Тарас Бульба (Гоголь)
Стислий переказ
Україна, XVI століття. Старий козацький полковник Тарас Бульба зустрів своїх синів, які повернулися з Київської академії. Він вирішив відвезти їх на Запорозьку Січ, щоб ті стали справжніми козаками.
На Січі козаки обрали нового кошового і вирішили йти війною на Польщу, щоб помститися за знущання над православною вірою. Вони оточили місто Дубно, але не змогли його взяти і влаштували облогу. Молодший син Тараса, Андрій, закохався в польську панночку, яку бачив ще в Києві. Дізнавшись, що вона в обложеному місті й голодує, він таємно проник туди через підземний хід.
Андрій зрадив козаків заради кохання і перейшов на бік поляків. Під час вилазки з міста він зустрівся в бою з батьком. Тарас не міг пробачити синові зради і власноруч убив його.
Стій і не ворушись! Я тебе породив, я тебе і вб'ю! — сказав Тарас і, відступивши крок назад, зняв з плеча рушницю... Як хлібний колос, підрізаний серпом, як молоде ягня, відчувши під серцем смертельне залізо, звісив він голову.
Старшого сина, Остапа, поляки взяли в полон під час битви. Тарас намагався врятувати його, але не встиг. Остапа стратили у Варшаві на очах у батька, який прийшов подивитися на страту, переодягнувшись іноземним графом.
Після цього Тарас зібрав загін і жорстоко мстився полякам, спалюючи їхні міста й села. Зрештою його схопили, коли він повернувся за своєю люлькою, що випала під час втечі. Поляки прикували Тараса до дерева і спалили живцем. Навіть у вогні він підбадьорював козаків, які відпливали на човнах, і пророкував славу Русі.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів — редакторські.
Розділ 1. Повернення синів додому та зустріч з Тарасом
Старий козак Тарас Бульба зустрів своїх синів, які повернулися з київської бурси додому. Він одразу почав глузувати з їхнього вбрання, називаючи їх одяг попівськими підрясниками. Сини щойно злізли з коней, були збентежені такою зустріччю і стояли, опустивши очі.
Старший син Остап не витримав батькових глузувань і заявив, що хоч Тарас і батько, але якщо продовжуватиме сміятися, то він його відлупцює. Тарас здивувався такій зухвалості, але водночас зрадів синовій сміливості. Між батьком і сином зав'язалася бійка на кулаках.
Бліда, худорлява мати стояла біля порога, не встигнувши обійняти своїх дітей. Вона була засмучена тим, що сини, яких вона не бачила більше року, щойно приїхали, а батько вже затіяв бійку.
Після бійки Тарас похвалив Остапа і сказав, що з нього вийде добрий козак. Потім він звернув увагу на молодшого сина Андрія, який стояв осторонь, і запропонував йому теж битися, але той відмовився. Тарас вирішив, що вже наступного тижня відправить синів на Запорожжя, щоб вони пізнали справжню науку.
Розділ 2. Подорож до Запорозької Січі
Наступного дня Тарас Бульба прокинувся рано і почав готуватися до від'їзду. Він віддав накази слугам, вибрав коней та спорядження для синів. Мати всю ніч не спала, сиділа біля ліжок своїх дітей, розчісувала їм волосся і плакала, розуміючи, що, можливо, бачить їх востаннє.
Перед від'їздом усі сіли, як велів звичай. Мати благословила синів, дала їм по образку на шию і ледве стримувала сльози. Тарас же був суворим і давав лише практичні настанови. Нарешті всі вийшли на подвір'я, сіли на коней і вирушили в дорогу.
Мати, коли сини виїхали за ворота, кинулася за ними, з неймовірною для її віку швидкістю наздогнала одного з них і вхопилася за стремено. Її відтягли назад із жалісним виглядом на обличчі. Молоді козаки їхали мовчки, стримуючи сльози, боячись батька, який також був трохи збентежений, хоч і намагався цього не показувати.
Добре, синку! Ось так лупцюй кожного, як мене стусав. Нікому не спускай! А все-таки на тобі кумедне вбрання... А ти, бельбасе, чого стоїш і руки опустив? — казав він, звертаючись до молодшого. — Чого ж ти, собачий сину, не відлупцюєш мене?
