Чорна рада (Куліш)
Стислий переказ
Україна, козацька доба, весна 1663 року. Старий полковник Шрам і його син Петро прибули до хутора Хмарище, де жив козак Черевань, у якого була прекрасна дочка Леся. Шрам прагнув об'єднати Україну, розколену сумнівним правлінням гетьмана Тетері й чварами між козаками.
Шрам просив у Череваня руки Лесі для Петра, але дізнався, що дівчину вже заручили з гетьманом Якимом Сомком. Вони зустрілися із Сомком у Києві в Печерській лаврі.
Під час бенкету запорожець Кирило Тур оголосив намір викрасти Лесю й здійснив задум. Петро кинувся навздогін і в бою з Кирилом зазнав тяжкого поранення, однак Кирило врятував його від смерті. Леся зрозуміла, що справжню любов знайшла в Петрові.
Незабаром козацька старшина скликала «Чорну раду», де мали обирати нового гетьмана. Сомко змагався за булаву з підступним Брюховецьким. Рада переросла в кровопролиття і сварки. Усвідомивши поразку, Сомко промовив до козаків, закликаючи їх не побиватися за нього:
Братці мої, милії! Що вам битись за мою голову, коли погибає Україна! Що вам думати про мою наругу, коли наругавсь лихий мій ворог над честю й славою козацькою! Пропадай шабля, пропадай і голова! Прощай, безщасна Україно!
Брюховецький став гетьманом, згодом стративши Сомка. Шрам теж загинув, борючись за Україну. Петро, розчарований поразкою, повернувся до Хмарища, де згодом одружився з Лесею, яку врятував Кирило Тур. Не прагнучи більше слави й воєн, Петро назавжди залишився поруч із коханою.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів є редакційними.
Розділ 1. Подорожні на шляху до Києва та зустріч у Хмарищі
Навесні 1663 року двоє вершників наближалися до Києва Білогородським шляхом. Один був молодий козак у повному озброєнні, другий – літній чоловік, схожий на попа, але зі шаблею під рясою та пістолями за поясом. Не доїжджаючи до Києва, вони звернули до хутора Хмарище, що належав Череваню.
Їх зустрів Василь Невольник, ключник Череваня, який радісно привітав Шрама. Виявилося, що Шрам був сином паволоцького попа, вчився в Київській братській школі, став попом, а потім козаком за часів гетьмана Остряниці. Після смерті Хмельницького він знову став полковником, щоб захистити Україну від небезпеки.
Розділ 2. Оповідь божого чоловіка про розбрат в Україні
У пасіці Череваня Шрам зустрів господаря та сліпого кобзаря, якого називали божим чоловіком. Кобзар співав думу про смерть Хмельницького. Черевань радісно привітав Шрама, а кобзар також впізнав його.
Шрам запитав кобзаря про події за Дніпром. Той розповів про нелад в Україні, спричинений гетьманом Тетерею та чварами між козаками. Він згадав про відсутність згоди між козаками, про те, що старшину ніхто не слухає, навіть гетьмана Сомка, якому заважає Васюта Ніженський.
Україну розідрали надвоє: одну часть, через недоляшка Тетерю, незабаром візьмуть у свої лапи ляхи, а друга сама по собі перевернеться кат знає на що...
Кобзар також розповів про запорожців, які обрали гетьманом Іванця Брюховецького, колишнього чуру Хмельницького. Шрам зізнався, що їде не до Києва, а до Сомка в Переяслав, щоб об'єднати Україну.
Розділ 3. У господі Череваня та невдале сватання
У пекарні Петро Шраменко розмовляв з Череванихою та її дочкою Лесею. Черевань жартома назвав Петра своїм майбутнім зятем. Світлиця Череваня була типовою для заможного козака, з трофеями та зброєю на стінах.
Шрам запропонував Череваню віддати Лесю за Петра. Черевань погодився, але Леся висловила сумнів. Череваниха взяла дочку за руку, і Леся змінилася в обличчі. Череваниха запропонувала відкласти заручини і спочатку поїхати на прощу до монастиря.
