Стара Ізергіль (Горький)
Стислий переказ
У Бессарабії, на морському березі поблизу Акермана, молодий чоловік слухав казки і спогади старої жінки Ізергіль.
Перша її історія була про юнака Ларру.
Гордовитий Ларра вважав себе кращим за інших людей і жорстоко ставився до них. Плем'я покарало його безсмертям та самотністю, і Ларра перетворився на тінь, приречену на вічні страждання.
Далі стара розповіла про своє власне життя, сповнене любовних пригод, пристрастей, мандрівок і сміливих вчинків. Вона пережила багато випробувань і зустріла чимало людей, але тепер доживала віку, згадуючи минуле і дивлячись на молодих, які любили на берегу моря.
Нарешті стара розповіла казку про сміливця Данко, який врятував своє плем'я від загибелі у дрімучому лісі. Коли люди зневірилися у порятунку й хотіли вбити його, Данко пожертвував собою заради них:
I враз він розірвав руками собі груди і вирвав з них своє серце і високо підніс його над головою. Воно палало так яскраво, як сонце, і яскравіше за сонце, і весь ліс замовк, освітлений цим факелом великої любові до людей.
Його серце ще й досі летить над степом голубими іскрами перед грозою, нагадуючи людям про справжню жертовність. Після розповіді стара заснула, а море і вітер стихали у нічній тиші.
Детальний переказ
Поділ на частини відповідає оригінальній структурі з додатковими підрозділами для зручності.
Частина 1. Бессарабія та легенда про Ларру
Зустріч зі старою Ізергіль у Бессарабії
Оповідання починалося з того, що молодий чоловік, який працював на зборі винограду в Бессарабії, залишився на березі моря зі старою жінкою на ім'я Ізергіль, коли інші молдавани пішли до моря. Вони лежали в тіні виноградної лози, спостерігаючи, як силуети людей зникають у темряві ночі.
Ніч була тепла, повітря насичене запахом моря та землі. Місяць зійшов, великий і криваво-червоний. Стара Ізергіль запитала, чому молодий чоловік не пішов з іншими, і зауважила, що росіяни народжуються старими, похмурими, як демони.
Час зігнув її навпіл, чорні колись очі були тьмяні і сльозились. її сухий голос звучав дивно, він хрускотів, наче стара говорила кістками... Місяць зійшов. Його диск був великий, криваво-червоний...
Легенда про Ларру, безсмертного вигнанця
Раптом стара Ізергіль показала на тіні, що пливли степом, і сказала, що одна з них – Ларра. Оповідач нічого не побачив, крім тіней від хмар, але стара наполягала, що це Ларра, який став тінню через Божу кару за гордість. Зацікавлений оповідач попросив розповісти цю історію.
Ізергіль розповіла, що багато тисяч років тому жило могутнє плем'я. Одного разу орел викрав одну з їхніх дівчат. Через двадцять років вона повернулася з юнаком – сином орла. Юнак був гарний і дужий, але вважав себе вищим за всіх. Коли старійшини племені сказали йому, що його шанують тисячі таких, як він, юнак відповів, що таких, як він, більше немає, і він не хоче їх шанувати.
Коли дочка одного зі старійшин відштовхнула його, Ларра вбив її. За це плем'я вирішило покарати його, але не могло придумати достатньо сувору кару. Тоді мудрець запропонував дати йому волю – це і стало найстрашнішою карою. Ларра був приречений на вічне життя, самотність і неможливість померти. Він став як тінь, не розуміючи ні мови людей, ні їхніх вчинків.
Ось що може зробити Бог з людиною за гордощі!.. Він не розуміє ні мови людей, ні їхніх вчинків, — нічого. I все шукає, ходить, ходить... Йому нема життя, і смерть не усміхається до нього. I нема йому місця серед людей...
Закінчивши розповідь, стара зітхнула. Оповідачу стало шкода її. Він помітив, що в кінці оповіді її голос звучав загрозливо, але з нотками рабської боязкості. З берега долинали пісні молдаван, і шуму хвиль не було чути за їхніми голосами.
Частина 2. Особисті історії Ізергіль
Ранні пригоди: рибалка та пристрасний гуцул
Стара Ізергіль запитала оповідача, чи чув він десь ще такий спів. Вона сказала, що тільки красені можуть добре співати, бо вони люблять жити. Потім почала розповідати про своє бурхливе минуле.
Ми любимо співати. Тільки красені можуть добре співати, — красені, що люблять жити. Ми любимо жити. Дивися-но, хіба не втомилися за день ті, що співають там? Від світанку до заходу працювали, зійшов місяць, і вже — співають!
Коли Ізергіль було п'ятнадцять років, вона жила з матір'ю біля річки Бирлат. Одного разу до їхнього хутора припливла людина – рибалка з Пруту. Він був високий, гнучкий, чорновусий і веселий. Через чотири дні після їхньої зустрічі Ізергіль віддалася йому.
Незабаром їй набридло, що рибалка тільки співає і цілується. Тоді вона познайомилася з гуцулом – рудим, з вогненною головою. Він був то ніжний, то лютий, як звір. Одного разу він ударив її в обличчя, а вона у відповідь вп'ялася зубами в його щоку, залишивши ямку, яку він потім любив, коли вона цілувала її.
