Стислий переказ
Східна Африка, перша половина XX століття. Гаррі зі своєю дружиною очікував допомоги у савані, через зламану машину не маючи змоги вибратися самостійно. Стан його ноги погіршувався — почалася гангрена після легкого пошкодження. Він знав, що вмирає, і з байдужістю сприймав свою долю і бажав спокою.
Гаррі був розлючений і часто сварився з дружиною, дорікаючи за достаток та втрачені можливості. Він прагнув тепер забути всі розчарування й образи. Лежачи у ліжку, він згадував минуле життя: невтілені задуми, мандри світом, любовні романи, дні на війні, що залишили гіркі спогади. Він шкодував, що не написав жодної з книжок, які задумував роками.
Нарешті прилетів літак, щоб забрати Гаррі. Під час польоту він раптом усвідомив, що наближається до чогось незбагненного й важливого:
"А там, застуючи все перед очима, затуливши собою весь світ, була величезна, висока до неба, неправдоподібно біла проти сонця, квадратна вершина Кіліманджаро. І тоді він зрозумів, що дорога йому лежить саме туди."
Водночас дружина, прокинувшись від виття гієни, побачила, що Гаррі тихо помер у своєму ліжку.
Детальний переказ
Поділ на розділи є редакційним.
Гаррі та його дружина в Африці. Гангрена та гіркі розмови
У тіні розлогої мімози в Африці лежав на похідному ліжку письменник Гаррі. Він страждав від гангрени, яка почалася через незначну подряпину на нозі, якій він не приділив належної уваги. Біль вже минув, але запах гниття приваблював стерв'ятників, які кружляли неподалік.
Поруч з ним була його дружина, яка намагалася підтримати його, пропонуючи почитати йому або дати бульйон. Гаррі ж відмовлявся від допомоги, віддаючи перевагу віскі з содовою та гірким розмовам. Він розумів, що помирає, і це викликало в ньому лють і розчарування.
"От і кінець, думав він. Тепер він уже не зможе нічого завершити. І ось як воно все кінчається — суперечкою через ковток віскі. Відколи в його правій нозі почалася гангрена, біль зовсім ущух"
Роздуми про змарнований талант і багатство
Гаррі усвідомлював, що його життя добігає кінця, і він вже не напише тих творів, які відкладав на майбутнє. Він розмірковував про свій змарнований талант, про те, як продав його за комфортне життя з багатою жінкою. Його дружина успадкувала великі статки, втратила одну дитину в авіакатастрофі, пережила невдалі стосунки з коханцями, перш ніж зустріла Гаррі.
"І тепер він ніколи не напише тих речей, що їх усе приберігав на майбутнє, доти, доки зможе написати їх гарно. Ну що ж, зате й невдачі вже нема чого боятися."
Гаррі звинувачував дружину в тому, що вони опинилися в Африці, хоча насправді це була його ідея. Він розумів, що несправедливий до неї, але не міг стримати свою гіркоту. Він згадував, як продав свій талант за вигоди, які давали йому її гроші, і тепер шкодував про це.
"Він сам згубив свій талант. Навіщо дорікати цій жінці за те, що вона дала йому достаток? Вік занапастив свій талант, бо прирік його на бездіяльністъ, бо зрадив себе самого і все, у що вірив"
Перші спогади: сніг у горах та військові часи
Лежачи на похідному ліжку, Гаррі поринув у спогади. Він згадував залізничну станцію в Карагачі, відступ із Фракії, сніданок, коли всі дивилися на засніжені болгарські гори. Пригадував сніг у Гауерталі, дезертира з скривавленими ногами, якого вони переховували від поліції.
Він згадував зими, проведені в Форарльберзі та Арльберзі, катання на лижах, гру в карти з гер Лентом, який програв усі гроші лижної школи. Пам'ятав, як Баркер бомбардував поїзд з австрійськими офіцерами, а потім розстрілював їх з кулемета.
"Скільки ж це зим він прожив у Форарльберзі та Арльберзі? Чотири... Це теж було оповідання з тих, які він приберігав на майбутнє. Про тамтешнє життя він міг би написати не менш як зо два десятки оповідань"
Жорстокі слова та загострення конфлікту
Повернувшись до реальності, Гаррі продовжив розмову з дружиною. Він запитав її, де вони зупинялися в Парижі, хоча сам добре знав відповідь. Його слова ставали все жорстокішими, він називав кохання купою гною, а себе – півнем, що заліз на неї і кукурікає.
"Любов — це купа гною,— сказав Гаррі.— А я півень, що заліз на неї і кукурікає... Чи ти повинен убити коня і жінку, а сідло й зброю кинути в огонь? — Атож,— відказав він.— Моя зброя — це твої кляті гроші."
Дружина плакала, не розуміючи, чому він так жорстоко з нею поводиться. Гаррі й сам не розумів причин своєї злості, визнаючи, що це, можливо, інстинкт самозбереження – вбити іншого, щоб вижити самому. Він намагався заспокоїти її, кажучи, що насправді кохає її, але потім знову зривався на образи.
Коли Гаррі заснув, дружина пішла полювати. Прокинувшись, він побачив, як вона повертається з рушницею та забитим козеням. Він подумав про те, яка вона приваблива і як добре знається на любощах, хоча й не була вродливою.