Петро зрозумів, що Череваниха має на думці іншого жениха для Лесі. Наступного ранку всі вирушили до Києва. Дорогою Череваниха розповіла Петру про свій сон, у якому їй приснилася дочка, оточена славою, і гетьман, який затьмарює всіх красою.
Розділ 4. Суперечка між міщанами та козаками в Києві
Прибувши до Києва, Шрам із сумом дивився на руїни, спричинені пожежею Радзивілла. Місто переважно розташовувалося на Подолі. Проїжджаючи вулицями, вони побачили, що посеред вулиці зібралася юрба людей, які святкували народження дитини.
Міщани впізнали Шрама і почали жартувати з нього. Один з них звинуватив Шрама та козаків у гордості та зневазі до міщан. Він нагадав, що міщани допомагали козакам у боротьбі з ляхами, а тепер козаки панують, а міщани змушені платити податки.
Та постривайте, постривайте, пани кармазини, швидко ми вам хвоста вкрутимо! Не довго гордуватимете нами! Налетять зозулі, що нас не забули... Добрі і молодці не дадуть нам загинути. Справимо ми вам чорну раду!
Шрам гнівно відповів, звинувачуючи міщан у боягузтві та зраді під час навали Радзивілла. Він наголосив, що саме козаки захищають Україну та православну віру. Шрам зрозумів, що це справа рук запорожців і що в Україні може спалахнути пожежа.
Розділ 5. Запорожці на київських вулицях
Під час огляду Братства на Подолі Шрам і Черевань почули галас і музику. Виявилося, що запорожці гуляють по Києву. Запорожці, доживши до старості, влаштовували прощання зі світом: бенкетували в Києві з друзями, частували всіх, а потім ішли до Межигорського Спаса, де прощальник танцював до самого монастиря.
Може, тим, що Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, що на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні до посліду дней не замовкали...
Шрам, хоч і сердився на запорожців, задивлявся на них. Черевань, дивлячись на танці, сказав, що коли б не був жонатий, то пішов би в запорожці. Шрам відповів, що тепер чесному чоловікові соромно мішатися між розбишаками.
Раптом з-за плечей Шрама пролунало: "Овва!". Обернувшись, Шрам побачив запорожця в кармазинах, який сміявся. Шрам назвав його іродом і поїхав геть. Запорожці, наздогнавши ридван Череванихи, почали розмову про красу Лесі та про те, що заради такої дівчини можна покинути все.
Розділ 6. Зустріч з гетьманом Сомком у Печерському монастирі
Після відвідин Великої церкви в Печерському монастирі прочани зустріли Сомка, який ішов їм назустріч у дорогому кармазиновому одязі, гаптованому золотом, та в соболиній киреї, підпираючись срібною булавою. Шрам радісно впізнав Сомка. Вони обнялися та поцілувалися.
Сомко привітався з Череванем, Череваниху назвав рідною ненькою, а Лесю – своєю нареченою. Петро зрозумів, що Череваниха давно вже домовилася з Сомком про шлюб Лесі. Сомко запросив усіх до себе на козацьке подвір'я.
Шрам плакав через розбрат в Україні, де Тетеря торгує з ляхами, а гетьмани борються за владу. Сомко запевнив Шрама, що він єдиний гетьман, якого визнає вся старшина від Самари до Глухова. Він заявив, що хоче об'єднати обидва береги Дніпра під однією булавою і вигнати Тетерю з України.
І дай, боже, щоб обидва береги Дніпровії приклонились під одну булаву! Я отсе, скоро одбуду царських бояр, хочу йти на окаянного Тетерю. Виженем недоляшка з України, одтиснем ляхів до самої Случі...
Сомко оголосив про свій намір одружитися з Лесею, просячи благословення у батьків. Череваниха благословила їх. Шрам відмовився від попередньої домовленості про заручини Петра з Лесею, не бажаючи ставати на заваді гетьману.
Розділ 7. Бенкет у Сомка та обіцянка Кирила Тура
Під час бенкету Сомко розсадив гостей за столом. Петро Шраменко змушений був сидіти поруч із Лесею, хоча волів би бути якнайдалі від неї. До гостей приєднався запорожець Кирило Тур із побратимом з Чорної Гори.
