Украдене щастя (Франко)
Стислий переказ
Підгірське село Незваничі, близько 1870 року. Селянин Микола Задорожний повернувся додому зі складного заробітку. Він був сорока п'яти років, невеликого зросту, роботящий і добрий, але знесилений життям. Микола жив із коханою молодою дружиною, Анною Задорожною, до якої ставився з великою щирістю.
Анна була вродливою жінкою двадцяти п'яти років, яка страждала через шлюб, нав'язаний її жорстокими братами. Ще в юності вона кохала парубка Михайла Гурмана, якого брати ненавиділи за сильний та незалежний характер. Вони обманом повідомили Анні, що Михайло загинув у Боснії, і насильно віддали за нелюбого.
Несподівано в село повернувся Михайло, вже тридцятилітнім жандармом. Він був високий, сильний, рішучий і безжалісний. Михайло почав відкрито з'являтися в домі Миколи і поновив стосунки з Анною, руйнуючи їх шлюб. Микола важко переживав зраду дружини, спився і втратив інтерес до життя. Селяни ставилися до сім'ї з презирством і пліткували про них.
Одного дня після чергової сварки між чоловіками Микола втратив терпець і вдарив Михайла сокирою у груди. Побачивши смертельну рану Михайла, Анна з відчаєм закричала:
Михайле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на світі зачну? ... Анно, вспокійся, хіба ти не маєш для кого жити?
Детальний переказ за діями
Поділ на дії відповідає оригінальній п'єсі. Назви дій та групування сцен у розділи є редакційними.
Дія 1. Повернення Михайла та зустріч з Анною
Вечорниці у хаті Миколи
У підгірському селі Незваничах, близько 1870 року, в хаті Миколи Задорожного зібралася молодь на вечорниці. Дівчата й парубки співали, пряли, жартували, а господиня Анна та її кума Настя поралися біля печі, готуючи вареники. Настя нарікала на сумну пісню, яку співала молодь, вважаючи її недоречною в цій хаті, де панували мир і злагода.
Анна виглядала стривоженою, боячись за чоловіка, який поїхав до міста і міг збитися з дороги через сильну хуртовину. Настя помітила її неспокій і почала розпитувати про причини суму. Вона натякнула, що знає про минуле Анни, про її нещасливе дівування, про те, як брати знущалися над нею і віддали заміж за наймита.
Ой господи! І як воно досі не трісло? Кілько я намучилася за ті роки! А тепер гадала, що от-от давні рани перестануть боліти. А тут на тобі! Маєш! Той, що досі був для мене помершим, являється наново.
Несподівана поява Михайла
Коли молодь розійшлася, Анна попросила Настю залишитися, щоб не чекати самій на чоловіка. Настя розповіла приголомшливу новину: Михайло Гурман, колишній коханий Анни, якого вона вважала загиблим у Боснії, насправді живий і служить жандармом у їхній місцевості. Він навіть розпитував про Анну.
Анна була вражена цією звісткою. Вона розповіла, що брати показували їй лист про смерть Михайла, навіть його мати плакала, показуючи цей лист. Тепер Анна зрозуміла, що її обманули, щоб видати заміж за Миколу. Вона була в розпачі, адже колись присягалася Михайлові, що скоріше в могилу піде, ніж з іншим до шлюбу стане.
Невдовзі почувся дзвінок — повернувся сусід Бабич, але без Миколи. Він повідомив, що Микола затримався в місті і, мабуть, поїхав іншою дорогою. Анна ще більше занепокоїлася, боячись, що на чоловіка можуть напасти вовки.
Зародження нової небезпеки
Після відходу сусідів у двері постукали. Анна відчинила, і до хати зайшов жандарм, весь засипаний снігом. Він розповів, що заблукав у хуртовину і ледве не замерз або не потрапив на зуби вовкам. Микола запросив його залишитися на ніч.
Роздивившись гостя, Микола впізнав у ньому Михайла Гурмана. Жандарм підтвердив свою особу, пояснивши, що після війська продав свій ґрунт і хату та вступив до жандармів. Анна була приголомшена, побачивши свого колишнього коханого, якого вважала мертвим.
Коли Микола вийшов принести соломи для постелі гостеві, Михайло скористався нагодою поговорити з Анною наодинці. Він звинуватив її братів у тому, що вони "закопали її живцем у могилу", видавши заміж за Миколу. Анна запитала, чи не гнівається він на неї, і Михайло відповів, що розуміє — вона не винна, що її одурили.
Нелюди! Поганці! Таки додержали слова, закопали тебе живцем у могилу! Бог би їм сього не простив! ... Знаєш, як мене взяли до війська, то один із них у коршмі виразно сказав мені...
Дія 2. Арешт Миколи
Розмова Анни з Настею
Наступного дня Микола готувався знову їхати на заробітки, парячи березове пруття і плетучи ужівки для саней. Анна допомагала йому, але радила не їхати через замети. Микола погодився, що краще залишитися вдома, бо й так робота знайдеться.
