Джейн Ейр (Бронте)/Розділ 27
із серії «Джейн Ейр»
Короткий зміст розділу
Після викриття шлюбу містера Рочестера Джейн усамітнилася у своїй кімнаті й зрозуміла, що мусить покинути Торнфілд. Вона не хотіла розлучатися з коханим, але внутрішній голос наполягав, що вона має зробити це сама. Виснажена голодом і переживаннями, Джейн знепритомніла біля дверей; її підхопив Рочестер, який довго чекав на неї поруч.
Рочестер переніс Джейн до бібліотеки, дав їй вина й їжі та просив дорікнути йому. Вона пробачила його в душі, однак нагадала, що не має права приймати його пестощі. Коли він запропонував їй залишитися з ним, Джейн відповіла, що мусить піти, а Адель має отримати іншу гувернантку.
Рочестер розповів, що відправить Адель до школи й сам покине Торнфілд. Він пояснив, що Берта Мейсон, його дружина, жива, але перебуває під наглядом через божевілля. Рочестер хотів, щоб Джейн розділила з ним самотність, а вона відмовилася, бо спільне життя з одруженим чоловіком зробило б її його коханкою.
Щоб переконати Джейн, Рочестер розповів історію свого шлюбу. Його заможний, але скнарий батько не хотів ділити спадок між синами й домовився про вигідний шлюб молодшого сина з Бертою, донькою багатого вест-індійського плантатора. Рочестер не знав про психічні хвороби в її родині та одружився, захопившись красою нареченої.
Після весілля Рочестер виявив, що Берта має тяжкі розлади й що її родина приховала від нього правду. Її поведінка ставала дедалі небезпечнішою, а спільного життя між ними не склалося. Згодом померли батько та старший брат Рочестера, і він успадкував маєток, однак не міг законно розлучитися з дружиною, яку лікарі визнали божевільною.
Рочестер згадав, що в розпачі колись хотів застрелитися, але після грози відчув надію та вирішив повернути Берту до Англії й приховати її в Торнфілді. Він найняв Ґрейс Пул для догляду за нею. Берта кілька разів вибиралася з кімнати: намагалася спалити Рочестера, а згодом пошкодила весільне вбрання Джейн.
Після цього Рочестер мандрував Європою, сподіваючись знайти жінку, яку міг би покохати й узяти за дружину. Він мав стосунки із Селіною Варан, Джачінтою та Кларою, але згодом засудив такий спосіб життя. Джейн не схвалювала його минулих зв’язків і подумала, що він міг би так само зневажати її, якби вона стала його коханкою.
Рочестер розповів, як познайомився з Джейн після повернення до Торнфілда та поступово прив’язався до неї. Він помітив її доброту, розум, незалежність і внутрішню силу. Тепер він вважав її коханням свого життя й просив стати його дружиною, запевняючи, що не вважає Берту справжньою дружиною.
Джейн відмовилася, бо Берта була жива, а життя з Рочестером без шлюбу суперечило б її переконанням. Рочестер благав не залишати його самого, говорив про своє горе й намагався переконати її, що його відчай важливіший за суспільний закон. Джейн боролася зі спокусою втішити його, але вирішила не зраджувати принципів, яких дотримувалася раніше.
Рочестер схопив Джейн, але зрозумів, що силою не здобуде її любові, бо прагнув її волі й душі. Вона рушила до дверей. Коли він з розпачем упав на канапу й заплакав, Джейн повернулася, поцілувала його та побажала Божого захисту, але відхилилася від його обіймів і вийшла.
Уночі Джейн приснився сон із образом білої постаті, яка наказала їй тікати від спокуси. Прокинувшись, вона зібрала найнеобхідніші речі, залишила подароване Рочестером перлове намисто й тихо попрощалася з Торнфілдом. Вона не зайшла до Аделі та місіс Фейрфакс і, попри бажання повернутися до кімнати Рочестера, покинула маєток на світанку.
Джейн ішла невідомою дорогою, переживаючи через біль, якого завдала Рочестерові, та боячись, що він може накласти на себе руки. Виснажена, вона впала, але підвелася й дісталася дороги. Там Джейн зупинила диліжанс і поїхала в далеке місце, віддавши візникові свої двадцять шилінгів, хоча проїзд коштував тридцять. Вона залишила Торнфілд, не знаючи, що чекає на неї далі.
Персонажі
Цитати
Закони й засади існують не для часу, коли нема спокуси, — вони призначені для таких спокусливих хвилин, як оці, коли тіло й душа бунтують проти їх суворості. Хоч які вони обтяжливі, я їх не зламаю.
Я люблю вас, — сказала я, — і то дужче, ніж будь-коли, але я не можу ні виявляти цього почуття, ані потурати йому і змушена висловити його востаннє.
Я можу бути звитяжцем тільки над домом, але пожилець втече на небо швидше, ніж я стану господарем його тлінного виталища. ... І саме тебе, духу, — з волею і завзяттям, доброчесністю й чистотою — прагну я
Любий читачу, хай тобі ніколи не доведеться відчути те, що відчувала я тоді! Нехай твої очі ніколи не проливають таких рясних, пекучих і болючих сліз, що полилися з моїх очей.