Сомко запитав Кирила Тура, що привело його до Києва. Той відповів, що вони проводжають прощальника до Межигорського Спаса. Кирило розповів про січовий звичай побратимства, коли козаки стають названими братами і живуть разом довіку.
Кирило зізнався, що Леся його причарувала. Він розповів про Чорну Гору, де не цураються жінок, і про звичай викрадати дівчат, якщо вони комусь сподобаються. Він висловив бажання викрасти Лесю. Леся злякалася слів Кирила Тура і втекла в кімнату.
Кирило Тур повернувся на вечерю без побратима і знову почав жартувати про Чорну Гору та викрадення Лесі. Шрам докоряв йому за те, що він осоромив козаків. Кирило відповів, що тепер він вільний козак, бо виписався з куреня.
Сомко пропонував Кирилові випити на дорогу. Кирило дякував і обіцяв перевезти Лесю в Чорну Гору. Шрам застерігав Сомка, щоб той не вірив Кирилові, але Сомко відповів, що добре знає Кирила і вважає його щирою душею.
Розділ 8. Викрадення Лесі та двобій Петра з Кирилом Туром
Вночі Петро Шраменко, який не міг заснути, почув розмову Кирила Тура та його побратима Чорногора. З розмови стало зрозуміло, що запорожець не жартував про викрадення Лесі. Петро спочатку хотів розбудити козаків, але потім засумнівався, чи можливо викрасти дівчину з-під захисту.
Петро почув коней і зрозумів, що запорожці везуть Лесю. Він кинувся будити козаків, а сам поскакав навздогін за викрадачами. Кирило Тур та Чорногор поспішали покинути околиці Києва. Леся, ймовірно, випила зілля, тому була як у трансі.
На світанку Кирило Тур побачив, що за ними женеться Петро Шраменко. Він вирішив дати бій, щоб не показувати спину. Запорожець розібрав місток через провалля, щоб затримати переслідувача. Петро спробував перескочити через провалля, але зірвався. Кирило Тур врятував його від падіння.
Петро запропонував Кирилові віддати Лесю без бою, але запорожець відмовився. Вони почали битися на шаблях, які зламалися навпіл. Тоді вони вирішили битися на кинджалах. Леся побачила, що до них наближаються козаки на чолі з Сомком та Шрамом. Кирило Тур та Петро Шраменко завдали один одному смертельних ударів і впали на землю.
Розділ 9. Одужання Петра та взаємне кохання з Лесею
Чорногорець кинувся до пораненого Кирила Тура, а Леся – до Петра. Забувши про сором, вона затуляла рану Петрові хусткою, плакала та голосила. Шрам і Сомко приїхали на місце бою. Сомко намагався врятувати Кирила Тура, чим викликав невдоволення Шрама, який вважав, що гетьман повинен піклуватися про пораненого Петра.
Леся почула слова Сомка про те, що нову дружину знайти можна, а Кирила Тура – ні, і зрозуміла, що Сомко не любить її по-справжньому. Шрам також образився тим, що гетьману байдуже до Петра. Шрам відмовився від допомоги гетьмана, кажучи, що у Петра є батько.
Череваниха запропонувала відвезти Петра до їхнього хутора Хмарище і там вилікувати його. Шрам погодився. У Хмарищі Леся готувала для Петра найкращу кімнату, прикрашала її квітами і хустками. Вона піклувалася про нього, як про рідного брата.
Петро одужував, відчуваючи любов Лесі. Він бачив, як вона турбується про нього, і йому більше нічого не було потрібно. Леся розуміла, що Сомко – гетьман на всю губу, але не козак до любощів. Вона не могла нічого сказати батькам, бо заручини вже відбулися. Петро і Леся мовчки сумували.
Петро тільки-но став на ноги, як до Сомка прийшла звістка про прибуття воєвод від царя до Переяслава. Сомко змушений був їхати, щоб привітати їх. Шрам чекав генеральної ради, щоб разом з козаками виступити проти Тетері. Вони вирішили, що Черевань з дочкою поїдуть до Ніжина до Гвинтовки, а Шрам з сином – до Переяслава до Сомка.
