Хіба ревуть воли, як ясла повні? (Мирний)
Стислий переказ
Українське село Піски, середина XIX століття. Молода Мотря Жуківна жила в бідності та страждала від людського осуду після зради чоловіка. Її єдиний син Чіпка Варениченко, гарний, працьовитий юнак з карими очима, виростав у злиднях, зазнаючи зневаги через батьковий злочин.
Чіпка намагався жити по правді, завів господарство й одружився з вродливою Галею Гудзівною. Проте суспільна несправедливість, поліцейська корупція й підлість чиновників вдарили по його долі, позбавили землі та змусили його озлобитися. Він став пиячити й розбишакувати, втрачаючи людську повагу.
Шукаючи справедливості, Чіпка брав участь у селянських протестах, став членом земської управи. Влада, згадавши його злочини, вигнала його. Чіпка знову почав грабувати й чинити злочини. Події досягли апогею, коли він з товаришами напав і вбив цілу сім'ю на хуторі.
Його мати, Мотря, випадково побачила його злочин, що привело до арешту розбійників. Дізнавшись страшну правду, Галя вигукнула:
Так оце та правда?! Оце вона!!! — скрикнула не своїм голосом і несамовито залилась божевільним сміхом... Тіло в неї тряслося; очі помутилися... на губах встала кривава піна, а вона все сміялася...
Галя, не витримавши трагедії, повісилася. Мотря тяжко захворіла й невдовзі померла в будинку товариша Чіпки — Грицька. А Чіпку, заарештованого та визнаного винним, відправили на каторгу до Сибіру, залишивши його хату пусткою, що стала символом пропащого життя.
Детальний переказ за частинами
Назви частин та групування розділів у межах частин є редакційними.
Частина 1. Дитинство і юність Чіпки
Розділи 1-3. Дитинство та родинна спадщина
Одного недільного дня дорогою від села Піски до Ромодану йшов молодий чоловік. Це був Чіпка Варениченко, якому виповнилося близько двадцяти років. Він повільно йшов, розглядаючи навколишні поля. Перейшовши місток через балку, Чіпка опинився на горбку і оглянув жито. Раптом він почув спів і побачив дівчину, яка здалася йому польовою царівною. Вона була маленька, чорнява, заквітчана польовими квітами. Дівчина втекла, а Чіпка повернувся додому, де його чекала мати.
Історія Чіпки почалася за двадцять років до скасування кріпацтва, коли до села Піски прийшов невідомий чоловік, який назвався Остапом Хрущем, небожем померлого Окуня. Насправді це був Іван Вареник, кріпак пана Польського, який втік від своєї сім'ї на Дону. Він оселився в Пісках, одружився з Мотрею Жуківною, але згодом його викрили і відправили в москалі.
Перед Покровою Мотря народила сина Нечипора, якого прозвали Чіпкою. Люди вважали дитину нечистою і не хотіли бути кумами. Зрештою, москалі, що проходили селом, погодилися охрестити дитину. Мотря жила в бідності з матір'ю Оришкою та сином. Їхня хата стояла за селом, на пагорбі, і люди обходили її стороною, вважаючи це місце небезпечним.
Розділи 4-7. Зростання в бідності
Чіпка зростав відлюдькуватим і тихим хлопцем. Інші діти не приймали його, глузували з нього, називали байстрюком. Він любив слухати казки, які розповідала йому бабуся Оришка. Вона також розповідала йому про зорі, про янголів, про Бога. Чіпка часто запитував у неї про батька, і бабуся відповідала, що той пішов у москалі.
І за людей жалкував Чіпка на людей. Здавалися вони йому лихими, недобрими... І прокидалася невеличка злість у його невеличкому серці, росла, виростала — і сторонився він людей далі та далі...
