Тигролови (Багряний)
Стислий переказ
Далекий Схід СРСР, 1940-ві роки. Ешелон смерті ОГПУ-НКВД віз в'язнів на каторгу. Серед них був Григорій Многогрішний, засуджений на 25 років. Під час перевезення він прорізав підлогу вагона і втік, вистрибнувши на ходу поїзда.
Виснажений і голодний, Григорій блукав тайгою, поки не врятував дівчину від ведмедя. Її родина — українці Сірки, які жили в тайзі як мисливці, — прихистила пораненого Григорія. Він швидко став частиною родини, допомагаючи в полюванні та господарстві.
Григорій закохався в Наталку, але боявся зізнатися, вважаючи себе людиною без майбутнього. Життя в тайзі було сповнене небезпек і пригод: полювання на тигрів, ізюбрів, рибальство. Одного разу над паддю пролетіли літаки, що шукали збитий літак, і Григорій відчув тривогу — його минуле переслідувало його.
Взимку Григорій з Грицьком, сином Сірків, поїхали до Хабаровська продати хутро. У місті Григорій відчував небезпеку, але все обійшлося. Повернувшись, вони вирушили на полювання на тигрів. Під час полювання хтось обікрав їхній табір. Григорій знайшов слід і впізнав недопалок цигарки свого колишнього ката — майора НКВД Медвина.
Григорій вистежив Медвина на річці й убив його та його помічника. Розуміючи, що тепер йому треба тікати, він вирішив перейти кордон з Маньчжурією. Наталка, дізнавшись про його намір, вирішила йти з ним. Вона стала перед батьками на коліна і сказала:
Як уб'ють мене — то я не вернусь. А як судилось мені щастя... то нехай же я буду, мамо, щаслива! І ви, тату!.. Благословіть!.. За свої вчинки відповідатиму я... перед людьми і перед Богом.
Батьки благословили молодих, і Григорій з Наталкою вирушили в нетрі, щоб почати нове життя за кордоном, подалі від радянської системи.
Детальний переказ за частинами і розділами
Назви частин — умовні.
Частина 1. Втеча і порятунок
Розділ 1. Дракон
Ешелон ОГПУ-НКВД мчав просторами Сибіру. Цей поїзд, що складався з шістдесяти вагонів, наповнених в'язнями, був схожий на дракона. Паротяги з іменами "Й.С." (Йосиф Сталін) та "Ф.Д." (Фелікс Дзержинський) тягнули ешелон у невідомість. У вагонах-домовинах, за ґратами, в'язні дивилися на втрачений світ, на Вітчизну, осяяну сонцем.
На кожній зупинці начальник етапу перевіряв в'язнів, особливо Григорія Многогрішного, засудженого на 25 років каторги. Коли ешелон дійшов до кінцевої станції Океанської, на березі моря, виявилося, що Григорій втік. Він прорізав діру у вагоні і вистрибнув на ходу поїзда. По всій магістралі полетіла телеграма про розшук втікача.
Розділ 2. Світ на колесах
Транссибірською магістраллю курсував розкішний "Тихоокеанський експрес нумер один", що контрастував з ешелоном смерті. Цей поїзд, сповнений комфорту та розкоші, віз пасажирів у вимріяний край, золоте ельдорадо. У вагонах експресу перебували різноманітні пасажири: інженери, авіатори, партійні працівники, туристи, колгоспники, прокурори, військові та інші.
Все те різне віком, фахом, статтю і уподобаннями, але все тут має спільну рису — рису шукачів чогось і збігців кудись — рису шукачів щастя і збігців у невідоме.
Експрес проминав мальовничі краєвиди, зокрема Байкал та Становий хребет. Пасажири обговорювали історії про тигрів, що крадуть людей, та мріяли про життя в тайзі. Біля Байкалу вони купували омулі та слухали легенди про озеро. З вікон експресу було видно бамлагівські табори з виснаженими в'язнями.
В салон-вагоні майор ОГПУ-НКВД читав газету, а весела компанія інженерів та авіаторів випивала та жартувала. До компанії приєдналися двоє в тюбетейках, які намагалися заарештувати одного з юнаків, але майор впізнав у ньому Многогрішного і наказав звільнити. Експрес продовжив свій шлях до омріяного краю.
Розділ 3. Навзаводи із смертю
Григорій Многогрішний, втікши з ешелону смерті, опинився в тайзі. Він був виснажений і голодний, але вперто продовжував свій шлях. Його гнала вперед жага до волі та ненависть до минулого. Він мріяв про нове життя за межами СРСР, про помсту своїм кривдникам.
Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи! Та з розпукою крізь стиснені щелепи: — Жить! — Відплатить!! ...А бо вмерти.
З кожним днем сили покидали його. Він страждав від голоду, холоду та виснаження. Знайшовши дику часничину та горіхи, Григорій трохи підкріпився. На березі річки він знайшов мисливський ніж, що додало йому надії. Проте сили знову покинули його, і він ліг під кедрами, відчуваючи наближення смерті.
Раптом він почув постріли та крик про допомогу. Незважаючи на слабкість, Григорій кинувся на допомогу. Він побачив ведмедя, який напав на дівчину, і кинувся на звіра з ножем. Григорій вбив ведмедя, але втратив свідомість. Дівчина кинулася до нього, а троє вершників знайшли їх і забрали непритомного Григорія.
Розділ 4. Родина тигроловів
Григорій прокинувся у незнайомій хаті під звуки пісні. Перед ним стояла дівчина, яка радісно повідомила про його пробудження. Згодом з'явився кремезний чоловік, батько дівчини, який жартував з Григорієм. Дівчина, звертаючись до когось на ім'я Грицько, просила поглянути на "окатого" гостя.
Григорій розгублено запитав, де він знаходиться. Мати заспокоїла його, кажучи, що він вдома. Батько розповів, як вони знайшли його непритомного і виходили. Григорій злякався, почувши про Київський район, згадуючи Лук'янівську в'язницю та ОГПУ-НКВД. Він намагався втекти, але його втримали.
Ти тут, вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема. Чи втямки? Я ще не знаю, хто ти, але моя хата — твоя хата. Лежи ж собі. Такий тут закон.
Виявилося, що родина Сірків була з Трипілля, як і Григорій. Вони прийняли його як рідного. Наталка показала Григорію фотографії родини Сірків, зокрема світлину з тигром. Григорій дивувався, як їм вдалося зловити тигра. Наталка розповіла, що вони здають тигрів на базу за гроші.
Розділ 5. «П'ятнування»
Сірко наказав ретельно перевірити зброю перед виходом на промисел. Всі члени родини, включно з Григорієм, взялися до чищення та перевірки своїх рушниць. Старий Сірко розповів Григорію історію про те, як він отримав свою гвинтівку від самого Блюхера як ветеран революції та знаменитий мисливець.
Після чищення зброї, Сірки перевіряли набійниці та наповнювали їх патронами. Старий Сірко запропонував провести стрілецькі вправи, щоб перевірити влучність. Гриць намалював на кедрах крейдою звірячі голови. Сірки почали стрільби. Наталка, Гриць, старий Сірко та Григорій по черзі стріляли по намальованих мішенях.
Розділ 6. В пралісах Сіхоте-Аліня
Родина Сірків готувалася до тривалого промислу в тайзі. Коні відпочили лише день, і старий Сірко наказав збиратися в дорогу. Мати з Наталкою готували все необхідне: борошно, свічки, оселедці, хліб, цукор, чай, олію, спирт, гас, мед, сірники, кресало, голки, нитки, марлю, намет, онучі, ремонтували ічаги, чистили зброю та саперні лопати.
На світанку біля хати в'ючили коней. Мати нагодувала всіх гарненько, на столі було все, як на Великдень. Потім повставали, перехрестились і стали збиратись. На відході посиділи урочисто хвилину, поскидавши шапки. Весело попрощались з матір'ю. Перейшовши річку, повернулись на схід і пішли нагору стежечкою, підіймаючись на Сіхоте-Алінь.
Нетрі дедалі густішали. Стежка йшла густющими травами, бур'янами, крізь непрохідні стіни віття та ліан. Буйна роса ллялась на одіж і на голови. Поки видряпались на перевал, були всі мокрі. Сонце сліпуче било в очі. Григорієві перехоплювало дух від подиву.
Під час подорожі вони зустріли родину Морозів. Обидві родини прямували до місця ночівлі, коли їхні шляхи перетнулися. Ця подія стала великою несподіванкою для обох сторін, адже такі зустрічі рідкісні у безлюдній тайзі. Діди, як старі друзі та родичі, обмінялися привітаннями та розпитали один одного про життя.
Після довгої дороги, що складалася зі спусків та блукань, родина Сірків нарешті дісталася до Голубої паді. Там, біля річки, стояла хата, крита берестою, з вікнами, що виходили на широку улоговину. Хата мала ґанок і прибудову. Поруч був стіг сіна, дашок на стовпчиках і конов'язь.