Розділ 10. Перебування в хуторі Гвинтовки
На другий день, під вечір, Шрам із супутниками наблизилися до хутора Гвинтовки, розташованого неподалік Ніжина. Проїжджаючи повз хату коваля, Шрам почув розмову про запорожців, яким цар нібито подарував усю Україну.
Гвинтовка повернувся з полювання з хортами та козаками. Шрам дорікнув йому за панські звички. Гвинтовка покликав дружину Настю, щоб та привітала гостей. З'явилася бліда пані, одягнена по-українськи, але з чужою ходою. Гвинтовка представив її як княгиню.
Княгиня вийшла назустріч, але раптом скрикнула, побачивши ридван, і знепритомніла. Черевань пояснив, що цей ридван був захоплений під Зборовом, а в ньому сидів князь із княжам, яких спіткала трагічна доля. Гвинтовка назвав її "лядським кодлом" і наказав слугам віднести її в покої.
Шрам запитав, чию сторону тримає сам Гвинтовка. Той відповів, що гетьманську. Шрам зауважив, що ходять чутки про його бенкети із запорожцями. Гвинтовка заперечив, що він, пан, не буде водитися з запорозькою челяддю. Він наказав слугам бити личаків по гамаликах та гнати з двору.
Розділ 11. Петро відвідує пораненого Кирила Тура
Петро, прокинувшись вранці, виявив відсутність батька. Старий Шрам поїхав ще до світанку. Петра мучили думки про нещасливе кохання до Лесі. Він мріяв після смерті батька піти на Запорожжя, будувати човни та воювати з турками за християнську віру.
Петро вирішив уникати Лесі та перемагати свої почуття на самоті. Він пішов блукати пущею і вийшов на галявину, де побачив хатку. З хати вийшов чоловік середнього віку в козацькій жупанині, якого під руку вела молода чорнява дівчина. Петро здивовано впізнав Кирила Тура.
Кирило розповів, що його виходили добрі люди і привезли сюди, до його матері. Він натякнув на те, що скоро в Україні почнуться великі зміни. Кирило повідомив, що над Остром, у Романовського Куті, вже закладено кіш, і незабаром прибуде Іван Мартинович з отаманами, а також царські бояри.
Розділ 12. Кіш Брюховецького та суд над Кирилом Туром
Петро прибув до Романовського Кута, де розташувався козацький кіш Івана Мартиновича. Місцевість нагадувала ярмарок, де зібралася величезна кількість сільської черні, що прагнула грабувати Ніжин, як їм обіцяв Брюховецький. Усюди горіли вогнища, люди пили, їли і вигукували: "Іван Мартинович, батько наш любий!".
Ой, боже мій милосердний! Нащо ж і живе наш брат запорожець на світі, коли не на те, щоб стояти за православних християн, як за рідних братів своїх? Чи нам золото, чи нам срібло, чи нам панські будинки треба?
Петро побачив Брюховецького – чоловіка середнього зросту, одягненого у стару свитину, полотняні штани та протоптані чоботи. Він виглядав простим і тихим чоловіком, але його очі бігали і читали людей з-підтишка. Він ішов, згорбившись, і наче казав: "Мене не чіпайте".
Раптом б'ють у бубни, і окличники гукають: "У раду! У раду! У раду!". Петро чує, як двоє братчиків обговорюють, що судитимуть Кирила Тура. Петро йде за запорожцями до судного місця. Посеред судного колеса стоїть Кирило Тур, а кругом нього братчики.
Суд над Кирилом Туром розпочинає батько Пугач. Він звинувачує Кирила у тому, що той знюхався з бабами і наробив сорому товариству. Діди кажуть, щоб говорив гетьман, бо його слово – закон. Брюховецький каже, що не знає, що видумати путнього, і що весь розум у їхніх сивих головах.
Кирила Тура зв'язують і ведуть до стовпа. Прив'язують так, щоб можна було повертатись на всі боки, і лишають праву руку на волі, щоб можна було випити меду або горілки. Усякий братчик, ідучи мимо, зупиняється, випиває, закушує, бере кий і б'є винуватого по спині.