Микола розпитував Анну про жандарма, який так рано пішов. Він зізнався, що коли побачив Михайла, то "одеревів на місці", бо був певен, що той давно загинув у Боснії. Анна пояснила, що брати обманули їх обох, показавши фальшивий лист про смерть Михайла.
Микола нарешті зрозумів, чому брати Анни так поспішали видати її заміж — вони боялися, що Михайло відбере в них її батьківщину. Анна вирішила піти до сусіда Бабича, щоб дізнатися, чи їде він до лісу, бо Миколі було б незручно залишатися, якщо сусід їде.
Обшук та підозра
Раптом до хати увійшли жандарм, війт, Бабич, присяжний і ще один селянин. Війт почав розпитувати Миколу про його перебування в корчмі на Купінні минулої ночі. Микола підтвердив, що був там, але не заходив усередину.
Жандарм помітив, що Микола приїхав додому закривавлений, хоча той стверджував, що поранився, коли брав дрова. Війт заперечив, сказавши, що бачив Миколу в місті цілком здоровим. Микола звинуватив війта в тому, що той побив його, але свідки не підтвердили цього.
Жандарм оголосив, що арештовує Миколу, бо минулої ночі на Купінні в корчмі вирізали всіх євреїв. Він наказав Миколі подати руки для кайданів. Потім жандарм і війт оглянули чоботи, сокиру та кожух Миколи, знайшовши на них сліди крові. Микола стверджував, що це його власна кров.
Війт, присяжний і свідок повели Миколу оглядати господарство, а жандарм залишився наодинці з Анною.
Михайло спокушає Анну
Залишившись з Анною, Михайло почав допитувати її, чи любить вона його. Спочатку Анна опиралася, але під його пильним поглядом зізналася, що любить. Михайло вимагав, щоб вона стала його, погрожуючи страшною помстою, якщо вона його обдурить.
Дурниці! Говори, любиш мене? ... Пам'ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках...
Анна благала його не говорити таких речей, бо вона шлюбна жінка і дала присягу. Михайло відповів, що вона вже зламала присягу, яку дала йому. Коли повернулися інші, жандарм наказав їм забрати речові докази і підготувати підводу для арештанта.
Перед тим, як його повели, Микола попрощався з Анною, просячи її пильнувати господарство і не витрачатися на адвокатів. Він сподівався, що Бог допоможе йому вийти з біди. Найбільше він просив Анну не забувати його.
Дія 3. Публічний скандал
Плітки про Анну та Михайла
Перед корчмою в селі зібралася молодь, готуючись до танців. Настя та інші жінки сиділи осторонь і пліткували. Вони обговорювали Миколу, якого звинувачували у вбивстві, та його дружину Анну, яка, на їхню думку, поводилася негідно.
Настя розповідала, що Анна зовсім не переживає за чоловіка, не відвідувала його в тюрмі, а натомість завела роман із жандармом, який заарештував її чоловіка. За її словами, Михайло двічі на тиждень ночував у Анни, приходячи смерком і йдучи досвіта.
Танці та приниження в корчмі
Анна прийшла до корчми, шукаючи когось. Жінки одразу почали обговорювати її, припускаючи, що вона шукає жандарма. Невдовзі з'явився Михайло, і вони з Анною почали танцювати під музику. Парубки й дівчата, які також танцювали, раптом зупинилися, демонструючи своє несхвалення.
Жандарм обурився і запитав, чому вони перестали танцювати. Один з парубків відповів, що вони не хочуть танцювати з такою жінкою, як Анна. Жандарм розсердився і хотів змусити їх продовжувати, але парубки відмовилися, навіть коли він запропонував пригостити всіх горілкою.
Втрутився війт, який спробував переконати молодь, що Анна — порядна господиня, а її чоловіка ще не засудили і не відомо, чи він винен. Він наполягав, що якщо жандарм не цурається вести її в танець, то й вони не мають права нею цуратися.
Несподіване повернення Миколи з тюрми
Раптом музика обірвалася, і всі завмерли. До корчми увійшов Микола Задорожний, оброслий бородою, з вузликом на плечах. Анна злякалася, побачивши чоловіка. Микола гірко зауважив, що перервав їхню забаву.
Жандарм привітав Миколу і сказав, що радий його звільненню. Він пояснив, що саме завдяки йому Миколу випустили, бо він знайшов справжніх убивць. Микола подякував йому за турботу про Анну під час його відсутності.
Коли Микола запропонував Анні йти додому, жандарм запросив себе в гості, щоб відсвяткувати звільнення Миколи. Він наказав корчмареві спакувати горілку та інші напої і відправити до хати Миколи.
Дія 4. Заборонене кохання
Анна мріє про Михайла
У хаті Миколи Анна мотала пряжу і думала про Михайла. Вже сьомий день його не було, і вона одночасно боялася його і не могла жити без нього.