Коли Чіпці виповнилося дванадцять років, Мотря вирішила найняти його на роботу. Спочатку він працював у багатого козака Бородая, але через непослух був вигнаний. Потім став підпасачем у діда Уласа, який пас громадську отару. Ця робота прийшлася Чіпці до душі. Він рано вставав, брав хліб і йшов до землянки, чекаючи отару. Там він зустрічав Грицька, сироту, іншого підпасача, свого ровесника.
Першим ударом для Чіпки стала смерть бабусі Оришки, коли йому було п'ятнадцять років. Він не плакав, але відчував страх та жаль. Його думки стали темними та тривожними. Він почав сумніватися у справедливості Божій. Іншою важливою подією в житті Чіпки стало скасування кріпацтва, коли йому було сімнадцять років. Дід Улас розповів Чіпці про його батька, який був кріпаком та втік на Дон.
Після смерті далекого родича Мотрі, їм дісталася земля. Чіпка став працювати на землі, орав, сіяв, косив. Люди дивувалися його працьовитості. Він продавав частину соломи та хліба, а восени купив корову. Мотря раділа, що їхнє життя покращилося. Одного недільного дня Чіпка знову зустрів ту саму дівчину, яку бачив у полі. Він дізнався, що її звуть Галею.
Тим часом Грицько, на відміну від Чіпки, прагнув до спокійного, забезпеченого життя. Він працював на косовиці, а потім вирушив до Херсону, де влаштувався вантажником у порту. За зиму Грицько заробив дві сотні карбованців і вирішив повернутися до Пісок. Він купив землю з хатою та господарськими будівлями. Ставши господарем, Грицько одружився з наймичкою Христею, яка працювала у сусідів.
Частина 2. Історія села Піски
Розділи 8-9. Від козацької волі до кріпацтва
Село Піски виникло не так давно, але людська пам'ять зберегла історію про те, як у них оселився колишній січовик Мирін Гудзь. Він був кремезним чоловіком з довгими вусами та оселедцем. Мирін одружився з Мариною Зайцівною, козацькою дочкою, і вони народили сина Івана. Івась ріс серед степу, і в ньому проявлялася батьківська, січова кров.
Згодом у Івана та Мотрі народилося троє синів. Мирін особливо полюбив онука Максима, якому розповідав про козацькі часи. Максим перейняв дідові погляди та цінності. Мирону недовго судилося тішитися онуком. Життя в Пісках різко змінилося – село потрапило в неволю. Поширилася чутка, що Піски віддали генералові Польському.
Неволя порізнила дітей одних батьків, одних матерів; вирила між ними глибокий яр, котрого ні перейти, ні переїхати, хіба засипати... Та хіба можна засипати у рік, у десять, у двадцять років яругу...
Генерал оголосив громаді, що тепер вони його, бо цариця пожалувала йому Піски за вірну службу. Мирін виступив проти генерала, але той втік. Згодом у Піски приїхала рота москалів, які почали все трощити й грабувати. Генерал почав переписувати майно піщан. Через два тижні повернувся Мирін, який приніс синові бумагу, що той тепер козак. Але козаків виявилася жменька, а генералових – повнісінькі Піски.
Розділи 10-11. Під владою панів Польських
Після смерті генерала до Пісок приїхала генеральша з синами. Селяни змушені були зустрічати її з хлібом-сіллю. Почалися утиски: зносили хати, щоб розширити панський двір, садили садки, копали ставки. Селяни тікали на вільні землі, але більшість залишалася і їх змушували працювати на панів.
Генеральша влаштовувала пишні бали, на які з'їжджалися гості з усього повіту. Після смерті матері приїхав старший син Василь Семенович і наказав розігнати котів. Згодом приїхав і другий син Степан, і вони поділили між собою землі. Василь Семенович жорстоко утискав селян, збільшував панщину, і вони зубожіли.
