Джейн Ейр (Бронте)/Розділ 10
із серії «Джейн Ейр»
Короткий зміст розділу
Оповідачка Джейн пропустила в розповіді вісім років свого життя в Ловуді. Після епідемії тифу в школі провели розслідування: з’ясувалося, що учениці жили в нездорових умовах, мали погану їжу й воду та недостатній одяг. Викриття викликали обурення й привернули увагу до школи.
Заможні доброзичливці допомогли збудувати новий шкільний будинок у кращому місці. Запровадили правила, поліпшили харчування, а за фондами почав наглядати комітет. Містер Броклґерст зберіг посаду скарбника й інспектора, але мусив ділити обов’язки з помічниками, які поєднували вимогливість зі співчуттям. Згодом школа стала корисним закладом із доброю славою.
Джейн залишалася в Ловуді ще вісім років: шість років навчалася, а два працювала вчителькою. Вона старанно вчилася, любила окремі предмети й прагнула заслужити похвалу вчительок. Згодом стала найкращою ученицею старшого класу, а потім отримала посаду вчительки й сумлінно виконувала її.
Найближчою людиною для Джейн була міс Темпл, директриса, від якої вона багато навчилася. Та була для неї водночас матір’ю, наставницею і подругою. Коли міс Темпл вийшла заміж за священика й переїхала до іншого графства, Джейн втратила головну втіху й відчуття дому, пов’язані з Ловудом.
Після від’їзду подруги Джейн усвідомила, що спокій і стриманість підтримувала присутність міс Темпл. За роки в школі Ловуд став для неї цілим світом, проте тепер вона згадала про ширше життя поза його межами. Вона дивилася з вікна на дорогу за пагорбами й відчувала, що замкнені шкільні звичаї та одноманітність її втомили.
Джейн захотіла свободи й змін, але спершу не знала, як їх здобути. Вона попросила Бога про свободу, а згодом — хоча б про якесь заняття, яке змінило б її буденність. Вечірні роздуми привели її до практичного рішення: шукати нову роботу через газетне оголошення.
Джейн склала оголошення, вказавши досвід учительки та вміння викладати шкільні предмети, французьку мову, малювання й музику. Вона попросила дозволу піти до Лоутона, опустила листа до поштової скриньки й повернулася до школи. Тиждень очікування здався їй довгим, але зрештою на пошті знайшовся лист.
Місіс Фейрфакс написала, що може запропонувати Джейн місце гувернантки дев’ятирічної дівчинки з річною платнею тридцять фунтів. Для цього Джейн мала надіслати рекомендації й повідомити повне ім’я та місце проживання. Вона уявила літню, добропристойну господиню й Торнфілд як затишний маєток неподалік від Мілкота.
Джейн розповіла директрисі про намір піти з Ловуда й попросила допомогти отримати рекомендацію. Та звернулася до містера Броклґерста, який наполіг, щоб написали її опікунці місіс Рід. Та відповіла, що Джейн може сама вирішувати свою долю й більше не потребує її втручання. Після цього комітет дозволив Джейн шукати іншу посаду.
Школа видала Джейн характеристику й свідоцтво про освіту. Вона надіслала їх місіс Фейрфакс і отримала згоду приїхати до Торнфілда через два тижні. Джейн спакувала небагаті речі у стару валізу, приготувала дорожній одяг і чекала на від’їзд. Вона розуміла, що завершується один період її життя й починається інший.
Напередодні дороги Джейн несподівано зустріла Бессі, колишню служницю з Ґейтсхеда, яка прийшла провідати її. Бессі була одружена з візником Робертом Лівеном і мала сина Бобі та доньку, названу Джейн. Її поява нагадала Джейн про дитинство й подарувала їй нагоду дізнатися, що сталося з родиною Рідів.
Бессі розповіла, що Джорджіана побувала в Лондоні й мало не втекла з молодим лордом, але план викрила її сестра. Джон навчався в університеті, звідки його виключили, а потім мав вивчати право; він марнував гроші й не виправдовував сподівань матері. Місіс Рід залишалася стурбованою поведінкою сина. Джейн запитала й про родичів по батькові.
Бессі пригадала, що кілька років тому містер Ейр, імовірно брат батька Джейн, приїздив до Ґейтсхеда, щоб побачити її, але місіс Рід сказала, що дівчинка навчається далеко. Він поспішав вирушити на Мадейру й більше не залишався. Наступного ранку Джейн попрощалася з Бессі в Лоутоні, сіла в диліжанс і вирушила до Торнфілда, де мали початися її нова робота й нове життя.
Персонажі
Цитати
Протягом кількох років Ловуд був для мене цілим світом, я не знала нічого, крім його правил і звичаїв. І ось тепер я раптом згадала, що світ безмежно широкий...
Я захотіла свободи, я задихалася без неї і почала благати свободи у Бога, та мою молитву, здавалось, розвіював легенький вітрець. Тоді я стала просити меншого — якогось стимулу, переміни...
Нова робота! Ось що мені потрібно, — провадила я далі свій монолог (певна річ, подумки). — Щоправда, робота не звучить так привабливо, як, скажімо, свобода, радість, втіха — ото справді любі слова...
Я була дуже схвильована і ніяк не могла заспокоїтись. Сьогодні ввечері кінчається цілий період у моєму житті, а завтра починається інший...