Щедрий вечір (Стельмах)
Стислий переказ
Українське село, 1920-ті роки. Михайлик жив із батьками в бідній родині. Вони мешкали в половині старої клуні, бо під час розподілу дідизни їм не дісталася хата. Батько повернувся з Херсонщини, де знайшов вільну землю, і хотів переселити туди сім'ю, але мати не бажала покидати рідні місця.
Мати сумувала через можливий переїзд і поділилася своїми переживаннями з сином.
Маємо тепер, сину, аж три журби, як отой соловей, що звив низенько гніздо. Перша — нема людської хати, друга — земелька стоїть перед торгом, а третя — лежить невідома дорога, мов горе.
Михайлик дружив із дівчинкою Любою, разом вони ходили до лісу, збирали ягоди, рятували пташенят. Одного разу хлопець провалився під лід на ковзанці, але все обійшлося. Батьки продали коняку Обмінну, щоб купити корову. Дядько Яків, який раніше не повертав борг, несподівано приніс гроші, що наблизило родину до здійснення мрії.
Михайлик навчався в школі, писав п'єси, які вчителька обіцяла поставити. Він любив читати і мріяв про книжки. Дядько Себастіян, голова комнезаму, возив його до бібліотеки в сусіднє село. Хлопець також допомагав батькам по господарству: ходив на вітряк молоти зерно, жав жито, рубав дрова.
У селі відбувалися різні події: дядько Себастіян боровся з несправедливістю, захищав гончаря Демка Петровича від надмірного податку, який наклав фінінспектор Юхрим Бабенко. Тітка Марина зберігала зброю, яку її покійний чоловік збирав під час війни, щоб зменшити кількість смертей. Батько Михайлика погодився стати лісником, щоб захистити ліс від вирубки.
Завершувалася повість щедрим вечором, коли до Михайликової родини приїхали гості, лунали щедрівки, і хлопець відчував радість від життя серед добрих людей, під зоряним небом, з надією на краще майбутнє.
Детальний переказ за розділами
Назви розділів додані редакцією.
Розділ 1. Життя родини в клуні та мрії про нові землі
Після розподілу дідової спадщини родині Михайлика дісталася стара клуня і дванадцять з половиною соток городу. Батько повернувся з Одеси, де йому запропонували переселитися на Херсонські степи, де була вільна земля. Мати не хотіла покидати рідні місця, боялася, що в степах, де нещодавно був голод, буде важко вижити без лісу, який завжди міг порятувати від голоду грибами, ягодами та жолудями.
Михайлик також не хотів їхати в невідомі степи, де немає ні лісів, ні річок, ні ягід. Він любив свій рідний край, ліси, де збирав суниці, і не уявляв життя без цієї краси. Хлопчик просив батька не їхати, але той уже вирішив продати їхню десятину землі за сто карбованців золотом і вирушити на нове місце.
Цієї уваги до всього доброго, красивого вділила мати й мені. І я теж, як свята, очікую того дня, коли грім розморожує сік у деревах чи коли не зіллям, а хлібом починає пахнути жито.
Одного дня до них прийшов заможний сусід дядько Володимир, який хотів викупити грушу, що росла на їхньому городі. Він стверджував, що це його груша, бо її садив його дід. Мати відмовилася продавати дерево, а Михайлик, намагаючись допомогти батькам, необачно сказав дядькові, що той міряє гроші мірками. Це розгнівало скупого сусіда, і він пішов, погрожуючи помстою.
Розділ 2. Зимові пригоди з Любою та падіння в ополонку
Взимку Михайлик дуже любив кататися на ковзанці. Одного разу він зустрів там свою однокласницю Любу. Дівчинка попросила його навчити її кататися на ковзанах. Вони пішли на віддалену частину замерзлої річки, де лід був тонший. Михайлик показував Любі, як треба кататися, а потім вирішив похизуватися своїм умінням.
Раптом лід під ним тріснув, і хлопчик опинився у крижаній воді. На щастя, він зумів вибратися на берег. Люба допомогла йому дістатися до її дому, де тітка Оляна висушила його одяг і нагодувала. Вона не сказала нікому про цю пригоду, щоб не засмучувати його батьків.
Коли Михайлик повернувся додому, батьки нічого не запідозрили. Однак наступного дня батько здивував його, сказавши, що знає про його падіння в ополонку. Він не сварив сина, а лише попросив бути обережнішим. Хлопчик був вдячний батькові за розуміння і турботу.