Після смерті Мирона та Марини, Іван і Мотря жили тихим хліборобським життям, зосереджуючись на господарстві та вихованні дітей. Максим, онук Мирона, успадкував козацький дух діда. Його уява сповнена дідових розповідей про козацьку волю, що пробуджує в ньому бунтівний характер. Максим мріє про битви та розгардіяш, відчуваючи ненависть до всього, що його обмежує.
Розділи 12-13. Військова кар'єра Максима
Максим розледачів, розібрався та розпився, проводячи час у шинку. Він краде з дому та пропиває все. Максим панібратається з кріпаками, підбурюючи їх до непокори панам. Іван, змучений витівками сина, вирішує віддати його в москалі. Максим з радістю йде в москалі. Його беруть у гвардію через високий зріст.
Максим швидко вивчився добре муштруватися. Незабаром на нього нап'яли мундир, муніцію, дали шинелю і ружжину. Максим став москалем москалем. Він ходив на учення з ранку до вечора. Максим став душею москалів. Моторний, сміливий, він скрізь давав усьому привід; оступався за товаришів, коли ті де на гулянках заводили спірку; говіркий, він завжди вибріхувався перед начальством. Незабаром Максима зробили унтер-офіцером.
У 1848 році полк Максима відправили в Угорщину. В одній з кривавих січей Максим врятував трьох москалів і знамено. Його призначили фельдфебелем і нагородили Георгієм. Згодом Максим зустрів Явдошку, яка жила на околиці міста в жахливій халупі. Вона була повією і злодійкою. Своїм веселим норовом і красою Явдошка вразила Максима. Вони одружилися, і у них народилася дочка Галя.
Максим отримав поранення в руку і потрапив у лазарет. Там він домовився з лікарем і отримав звільнення від служби. Максим забрав сім'ю і поїхав на батьківщину. Повернувшись додому через тридцять років, він збудував новий будинок, купив коней і почав торгувати. Згодом Максим продав дворище і виселився на хутір, де збудував розкішний будинок і обгородився високим плотом.
Частина 3. Боротьба Чіпки за справедливість
Розділи 14-15. Втрата землі та початок падіння
Восени, коли Чіпка закінчує збирати врожай і планує зустріч з Галею, до нього приходить десятник з волості та викликає його. Повернувшись додому, Чіпка повідомляє Мотрі, що з Дону приїхав родич Луценків, який претендує на їхню землю. Через два тижні у волості писар повідомляє Чіпці, що суд вирішив відібрати землю на користь родича Луценків.
І що я без землі? — вертілося в його похнюпленій голові... — Людський попихач... наймит... Без землі — нема волі... Земля тебе годує... земля хазяїном робить... А без землі — все пропало...
Чіпка вирішує позиватися до суду та вимагає від матері гроші. Мотря віддає йому останні п'ять рублів. У місті Чіпка зустрічає Василя Пороха, який пропонує йому написати прошення до суду за гроші. Чіпка погоджується. У суді секретар натякає на хабар у 50 рублів. Чіпка відмовляється давати хабар, розлючений несправедливістю. Він повертається до Пороха, який підігріває його гнів і краде у нього гроші та тютюн.
Чіпка приходить до шинку Гальки, де вимагає горілки, але у нього немає грошей. Він віддає свитку за випивку. До нього приєднуються інші селяни, і вони починають пити та розмовляти про несправедливість. Чіпка розповідає про втрату землі та пропонує гуляти, поки є можливість. Він стає все більш п'яним та агресивним. Мотря бачить його в такому стані та жахається.
Розділи 16-17. Нові товариші та сповідь
Чіпка, потопаючи в пияцтві та гулянках, знаходить собі трьох товаришів: Лушню, Матню та Пацюка. Усі вони приблизно одного віку, вже не молоді, але ще й не старі, досвідчені парубки, з однаковими поглядами на життя. Лушня – широкоплечий, високий, вродливий, з чорними вусами та карими очима, дуже балакучий.
