Джейн Ейр (Бронте)/Розділ 2
із серії «Джейн Ейр»
Короткий зміст розділу
Після сутички з Джоном Рідом Джейн пручалася Бесі та міс Ебот, які вважали її поведінку нечуваним зухвальством. Служниці нагадували, що Джон — син господині й її молодий господар, але Джейн заперечила, що сама є служницею. Вони звинуватили її в невдячності й відвели до кімнати, куди наказала замкнути її місіс Рід.
Бесі пригрозила зв’язати Джейн підв’язками, якщо та не сидітиме тихо. Побачивши, що її справді збираються карати, дівчинка пообіцяла не чинити опору й міцно вхопилася за сидіння. Служниці спостерігали за нею з недовірою, а міс Ебот назвала її потайною та сказала, що від неї можна було сподіватися такого вчинку.
Бесі нагадала Джейн, що місіс Рід її утримує і що після вигнання їй довелося б потрапити до притулку для сиріт. Міс Ебот наголосила, що Джейн не рівня Елізі, Джорджіані та Джонові: вони успадкують багатство, а вона не матиме нічого. Обидві вимагали, щоб дівчинка була покірною та догоджала родині.
Бесі пом’якшила свої слова обіцянкою, що за слухняності дім, можливо, стане для Джейн рідним. Міс Ебот, навпаки, залякала її Божою карою та нечистим, який нібито забере її, якщо вона не покається. Потім служниці залишили Джейн саму й замкнули двері на ключ.
Дівчинка опинилася в червоній кімнаті — великому, холодному й майже порожньому покої з червоними меблями, важкими шторами та масивним ліжком. Вона була переконана, що її замкнули у справжній в’язниці. Коли Джейн побачила в дзеркалі свою маленьку бліду постать і налякані очі, то спершу сприйняла відображення як примарну істоту й кинулася назад до канапи.
Страх не відразу вгамував її гнів. Джейн згадувала жорстокість Джона, байдужість його сестер, неприязнь місіс Рід і несправедливість слуг. Вона не розуміла, чому всі її лають і не люблять, тоді як Елізі та Джорджіані прощають свавілля, а Джонові — навіть жорстокі витівки й неповагу до матері.
Джейн вважала несправедливим, що її покарали за опір після того, як Джон без причини вдарив її. Вона подумала, що могла б утекти або навіть перестати їсти й пити, аби померти. Згодом, уже дорослою, вона зрозуміла, що була чужою для всіх у Ґейтсхед-холі й не мала спільності з місіс Рід, її дітьми та слугами.
Коли сутеніло, у кімнаті стало ще холодніше й похмуріше. Дощ стукав у вікно, а вітер завивав надворі. Гнів Джейн змінився приниженням і страхом; вона почала думати, що, можливо, справді погана, адже бажала собі смерті. Її непокоїла думка про похованого в церкві містера Ріда, який був її дядьком і прихистив її після смерті матері.
Перед смертю містер Рід попросив дружину виховувати Джейн як рідну дитину. Дівчинка розуміла, що місіс Рід виконувала цю обіцянку лише настільки, наскільки дозволяла її неприязнь до чужої та нелюбої їй сироти. Джейн вірила, що за життя дядько ставився б до неї добре, і згадала розповіді про померлих, які повертаються, щоб покарати тих, хто порушив передсмертну волю.
Вона уявила, що дух містера Ріда може з’явитися в кімнаті, аби заступитися за неї. Джейн перестала плакати, боячись покликати його риданнями, і намагалася опанувати себе. Коли на стіні промайнуло світло, вона не зрозуміла, що це промінь ліхтаря, який хтось ніс біля будинку, і вирішила, що воно віщує появу привида.
Перелякана Джейн кинулася до дверей і почала щосили стукати. Бесі та Ебот увійшли, а дівчинка вчепилася в руку Бесі й попросила забрати її до дитячої. Вона пояснила, що побачила світло й злякалася привида. Міс Ебот назвала її крик удаваною хитрістю, тоді як Бесі намагалася з’ясувати, що сталося.
На шум прийшла місіс Рід і нагадала, що наказала тримати Джейн у кімнаті без її дозволу. Вона відкинула пояснення про переляк, вирішила, що дівчинка вдає, і наказала залишити її там ще на годину. Джейн благала тітку змилуватися й обіцяла, що не витримає такого покарання, але місіс Рід урвала її та сказала, що їй гидко на неї дивитися.
Бесі й міс Ебот пішли, а місіс Рід знову замкнула Джейн у червоній кімнаті. Дівчинка залишилася сама зі страхом і розпачем. Незабаром її стан погіршився, і вона знепритомніла.
Персонажі
Цитати
Я ж намагаюся поводитися якнайкраще, покірливо виконую всі свої обов'язки, але тільки й чую, що неслухняна, та вперта, та вовкувата, та потайна, — і так зрання до вечора.
Ніхто не вичитав Джонові за те, що він ні за що мене вдарив, а коли я дала йому відсіч, бо не хотіла далі терпіти жорстоке збиткування, усіх обурило моє зухвальство.
Я зовсім не пасувала до Ґейтсхед-холу. Я була там усім як сіль в оці, ніщо не єднало мене ні з місіс Рід, ні з її дітьми, ні з її вірними слугами. Та коли вони не любили мене, то й я їх не любила.
Тоді вони повертаються до цього світу, щоб покарати присягопорушників і оступитися за покривджених. Отож я подумала, що дух містера Ріда, розгніваний кривдою...