Сад Гетсиманський (Багряний)
Стислий переказ
Радянський Союз, 1930-ті роки. Андрій Чумак, утікач з ув'язнення, повернувся додому до матері, братів та сестри. Але через донос його знову арештували просто у рідній хаті.
Андрія утримували в переповнених брудних камерах, де він зазнав фізичних і психологічних тортур. Слідчі вимагали від нього зізнання в абсурдних злочинах. Але він уперто заперечував свою провину, не зламавшись навіть під важкими муками.
Під час допитів Андрій говорив слідчим про неправомірність арештів, про мільйони безневинних жертв репресій.
Слухайте! Я дійсно можу подумати, що ви не знаєте арифметики. Один — то може бути ворог народу. Два — може бути. Сто — може бути. Тисяча — теж може бути. Але сотні тисяч! Але мільйони!! То вже не вороги народу. То є народ!
В тюрмі на Холодній горі Андрій виживав у жахливих умовах, підтримував в'язнів морально, навіть керував таємним телеграфом. Одного разу він побачив сестру Галю, яка теж була заарештована, і дізнався про божевілля коханої Катерини та смерть матері.
Він зазнав зради від брата Миколи, який свідчив проти нього. На фінальному суді Андрій зустрівся зі своїми братами. Їх усіх засудили до розстрілу, але зрештою замінили вирок на 20-річну каторгу. Андрій, незламний духом, продовжив боротьбу за виживання, зберігши гідність і любов до близьких.
Детальний переказ за частинами
Поділ на розділи всередині частин — умовний.
Частина 1. Арешт і перше увязнення
Арешт і повернення додому
Після довгої відсутності Андрій Чумак повернувся до рідного дому, де його чекала мати. Старий Чумак, коваль, перед смертю хотів побачити всіх своїх синів, але не дочекався. Тепер стара Чумачиха сиділа біля коливо з запаленою свічкою, тримаючи телеграму від Андрія. Отець Яков читав Біблію, зокрема про сад Гетсиманський, зраду Юди та відступництво Петра.
Галя, сестра Андрія, приготувала все для зустрічі брата. Вона повісила на покуті портрет батька, намальований Андрієм на каторзі. Незабаром прибули старші брати: Микола, командир дивізії, Михайло, моряк, і Сергій, пілот. Нарешті з'явився й Андрій. Брати радісно зустрілися, згадували батька та дитинство.
Під час розмови Андрій зізнався, що втік з ув'язнення. Брати стривожилися, особливо Микола. Галя обіцяла Андрієві несподіванку – до хати зайшла Катерина, його кохана. Брати заспівали батькову улюблену пісню, але раптом до хати увійшли сержант НКВД і міліціонер. Вони заарештували Андрія. Так закінчилася зустріч чотирьох братів.
Перша камера і співкамерники
У в'язниці Андрія помістили до переповненої камери, де перебувало двадцять сім осіб. Серед них були колишні партійні діячі, професори, інженери, священик та інші. Дідок, схожий на Христа, пояснив Андрієві, що всі в камері – порядні люди, а голі через задуху. В'язні, дізнавшись, що Андрій з волі, почали розпитувати його про життя зовні.
Охріменко, сусід Андрія, розповів про тюремні порядки: новоприбулий має стажувати біля параші, не можна ходити, стояти, спати, писати, бити блощиць. Він також розповів про інших в'язнів: Краснояружського, Прокуду, професора Гепнера, Узуньяна, директора Свистуна та інших. Охріменко пояснив, що таке "вербовка" – записування до контрреволюційної організації, "кунді-бунді" – тортури, "чих-пих" – розстріл.
Виживання в переповненій камері
Життя в камері було нестерпним через тісноту, сморід, блощиць і постійний нагляд. Вікно було закрите залізними конструкціями, під ним стояла піраміда тарілок з водою. Наглядачі постійно стежили за в'язнями через "вовчок". Під час перевірки Андрій заявив про вмираючого Ягельського і просив лікаря, але черговий проігнорував його прохання.