Мотря спочатку плакала і вмовляла Чіпку, потім лаяла його, а далі бігала по селу і кричала, що пропала. Люди жаліли її і радили звернутися до волості. Мотря послухала і поскаржилася. Чіпку посадили в холодну. Товариші, побачивши, що Чіпки немає, продрали чорну і випустили його. Чіпка, п'яний і злий, повертається додому. Лушня підбурює його проти матері. Чіпка, як скажений, налітає на хату, трощить вікна та двері.
Чіпка рано вранці йде до Грицька, щоб запропонувати йому купити хліб. Він бачить охайну хату Грицька, що контрастує з його власним занедбаним господарством. Грицько дивується, що Чіпка взагалі має що продавати, враховуючи його спосіб життя. Чіпка згадує минуле, дитинство з Грицьком. Він відчуває жаль за втраченими можливостями та хоче поділитися своїм болем.
Під час обіду Чіпка розповідає про несправедливість, з якою він зіткнувся, зокрема про втрату землі через хабарництво в суді. Він звинувачує людей у своїх бідах. Грицько радить Чіпці жити, як усі, але Чіпка не може змиритися з неправдою. Він розповідає про те, як його обікрали, відібравши землю. Чіпка пропонує Грицькові купити хліб, але той відмовляється. Тоді Чіпка вирішує просто віддати хліб Грицькові, щоб той не потрапив до рук жида.
Розділи 18-19. Шлях до злочину
Мотря переїхала жити до «довгоп'ятої баби», заробляючи на життя прядінням куделі та вовни. Коли Грицько забрав останній хліб, Чіпка опинився без грошей. Він лежить у хаті, мучиться від похмілля і думає про гроші, за які віддав би все, навіть землю. У хату входять Лушня, Пацюк і Матня. Лушня сміється з Чіпки, який качається по долівці. Чіпка просить горілки, і Лушня дає йому пляшку.
Горілка забирає Чіпку, і він, веселий, пропонує йти до шинку. Лушня каже, що жид не повірить, а Пацюк пропонує вкрасти. Чіпка спочатку гнівається, але потім погоджується. Він згадує, як у нього вкрали землю і щастя. Лушня пропонує йти до пана, а Пацюк каже, що знає всі входи і виходи. Чіпка думає, що якщо панам можна, то чому не можна їм.
Скрізь неправда... скрізь! Куди не глянь, де не кинь — усюди кривда та й кривда!.. Живеш, нудишся, тратиш силу, волю, щоб куди заховатись від неї, втекти від неї; плутаєшся в темряві...
Розділ описує слизьку дорогу, на яку ступив Чіпка, вкравши з товаришами зерно у пана. Спочатку страшно, але потім з'являється звіряча радість і бажання швидше діяти. Чіпка, заспокоївши совість горілкою, спить після крадіжки, не відчуваючи страху. Тим часом селом шириться звістка про крадіжку та побитого сторожа. Люди підозрюють Чіпку та його товаришів, які постійно пиячать і гуляють.
Розділи 20-22. Воля та моральні дилеми
Розділ описує зміни, що відбулися після скасування кріпацтва. Воля зруйнувала вікові ланцюги, якими селян було прикуто до панів. Люди несміливо бралися за землю, яка знову стала «людською». Задурманений неволею народ бачив лише панів і мужиків. Все, що не ходило в сірій свиті, вважалося панами, а ті, хто працював на землі, – «нашим братом Савкою».
Воля для чоловіка вільного — чарівниче слово, а для невільника — мед — п'яне чоло. Воно, як дурманом, як хмелем, затуманить усі його думки, гадки, надії: усе для його вмерло, оглухло, одно воно зосталося...
Чіпці сниться кошмар, в якому переплітаються спогади про нещодавню гульню та жахливі картини насильства. У шинку вирує веселощі, але збоку насувається темрява, де видно панські комори та злодіїв, що виносять крадене. Потім Чіпка бачить себе, який бореться з панським сторожем, вбиваючи його. Згори з'являється світла тінь Галі, яка з докором запитує, що він наробив.