"Тепер, відколи заволоділа ним, вона пила не так багато. Та навіть якби він лишився живий, то ніколи не написав би про неї — тепер він був певен. Ані про інших таких, як вона. Багатії — нудні люди"
Спогади про Константинополь та Анатолію
Гаррі згадав, як почувався самотнім у Константинополі після сварки в Парижі. Він написав листа своїй першій коханій, яка покинула його, про те, що не зміг себе перебороти. Того ж вечора він підчепив на вулиці дівчину, потім іншу – вірменку, через яку побився з англійським офіцером-артилеристом.
Наступного дня він виїхав до Анатолії і став свідком наступу за участю грецьких офіцерів. Він бачив, як артилерія стріляла по своїх, як солдати в білих балетних спідничках тікали, а офіцери стріляли в них. Він бачив такі страшні речі, про які ніколи не міг собі уявити.
Повернувшись до Парижа, він не міг про це ані говорити, ані слухати інших. Він радів поверненню до дружини, але одного ранку надійшов лист у відповідь на той, що він написав своїй колишній коханій, і це поклало край усьому, що тільки-но почалося в них наново.
Жаль про стосунки та втрачені можливості
Гаррі згадував щасливі дні з усіма жінками, яких знав, і сварки з ними. Чомусь вони завжди сварилися в найприємніших місцях. Він нічого про це не написав, спершу не хотів жодну з них образити, а потім йому здавалося, що й без того є про що писати.
Він бачив, як змінюється світ, спостерігав за подіями та людьми, помічав тонші зміни і пам'ятав, як поводились люди за різних часів. Він вважав за свій обов'язок про те написати, але тепер уже ніколи не напише.
Гаррі згадав офіцера-мінометника Вільямсона, якого поранила граната, коли він перелазив через дротяну загорожу. Вільямсон благав пристрелити його, і Гаррі дав йому всі таблетки морфію, що їх мав у запасі для себе.
Наближення вечора та смерті
Надвечір Гаррі відчув наближення смерті. Це почуття наринуло як вир, ніби він раптом опинився у лиховісній смердючій пустці. Він попросив дружину пересісти на інший бік, проти вітру. Вона пішла помитися, а коли повернулася, вони разом випили.
Сутінки густішали, долиною перебігла гієна й зникла за пагорбом. Гаррі сказав, що ця падлюка бігає тут кожного вечора вже два тижні. Вони пили разом, біль йому не дошкуляв, але він відчував, що помирає.
"Сьогодні вночі я помру,— сказав він.— Ні до чого мені сила... Чи тобі в носі позакладало? Я вже згнив майже до стегна. На біса мені твій бульйон? Моло, принеси-но віскі з содовою!"
Спогади про Париж та письменницьке життя
Гаррі знову поринув у спогади. Він згадував площу Контрескарп у Парижі, де квіткарки фарбували квіти просто серед вулиці, змерзлих дітлахів, п'яних чоловіків і жінок, повій у «Баль-Мюзет», над яким вони тоді жили.
Він пригадав консьєржку, яка приймала солдата республіканської гвардії, пожилицю з кімнати навпроти, чоловік якої був спортсменом-велосипедистом. Згадав свою хатню робітницю Марі, яка нарікала на восьмигодинний робочий день, бо її чоловік тепер напивався щовечора.
Він згадував район біля площі Контрескарп, де жили п'яниці і спортсмени – нащадки комунарів. Саме там він написав свої перші сторінки, започаткувавши те, що вважав тоді за справу свого життя.
Галюцинація Гаррі про політ до Кіліманджаро
Наступного ранку Гаррі почув гуркіт літака. Він побачив, як служники підпалили вогнища, щоб позначити місце для посадки. Літак приземлився, і з нього вийшов Комптон у твідовій куртці й коричневому фетровому капелюсі.
Комптон сказав, що прилетів забрати Гаррі, але не зможе взяти його дружину, бо місця в літаку лише на одного. Служники насилу втягли Гаррі в кабіну. Він помахав рукою Елен та хлопцям, і літак злетів.
"Тоді, замість того щоб летіти й далі на Арушу, вони повернули ліворуч... і, поглянувши униз, він побачив у повітрі над землею якусь роїсту рожеву хмару... і зрозумів: то суне з півдня сарана."
Вони летіли над передгір'ям, бамбуковими заростями, пралісами. Потім на них наринула гроза, але вони вийшли з неї, і перед ними постала величезна, висока до неба, неправдоподібно біла вершина Кіліманджаро. Гаррі зрозумів, що дорога йому лежить саме туди.
Реальність: смерть Гаррі вночі
В ту саму хвилю, коли Гаррі уявляв свій політ до Кіліманджаро, гієна перестала квилити і зайшлася дивним, схожим на людський плач, завиванням. Дружина Гаррі прокинулась від цього звуку і, взявши ліхтарик, присвітила на ліжко чоловіка.
"В ту саму хвилю гієна перестала квилити і зайшлася дивним, схожим на людський плач, завиванням... Вона побачила, що він лежить під москітником, але чомусь вистромив хвору ногу і вона звисає з ліжка."
Бинти на нозі Гаррі позсувалися вниз, і вона не могла туди й глянути. Вона покликала Моло, потім самого Гаррі, але ніхто не озивався, і не чути було його віддиху. Знадвору долинало те саме дивне виття гієни, що розбудило її. Та вона не чула його за стукотом власного серця.