Щоденна рутина включала прибирання, роздачу хліба та цукру, перевірки. Ляшенко, черговий камери, намагався справедливо розподіляти пайки, але через нерівні порції виникали суперечки. Андрій віддав свою порцію цукру Узуньяну, щоб залагодити конфлікт. Після сніданку в камері панувала напружена атмосфера. Конвоїри викликали в'язнів на допити.
Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найнещасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом.
На третій день помер Ягельський, спричинивши неприємні ускладнення. Узуньян і Азік, що лежали поруч, відпихали його ноги. Андрій, вражений їхньою байдужістю, змусив їх дати чоловікові спокійно померти. Тіло Ягельського лежало в камері цілу ніч і наступний день. Його пайку з'їли Краснояружський і Охріменко.
Початок допитів
Андрія викликали на допит до слідчого Сергєєва, молодого і на вигляд добродушного чоловіка. Сергєєв іронічно розмовляв з Андрієм, намагаючись збити його з пантелику. Він заявив, що про Андрія все відомо, і вимагав щиросердного зізнання і каяття. Андрій відповідав обережно, намагаючись зрозуміти, що саме їм відомо.
Слідчий перейшов на грубість і вимагав від Андрія розповісти про його контрреволюційну діяльність. Андрій заперечував обвинувачення. Сергєєв заявив, що правда нікому не потрібна, і вимагав назвати спільників. До кімнати зайшли троє кремезних хлопців, а потім начальник відділу Великін. Великін вдарив Андрія, і його почали бити всі п'ятеро. Андрій втратив свідомість.
Частина 2. Допити і тортури
Конвеєр допитів
Допит Андрія продовжив начальник групи Фрей, який намагався бути ввічливим та чемним, на відміну від Великіна. Фрей цікавився мріями роду Чумаків та пропонував Андрію співпрацю в обмін на визнання. Андрій відповів, що його рід мріяв про справедливість та кращу долю для народу. Він заявив, що поділяє мрії мільйонів людей, які страждають від системи.
Фрей звинуватив Андрія в агітації, але Андрій наполягав, що лише висловлює те, в чому звинувачують мільйони. Він заявив, що не визнає пролетарського правосуддя, здійснюваного насильством, та соціалізму, збудованого на тюрмі та кулі. Після цього Фрей перестав брати участь у допиті, його місце зайняв Великін, який почав кричати на Андрія, вимагаючи зізнань.
Великін зачитав пункти обвинувачення: зрада вітчизни, приналежність до військової контрреволюційної організації, шпигунство на користь Японії, терор, агітація. Андрій сміявся з абсурдності обвинувачень. Великін згадав про братів Андрія, натякаючи на їхню причетність до контрреволюційної діяльності. Андрій заперечував це, і Великін почав його бити.
Фізичні й психологічні тортури
Андрія піддали жорстоким тортурам. Сергєєв бив його лінійкою по плечах, спричиняючи нестерпний біль. Андрій не кричав, лише водив очима. Він не міг думати і захищатися. Душа його металася в побитому тілі. Він мукав і обливався потом. Тортури тривали довго, але Андрій не зламався, згадуючи про братів.
В цій ситуації може бути два виходи: вмерти раз, або вмерти двічі. Вмерти раз, це бути роздавленим фізично, але лишитись і не вмерти морально, зберегти свою честь, свою душу й горде право бути любленим...
Коли Андрій перестав реагувати на удари, Сергєєв облишив його і дав йому води. Потім Сергєєв і Великін почали складати протокол допиту. Андрій відповідав на стандартні запитання, але заперечував звинувачення. Сергєєв перекручував його слова і заносив у протокол. Андрій бачив, що з ним грають комедію.
Сергєєв вимагав підписати протокол, але Андрій відмовився. Великін і Сергєєв погрожували йому, але Андрій був готовий померти. Тоді вони посадили його на гострий кінчик стільця, що загрожувало паралічем. Андрій втратив контроль над собою і опинився на підлозі. Його привели до пам'яті і знову посадили на стілець. Так тривало всю ніч, але слідчий не добився свого.