Подорож тривала кілька днів. Вони їхали степами, зупиняючись лише на короткий відпочинок та обід. Нарешті прибули до Дніпра, переправилися через річку і незабаром опинилися біля Січі.
Розділ 3. Життя на Січі та обрання нового кошового
На Січі Тарас зустрів багатьох старих знайомих. Запорозька Січ жила своїм особливим життям – це було постійне бенкетування, гуляння та розваги. Козаки або займалися ремеслом, або торгували, але більшість просто гуляла з ранку до вечора, якщо в кишенях бряжчали гроші.
Остап і Андрій швидко влилися в це життя, хоча Січ не надто переймалася військовим навчанням. Молодь виховувалася тут самим досвідом, у розпалі битв. Брати почали брати участь у козацьких забавах, полюванні та риболовлі, і скоро здобули повагу серед козаків.
Одного разу Тарас зустрівся з кошовим отаманом і запропонував йому організувати військовий похід, щоб молодь могла показати себе в бою. Але кошовий відмовив, пояснивши, що зараз у них мир із турками і татарами.
Розгніваний Тарас вирішив діяти інакше. Він організував бенкет для козаків, на якому всі добряче випили. Потім п'яні козаки пішли на майдан і почали бити в литаври, скликаючи раду. Коли зібралися всі, вони скинули старого кошового і обрали нового – Кирдюга, давнього товариша Тараса.
Розділ 4. Рішення йти війною проти Польщі
Наступного дня новий кошовий був у великому сум'ятті, не розуміючи, як він опинився на цій посаді. Тарас зустрівся з ним і запропонував підняти козаків на війну. Спочатку кошовий відмовлявся, посилаючись на мирні угоди, але Тарас переконав його, що можна знайти привід.
Незабаром на Січ прибув загін козаків із звісткою, що на Україні поляки чинять наругу над православною вірою, віддають церкви в оренду євреям, а козацьких старшин піддають тортурам. Ця новина сколихнула всю Січ.
Нехай же знають вони всі, що таке значить в Руській землі товариство! Вже як на те пішло, щоб умирати, — то нікому ж з них не доведеться так умирати!.. Нікому, нікому!.. Не вистачить у них на те мишачої натури їх!
Кошовий скликав раду, на якій було вирішено йти війною на Польщу. Козаки почали готуватися до походу: лагодили вози, перевіряли зброю, запасалися провіантом. Кошовий віддавав накази, розподіляв обов'язки, і вже наступного дня військо вирушило в похід.
Розділ 5. Облога Дубна та спокуса Андрія
Козацьке військо рухалося Україною, спустошуючи польські маєтки і містечка. Слава про їхню жорстокість ширилася попереду них. Нарешті вони підійшли до міста Дубно і взяли його в облогу. Жителі вирішили боронитися до останнього, і перша спроба штурму була відбита.
Козаки розташувалися табором навколо міста, сподіваючись виморити жителів голодом. Минали дні, і в місті дійсно почався голод. Одного вечора Андрій помітив жіночу постать, яка пробиралася між возами. Це була татарка, служниця польської панночки, в яку він був закоханий ще в Києві.
Татарка розповіла, що її господиня, дочка ковенського воєводи, впізнала Андрія з міського валу і просила принести хліба для неї та її матері, які помирали з голоду. Андрій, не роздумуючи, набрав хліба і пішов за татаркою, яка показала йому таємний підземний хід до міста.
Пробравшись до міста, Андрій на власні очі побачив жахи голоду – на вулицях лежали мертві тіла, а живі були схожі на привидів. Нарешті вони дісталися будинку воєводи, де Андрій зустрів панночку, яка стала ще прекраснішою, ніж він пам'ятав.
Між ними спалахнули почуття. Панночка розповіла про своє горе, про те, що вони приречені на смерть. Андрій, вражений її красою і стражданнями, присягнувся служити їй і зробити все, щоб врятувати її.
Розділ 6. Зрада Андрія заради кохання
Охоплений пристрастю, Андрій забув про свій обов'язок перед товаришами і батьківщиною. Коли панночка запитала, чи не шкода йому зрадити своїх, він відповів, що для нього вона стала всім.
