Розгром (Багряний)
Стислий переказ
Україна, містечко в період німецької окупації 1942 року. У центрі сюжету — молода інженер-хімік Ольга Урбан, яка гордо протистояла завойовникам.
Родина Урбанів переживала важкі часи: Ольжин брат Гриць, художник та колишній ув'язнений, малював замовлення для німців. Сестра Катря працювала лікарем. Одного дня до них вдирається фельдкомендант Матіс, який принижує Катрю, але втручається Ольга, яка говорить німецькою і вдає дочку баронеси.
Коли втручання розкрилося, Матіс, вражений Ольгою, спробував завоювати її прихильність, але вона гордо назвала себе дочкою української селянки. Зростаючий опір окупантам посилював напруження. Під час шахової партії Ольга зухвало перемогла Матіса, що сильно зачепило його самолюбство.
Під час відступу німців Ольгу показово стратили, виставивши її тіло на загальний сором.
Простреленим чолом, гола, заморожена і так виставлена на позорище, стоїть вона, як мармурова статуя, посеред великої площі, гордо закинувши голову в небо...
Матіс, пригнічений трагедією Ольги та своєю провиною, став інвалідом. Він потім усвідомив, що всі антагоністи українського народу — Німеччина і Радянський Союз — постануть перед судом історії. Образ гордої і непереможеної Ольги лишився символом духовної сили переможених, але незламних людей.
Детальний переказ за відслонами
Назви відслон — редакторські.
Розділ 1. Покоління непокорених
Роман починався з роздумів автора про жінку на ім'я Ольга, яка постала перед ним символом цілого покоління, що протистояло трагічній епосі. Вона стояла з простреленим чолом, гола, заморожена, виставлена на позорище посеред великої площі, але при цьому залишалася незламною і гордою.
Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім — до розпачу, до трагізму нерівнім! — двобої...
Автор розмірковував про долю покоління, яке, попри всі випробування, залишалося незламним. Ці люди маршували крізь сніги і пустелі, крізь тюрми і табори, але не втрачали своєї гідності та віри в майбутнє. Вони були сильними, як леопард, і вільними, як воля, незважаючи на всі страждання.
Умертвлена — і все ж таки безсмертна. Змордована — і все ж таки неподолана... Це Вона!.. І це вже не особа, ні. Це сама душа цілого покоління...
Відслона 1. Прихід завойовників
Дія відбувалася в районовій амбулаторії містечка Н. восени 1942 року. Кімната поєднувала в собі аптеку, ательє художника, музичну класу, бібліотеку та житлову кімнату. У ній перебував п'ятирічний хлопчик Борис, який радісно повідомляв про прибуття людей з різних міст.
У кімнаті також був безногий і безрукий молодий чоловік на милицях, який малював коней. Це був Гриць, художник, який намагався встигнути завершити замовлення для німців.
До кімнати увійшла Катря, молода жінка в лікарському халаті, схвильовано повідомляючи про новину щодо українського уряду в Києві на чолі з Винниченком та Остапом Вишнею. Гриць скептично поставився до цієї інформації, згадавши, що бачив Остапа Вишню на Біломорканалі.
Раптом двері широко відчинилися, і до кімнати увійшов фельдкомендант Матіс з іншими німецькими офіцерами та перекладачами. Матіс, не привітавшись, поставив ногу на стілець і наказав Катрі витерти його чобіт. Коли дівчина відмовилася, він замахнувся на неї стеком.
У цей момент з'явилася Ольга, яка звернулася до Матіса німецькою мовою. Вона була молодою, вродливою жінкою, яка щойно повернулася додому. Матіс був вражений її появою та знанням німецької мови. Коли він запитав, звідки вона знає мову і хто її мати, Ольга відповіла, що її мати - баронеса фон Урбан.
Відслона 2. Випробування гідності
Через кілька днів до Ольги прийшов перекладач Капка з повідомленням від Матіса. Комендант хотів перепросити за свою поведінку і просив дозволу відвідати її. Ольга поставила умову: Капка мав запитати Матіса, чи він перепрошує її як жінку, чи як баронесу, і чи цікавить вона його як жінка, чи як баронеса.
Коли Капка повернувся з відповіддю, що Матіс цікавиться нею як чарівною жінкою, Ольга покликала свою матір. Проста селянська жінка увійшла до кімнати, і Ольга запитала її, чи вона баронеса. Мати посміхнулася і відповіла, що дочка може називати її хоч горщиком.
Капка був приголомшений і розлючений обманом. Він помітив на стіні портрети Хвильового, Косинки та інших українських письменників, яких назвав комуністичною бандою. Ольга наказала йому доповісти Матісу, що вона не донька баронеси, а дочка простої української селянки, і цим пишається.
Тим часом у сусідній кімнаті Катря та Гриць проводили операцію пораненому чоловікові на ім'я Максим. Він виявився колишнім комбригом танкової бригади, який втік з табору полонених. Максим розповів, що привів свою бригаду в повному бойовому порядку, повіривши обіцянкам про український уряд, але це виявилося провокацією.
Я привів бриґаду... Я привів її в цілості і в бойовому порядку для своєї Української Армії!.. Крутили пластинки по фронту через радіо про "самостійний уряд"... П-р-ровокатори!!
