Росли укупочці, зросли… (Шевченко)
Поділ переказу на частини — умовний.
Історія пари, що виросли разом і жили щасливо
Вірш розповідає про двох людей, які зростали разом з дитинства. Вони були нерозлучними друзями, проводили час у спільних іграх та забавах, радіючи кожному дню. Їхнє дитинство було безтурботним і щасливим, наповненим сміхом і веселощами. Діти росли поруч, ділилися всіма радощами та переживаннями, які приносило їм життя.
Час минав, і діти поступово дорослішали. Настав момент, коли їхнє безтурботне дитинство закінчилося. Вони перестали сміятися та гратися, як колись. Здавалося, що життя розвело їх у різні боки, і вони справді розійшлися. Проте це розлучення виявилося недовгим і несправжнім.
Незабаром доля знову звела їх разом. Вони зустрілися вже дорослими людьми і зрозуміли, що їхній зв'язок, що зародився ще в дитинстві, був міцнішим за будь-які життєві обставини. Їхні серця знову потягнулися одне до одного, і вони вирішили з'єднати свої долі назавжди.
Вони одружилися і почали спільне життя. Їхній шлюб виявився щасливим і гармонійним. Подружжя жило в злагоді, підтримуючи одне одного у всіх життєвих ситуаціях. Вони пронесли своє кохання через усі випробування, які приготувало їм життя.
Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
...Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
Їхнє життя було сповнене тихої радості та спокою. Вони прожили разом довгі роки, зберігаючи чистоту душі та серця. Їхні стосунки залишалися невинними та щирими, незважаючи на всі труднощі та спокуси, що оточували їх. Подружжя жило серед інших людей, але зуміло зберегти свою особливу близькість і взаєморозуміння.
Вони пройшли весь свій життєвий шлях пліч-о-пліч, підтримуючи одне одного до самого кінця. Їхнє кохання не згасало з роками, а навпаки, ставало міцнішим і глибшим. Вони дожили до старості разом і залишалися вірними одне одному аж до самої смерті, до домовини.
Молитва про подібне щастя
Розповідаючи цю історію, поет звертався до Бога з щирою молитвою. Він благав Всевишнього дарувати таке ж щастя і йому, і всім іншим людям. Поет мріяв про те, щоб кожна людина могла пережити подібне кохання та злагоду в житті.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Поет просив у Бога можливості так само розквітати і рости, як та щаслива пара. Він мріяв про те, щоб одружитися і йти життєвим шляхом у такій же гармонії та взаєморозумінні. Особливо важливим для нього було прохання про те, щоб не сваритися в тяжкій дорозі життя, адже саме сварки та непорозуміння руйнують навіть найміцніші стосунки.
Поет молився про спокійний перехід на той світ, про те, щоб прожити життя без зайвих страждань та мук. Він хотів, щоб кінець життя був тихим і мирним, без плачу, голосіння та скреготу зубів, які супроводжують важку смерть або життя, сповнене страждань.
Найважливішим у його молитві було прохання про вічну, подвійну любов — сугубу любов, яку можна було б пронести через усе земне життя і навіть принести на той світ. Поет вірив, що справжнє кохання не закінчується зі смертю, а продовжується в вічності.
...Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
Ця молитва відображала глибоке прагнення поета до гармонійного та щасливого життя. Він мріяв про стосунки, побудовані на взаємній повазі, любові та розумінні. Поет хотів, щоб його життя було наповнене тією ж тихою радістю та спокоєм, які супроводжували ту щасливу пару з його розповіді.
Звертаючись до всещедрого Бога, поет висловлював надію не лише для себе, а й для всіх людей. Він бажав, щоб кожна людина могла знайти своє щастя, прожити життя в любові та злагоді, а потім спокійно перейти в інший світ, несучи з собою вічну любов. Це було його щире бажання та молитва за всіх, хто прагне справжнього щастя.
Вірш було написано 25 червня 1860 року в Санкт-Петербурзі, коли поет перебував у зрілому віці та глибоко розмірковував про сенс життя, кохання та людського щастя.