Вітчизна є те, чого шукає душа наша, що миліше для неї над усе, вітчизна моя — ти! Ось моя вітчизна! І понесу я вітчизну цю в серці моїм, понесу її, поки стане мого віку, і подивлюсь я, нехай хто-небудь з козаків вирве її звідти!
Саме в цей момент до міста прибув польський загін з провіантом, який прорвався крізь козацьку облогу. Андрій вирішив залишитися в місті і перейти на бік поляків. Йому дали польський одяг, зброю і коня. Він став одним із захисників міста.
Тим часом у козацькому таборі Тарас помітив відсутність сина. Він шукав його скрізь, але марно. Єврей-шинкар Янкель, який часто бував у місті, розповів Тарасу, що бачив Андрія серед польських офіцерів у дорогому вбранні, і що той перейшов на бік ворога через кохання до польської панночки.
Тарас не повірив спочатку, але потім зрозумів, що це правда. Він був вражений і розгніваний зрадою сина, але вирішив не показувати своїх почуттів перед іншими козаками.
Розділ 7. Розділення козацького війська
Облога міста затягувалася. Козаки почали нудьгувати від бездіяльності. В цей час прийшла звістка, що татари напали на Січ, пограбували її і забрали в полон усіх, хто там залишався. Перед козаками постав вибір: йти рятувати Січ чи продовжувати облогу міста.
На раді вирішили розділитися: частина козаків під проводом кошового мала вирушити в погоню за татарами, а інша частина – залишитися під Дубном. Найстаріший козак Касян Бовдюг запропонував обрати наказним отаманом для тих, хто залишається, Тараса Бульбу.
Батько любить свою дитину, мати любить свою дитину, дитина любить батька й матір. Та це не те, братця: любить і звір свою дитину. Але поріднитися рідністю по душі, а не по крові, може сама тільки людина.
Козаки розділилися. Перед розлукою вони обнялися, побажали одне одному удачі і поклялися зустрітися знову, якщо залишаться живі. Частина війська вирушила на схід, а Тарас з рештою козаків залишився продовжувати облогу.
Розділ 8. Битва з поляками та смерть Андрія
Наступного дня поляки, дізнавшись про зменшення козацького війська, вирішили зробити вилазку з міста. Почалася жорстока битва. Козаки билися відчайдушно, але поляки мали перевагу в кількості. Серед польських вершників Тарас помітив свого сина Андрія, який мчав на коні в дорогому вбранні.
Андрій бився з неймовірною відвагою, рубаючи козаків. Він був наче в якомусь сп'янінні, не помічаючи нічого навколо. Тарас, побачивши це, наказав частині козаків заманити Андрія до лісу. Коли Андрій, переслідуючи козаків, опинився в лісі, перед ним раптом з'явився його батько.
Побачивши батька, Андрій завмер. Тарас наказав йому злізти з коня. Андрій скорився, блідий як полотно. Тарас дивився на сина суворо і запитав: "Що, синку, помогли тобі твої ляхи?" Андрій не відповідав, стояв, опустивши очі в землю.
Тарас дістав пістоль і сказав: "Стій і не ворушись! Я тебе породив, я тебе і вб'ю!" Він вистрелив, і Андрій упав як підкошений. Тарас стояв і дивився на бездиханне тіло сина. Навіть мертвий, Андрій був прекрасний. Тарас промовив: "Чим не козак був? І станом високий, і чорнобривий, і лице, як у дворянина, і рука була міцна в бою! Пропав, пропав безславно, як підлий собака!"
Остап, який під'їхав у цей момент, запропонував поховати брата, але Тарас відмовився: "Поховають його й без нас! Будуть у нього плакальники і утішниці!" І вони повернулися до бою.
Розділ 9. Жорстокий бій та полон Остапа
Битва тривала. Козаки билися відчайдушно, але поляки отримали підкріплення. Багато козацьких отаманів загинуло. Курінний отаман Кукубенко, смертельно поранений, перед смертю промовив: "Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно люблена Христом Руська земля!"
Остап бився як лев, керуючи козаками після загибелі свого курінного отамана. Він підбадьорював товаришів, рубав ворогів і здавалося, що немає сили, яка могла б його здолати. Але поляки оточили його з усіх боків.