Карцер як порятунок
Андрій потрапив на "великий конвеєр" – безперервні допити з участю слідчих та катів, які застосовували фізичний і моральний вплив. Його тримали на допитах безперервно, застосовуючи різні методи тортур: саджали на гострий стілець, імітували розстріл, плювали в обличчя, били. Слідчі змінювалися, але їхня жорстокість залишалася незмінною.
Людській душі і в карцері добре. Бо можна її відібрати від світу, але не можна відібрати світу від неї. Це неможливо, поки та душа жива.
Одного разу Андрій "розколов" свого слідчого Сергєєва. Він почав говорити про те, що слідчі, нищачи інших, нищать і себе, що вони ніколи не матимуть щастя, бо їх завжди переслідуватимуть голоси замучених. Сергєєв був приголомшений, ніби Андрій розкрив його душу. Він запропонував Андрієві закурити і попросив розповісти про Далекосхідний край.
Ви нас розчавите, але самі ви ніколи не матимете щастя. Ми вас переслідуватимемо все ваше життя... Ви закохаєтесь, але ми кричатимемо, й скавулітимемо, й отруїмо вам щастя...
Частина 3. Вязничне життя і спільнота
Перевезення до Холодної гори
Андрія та інших в'язнів перевезли до тюрми на Холодній горі у "Чорному вороні" – вантажній машині з будкою, розмальованій у яскравий колір з написом "ЦЕРАБКООП". Під час перевезення сталася аварія, і таємницю "Чорного ворона" було розкрито. В'язнів перевантажили в іншу машину і доставили до тюрми.
У тюрмі в'язнів повели до лазні з усіма речами. Там їм вистригли всі місця машинками, а потім помили холодною водою з брандспойта. Після лазні їх відвели до 2-го спецкорпусу і помістили в маленьку келію, розраховану на трьох осіб, але в якій розмістили всіх двадцять чотирьох.
Життя в камері №12
У камері №12 Другого Спецкорпусу Андрій опинився серед величезної кількості в'язнів різних національностей, але найбільше було українців. Камера була переповнена, люди сиділи рядами в напівтемряві, серед тютюнового диму, обвішані лахміттям та пожитками. Андрій, як новоприбулий, знайшов собі місце біля діжки з водою.
Серед натовпу Андрій зустрів свого колишнього друга, Миколу Д., хворого на туберкульоз горла, який розповів про свої тюремні поневіряння. Староста знайшов Андрію місце поруч з Миколою під стіною, біля темного вікна. Камера №12 була окремим, фантастичним світом, республікою "людішек" зі своїм урядом, конституцією, звичаями та термінологією.
У камері сиділи в шість рядів, тісно притиснувшись один до одного. Всього там було 340 людей, хоча камера була розрахована на 25 ліжок. У другій половині камери, темнішій та вогкішій, також сиділи люди. Там було багато блощиць, тарганів, стоніжок, мокриць і мишей. На обидві камери не було меблів, лише великий стіл з тарілками для їжі.
Андрій зітхнув і тихенько поклав свою руку Петровському на коліна: — Отче... Я не віруючий... Але... розкажіть мені ще, розкажіть мені про сад Гетсиманський...
Спільнота вязнів і механізми виживання
Дні у камері плинули жваво, нагадуючи ярмарок. В'язні навчалися різним ремеслам і наукам: від авіації до пасічництва. Андрій активно брав участь у курсах малювання, використовуючи свій винахід з галошами як дошки для малювання. Крім малювання, були курси механіків, електриків, тракторобудівництва, шевства, кравецтва, куховарства, столярства, агрономії, креслення, металообробки та голярства.
