Слово про похід Ігорів
Дуже короткий зміст
Давня Русь, 1185 рік. Князь Ігор Святославич повів свої війська проти половців, прагнучи слави та перемоги у битві.
Йому на допомогу під Курськом прийшов брат, хоробрий князь Всеволод, прозваний буй-туром за силу і відвагу.
Вирушивши у похід, Ігор побачив страшні знамення, але вирішив не відступати. Першого дня руські вояки здобули значну перемогу, однак наступного дня на них обрушилась велика половецька навала:
О Руська земле, ти вже за горою!..
Тут дужий вітер, Стрибожів онук,
Війнув із моря стрілами в обличчя
Полкам черленим, Ігоревим воям.
Земля здригнулась, спінились річки,
І курява знялася над полями!
Після довгої битви князі програли і потрапили в полон, це принесло Русі велике горе. Ігор утік з неволі з допомогою половецького союзника і благополучно повернувся додому, принісши радість і надію рідній землі.
Детальний переказ
Поділ на розділи умовний.
Вступ та згадка про співця Бояна
Твір розпочинався закликом до братів послухати невеселу пісню про похід князя Ігоря. Автор вирішив розповісти про події не за вимислом Бояна, а так, як усе відбувалося насправді.
Почнемо, браття, пісню невеселу
Словами призабутими старими
Про Ігорів згорьований похід.
Почнемо не за вимислом Бояна,
А просто, як насправді все було.
Рішення князя Ігоря вирушити проти половців
Князь Ігор чекав свого брата Всеволода в Путивлі. Коли той прибув, то запевнив Ігоря у своїй підтримці та розповів про готовність своїх воїнів-курян до походу.
Ігор глянув на сонце і побачив, що військо раптом покрилося темрявою. Незважаючи на це лихе знамення, він вирішив вирушити в похід, бажаючи дістатися Дону та здобути перемогу над половцями.
На сонце Ігор глянув і жахнувся —
Все військо враз покрилося пітьмою!
І мовив Ігор: "Браття і дружино!
Забитим краще буть, ніж полоненим.
Тож сядьмо, браття русичі, на коней,
Щоб глянуть на великий синій Дон!"
Битва та перша перемога русичів
У п'ятницю відбулася перша битва. Русичі перекрили степ своїми червоними щитами, прагнучи здобути перемогу та славу для князя Ігоря. Половці змішалися та побігли.
Руські воїни захопили половецьких дівчат, золото, єдваби та інші багатства. Червоний стяг, біла хоругва та інші військові відзнаки дісталися переможцям. Кончак і Гзак, половецькі хани, втекли до Дону.
Поразка руського війська на Каялі
Наступного дня криваві зорі провістили біду. Від моря потяглися чорні хмари. Сильний вітер, Стрибожів онук, війнув стрілами в обличчя руським полкам. Половці оточили військо Ігоря з усіх боків.
Всеволод хоробро бився, забувши про свою дружину, що чекала його в Чернігові. Битва тривала три дні. Ополудні третього дня впали Ігореві стяги, і два брати розлучилися на річці Каялі.
Руська сила була подолана пустинею. Настали тяжкі часи для Русі. Князі не об'єднувалися проти спільного ворога, а сварилися між собою, кажучи: «Це моє, і те – також моє». Через це половці безборонно нападали на руські землі.
Не йшли князі в походи в дикий степ,
Бо мовив брат до брата гордовито:
"Оце моє, і те — також моє".
Дрібне самі великим нарекли
Й з крамолою надовго побратались.
А бісове поріддя звідусіль
Пішло на Руську землю безборонне.
Руські жінки оплакували своїх чоловіків, Київ і Чернігів стогнали від горя.
І жони руські вмилися слізьми:
"Уже нам милих лад не приголубить,
Ні здумати, ні вгледіти очима:
Уже нам срібла й золота не знати..."
І стогоном озвався скорбний Київ,
Чернігів же напасті опосіли.
Сон і промова князя Святослава
У Києві великий князь Святослав побачив страшний сон. Йому снилося, що його вкрили чорним покривалом, дали випити синього вина з отрутою, сипали на груди перли з порожніх сагайдаків, а терем був без даху.
Бояри розтлумачили князю, що його сон означає поразку Ігоря та Всеволода. Вони пояснили, що два соколи злетіли з отчого стола, щоб дістатися Тмуторокані або зачерпнути шоломом Дону, але їм підрізали крила.
Святослав виголосив промову, змішану зі сльозами. Він дорікав Ігорю та Всеволоду за те, що вони зарано пішли на половців і без слави пролили поганську кров. Князь нарікав, що інші князі йому не допомагають, і згадував про напади половців на руські землі.
Заклик Святослава до князів руських
Святослав звернувся до руських князів із закликом об'єднатися проти спільного ворога. Він згадав могутнього Всеволода, який міг би Волгу розкропити веслами, а з Дону шоломами воду перелити.
Князь закликав Рюрика і Давида вступити в золоті стремена за горе краю Руського та за рани Ігоря. Він звернувся до Ярослава Осмомисла, який підпер Угорські гори залізними полками і замкнув ворота на Дунаї.
Святослав також закликав мужнього Романа, який ширяв, мов сокіл, на розбурханих вітрах, і мав залізних юнаків у латинських обладунках. Він просив Мстиславичів Волинських загородити стрілами ворота Полю і підняти меч за горе краю Руського.
Плач Ярославни
Ярославна, дружина князя Ігоря, голосила на зорі в Путивлі. Вона зверталася до вітру, Дніпра-Славутича та сонця з проханням допомогти її чоловікові.
Голосить Ярославна на зорі,
Кигичучи, мов чайка, примовляє:
"Зигзицею до Дону полечу,
Вмочу рукав шовковий у Каялу
І рани князю витру на його
Могутньому порубаному тілі".
Втеча Ігоря з полону
Бог вказав Ігорю шлях на Руську землю з полону. Коли стемніло, половець Овлур свиснув за рікою, даючи князю знак. Ігор втік, перетворившись на горностая, гоголя та сокола.
Князь Ігор — горностаєм в очерет,
На воду — білим гоголем; упав
На буй-коня і соколом швидким
В імлі полинув, лебедя та гуску
Собі забивши спритно на вечерю.
Кончак і Гзак кинулися в погоню за Ігорем. Вони сперечалися, що робити з його сином: Гзак хотів убити його стрілою, а Кончак – одружити з красунею.
Повернення Ігоря та завершення
Ігор повернувся в Руську землю. Дівочий спів лунав на Дунаї і линув до Києва. Князь їхав Боричевим узвозом до церкви Богородиці Пирогощої. Русь всміхнулася крізь сльози та печаль.
"Сіяє сонце ясне в небесах —
Князь Ігор в Руську землю повернувся!" —
Лунає спів дівочий на Дунаї
І в'ється аж до Києва за море.
Вже Ігор їде Боричевим, радий
Вклонитись чудотворній Пирогощій.
Твір завершувався славою старим і молодим князям – Ігорю Святославичу, Всеволоду та юному Володимиру Ігоровичу, а також усім князям і дружині, що боронили рідну землю.