Чи є ще порох у порохівницях? Чи не ослабла козацька сила? Чи не гнуться козаки? — Є ще, батьку, порох у порохівницях. Не ослабла ще козацька сила; ще не гнуться козаки!
Тарас намагався пробитися до сина, але в цей момент отримав сильний удар по голові і впав непритомний. Козаки, думаючи, що він загинув, кинулися тікати, забравши його тіло. Остап залишився в оточенні і був схоплений поляками.
Коли Тарас отямився, він дізнався, що його син у полоні, а козаки відступили. Він був у відчаї, але не міг нічого вдіяти – рана була серйозною, і він потребував часу для одужання.
Розділ 10. Подорож Тараса до Варшави
Минув місяць. Тарас одужав і дізнався, що Остапа відвезли до Варшави, де його мали стратити разом з іншими полоненими козаками. Він вирішив будь-що врятувати сина або хоча б побачити його перед смертю.
Тарас вирушив до Варшави. По дорозі він зустрів Янкеля і попросив його допомогти проникнути в місто. Спочатку єврей відмовлявся, боячись за своє життя, але потім погодився за велику винагороду.
Янкель сховав Тараса у возі з цеглою і так провіз його до Варшави. У місті вони зупинилися в єврейському кварталі. Янкель пішов розвідати обстановку і повернувся з новиною, що Остапа та інших козаків мають стратити наступного дня.
Тарас благав Янкеля допомогти йому побачитися з сином. Янкель звернувся до свого знайомого, якогось Мардохая, і той за велику суму грошей домовився з вартовими в'язниці, щоб Тарас міг побачити сина перед стратою.
Розділ 11. Страта Остапа та втеча Тараса
Вранці Тарас, переодягнений іноземним графом, разом з Янкелем прийшов до в'язниці. За допомогою хабарів вони пройшли всередину. Тарас побачив свого сина, закутого в кайдани, змученого тортурами, але не зламаного духом.
Незабаром козаків повели на страту. Тарас змішався з натовпом на площі. Він бачив, як Остапа та інших козаків піддавали жахливим тортурам. Остап мужньо терпів біль, не видавши жодного стогону. Але коли настав момент останніх мук, він, не бачачи поруч нікого з рідних, в розпачі вигукнув: "Батьку! де ти? Чи чуєш ти?"
Тарас, не стримавшись, відповів гучно: "Чую!" Це почули всі на площі. Варта кинулася шукати, хто крикнув, але Янкель встиг вивести Тараса з міста.
Розділ 12. Помста Тараса та його загибель
Після смерті сина Тарас зібрав новий загін козаків і почав мстити полякам. Він спалив вісімнадцять містечок, близько сорока костьолів і безжально вбивав усіх поляків, яких зустрічав. "Це вам, вражі ляхи, поминки по Остапові!" – примовляв він.
Знайшовся слід Тарасів. Сто двадцять тисяч козацького війська показалось на кордонах України. Це вже не була яка-небудь мала частина чи загін... Ні, піднялася вся нація, бо урвався терпець народові.
Польський уряд вислав проти нього велике військо під командуванням Потоцького. Шість днів козаки тікали від переслідування, але нарешті Потоцький наздогнав їх біля Дністра, де Тарас зайняв для оборони стару фортецю.
Чотири дні тривав бій. Козаки відбивалися, але сили були нерівні. Коли стало зрозуміло, що фортецю не втримати, Тарас наказав частині козаків прориватися до річки, де стояли човни. Сам він залишився прикривати відступ з невеликим загоном.
Козаки прорвалися і вже сідали в човни, коли Тарас помітив, що загубив свою люльку. Він повернувся, щоб підняти її, і в цей момент був схоплений ворогами. Поляки прив'язали його до дерева і підпалили під ним вогнище.
Прощайте, товариші! Згадуйте мене і на ту весну прибувайте сюди знову та добре погуляйте!.. Стривайте ж, прийде час, буде час, дізнаєтесь ви, що то є православна руська віра! Вже й тепер чують далекі й близькі народи...
Навіть у цю останню хвилину Тарас думав не про себе, а про товаришів. Він бачив, як козаки відпливали на човнах, і кричав їм, щоб вони не забували повертатися і мстити за віру. Так загинув славний козацький отаман Тарас Бульба, відданий до кінця своїй вітчизні та вірі.