Під час перебування в Голубій паді, Сірки займалися полюванням на пантокрилих оленів. Старий Сірко, як справжній жрець, проводив ритуал обробки пантів, щоб зробити їх твердими та придатними для продажу. Він обмотував панти марлею, майстерно виконуючи кожен рух, і ділився своїми знаннями з родиною.
Після невдалого полювання на пантокрилих оленів, родина Сірків та Григорій знаходили нову розвагу – нічне полювання на рибу за допомогою вогню, так зване "лучення". Вдень вони займалися заготівлею сіна на зиму, а вночі виходили на річку. Для цього вони використовували байду (човен), на якій встановлювали жаровню з дроту.
Частина 2. Полювання і помста
Розділ 7. Memento mori
Сонячного ранку над Голубою паддю, де все сяяло росою і кольорами веселки, Наталка стояла на кладці з рушницею, пильнуючи великого тайменя. Григорій відійшов від полювання, насолоджуючись ранком. Він сидів на перекинутій байді, підставивши груди сонцю, і споглядав світ навколо.
Раптом Григорій почув далекий грім. Над паддю пролетіли літаки – вісім чотиримоторних велетнів. Собаки почали скавуліти і гавкати. Літаки летіли низько над паддю, ніби щось шукали. Григорій був приголомшений. Він відчував тривогу, здивування і неспокій.
Того ж дня до табору Сірків завітав несподіваний гість – тунгуз Пятро Дядоров. Він розповів, що шукає "їроплану" (літак), який впав десь у тайзі. Начальство наказало всім шукати літак, інакше не дозволять повернутися додому.
Під час затяжних дощів старий Сірко розповідав про свої мандри світом, про життя на Україні та про дику землю, куди їх закинула доля. Він розповідав, як онуки покинули рідну землю, прощаючись з нею слізьми, і вирушили в далекі краї шукати щастя.
В сміливих щастя завжди є!.. От хоч би й ми. Приїхали сюди... Боже! Яка страшна і дика пуща була! І нудьга смертельна. І лихо скрізь навколо, і злигодні, і смерть... Чужа чужина...
Розділ 8. Осінь у тайзі
Непомітно минуло літо, і настала золота осінь, час, коли в тайзі достигає виноград. Після повернення з пантування, Грицько та Григорій лише п'ять днів косили траву на старій пасіці. Потім вони вирушили на верхів'я річки Іман.
Хлопці жили, нікуди не поспішаючи, засмагали на сонці, годували комарів, ловили рибу для розваги, а іноді стріляли качок для тренування. Між цими розвагами вони виконували батьків наказ: косили сіно на сопках та заготовляли самолови – пастки для хутряних звірів.
Розділ 9. Зима
Настала зима, тайга вкрилася снігом та льодом. Осіння золота пора швидко минула, і вже в жовтні розпочалася справжня зима, час полювання на хутрового звіра, особливо вивірку. З настанням морозів та снігів, мисливці змінили одяг. Замість ічагів взували унти "половинчаті", а зверху ремузи – шкіряні холоші, щоб сніг не потрапляв у взуття.
Григорій, полюючи на вивірок, заходив далеко в тайгу. Одного разу він опинився в небезпечній ситуації, коли зустрів вепрів. Він не мав при собі сірників, щоб розпалити вогонь, і почав замерзати. Його врятувала Наталка, яка знайшла його в снігу. Коли вони відпочивали під скелею, Григорій поцілував сплячу Наталку. Вона прокинулася, злякано відхилилася і пішла геть.
Розділ 10. Рейд на Хабаровськ
На третій день після свят Гриць з Григорієм вирушили до Хабаровська. Гриць мав виконати батьківські настанови: здати хутро, поновити контракти, отримати боєприпаси та оформити дозволи на зброю. Григорій напросився з ним, бо прагнув побачити заборонений для нього світ і перевірити свою долю.
Вони перекидають рушниці через плечі та їдуть до станції Лазо верхи, через засніжені нетрі. Дорогою стріляють фазанів та тетеруків, які ховаються в снігу від морозу. До Лазо їдуть три дні, настрілюючи багато дичини. За п'ять кілометрів до станції заїжджають до знайомого мандзи Кім-Гі-Суна, дарують йому всю дичину та стають у нього табором.
Під вечір прибуває експрес "Нумер 97" Владивосток—Москва. Він темний зсередини і чорний зовні, з 50 вагонів, половина з яких товарні, а половина поштові, але всі вони виконують функцію пасажирських. Вагони переповнені людьми, з вікон і тамбурів виглядають руки, голови і ноги.
