймо, але безуспішно, і вирішили йти пішки.
По дорозі вони потрапили під обстріл, і Аймо був убитий. Генрі та Піані сховалися в селянській садибі до темряви. Бонелло вирішив здатися в полон, бо боявся, що їх усіх переб'ють. Вночі Генрі та Піані продовжили шлях і приєдналися до колони відступаючих солдатів.
Біля річки Тальяменто офіцери та карабінери зупиняли солдатів і допитували їх. Вони розстрілювали офіцерів, які відбилися від своїх частин. Коли Генрі спробували затримати, він втік, стрибнувши в річку. Він плив за течією, тримаючись за колоду, поки не опинився далеко від місця розстрілів.
Я уклав сепаратний мир. Війна була десь дуже далеко. А може, взагалі не було ніякої війни. Тут війни не було. Аж тепер я усвідомив, що для мене вона скінчилася. Проте відчуття, що вона справді скінчилася, не мав.
Генрі вибрався на берег і пішов уздовж каналу. Він перетнув Венеціанську рівнину і дійшов до залізниці Венеція-Трієст. Там він заскочив на товарний поїзд і сховався під брезентом на платформі з гарматами. Він розумів, що йому доведеться покинути свою схованку до прибуття поїзда в Местре.
Книга 4. Воззєднання з Кетрін та втеча до Швейцарії
Зустріч із Кетрін та планування втечі до Швейцарії
Генрі зістрибнув з поїзда в Мілані і зайшов у кав'ярню випити кави. Господар запропонував йому допомогу, підозрюючи, що в нього проблеми. Генрі відвідав швейцара в госпіталі, де раніше перебував, і дізнався, що Кетрін поїхала до Стрези два дні тому.
Він знайшов свого знайомого Сіммонса, який навчався співу, і той допоміг йому переодягнутися в цивільний одяг. Сіммонс порадив йому їхати до Швейцарії через Стрезу. Генрі купив квиток до Стрези та новий капелюх. У поїзді він уникав поглядів військових пілотів, які зневажливо ставилися до нього через цивільний одяг.
Прибувши до Стрези, він зупинився в готелі "Isles Borromées". У барі готелю він зустрів знайомого бармена, який допоміг йому знайти Кетрін. Вона жила в маленькому готелі біля станції з Фергюсон. Коли Генрі прийшов туди, Кетрін радісно зустріла його, а Фергюсон висловила своє невдоволення його появою в цивільному одязі та звинуватила його в тому, що він затягнув Кетрін у халепу.
Перетин кордону та життя в безпеці
Кетрін і Генрі провели ніч у його готелі. Вранці вони обговорювали своє майбутнє. Кетрін хвилювалася, що Генрі можуть заарештувати за дезертирство, і вони вирішили виїхати до Швейцарії. Вони провели кілька днів у Стрезі, насолоджуючись життям.
Одного вечора бармен Еміліо попередив Генрі про можливий арешт вранці. Він запропонував їм негайно тікати до Швейцарії на його човні. Кетрін і Генрі швидко зібралися і вночі вирушили через озеро. Генрі гріб всю ніч, його руки боліли, він ледве тримав весла. Кілька разів вони мало не врізалися в берег.
Перед світанком вони побачили швейцарський берег. Вони пристали до берега в містечку і пішли снідати. Після сніданку їх заарештували, але оскільки у них були паспорти і гроші, їм дали тимчасові візи. Вони вирішили поїхати в Монтре.
Книга 5. Трагічний фінал
Пологи, смерть Кетрін та горе оповідача
Тієї осені Генрі та Кетрін жили в рубленому будинку в горах. Вони були щасливі разом, насолоджувалися природою і не думали про війну. Кетрін чекала на дитину, і вони обговорювали своє майбутнє. Вона хотіла вийти заміж за Генрі після народження дитини, коли схудне.
Я завжди почував себе самотнім з жінками, хоч скільки їх у мене було, а така самотність найстрашніша. Але з Кетрін ми ніколи не знали такої самотності й ніщо нас не страхало, коли ми були разом.
З настанням березня погода змінилася, почалися дощі, і сніг почав танути. Вони вирішили переїхати до Лозанни, де була лікарня, оскільки до народження дитини залишився місяць або трохи більше. У Лозанні вони зупинилися в готелі. Кетрін купувала речі для дитини, а Генрі відвідував гімнастичний зал, де займався боксом.
Близько третьої години ночі Генрі прокинувся від неспокійних рухів Кетрін. Вона відчувала перейми, і вони поїхали до лікарні. Перейми тривали весь день, але пологи не просувалися. Лікар запропонував кесарів розтин, і Генрі погодився.
Дитина народилася мертвою. У Кетрін почалася кровотеча, і вона була дуже слабка. Вона сказала Генрі, що скоро помре, і попросила його не турбуватися. Незважаючи на зусилля лікарів, Кетрін померла, не приходячи до тями.
Бідолашний ти мій, — дуже тихо мовила Кетрін. Обличчя в неї було аж сіре. — Усе гаразд, — сказав я. — Ти скоро одужаєш. — Я скоро помру, — сказала вона, тоді помовчала й додала: — Я не хочу.
Генрі залишився сам. Він вийшов з лікарні під дощем, відчуваючи порожнечу і безнадію.