В'язні латали одяг, робили голки, чубуки, люльки, доміно, шахи та кості для гри, вишивали на рушниках. Голки робили з цвяшків та дроту, а чубуки, люльки, шахи й доміно – з тертої цегли, паленої гуми й процідженого хліба. Зв'язок з іншими камерами був ідеальним завдяки телеграфу. Андрій завідував телеграфом у своїй половині камери.
Штрафна камера і зустріч із сестрою
Андрія перевели до штрафної камери №3, де переважно перебували кримінальні злочинці. Спочатку він очікував агресії, але староста камери, вражений його фігурою, наказав не чіпати Андрія, бо він "парень на большой". Андрій розумів, що світ криміналу еволюціонує і диференціює політичних в'язнів.
Одного дня Андрія вивели на очну ставку, де його посадили в машину разом із жінкою. Це виявилася його сестра Галя. Вона розповіла, що Катерина збожеволіла і перебуває в лікарні, а братів забрали того ж дня, що й Андрія. Галя також повідомила про смерть матері, яка померла, шукаючи сина та дочку. Андрій отримав записку від Катерини: "Будь мужній! Тримайся! Любий!".
Частина 4. Фінальний опір і зустріч з родиною
Нові тактики слідчих
Андрія допитував новий слідчий Донець, який намагався зламати його психологічно. Донець показав Андрієві книги, забрані під час обшуку, з написами друзів та товаришів, які могли бути використані проти них. Він вимагав від Андрія підписати протокол Великіна та Сергєєва і дати додаткові зізнання.
Андрій, використовуючи інформацію про минуле Донця, отриману від вчителя з його рідного містечка, "завербував" Донця як "керівника справжньої контрреволюційної організації". Фрей забрав у Донця револьвер, а Андрія відправили назад до камери. Згодом на очній ставці Андрій заявив, що все сказане про Донця – брехня, і його відправили на Холодну гору.
Очна ставка і зрада
Андрія привели на очну ставку з людиною на ім'я Жгут, який стверджував, що знає Андрія ще з авіаінституту. Жгут розповідав про контрреволюційну діяльність Андрія, військову організацію, терористичні плани, підготовку повстання та зв'язки з вищими сферами. Серед нісенітниці траплялася тривожна правда, відома лише дуже близьким людям.
Жгут згадував імена колишніх друзів, студентів, письменників, вчителя Калініна, а також говорив про братів Андрія, Катерину та сестру Галю. Андрій зірвався, кричачи, що це брехня та провокація. Раптово він згадав, де бачив цей погляд – на прощання в хаті, біля батькової Біблії. Це був Микола! Андрій, згадавши про Катерину, Галю та матір, хапає Жгута за кадичок і б'є важким прес-пап'є по голові.
Зустріч з братами і вирок
Андрія, змученого і хворого, привели на закрите засідання Ревтрибуналу. Там він зустрів своїх трьох братів: Миколу, Михайла та Сергія. Ноги Андрія підкосилися, і він впав. Микола підхопив його і притиснув до себе. Андрій не міг стримати сліз. Він запитав брата, чи підписував той якісь документи. Микола запевнив його, що ні, але визнав, що у його валізі було багато підписів, у тому числі й чисті бланки.
Братів Чумаків засудили до розстрілу. Серед засуджених була і їхня юна сестра Галя. Ніхто з приречених не просив помилування. Але "помилування" прийшло – "верховний суд" не затвердив вирок через "неоформленість справи". Розстріл було замінено двадцятилітньою каторгою. Лише Катрине божевілля не було замінено нічим.
Але всі дороги сходимі, й всі могили зчислимі, і кожна ніч — навіть полярна ніч! — кінчається ранком… І вони йдуть… Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись, доти, доки її не перейдуть.
В одного з них завжди звучатиме в душі "Місячна соната" Бетховена, яка не має нічого спільного з болючою емблемою, вирізьбленою на вогненному щиті далекого місяця, де брат підняв брата на вила. Соната така, як її наповнило вірне серце тієї, що знала ціну любові: соната про дружбу, про вірність, про любов велику й непереможну.