Під час розмови з Ольгою та її родиною Максим висловив свій розпач щодо ситуації, але Ольга переконувала його, що попри всі труднощі, їхнє покоління має історичну перспективу. Вона вірила, що навіть якщо їх фізично знищать, вони все одно переможуть морально й етично.
Ми — це ціле покоління, яке виросло в таку епоху і в такій потрясаючій велетенській трагедії... де виживають лише сильні духом, виходячи з неї безмежно загартованими...
Максим, натхненний словами Ольги, вирішив продовжувати боротьбу. Він промовив, що бачить контури їхньої кривавої, тяжкої, але неминучої перемоги, і оголосив, що комбриг пішов. У цей момент увійшов Капка і повідомив, що Матіс прийде наступного дня о восьмій вечора.
Тоді я чітко проглядаю контури нашої кривавої, тяжкої, й далекої... але неминучої перемоги... КОМБРИҐ ПІШОВ!..
Відслона 3. Зростання опору
На перехресті доріг стояла табличка з написом "АХТУНҐ! БАНДІТЕН ҐЕБІТ!" ("Увага! Територія бандитів!") зі стрілками на всі боки. Це свідчило про зростання партизанського руху. Сільський староста Йосип Кирпиченко, побитий німецьким офіцером, з гіркотою спостерігав за ситуацією.
Тим часом Ольга продовжувала протистояти окупантам. Під час візиту Матіса, ортскоменданта та лейтенанта вона вступила з ними в інтелектуальну дискусію. Ольга стверджувала, що українці інтелектуально стоять вище за німців, оскільки знають їхню мову, культуру та історію, тоді як німці не цікавляться українською культурою.
Ортскомендант запропонував зіграти в шахи, заявивши, що на карті стоїть честь Німеччини. Матіс, який був шахістом першої категорії, сів грати з Ольгою. Незважаючи на його майстерність, Ольга перемогла його. Розлючений поразкою, Матіс перекинув стіл і вихопив пістолет.
Ольга спокійно зауважила, що для перемоги Німеччині потрібно щось інше, ніж кров беззахисних жінок. Матіс, не сказавши ні слова, вибіг з кімнати. Ортскомендант, перед тим як піти, попередив Ольгу, що вона переступила всі межі.
Нам роса ніколи очей не виїсть... Якщо розуміти ті очі, що ними дивиться незаплямована наша честь і гідність, і наше скривавлене "Я" в лице цілому світові...
Відслона 4. Відступ та розправа
Німецькі війська почали панічно відступати. Вони тікали всіма шляхами, залишаючи техніку та спорядження. Місцеві жителі з гіркою іронією спостерігали за цим відступом. Один з військовополонених, який повернувся з Колими, зауважив, що німців знайдуть і в Берліні.
Матіс повернувся до помешкання Урбанів. Він був уже не в пишній формі фельдкоменданта, а в пошматованому одязі, з перев'язаною головою. Через пролом у стіні він побачив на площі голу, заморожену фігуру Ольги з гордо піднесеною головою. Вона була розстріляна і виставлена на позорище.
Ми маршуємо, задивлені в себе і в світ, гордо і призирливо — по безконечних етапах Сибіру, Колими і Евразії... По одиночних і масових камерах тюрем і казематів...
Матіс був вражений цим видовищем. Він розумів, що це символ безглуздя війни і жорстокості. У кишені він знайшов фотокартку Ольги, яку колись взяв. Дивлячись на неї, він усвідомив, що вони зламали собі хребет саме тут, на українській землі.
У цей момент до кімнати увійшла мати Ольги з Борисом. Побачивши хлопчика, Матіс спробував підійти до нього, але Борис відступив, дивлячись на німця великими, повними сліз і ненависті очима. Матіс не витримав цього погляду і промовив гірку істину:
Батька замучили ВОНИ... Матір замучили МИ... А обоє ми будемо прип'яті до ганебного стовпа Історії НИМ!!.
Після цього Матіс вийшов, залишивши матір і сина наодинці з їхнім горем. Борис дивився в проломину, де в далині виднілася трагічна постать його матері з обличчям, піднесеним до неба.
Відслона 5. Суд історії
Епілог роману переносив читача в повоєнну Німеччину. У центрі Берліна зустрілися командир дивізії без назви, степовик Сашко, і командир дивізії з армії "Ґрос Дойчлянд" - Матіс. Сашко обстріляв Матіса зі скоростріла, обсік його кругом, але залишив живим, сказавши: "А тепер іди... Живи собі".
Матіс перетворився на безпорадний людський цурпалок - без рук, без ніг, з випаленими очима. Його вивозила в візочку старенька матуся до камплички на перехресті шляхів Баварії. Він сидів у візочку, обернений обличчям на схід, і хоч нічого не бачив фізично, його внутрішній зір бачив більше, ніж інші.
Матіс розумів, що це справедлива відплата. Він чекав на остаточне правосуддя, усвідомлюючи, що обидва винуватці - і нацистська Німеччина, і радянська Росія - стоятимуть перед судом історії. А над усім цим височітиме образ Ольги - незрівнянної і ганебно поруганої, як вічний докір їхній ницості та підлоті, і як прапор неминучої відплати.