Чіпка вирішує помиритися з матір'ю і повернути її до себе. Він йде до матері і просить у неї пробачення за свою поведінку. Мотря дорікає йому за зневагу, але водночас жаліє його. Вона згадує, як важко їй було через його вчинки. Чіпка обіцяє виправитися. Він вирішує найнятися на роботу. Мотря застерігає його від роботи у жида і радить стати в тік. Чіпка погоджується і йде в Крутий Яр.
Чіпка старанно працює в економії. Мотря радіє змінам у синові. Вона часто відвідує свою хату і мріє про весну. На Масницю селяни гуляють, святкуючи волю. Приїжджає посередник, щоб наділити селян землею. Селяни бояться нової неволі. По всій Україні шириться невдоволення умовами наділення землею. Москалі придушують бунти. Чіпка з матір'ю пораються коло хати. До Паски хата стає гарною та охайною. Мотря радіє новому життю.
Частина 4. Кохання та фінальна трагедія
Розділи 23-25. Зустріч з Галею та сватання
Осіння ніч опускається над селом, приносячи з собою густий дощ і важкий туман. Чіпка виходить з дому і, відійшовши від села, починає пугикати, щоб подати сигнал своїм товаришам. На його поклик відгукуються Лушня, Матня, Пацюк і ще п'ятеро незнайомих чоловіків. Вони вирушають у путь і зустрічають дві повозки, де їх чекає незнайомий візник. Товариство сідає на повозки і їде в напрямку Гудзевого хутора.
Під'їхавши до хутора, товстенький чоловік гукає Явдоху, дружину Максима. Вона відчиняє ворота, і повозки під'їжджають до хати. Чіпка здивований розкішшю, в якій живе Максим. У хаті їх зустрічає Явдоха. Чоловік у московській одежі, вказуючи на Чіпку, каже, що його вирішили поставити отаманом. Явдоха приглядається до Чіпки, їй здається, що він їй знайомий. Чіпка кидає на стіл два гаманці з грошима, здобутими під час пограбування.
Явдоха питає у дочки Галі, чи знає вона Варениченка. Галя відповідає, що не знає, але йде подивитися на нього. Галя впізнає Чіпку і каже, що він колись злякав її в полі. Чіпка радіє, що Галя пам'ятає його. Після вечері гроші ділять, і всі лягають спати. Чіпка виходить на ґанок покурити і зустрічає Галю. Вона дорікає йому за розбій, але Чіпка намагається виправдатися, кажучи, що вони лише рівняють багатих з бідними. Галя відштовхує його, але потім припадає до нього, і вони цілуються.
Чіпка цілий тиждень не виходив з дому через дощ, займаючись господарством. Одного вечора мати заводить розмову про одруження, натякаючи на свій похилий вік і потребу в допомозі. Вона пропонує йому кілька кандидаток із села, але Чіпка відмовляється, кажучи, що жодна з них йому не підходить. У неділю Чіпка оголошує про свій намір поїхати на ярмарок в Омельник, щоб купити коняку. Замість ярмарку, він прямує до хутора Гудзя.
Галя розповідає Чіпці, що вже засватана за москаля Сидора. Батьки наполягли на цьому шлюбі, вважаючи Сидора хорошим чоловіком. Галя пропонує Чіпці покинути розбійницьке життя і почати чесно працювати. Вона каже, що не може жити з людиною, яка грабує і вбиває. Чіпка зворушений словами Галі і обіцяє подумати над її пропозицією. Галя просить його покинути розбій, і Чіпка погоджується.