Хтось з'їхав з глузду в цій країні. Один етап ішов на схід, другий на захід, а посередині — ще один етап, тільки без конвоя. — Глянь, глянь... Наші! — прошепотів хтось гаряче в вагоні експресу.
Хабаровськ зустрічає Григорія та Грицька морозним туманом. Місто живе своїм життям, дихає, тупотить, іскриться інеєм. На головній вулиці, що носить ім'я Карла Маркса, снують службовці, робітники, військові різних національностей. Автомобілі з ланцюгами на колесах сусідять з нартами, запряженими оленями, що привертають увагу містян.
У "Дальзаготхутрі" хлопці здають хутро, поновлюють контракти та отримують гроші. Потім вони вирушають до Державної інспекції в справах мисливства, щоб отримати дозвіл на зброю. Григорій, підбурюваний внутрішнім голосом, хотів піти в НКВД, але Гриць його зупинив.
Розділ 11. На кішку
Старий Сірко вагався, чи варто їхати на полювання на тигра (кішку), зважаючи на відсутність Миколи. Наталка наполягала на полюванні. Попри застереження, старий Сірко вирішив їхати, сподіваючись на удачу. Він запропонував Григорію замінити Миколу. Григорій погодився спробувати.
Тигролови одягають шкіряні панцирі, беруть рюкзаки з харчами та знаряддям. Старий Сірко вибирає дрин. Стають на лижви, беруть собак і вирушають на пошуки тигрів. Старий Сірко розповідає Григорію про полювання на тигрів, наголошуючи на сміливості, швидкості та крику. Він пояснює, як діяти під час нападу тигра. Головне – не боятися.
Під час полювання вони знаходять тигрів. Починається шалена гонитва. Собачий лемент лунає в нетрях. На снігу плями крові. Старий Сірко гукає, підбадьорюючи. Григорій затягує петлю на тигрі і опиняється під ним. Клубок тіл качається в снігу. Згодом настає тиша. Тигр лежить нерухомо. Григорій звільняє руки. Його звільняють із снігу. Він цілий. Усі радіють.
Підійшовши до намету, мисливці дивуються: він цілий, але хтось був. Випито спирт, вкрадено соболя та сокиру. Григорій бачить недопалок дорогої цигарки. Він впізнає цигарки Медвина. Григорій звільняє лижви, стає на них і, нікому не сказавши, подається навскіс до річки, заклавши обойму в гвинтівку.
Слухай, Наталко! Те, що я зробив, — те я мусив зробити. Розумієш? Я вбив одного дракона... Ти цього не бачила! Не бачила! Розумієш? Не бачила! А вже, як я буду далеко звідси, ти про все розкажеш своїм...
Розділ 12. Навзаводи з щастям
Григорій знає, що кордон з Маньчжурією найкраще переходити біля Біробіджану, де густі хащі, вузький Амур і гори Великого Хінгану. Він давно вивчив ці місця, готуючись до втечі, але не може просто так піти, не попрощавшись з батьками Наталки.
Три дні він блукає снігами, борючись із собою. Зрештою, він спускається до річки і йде до заїмки. Там він бачить коней, гладить свого буланого, бере харчі, сірники, спирт і набої. Він збирався йти, але знову сідав у халупі, підперши голову. Він був у тюрмах і божевільнях, але ніколи не втрачав голови.
Прощались із землею, прощались із усім. А в віччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, хто лишився-таки там. Образ як символ непокірної і гордої молодості...
В Сірковій хаті вже горить вогонь. Собаки брешуть, почувши шерех. Григорій свистить, і вони кидаються до нього. Сірки рано встали, можливо, збираються до міста. Старий Сірко сидить насуплений на лежанці, думаючи, що одягнути. Наталка шиє унти, сувора і зблідла. Грицько морочиться з калибом. Мати перебирає брусниці.
Раптом в сінях зашелестіло. Клацнула клямка. В двері увірвалась хмара морозу і перетворилася в Григорія. Він в снігу і крижинах, блідий і схудлий, посміхається. Наталка стоїть біля столу, смертельно бліда. Вона виходить з хати і повертається, виряджена, як на полювання. Вона стає посеред хати і дивиться Григорію в очі. Потім опускається на коліна перед батьками. Вона просить благословення на щастя. Батьки благословляють їх. Наталка і Григорій виходять з хати і йдуть в нетрі.