Джейн Ейр (Бронте)/Розділ 21
із серії «Джейн Ейр»
Короткий зміст розділу
Джейн розмірковувала про передчуття й згадала, як у дитинстві почула прикмету про сон із дитиною: невдовзі після такого сну померла маленька сестра Бесі. Тепер упродовж семи ночей їй знову снилося немовля, і повторюваний образ її непокоїв.
До Торнфілда приїхав Роберт Лівен, колишній візник із Ґейтсхеда й чоловік Бесі. Він розповів, що Джон Рід помер у Лондоні, розтративши родинні гроші, набравши боргів і побувавши у в’язниці. Його смерть вважали самогубством, а звістка тяжко вразила матір.
Місіс Рід захворіла й просила покликати Джейн. Джейн погодилася їхати. Вона попросила в містера Рочестера дозвіл на відпустку, розповіла про спорідненість із родиною Рідів і пообіцяла повернутися після візиту, якщо обставини дозволять.
Рочестер дав їй десять фунтів із належної платні та погодився допомогти знайти нове місце, коли Джейн і Адель доведеться залишити Торнфілд перед його одруженням. Джейн відмовилася приймати більше грошей, ніж їй належало. Їхнє прощання було стриманим, і наступного ранку вона вирушила до Ґейтсхеда.
Там Джейн спершу побачилася з Бесі та її родиною. Бесі привітно прийняла її, пригостила чаєм і розпитала про життя в Торнфілді. Дім і алея нагадали Джейн про її від’їзд дев’ять років тому, однак тепер вона почувалася впевненішою й не так боялася чужої зневаги.
Джейн зустріла кузин Елізу й Джорджіану. Еліза трималася холодно, а Джорджіана оцінювала її одяг і манери. Джейн не дозволила їхній поведінці знову її принизити й наполягла, щоб матір прийняла її. Вона вирішила залишитися в домі, поки місіс Рід не одужає або не помре.
Біля ліжка тітки Джейн спробувала примиритися й поцілувала її, але місіс Рід не відповіла на її тепло. Вона говорила про те, як ненавиділа Джейн від дитинства, згадувала померлого чоловіка та скаржилася на Джона, який розтратив статки й постійно вимагав грошей.
Поки місіс Рід хворіла, Джейн жила в Ґейтсхеді й займалася малюванням. Вона створила портрет містера Рочестера, а потім намалювала кузин. Джорджіана зблизилася з нею й розповідала про свої лондонські розваги та романтичні захоплення, майже не зважаючи на хворобу матері й фінансові проблеми родини.
Еліза дотримувалася суворого розпорядку: молилася, вишивала, вела записи й працювала в саду. Вона планувала після смерті матері оселитися окремо та відмовлялася брати відповідальність за Джорджіану. Сестри сперечалися: Еліза дорікала Джорджіані залежністю й бездіяльністю, а та звинувачувала сестру в тому, що через неї зірвалися її плани щодо лорда Едвіна Віра.
Одного дощового вечора Джейн навідалася до хворої. Коли місіс Рід прийшла до тями, вона визнала, що порушила обіцянку чоловікові виховувати Джейн як власну дитину. Вона попросила принести листа, який три роки тому надіслав Джей Джон Ейр із Мадейри, дядько Джейн.
У листі Джон Ейр просив адресу небоги, бо хотів удочерити її й заповісти їй свій статок. Місіс Рід приховала листа й відповіла, що Джейн померла від тифу в Ловуді. Вона зізналася, що збрехала через ненависть і бажання не допустити щастя Джейн. Джейн попросила її пробачити й спробувала примиритися, але тітка відсахнулася й не прийняла її вибачення.
Джейн сказала, що щиро прощає місіс Рід, та та не змінила свого ставлення до неї. Незабаром хвора померла вночі, коли поруч не було ні Джейн, ні її дочок. Наступного ранку Джейн та Еліза побачили тіло. Джорджіана не наважилася зайти до кімнати; жодна з дочок і Джейн не заплакали.
Персонажі
Цитати
На щастя, час руйнує жагу помсти й глушить пориви гніву та відрази: покидаючи цю жінку, я почувала гіркоту й ненависть, а вернулася до неї з серцем, сповненим співчуття...
Тепер роби, як знаєш: напиши йому й викрий мою брехню, і то якомога швидше. Певне, ти народилася мені на муку, щоб перед своєю далекою дорогою я мордувалася...
Доля благословила мою працю й помогла мені дещо заощадити, а що я нежонатий і бездітний, то хотів би удочерити її ще за життя й відписати їй перед моєю смертю все, що маю.
Тобі треба, щоб коло тебе упадали, носили тебе на руках і безперестанку казали тобі компліменти. Тобі потрібна музика, танці, товариство, як же цього немає, то ти в'янеш і марнієш.
Любіть мене чи ненавидьте, як хочете, — сказала я нарешті. — Я щиро й від душі вас прощаю. Тож хай і Бог простить вас і упокоїть вашу душу. Бідна страдниця! Запізно було їй міняти свою вдачу.