Піти й не повернутися (Биков)
Стислий переказ
Білорусь, окупована німцями, зима 1943 року. Молода партизанка-розвідниця Зоська заблукала на засніженому болоті під час виконання секретного завдання. Рятуючись від переслідувача, вона впала в крижану річку, але її врятував партизан Антон.
Вони разом ховалися від негоди в стозі сіна, де між ними виникла напруга через спробу Антона поцілувати дівчину. Зоська відштовхнула його, але вони змушені були продовжувати шлях разом.
Антон зізнався, що пішов у самоволку через турботу про Зоську. Вони прямували до Скіделя, де Антон мав знайомого-поліцейського, який міг допомогти йому перейти на бік німців. Дорогою вони дізналися про перемогу під Сталінградом, що змінило настрої Антона — він усвідомив, що тепер скрізь ворог.
Так, вороття назад, до колишнього, тепер, мабуть, уже не було — він гинув серйозно, назавжди... Тепер він скрізь ворог. Усім. І, певно, самому собі теж.
Зоська відмовилася йти з ним далі, і Антон зв'язав її, намагаючись силою доставити до поліції. Дівчина втекла, але Антон знову її зловив і побив. Їх обох затримали партизани, які підозрювали Антона в зраді. Зоська врятувала його, підтвердивши, що він партизан, хоча й знала про його наміри.
Під час переходу Зоська отримала поранення. Антон, побоюючись, що вона розповість про його плани, застрелив дівчину і втік. Поранена Зоська, долаючи нестерпний біль, поповзла до села, щоб попередити своїх про зрадника.
Докладний переказ за розділами
Назви розділів у переказі — умовні.
Розділ 1. Зоська губиться на болоті та зустрічає Антона
Зимового дня молода партизанка-розвідниця блукала засніженим болотом, виконуючи секретне завдання. Вона заблукала серед снігових заметів і раптом почула за спиною кроки переслідувача. Охоплена паніко, дівчина кинулася тікати через замерзлу річку, але лід провалився під нею, і вона впала у крижану воду.
Коли здавалося, що все скінчено, несподівано з'явився партизан, який витяг її з води і повів до найближчого села. Він дорікав їй за необережність, але надавав допомогу, розуміючи, що промокла дівчина може загинути від холоду.
Розділ 2. Притулок у стозі сіна
У сутінках вони блукали, замерзаючи, і нарешті знайшли прихисток у великому стозі сіна. Забравшись усередину, вони намагалися зігрітися. Зоська та її рятівник обговорювали свій шлях, завдання та минуле, поступово звикаючи один до одного.
Антон раптом спробував поцілувати Зоську, але вона відштовхнула його, побоюючись його намірів. Між ними виникла напруга, однак вони заспокоїлися, усвідомлюючи, що мають разом протистояти труднощам.
Розділ 3. Нічні роздуми Антона про війну
Антон вдавав, що спить, але насправді розмірковував про їхні стосунки та свій важкий бойовий шлях, що загартував його характер. Він згадував загибель командира Кузнецова та важкі часи партизанського загону. Потім почув розмову про Сталінград і усвідомив критичне становище на фронті, що викликало в ньому відчай.
Розділ 4. Ранок і розмови про боротьбу
Зоська прокинулася біля Антона, розмірковуючи про їхні стосунки та складне партизанське життя. Після тривожного сну вони готувалися до нового дня, обговорюючи маршрут і небезпеки. Антон висловлював невдоволення новим командиром, а Зоська підтверджувала свою рішучість боротися проти фашистів, які зруйнували її ідеали та мрії про справедливе майбутнє.
Було б жахливо у ставленні до себе, матері, товаришів... піти й не повернутися, як не повернувся із завдання їхній перший командир Кузнецов, не повернулася група Суровцева...
Розділ 5. Переправа через річку та зізнання Антона
Антон і Зоська намагалися перебратися через річку. Знайшовши боброву гатку, вони ризикували, перестрибуючи через воду. Антон стрибнув першим, а потім рятував Зоську, яка не наважувалася стрибнути. Промоклий Антон зізнався, що пішов у самоволку через турботу про неї.
Він критикував її документи, і вони вирішили йти разом, видаючи себе за родичів, щоб дістатися до Острівця, де Зоська мала виконати своє завдання.
Розділ 6. Зустріч із селянами в лісі
Антон і Зоська блукали лісом у пошуках дороги і натрапили на селян, що заготовляли дрова. Під час розмови Антон намагався вивідати інформацію про місцевість та отримав хліб і сало. Він провокував розмову про війну та партизанів, що викликало сварку між селянами. Антон пішов, розмірковуючи про війну, своє минуле та небезпеки, що чатували на нього і Зоську.
Розділ 7. Переправа через Німан
Антон і Зоська просувалися лісом, стикаючись з небезпеками та тривогою. Вони досягли Німану, де зустріли перевізника Петракова та хлопця Бормотухіна. Після передачі пароля та моторошних новин про загиблих товаришів, Бормотухін переправив їх через небезпечну, вкриту кригою річку, даючи поради щодо подальшого шляху до Скіделя.
Переправа була небезпечною — крига тріщала під ногами, а холодна вода загрожувала їм загибеллю. Але вони благополучно дісталися протилежного берега і продовжили свій шлях.
Розділ 8. У пошуках притулку в снігову бурю
Антон і Зоська брели крізь снігову бурю після переправи через Німан, прямуючи до Скіделя. Вони шукали притулок, уникаючи німців. Зайшовши до хати, вони виявили жалобу, а потім дізналися, що поліцаї гуляють у сусідньому селі. Врешті вони знайшли хату з покійником, отримали трохи їжі та продовжили свій небезпечний шлях крізь заметіль.
Розділ 9. Ніч у спаленому хліві та зближення
Зоська та Антон блукали у сніжній бурі, шукаючи прихисток. Знайшли спалений хлів, де гріліся біля грубки. Антон освідчувався Зосьці в коханні, і вони зближувалися. Між ними виникло щось більше, ніж просто товариство по зброї — почуття, яке народжувалося серед небезпек і випробувань.
Вранці їхню самотність порушили поліцаї, які зайшли до хліва. Антон, розгублений, готувався до небезпеки, але поліцаї не помітили їх і пішли далі. Це була щаслива випадковість, яка врятувала їм життя.
Розділ 10. Новини про Сталінград і небезпечні плани Антона
Антон підслуховував розмову поліцаїв про захоплення Сталінграда німцями, що змусило його переосмислити своє партизанське життя. Він намагався переконати Зоську втекти зі Скіделя, де був його знайомий-поліцейський. Після виявлення вбитих товаришів, Зоська розцінювала втечу як зраду, а Антон рішуче налаштовувався діяти всупереч її волі.
Зоська не розуміла його логіки — як можна здаватися ворогові, коли товариші гинуть за свободу? Але Антон вважав, що виживання важливіше за будь-які ідеали.
Розділ 11. Сварка на хуторі та розчарування Зоськи
Зоська та Антон, переховуючись від негоди, сперечалися через його нерозумний план. Її повага до нього зникала, вона прагнула повернутися в загін. Вони зупинилися на хуторі, де їх гостинно прийняла родина. Під час вечері Зоська вирішила не йти з Антоном далі, усвідомлюючи небезпеку його намірів та необхідність розмежування.
Господиня відчувала, що щось не так між цими двома молодими людьми, і співчувала дівчині. Вона розуміла, що Зоська потрапила в біду.
Розділ 12. Антон звязує Зоську та вимагає коня
Антон опинився на хуторі із Зоською, яку він змушував йти з ним, але вона відмовлялася. Він зв'язав її, вимагав коня у господарів, але з'ясувалося, що коня немає. Антон розгубився, його план опинився під загрозою, і він усвідомив, що потрапив у пастку власного задуму.
Розділ 13. Втеча Зоськи та її повернення
Зоська, зв'язана Антоном, розуміла, що її здадуть поліції. За допомогою господарів вона тікала, але спроба напасти на Антона з сокирою завершилася невдачею. Він її бив і знову зв'язував. Зоська вирішила померти, щоб уникнути зради, і шукала спосіб вбити Антона, поки він погрожував господареві хутора.
Господар намагався допомогти дівчині, але боявся Антона, який погрожував підпалити хутір. Ситуація ставала все більш безвихідною.
Розділ 14. Антон планує здати Зоську поліції
Антон чекав господаря хутора, розмірковуючи про Зоську, яку він вважав дурною і планував здати поліції як розвідницю, щоб врятувати себе. Він виправдовував це тим, що на війні немає місця совісті, а жінки повинні жертвувати собою. Антон також погрожував господареві хутора підпалом, якщо той його підведе.
Розділ 15. Сон Зоськи та арешт партизанами
Зоська заснула, прив'язана на брудній долівці, і пережила дивний сон. Вона спочатку відчувала тривогу, потім радісний політ над весняним краєвидом, очікуючи на появу таємничої істоти. Потім її стрімко тягло вниз, де вона перетворювалася на чорну пташку, яка, б'ючись об сніг, помирала, що символізувало її власну загибель.
Прокинувшись, Зоська стала свідком того, як озброєні чоловіки затримували Антона, звинувачуючи його у зраді. Зоська, зв'язана, також підпадала під підозру, але її впізнав один з партизанів, Пашка.
Антон звинувачував Зоську в спробі перейти до німців. Їх обох брали під конвой, і вони вирушали у нічне поле, де дізналися про перемогу під Сталінградом, що викликало радість у Зоськи та засмучення в Антона.
Розділ 16. Перемога під Сталінградом і допомога Зоськи
Антон, зв'язаний партизанами, відчував голод і роздумував над новинами про війну, сподіваючись на допомогу Зоськи. Сержант турбувався про відсутність Салєя.
Після його повернення виявилося, що шлях заблокований німцями. Антон заявляв, що він партизан, але Зоська спочатку мовчала, а потім, під загрозою смерті Антона, підтверджувала його слова, що призводило до його розв'язання. Зоська вирішувала йти в Скідель, але сержант наполягав на їхньому спільному русі до Липичанки.
Розділ 17. Втеча від переслідувачів
Зоська, Антон, Пашка, Салєй та сержант долали відкриту місцевість, ухиляючись від небезпеки. Вони рухалися через поле, ліс та уздовж залізничного насипу, намагаючись дістатися до безпечного місця. Під час руху Зоська отримала поранення, але продовжувала йти, сподіваючись на допомогу Антона, поки їх переслідували поліцаї.
Партизани відстрілювалися, намагаючись відірватися від переслідування. Ситуація ставала все більш критичною.
Розділ 18. Антон стріляє в Зоську
Антон перев'язував поранену Зоську, вони ховалися від поліцаїв, блукали у снігу, поки не знайшли село. Між ними виникла сварка через недовіру Зоськи та страх Антона бути викритим.
Війна порушила споконвічні відносини між людьми... Хіба він хотів її вбивати? Просто він сам хотів вижити, а вижити удвох стало неможливим.
У відчаї Антон стріляв в Зоську, щоб вона не розповіла про його наміри в Скіделі, а потім тікав у ліс. Він виправдовував свій вчинок необхідністю виживання, але в глибині душі розумів, що перейшов межу.
Розділ 19. Зоська бореться за життя
Поранена Зоська, що лежала на снігу, боролася за життя, долаючи нестерпний біль і періодично втрачаючи свідомість. Вона згадувала зраду Антона і прагнула дістатися села, щоб попередити своїх. З останніх сил вона повзла, поки не почула гавкіт собаки біля огорожі, що давало їй надію, перш ніж вона знову знепритомніла.
Розділ 20. Антон усвідомлює, що Зоська жива
Антон, вбивши Зоську, відчував полегшення, але, блукаючи вночі, усвідомлював, що заблукав. Його починали мучити докори сумління та дивне бажання повернутися до тіла дівчини. Знайшовши її криваві сліди, він розумів, що вона жива і поповзла до села.
Це відкриття змінювало його долю: Зоська ставала для нього небезпечною, а сам він опинявся в безвихідному становищі. Знайшовши притулок у хліві, він зустрів дядька, який їхав за лікарем до пораненої дівчини з Княжевичів. Зрозумівши, що це може бути Зоська, Антон, вбачаючи в цьому свій порятунок, силоміць змушував дядька везти його до неї.
Він планував добити Зоську, щоб вона не розповіла правду про нього. Його страх викриття переважав будь-які залишки совісті.
Розділ 21. Надія Зоськи на порятунок
Поранена Зоська, приходячи до тями, відчувала біль та опіку незнайомих людей, які несли її до Княжевичів. Її перев'язували, давали молоко, що викликало спогади про дитинство та маму. Вона боялася лікаря, згадувала батька, але вірила, що найстрашніше позаду, і вона виживе, щоб помститися Антону. Дівчина не знала, що зрадник уже їде до неї, щоб завершити свій злочин.
Повість Василя Бикова «Піти й не повернутися» розповідає про трагічну долю молодої партизанки Зоськи та зраду її товариша Антона. Через страх смерті та бажання вижити за будь-яку ціну Антон перетворився на зрадника, готового пожертвувати життям іншої людини заради власного порятунку. Зоська ж, незважаючи на всі випробування, зберегла вірність своїм ідеалам і товаришам. Твір показує, як війна випробовує людську гідність і як по-різному люди реагують на ці випробування — одні зберігають людяність, інші втрачають її назавжди.