Джейн Ейр (Бронте)/Розділ 25
із серії «Джейн Ейр»
Короткий зміст розділу
Напередодні весілля Джейн бачила, що всі приготування завершені, але не могла звикнути до думки, що завтра стане місіс Рочестер. Вона не хотіла прикріплювати до валіз картки з новим ім’ям і сприймала весільну сукню та серпанок як речі для майбутньої, ще незнайомої їй себе.
Джейн непокоїли не лише майбутні зміни й хвилювання перед шлюбом. Вона хотіла розповісти Рочестерові про незрозумілу подію минулої ночі, однак він був відсутній уже другий день через справи в маєтку за тридцять миль від Торнфілда.
Увечері Джейн вийшла в парк. Під час бурі вона побачила каштан, розколотий і спалений блискавкою, але все ще з’єднаний корінням. Вона порівняла його половини з істотами, які, попри лихо, тримаються одна одної. Згодом крізь хмари визирнув криваво-червоний місяць, а завивання вітру налякало її.
Повернувшись до дому, Джейн подбала про камін у бібліотеці й чекала на Рочестера. Коли він не з’явився до пізньої години, вона вийшла на дорогу, щоб зустріти його. Незабаром почула тупіт коня й побачила Рочестера, який повертався верхи з собакою Пілотом.
Рочестер посадив Джейн перед собою в сідло й поцілував. Вона сказала, що скучила за ним, але відмовилася одразу пояснити причину своїх страхів. У Торнфілді він попросив її перевдягтися, а потім запросив вечеряти та нагадував, що наступного дня вони після вінчання швидко залишать маєток.
Джейн не могла позбутися передчуття біди й хотіла розповісти, що сталося, поки Рочестера не було. Вона пояснила, що любить його й радіє майбутньому життю, але минулої ночі бачила тривожні сни. В одному з них вона йшла крізь темряву й зливу з немовлям на руках, тоді як Рочестер віддалявся і не чув її покликів.
У другому сні Торнфілд постав зруйнованою будівлею. Джейн блукала серед руїн із тією самою дитиною і побачила, як Рочестер їде дорогою здалеку. Вона видерлася на стіну, щоб його розгледіти, але споруда почала кришитися, дитина впала, а сама Джейн зірвалася й прокинулася.
Прокинувшись, Джейн побачила запалену свічку й відчинені дверцята шафи. Звідти вийшла незнайома висока огрядна жінка з довгим чорним волоссям. Вона оглянула шлюбне вбрання, накинула серпанок, а тоді подивилася на себе в дзеркало. Джейн описала її обличчя як зловісне й моторошне.
Незнайомка роздерла серпанок навпіл, жбурнула його на підлогу й потоптала. Потім виглянула у вікно, підійшла до ліжка Джейн і погасила свічку перед її обличчям. Джейн зомліла від жаху. Вранці кімната була порожня, але розірваний серпанок лежав на килимі.
Рочестер спершу назвав побачене наслідком напівсну й переляку, а потім припустив, що до кімнати заходила Ґрейс Пул. Він запевнив Джейн, що дивний вигляд жінки був витвором її уяви, хоча визнав: Ґрейс могла порвати серпанок. На запитання, навіщо він тримає її в домі, Рочестер пообіцяв відповісти через рік після шлюбу.
Джейн не повністю повірила поясненню, але вдала, що приймає його, аби заспокоїти Рочестера. Він попросив її переночувати в дитячій разом з Аделлю й замкнути двері. Перед розлукою він показав, що буря вщухла, і запевнив Джейн у щасливому майбутньому.
Джейн не спала до ранку, тримаючи Аделль на руках і спостерігаючи за її безтурботним сном. Прощаючись із дівчинкою, вона плакала: Адель нагадувала їй минуле життя, а майбутнє, пов’язане з Рочестером, водночас приваблювало й лякало її.
Персонажі
Цитати
Місіс Рочестер! Такої ще не існує! її ще нема на світі. Вона народиться тільки завтра за кілька хвилин після дев'ятої години ранку, і краще буде, як я почекаю
…ширше й діяльніше, ніж моє, у стільки разів, у скільки море ширше й глибше від струмочка, що в нього впадає. Я дивуюся моралістам, які звуть цей світ сумною пустелею: для мене він цвіте трояндовим цвітом…
Вчора цілий день я мала до знемоги роботи і була дуже щаслива від цих невпинних клопотів, бо, хоч вам і здається, що мене непокоять мої нові обов'язки, нове життя і таке інше, це зовсім не так.
Коло мого ліжка страшидло спинилося: люті очі витріщились на мене. Вона піднесла свічку до мого обличчя й погасила її. Побачивши це потворне лице над собою, я зомліла. Вдруге на своєму віку я зомліла від жаху.
А плакала я від дивного почуття: Адель видалась мені символом мого минулого життя, а той, кого я мала зустріти — бажаний і небезпечний, — прообразом невідомого майбутнього, яке вабило й лякало водночас.