Середні роки: турок та його син
Рибалка приєднався до гуцулів, і обох їх згодом повісили в Добруджі. Гуцул ішов на страту спокійно, курячи люльку, а рибалка плакав. Ізергіль рік жаліла гуцула. Потім вона розповіла, що кохала турка і жила в його гаремі в Скутарі. Він був немолодий, сивий, поважний і багатий, з чорними щирими очима.
Ізергіль утекла від турка з його сином – чорненьким хлопчиком шістнадцяти років. Вони втекли до Болгарії, але хлопчик почав сохнути від туги за домівкою чи від кохання. Він був уже зовсім немічний, просив Ізергіль лягти поруч і гріти його. Одного разу вона прокинулася, а він був уже мертвий.
Пізні роки: Польща та останні романи
Після смерті хлопчика Ізергіль пішла до Польщі з маленьким полячком-ченчиком. Він був смішний і підлий – коли хотів жінку, то ластився до неї, а коли не хотів, то ображав. Одного разу він сказав їй щось образливе, і вона, розсердившись, схопила його, підняла і кинула з берега в річку. Більше вона з ним не зустрічалася.
У Польщі Ізергіль було важко через незнання мови. У місті Бохнії її купив жид, щоб торгувати нею. Вона погодилася, бо хотіла заробити грошей, щоб повернутися на Бирлат. До неї ходили багаті пани, билися за неї, розорялися. Останнім її коханням у Польщі став гордий шляхтич, гарний, як чорт.
Коли Аркадек пішов битися з росіянами і потрапив у полон, Ізергіль, переодягнувшись жебрачкою, пішла його рятувати. Вона вбила вартового, втопивши його в калюжі, і допомогла Аркадеку та ще трьом полякам утекти. Але коли вони опинилися на волі, Аркадек лише подякував їй і сказав, що тепер любитиме її на знак подяки. Обурена його брехнею, вона штовхнула його ногою і пішла геть.
У житті, знаєш ти, завжди є місце для подвигів. I ті, що не знаходять їх для себе, — ті просто ледарі чи боягузи, або не розуміють життя, бо, якби люди розуміли життя, кожен захотів би залишити після себе свою тінь у ньому.
Після цього Ізергіль поїхала до Галичини, а потім у Добруджу, де жила вже близько тридцяти років. У неї був чоловік-молдаванин, який помер рік тому. Тепер вона жила сама, розповідаючи історії молодим людям, яких любила.
Частина 3. Легенда про палаюче серце Данко
Коли оповідач і стара Ізергіль дивилися на степ, вони побачили голубі вогники, що спалахували і гасли. Стара сказала, що це іскри від палаючого серця Данко, і почала розповідати ще одну давню казку.
Давно жило плем'я людей, яких вороги загнали в непрохідний ліс. Там були болота, темрява і смерть. Люди страждали, не знаючи, як вийти з лісу. Вони могли або повернутися до ворогів, або йти вперед крізь непрохідні хащі. Страх скував їхні руки, і вони вже готові були здатися ворогам, коли з'явився Данко і врятував їх.
Данко був молодим красенем, в очах якого світилося багато сили й живого вогню. Він запропонував піти крізь ліс, бо все на світі має кінець. Люди пішли за ним, але шлях був важким. Почалася гроза, стало зовсім темно, і люди, стомлені й злі, почали звинувачувати Данко в тому, що він не вміє керувати ними. Вони вирішили вбити його.
Данко дивився на тих, заради кого прийняв на себе труд, і бачив, що вони — як звірі. Багато людей стояло навколо нього, та не було на обличчях їх благородства, і не можна було йому сподіватися на пощаду від них.
Данко любив людей і хотів їх врятувати. Його серце спалахнуло вогнем бажання врятувати їх, і в його очах заблищали промені того могутнього вогню. Люди подумали, що він розлютився, і приготувалися вбити його. Тоді Данко розірвав руками свої груди, вирвав з них своє серце і високо підняв його над головою.
Серце палало яскравіше за сонце, освітлюючи шлях. Люди, зачаровані цим видовищем, побігли за Данко. Він вивів їх з лісу на простір, де сяяло сонце і блищала трава в діамантах дощу. Данко глянув на вільну землю, засміявся гордо і впав мертвий. Люди, радісні й сповнені надій, не помітили його смерті. Лише одна обережна людина, боячись чогось, наступила на серце Данко, і воно, розсипавшись іскрами, згасло.
А люди, радісні й сповнені надій, не помітили смерті його і не бачили, що ще палає поряд з трупом Данко його сміливе серце. Тільки одна обережна людина побачила це і, боячись чогось, наступила на горде серце ногою...
Закінчивши казку, стара Ізергіль задрімала. Оповідач дивився на неї і думав про велике палаюче серце Данко і про людську фантазію, яка створила стільки прекрасних і сильних легенд. Дмухнув вітер, оголивши сухі груди старої Ізергіль, яка засинала все міцніше. Оповідач прикрив її старе тіло і сам ліг на землю біля неї.