Розділи 26-27. Одруження та спроба виправитися
Чіпка засилає старостів до Максима в суботу, а в неділю відбуваються оглядини в його хаті. Максим, дотримуючись традицій, сам приїжджає з Явдохою. Максим знає, за кого віддає дочку. Явдоху не вражає вбогість Чіпчиної хати та скромний вигляд Мотрі. Її гордовиту натуру дратує низька та тісна хата, згорблена мати, висушена нуждою. Мотрі також не подобається Явдоха, яка здається їй гордою та недоступною.
Наступної неділі молодих вінчають. Максим влаштовує пишне весілля, якого ще ніхто не бачив. Цілий тиждень грає музика, ллється варена та горілка. Збирається багато людей: селяни, москалі, Сидір, старшина з писарем, засідатель з родичами. Весілля переноситься з хутора до Чіпки в Піски. Тут Мотря вперше бачить свою невістку. Вона кланяється їй низько, даруючи дорогі подарунки. Побачивши Галю, чорні думки зникають з її обличчя.
В їхній хаті тепер гарно та весело. Галя прикрашає стіни шпалерами, вишитими рушниками. З божничка виглядають дорогі образи. Піч Галя розмальовує синіми квітками, лави вишаровує, а піл чистий, як віск. Все, до чого вона торкається, стає світлим та радісним. Галя піклується про свекруху, як про рідну матір. Нашила їй очіпків, подарувала платків та сорочок. Мотря ходить у всьому новому.
Хіба ревуть воли, як ясла повні?.. Ні, вони не ревуть. Тільки як їсти хочеться, тоді й ревуть... Так і людина: коли їй добре, вона мовчить, а як лихо, тоді кричить, та плаче, та нарікає...
Чіпка перестав хліба робити, став по ярмарках їздити, полотна скуповувати та перепродувати. Од його й пішли в Пісках полотенщики. До його ніхто й не думав про це: він перший почин зробив. Чіпка та Галя живуть душа в душу. Вони завжди разом. Чіпка не може натішитися своєю дружиною. Він каже, що вона принесла радість у його дім і зняла полуду з його очей. Галя переймається долею бідних людей і хотіла б їм допомогти.
Розділ описує зміни, що відбулися після скасування кріпацтва. Воля зруйнувала вікові ланцюги, якими селян було прикуто до панів. Люди несміливо бралися за землю, яка знову стала «людською». Чіпка жив щасливо з дружиною та матір'ю, і був не останнім на громаді. Люди його знали, поважали і шанували. Він допомагав людям у біді. Піщани хвалили Чіпку. Вештаючись по ярмарках, він став відомий на цілий повіт.
Розділи 28-30. Повернення до злочину та загибель
У розпал жнив, у задушливий день, селяни змушені кинути роботу та їхати на земські збори. Чіпку обрали в управу, а Саєнка – в губернські гласні. Селяни роз'їхалися, а пани почали бенкетувати. Чіпка повернувся додому, де Галя зраділа, але злякалася новини про його обрання. Мотря зажурилася, побоюючись, що син встряне в халепу з панами. Чіпка радів людській шані, але його вибір не був милим козацькій старшині, писарям та головам.
Шавкун звернувся до Чижика, який знайшов справу про крадіжку пшениці, в якій Чіпка був підозрюваним. Шавкун повідомив про це управу, і вони звернулися до Дмитренка. Чіпка, дізнавшись про це, відмовився сам йти з посади, заявивши, що його обрала громада. Предводитель звернувся до губернатора, і той наказав усунути Чіпку з посади за неблагонадійність. Чіпка, обурений, поїхав до Пороха, який написав жалобу, в якій звинуватив панів Польських.
Після смерті Максима Явдоха, боячись жити на хуторі сама, продає все майно та переїжджає до Чіпки. Її приїзд приносить нове лихо в дім. Явдоха починає порядкувати, критикуючи все, що робить Мотря. Зрештою, між ними виникає сварка, яка переростає в постійні конфлікти. Галя, шкодуючи Мотрю, намагається уникати сварок, ховаючись у хатині або в Христі. Чіпка, хоч і бачить, що мати не винна, підтримує дружину та тещу.