Розділ 13. Шрам подорожує до Батурина
Шрам, незважаючи на свій вік, поспішав до Батурина. Він проїхав Ніжин рано-вранці, сподіваючись, що його ніхто не впізнає, оскільки в цей смутний час будь-хто міг зупинити його і запитати, на чиєму він боці.
У Борзні Шрам зупинився у сотника Білозерця, старого приятеля, який ще за часів Хмельницького підтримував ідею об'єднання України. Білозерець розповів, що Васюта, ніженський полковник, вимагав присяги на послушенство, погрожуючи розправою.
На Ічанському шляху вони зустріли Сомка з Васютою та старшиною. Шрам запитав Сомка про ситуацію. Сомко відповів, що все буде добре, бо вони з Васютою об'єдналися. Він відправив Лубенський, Прилуцький і Переяславський полки з Вуяхевичем під Ніжин, а Чернігівський полк прибуде вночі.
У таборі панував безлад. Сомко наказав знайти Вуяхевича, але його важко було знайти в цій мішанині. Вони знайшли Вуяхевича, який намагався вгамувати козаків, але тільки погіршував ситуацію. Він зневажав козаків, називаючи їх мужвою і погрожуючи повернути до земляної роботи. Сомко зірвав з нього бунчук.
Розділ 14. Чорна рада та поразка Сомка
Черевань помітив зміни в поведінці Гвинтовки. Раніше жвавий козак, тепер він здавався іншим, його слова втратили твердість і щирість. Гвинтовка цікавився у Череваня, чому той заручив Лесю з гетьманом Сомком. Він натякав, що заручини поспішні і можуть вийти боком, зважаючи на нестабільну ситуацію.
Наступного ранку козак від Гвинтовки повідомив, що треба одягати білі сорочки та жупани, бо сьогодні буде рада. Княгиня прислала блакитні стрічки до коміра. На узліссі вони побачили великий натовп людей, переважно селян. Під містом стояв царський намет і московське військо.
З одного боку наближався Брюховецький, з іншого – Сомко. Гвинтовка пробирався до намету, а люди висловлювали різні думки про гетьманів. З царського намету вийшов князь Гагін з царською грамотою та подарунками. Він вклонився гетьманам і козацтву.
Голота почала вигукувати: "Івана Мартиновича волимо!", а козацтво Сомка – "Сомка гетьманом!". Зчинився галас. Сомко наказав вдарити в бубни і заявив, що не віддасть булаву голодранцям. Зчинилася бійка. Шрам закликав розправитися з низовцями шаблею.
Запорожці саджають Іванця на стіл і дають йому булаву. Шрам кидається до столу, але запорожці б'ють Сомкову сторону. Гвинтовка сідає на коня, піднімає срібний пірнач з блакитною стрічкою і закликає козаків, хто не забув триматися за гвинтівку, йти за ним.
Бачимо, бачимо, вразький сину, — дармо, що ти гетьман, — до чого ми в тебе дожилися! Убрав єси нас у шори, як сам схотів! Вивезли ми тебе на своїх старих плечах у гетьмани, а тепер ти вже без нас думаєш Україною орудовати!
Розділ 15. Розчарування народу після ради
Черевань, ледь відчепившись від запорожців, намагався отямитись і вимагав від Василя Невольника коня, проклинаючи раду та Шрама, який втягнув його в це безумство. Після проголошення Брюховецького гетьманом, на раді стало трохи вільніше.
Селяни, дізнавшись про обрання нового гетьмана, раділи, вірячи у рівність та достаток. Частина з них вирішила ділити панське майно в місті, а інша частина прямувала до Сомкового табору, щоб грабувати. Але московська сторожа не пускала їх до міста, а козаки в таборі били оглоблею. Селяни зрозуміли, що їх використали.
З'явився Кирило Тур з ватагою і заявив, що Череванівна буде його, бо він за неї вже отримав киями. Петро залишився розгубленим. З'явився Василь Невольник з кіньми. Петро поїхав за запорожцями, а назустріч йому – старий Шрам. Шрам наказав Петру забути про Череванівну і їхати за ним, бо їхня справа програна.
Розділ 16. Брюховецький святкує перемогу та замислює зраду
Брюховецький святкував у Ніжині. Князь Гагін та думні дяки бенкетували з ним, хоча їм не личило бути в такій компанії. Золото змусило їх поважати безбожного харцизяку, а чесні люди страждали. Вони не побоялися обдурити царя і накликати криваві події на Україну через лукавство Іванця та жадібність московських воєвод.
Раптом з-за плечей Брюховецького двоє січових дідів ведуть запорожця за шию. Вони зловили його на гарячому вчинку – з ковалихою біля хутора Гвинтовки. Діди хочуть покарати його киями, але Брюховецький пропонує скликати раду.
Батько Пугач каже, що вони бачать, до чого дожилися, і що Брюховецький без них хоче Україною орудувати. Він каже, що той недовго орудує і пропаде, як собака. Брюховецький кричить, щоб той замовк, бо це не Січ, і гетьман йому не брат.
Розділ 17. Кирило Тур намагається врятувати Сомка
Брюховецький розмірковував у світлиці, коли вартовий повідомив про чоловіка, який має термінову справу. З'явилася дивна постать у кобеняку та широкій семрязі з горбом на спині. Незнайомець заявив, що він той, хто потрібен гетьману, щоб заспокоїти Гетьманщину, де люди збираються навколо панів, плануючи визволення Сомка.
Чоловік назвав себе шевцем із Запорожжя, який може заворожити Гетьманщину, розповівши Сомкові сон Брюховецького. Брюховецький вражений, запитує, звідки той знає його сон. Незнайомець відповідає, що від усатого пацюка. Брюховецький просить відкрити обличчя, щоб переконатися, чи не нечистий до нього прийшов. Той відкидає відлогу, і Брюховецький впізнає Кирила Тура.
Кирило Тур заходить до Сомка, який сидить у кутку на голому ослоні, прикутий до стіни. Тур показує Сомкові ножаку, і той, охрестившись, каже робити, що наказано. Тур запитує, чи не страшно йому вмирати, і погрожує різонути по грудині.
Тоді Тур своїм голосом каже, що лише смик, а всі люди – скрипки. Він пропонує Сомкові помінятися одягом і втекти, бо під Бугаєвим Дубом чекає піп із попеням, які їхали рятувати Паволоч від Тетері. Сомко відповідає, що з цього не буде пуття, бо Іванець міцно стоїть при владі, і не хоче проливати християнську кров заради гетьманства.
Чужою смертю волі куповати не хочу! Уже я йому й правду під ніс тикав, а він своє та й своє. Сказано — дурному хоть кіл на голові теши! З тим його й покинув — бодай лучче покинув свою голову!
Розділ 18. Доля героїв та одруження Петра з Лесею
Того ж року, восени, у Борзні було страчено Сомка та Васюту. Брюховецький досяг свого, хоч згодом і сам помер під киями від рук гетьмана Дорошенка. Шрам, щоб врятувати Паволоч, здався Тетері та був страчений за наказом останнього.
Петро Шраменко, оплакавши батька, недовго пробув у Паволочі. Він хотів піти на Запорожжя, але передумав і вирушив до Києва, а згодом опинився біля Хмарища. Наблизившись до хутора, Петро засумнівався, адже ворота були відчинені, а Василя Невольника не було видно.
Петро забіг до хати і побачив Лесю та Череваниху в пекарні. Вони довго не могли отямитися від радості, плакали, сміялися, розпитували одне одного. Згодом до хати зайшов Черевань, який насилу переступив поріг від радості.
Череваниха розповіла, що їх врятував Кирило Тур. Того ж вечора після ради брат Череванихи почав сватати Лесю за Вуяхевича. Раптом приїхав Кирило Тур із запорожцями і показав братові перстень, наказавши віддати йому Череваня з родиною. Він привіз їх до Хмарища і сказав, що йому готується інше весілля. Кирило Тур дотримав свого слова і поїхав у Чорну Гору.
Петро залишився в Череваня, як у своїй сім'ї. Черевань став йому за батька, а Череваниха за матір. Вони стали жити люб'язно та приязно. Згодом почали думати про весілля. Ще не розгулялася весна, ще не відцвіли вишні в саду, а Петро з Лесею вже заручені.
Слави треба мирові, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у бога!