Розділ 3. Перші жнива Михайлика
Настали жнива, і батько взяв Михайлика з собою в поле. Це були перші жнива хлопчика, і він дуже пишався тим, що батько вважав його достатньо дорослим для такої роботи. Дорогою вони зустріли вдову Одарку, яка сама виховувала дітей після війни. Вона побажала Михайлику стати гарним женцем, косарем, орачем і сіячем.
Вночі вони ночували на стіжках сіна під зоряним небом. Михайлик вперше відчув себе справжнім помічником батька. Вранці мати дала йому свій серп, і він почав жати жито. Спочатку було важко, але з кожним снопом ставало легше. Батько зв'язав перший сніп Михайлика і сказав, що це його перший хліб.
Я люблю, як ти розкриваєш свої вії, прижурений житній цвіт, я люблю, як ти довірливо дивишся на мене очима волошки і озиваєшся косою у лузі, перепілкою в полі.
Розділ 4. Поїздка на вітряк і зустрічі з сільськими характерниками
Одного дня батько послав Михайлика самого на вітряк змолоти гречку. Хлопчик запряг санчата і повіз мішок з зерном. Дорогою він зустрів діда Данила, брата своєї бабусі, який теж їхав на вітряк. Дід розповів йому давню легенду про те, як коваль Сварог кує новорічне сонце, а велетень Коляда везе його до неба.
На вітряку було багато людей. Там Михайлик зустрів Юхрима Бабенка, який працював фінінспектором і дуже пишався своєю посадою. Він намагався принизити хлопчика, але мельник Іван заступився за нього і допоміг змолоти гречку. Михайлик слухав розмови дорослих, спостерігав за їхніми стосунками і набирався життєвого досвіду.
Розділ 5. Різдвяні свята та галіфе з полотна
Перед різдвом у селі пішла мода на галіфе. Михайлик також захотів мати такі штани. Мати спочатку відмовляла, але потім несподівано пошила йому галіфе з полотна, пофарбоване бузиновим соком до синього блиску. Хлопчик був щасливий і гордо носив свою обновку, хоча одна штанина вийшла трохи меншою за іншу.
У школі нове галіфе викликало захоплення в однокласників, особливо в Люби. Після уроків Михайлик, незважаючи на нову одежу, пішов на ковзанку. Там він знову зустрів Любу, і вони разом каталися. Дівчинка розповіла, що її тітка Василина співає в театрі, і що якийсь головний над співаками сказав, що в Люби теж гарний голос.
Під час прогулянки вони зустріли дядька Сергія, брата Любиної матері. Він був похмурим і недоброзичливим чоловіком, який полював на лісових тварин. Діти стали свідками, як він застрелив кізочку, в якої було молоко у вим'ї. Люба засмутилася і відмовилася від карбованця, якого дядько Сергій пропонував їй за мовчання.
Вдома батьки Михайлика вирішили продати їхню коняку Обмінну, щоб купити корову. Хлопчик дуже засмутився, бо любив Обмінну, з якою об'їздив усі навколишні ліси. Вранці він попрощався з конякою, і батьки повели її на ярмарок. Там вони продали її колишньому власнику, який впізнав свою коняку і розповів, як колись продав її за коня і сміявся два дні й три ночі.
Мати ж мовчки пряла свою пряжу — красиво з відведеної руки аж до самої долівки пускала тугий починок; він гудів, неначе джміль, і десь навівав ті видіння, коли по лузі чи в лісах... нахилиться до трави наша корівчина.
Розділ 6. Батько стає лісником і подорож до бібліотеки
Одного вечора до них прийшов дядько Яків, брат батька. Він приніс десять карбованців сріблом, які заробив, полагодивши млин у Літині. Ці гроші він віддав братові на корову, частково повертаючи давній борг. Під час розмови дядько Яків розповів про свій страх перед старістю і бідністю, який змушував його бути скупим і накопичувати гроші.
Два ковалі має чоловік біля свого серця: один кує срібні струни, а другий — іржаві грати захланності. Не переміг, дядьку Якове, ваш перший коваль другого, дріб'язок буденщини проіржавив ваші струни.
Згодом до них завітав дядько Себастіян, голова комнезаму, і запропонував батькові стати лісником. Спочатку батько відмовлявся, боячись конфліктів з родичами, які крали ліс, але потім погодився, сказавши, що почне з власного брата Якова, який обклався деревом, наче муром.