Який страшний! Який грізний! А що за сила! Здається, якби хотів, то так би і роздавив мене і того... мойого... халяпу. Поглядом одним прошиб би. І чим страшніший, чим остріше до мене говорить, тим, здається, я більше люблю його.
Анна розмірковувала про те, що віддала Михайлові все: душу, честь, добру славу, зламала присягу і віддала себе на людський посміх. Але їй було байдуже, бо він став для неї всім — і світом, і людьми, і честю, і присягою.
Зустріч коханців
До хати увійшов Михайло і запитав, чи вона сама. Дізнавшись, що Микола молотить у стодолі, він поцікавився, чи не дорікає їй чоловік, не б'є, не сварить. Анна відповіла, що Микола не сказав їй ані слова докору, навіть не питав, чому вона не приходила до нього в тюрму.
Михайло запитав, чи знає Микола про їхні стосунки. Анна не знала, але їй було байдуже. Вона обняла і поцілувала Михайла, зізнавшись, що тепер не відчуває ні неспокою, ні сорому. У цей момент Микола відчинив двері, але, побачивши, що вони цілуються, тихо зачинив їх.
Михайло помітив Миколу і сказав, що має піти до війта віддати якийсь папір, а потім повернеться. Анна не приховувала своїх почуттів і відверто чекала на повернення коханця.
Повернення Миколи і напруга в домі
Микола увійшов до хати з ціпом у руці і запитав, чи пішов уже жандарм. Він почав розмову про Михайла, зауваживши, що знає про почуття Анни до нього. Коли Анна підтвердила, що любить Михайла і ніколи не любила Миколу, чоловік розплакався.
Слухай, Анно! Я тебе розумію. Я люблю тебе. Мені жаль тебе, як власної душі. Я не хочу бути твоїм катом, бо знаю, що ти й без мене багато витерпіла. Тілько одно тебе прошу: вважай на людей!
Микола благав Анну не показуватися прилюдно з Михайлом, не топтати його честь. Анна відповіла, що це не від неї залежить — вона тепер підкоряється лише Михайлові, як раніше підкорялася чоловікові.
Се не від мене залежить, Миколо. Я тепер одного пана знаю — його, так, як досі знала тебе. Що він мені скаже, те й зроблю, а більше ні на що не оглядаюся. Ганьба, то ганьба; смерть, то смерть.
Дія 5. Трагічна розв'язка
Застілля і наростання конфлікту
У хаті Миколи зібралися селяни і жінки. Микола, підпитий, пригощав гостей горілкою. Вони співали журавля, а потім почали обговорювати становище господаря. Настя співчувала Миколі, кажучи, що його жінка морить його голодом, а все, що зварить, тримає для жандарма.
Микола зізнався, що продав коней і пропиває гроші, бо життя втратило для нього сенс. Бабич почав радити йому, як повернути дружину — бути твердішим, погрозити жандармові судом, не пускати його до хати.
Дурниця серце. У кого воно ціле? ... Наплюй ти на людей! Чого тобі від них потрібно? А як ти з них будеш сміятися, то вони з тебе не будуть. Ще самі до тебе прийдуть.
Підбадьорений порадами і горілкою, Микола пообіцяв не пустити жандарма до хати, замкнути перед ним двері або вдарити ціпом по голові. Селяни підтримували його, обіцяючи свідчити на його користь, якщо виникнуть проблеми.
Смерть Михайла і каяття
Раптом до хати увійшли Михайло і Анна. Жандарм, побачивши гостей, наказав їм іти геть. Коли всі вийшли, Микола обурився, що Михайло виганяє його гостей. Жандарм сів за стіл, дістав горілку і почав частувати Миколу, радячи йому змиритися з ситуацією і не звертати уваги на те, що відбувається навколо.
Микола не витримав і плюнув жандармові в обличчя. Михайло вдарив його кулаком, і Микола впав. Коли він підвівся, то попросив Михайла піти з його хати. Жандарм відмовився і показав якийсь папір, сказавши, що це наказ із суду знову арештувати Миколу.
Я думав, що нема гіршої муки над неволю. А як прийшли пани і сказали мені: "Миколо, ти вільний, бачимо твою невинність" — господи, то мені троха серце не трісло з великої утіхи.
Розлючений Микола вирвав папір і розірвав його. Жандарм ударив його, а Микола схопив карабін. Анна кинулася між ними, але Микола відштовхнув її. Коли Михайло спробував відібрати зброю, Микола схопив сокиру і вдарив жандарма в груди.
Смертельно поранений Михайло простягнув Миколі закривавлену руку і сказав, що не гнівається на нього, бо той зробив йому послугу. Коли прибігли війт і селяни, Михайло сказав їм, що Микола і Анна не винні, що він сам наклав на себе руки. Перед смертю він попрощався з Анною і Миколою.