Чіпка, розсердившись, іде до Грицька або на ярмарок, щоб розвіяти тугу. Явдоха наговорює Галі на Мотрю, звинувачуючи її в розладі. Чіпка зривається на матір, і вона плаче на печі. Безперервні сварки отруюють життя Чіпки, і він почувається чужим у власному домі. Він згадує старе товариство. Щоб відвести тугу, Чіпка починає пити. Але хміль не приносить полегшення, а лише мучить його. Він зривається на всіх, доскіпується до Галі.
Явдоха несподівано вмирає. Третього дня, як поховали Явдоху, справив Чіпка по тещі бучні поминки. На другий день після того Чіпка запріг коней та й поїхав з двору, не сказав і куди. Не було день, два... А на третю ніч вернувся, везучи повні вози всякого добра. Аж скрикнула Мотря, як побачила. Серце її не видержало, стала вона корити, ганьбити і сина й товаришів. Ті на докори не змовчали, загризлися з Мотрею. Пристав і Чіпка. Зчинилася в них лайка, буча...
Вранці Мотря пішла жалітися у волость — не за крадіжку, а за те, що її «волоцюга побив…» Набігли волосні в хату, де саме гульня йшла. Чіпка зараз до їх. Поналивав так, що ледве додому рачки долізли. Тим Мотрина жалоба й кінчилась. Тільки Чіпка, як пішли волосні, розпалився, як огонь, налаяв п'яний матір «сучкою» і нахвалявся побити... Мотря обливалася гіркими слізьми та нишком проклинала свою долю, що дала їй таку «прокляту дитину»…
Люта зима приносить багато смертей від холоду. Мотря одужує, але в хаті панує важка атмосфера. Мотря і Галя мовчки прядуть, їхні душі сповнені смутку. Чіпка нудиться, згадує дитинство, але не знаходить собі місця. Вночі лютує буря. Галя і Мотря мовчки прядуть, Чіпка лежить на лаві. Раптово в двері стукають. Чіпка вводить у хату Лушню, Матню, Пацюка та ще сімох незнайомих людей, серед яких є москалі та Сидір.
Товариство виходить з хати. Галя йде до світлиці, бачить там безлад. Вона повертається до своєї хатини і засинає в сльозах. Мотря всю ніч не спить, думає про сина, про Галю, молиться. Вночі Мотря чує тупіт, гомін. Чіпка повертається, вмивається. Мотря питає його, що сталося. Чіпка звинувачує її у смерті Явдохи. Мотря вражена. До хати входять інші. Мотря бачить сліди крові на їхньому одязі. Розбішаки палять одяг у печі. Мотря боїться. Вони йдуть до світлиці.
Мотря молиться. Вранці вона чує крик під вікном. Це дівчинка, яка врятувалася з хутора, де розбішаки вбили її родину. Мотря виводить дівчинку з хати, щоб піти до волості. Дівчинка боїться пожежі – горить її хата. Мотря веде її до волості. Прибігають волосні, збирається народ. Усіх розбішак заарештовують. Галя бачить Чіпку зі зв'язаними руками та дівчинку в крові. Галя кричить: «Так оце та правда?! Оце вона!!!» і починає божевільно сміятися. Її тіло трясеться, очі мутніють, на губах з'являється кривава піна.
Чутка про злочин Чіпки розноситься селом. Грицько дізнається про це від Христі. Христя біжить до Галі і дізнається, що та повісилася. Мотрю Грицько забирає до себе. Чіпчину хату забивають. Через рік місце стає пусткою. На місці хутора Хоменка насипають могилу з хрестом. Чіпку везуть на каторгу до Сибіру. Грицько бачить його і жаліє. Чіпка просить передати уклін матері. Христя молиться за нього. Люди обговорюють злочин Чіпки. Мотря незабаром помирає. Чіпчина хата пустує.