Наступного дня дядько Себастіян запросив Михайлика поїхати з ним до Майдан-Трепівського, де була найкраща в повіті бібліотека. Дорогою вони заїхали в калиновий гай, де, за легендою, колись потонули дівчата, тікаючи від ординців. Там вони зустріли чоловіка, який ламав калину на продаж, не дбаючи про дерева.
Розділ 7. Перша пєса Михайлика і підготовка до щедрого вечора
Михайлик захопився написанням п'єс, хоча однокласники підсміювалися над ним. Він часто ходив до хати-читальні, де перечитував різні драми й трагедії. Особливо йому подобалися п'єси, в яких багато стріляли. Нещодавно він здав свою третю п'єсу вчительці Насті Василівні.
Коли батько повернувся зі школи, він повідомив, що вчителі прочитали п'єсу Михайлика і вирішили поставити її в школі. Хлопчик не міг повірити своєму щастю. Того ж вечора до них прийшов дядько Микола і запропонував батькові поїхати на Щедрову ловити рибу. Михайлик також попросився з ними, але потім вирішив краще поїхати з дядьком Себастіяном до бібліотеки.
Розділ 8. Святвечір у хаті дядька Себастіяна і сільські історії
На святвечір Михайлик пішов з вечерею до дядька Себастіяна. Підходячи до його хати, хлопчик помітив на даху в лелечиному гнізді дерев'яного лелеку. Це була витівка дядька Себастіяна, який хотів порадувати людей, особливо дітей, і нагадати про весну серед зими.
У хаті зібралися гості: колишній міністр селянсько-бідняцької республіки дядько Стратон, музика Федоренко, кобзар Левко і батько дядька Себастіяна. Вони співали пісні, розповідали історії та обговорювали життя. Батько дядька Себастіяна дорікав синові, що той відмовився від вигідної посади у Вінниці і залишився в селі, де боровся з бандитами.
Під час вечері до них прийшов гончар Демко Петрович. Він приніс свою кахлину, на якій була зображена качка, що злітає в зелений світанок. Усі захоплювалися його майстерністю. Демко Петрович розповів, що Юхрим Бабенко обклав його виробництво таким податком, що доведеться кинути ремесло.
Гріх красу обкладати податком. Коли доменшає її, то і ми подрібнішаєм... Бог для бідних сотворив вербу і картоплю. А коли людина на бідарській картоплі творить красу, то ми повинні похвалити, возвеличити цю людину.
Розгніваний дядько Себастіян поїхав до Юхрима, щоб розібратися з ним. Він привіз фінінспектора до своєї хати, де зібралися гості. Юхрим намагався виправдатися, стверджуючи, що краса повинна обкладатися податком, бо за неї більше платять. Але голова повітвиконкому, який несподівано приїхав, став на бік гончаря і звільнив Юхрима з посади.
Пізніше до них прийшов міліціонер на прізвисько Хвірточка з тіткою Мариною. Він розповів, що знайшов у неї на хуторі кілька кулеметів і рушниць. Виявилося, що її покійний чоловік Іван під час війни крав зброю, щоб зменшити кількість жертв. Міліціонер не знав, що робити з цією знахідкою, і вирішили віддати зброю ковалю Якову, щоб він переплавив її на господарські речі.
Михайлик заснув у хаті дядька Себастіяна під звуки колядок і розмови дорослих. Він не чув, коли роз'їхалися гості, коли дядько Себастіян зняв з нього чоботи й накрив солдатською ковдрою.
Розділ 9. Щедрий вечір і колядки
Наступного дня, на щедрий вечір, Михайлик з дядьком Себастіяном поїхали до Майдан-Трепівського. У бібліотеці їх зустрів учитель Дмитро Онисимович, який дозволив хлопчику взяти дві книги: п'єси Шекспіра і твори Маміна-Сибіряка. Михайлик був щасливий, що отримав такі товсті книги, і всю дорогу додому гортав їх.
Повертаючись, вони зустріли Любу, яка щедрувала з дівчатами. Вона розповіла, що дядько Микола і батько Михайлика повернулися з риболовлі з кількома щуками і торбою в'юнів. За її словами, дядько Микола розповідав, що вони ледве витягли величезну щуку з очима, як горнята, і лускою, як срібні карбованці.
Потім їх наздогнали санчата, в яких їхали Мар'яна з чоловіком і маленьким сином. Вони також їхали до Михайлика на щедрий вечір. Усі разом вони поверталися до села, слухаючи щедрівки, що лунали з усіх боків.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на весь вечір...
І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі, де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори...