Джейн Ейр (Бронте)/Розділ 32
із серії «Джейн Ейр»
Короткий зміст розділу
Джейн продовжувала працювати в сільській школі. Спочатку їй було важко зрозуміти учениць, яких вона помилково вважала однаково нездібними, але згодом вона розгледіла їхні різні характери й таланти.
Дівчата звикли до нової вчительки, почали старанно вчитися, дотримуватися охайності й виявляти доброзичливість. Джейн пишалася їхнім поступом і зблизилася з найкращими ученицями. Фермерських дочок, майже дорослих, вона навчала граматики, географії, історії та рукоділля.
Джейн ходила в гості до родин учениць і цінувала їхню просту гостинність. У селищі її поважали й тепло вітали, тож у повсякденному житті вона часто відчувала вдячність. Проте ночами їй снився містер Рочестер: сни повертали надію на спільне майбутнє, а пробудження приносило відчай.
Попри нічні переживання, щоранку Джейн спокійно бралася до уроків. Розамунда Олівер час від часу приїздила до школи верхи. Її поява хвилювала священика Сент-Джона Ріверса: він кохав її, хоча намагався стримувати почуття.
Джейн помітила прихильність Розамунди до Сент-Джона, але знала, що той не відмовиться від місіонерського покликання. Він не хотів обирати сімейне життя у Вейл-холі замість діяльності заради своєї віри. Розамунда через його стриманість засмучувалася й ішла геть.
Розамунда заприязнилася з Джейн і захоплювалася її здібностями. Одного вечора вона знайшла в будиночку книжки, словники, фарби та ескізи й попросила намалювати її портрет. Джейн погодилася й зробила начерк.
Наступного вечора Розамунда прийшла разом із батьком, містером Олівером. Він високо оцінив начерк і запросив Джейн до Вейл-холу. Під час розмови він похвалив її роботу в школі, але припустив, що вона згодом знайде краще місце.
Розамунда сказала, що Джейн могла б стати гувернанткою у заможній родині. Джейн воліла залишатися незалежною, а не служити у знатному домі. Містер Олівер говорив про давнє походження родини Ріверсів і шкодував, що Сент-Джон збирається стати місіонером; він не заперечував би проти шлюбу доньки з ним.
На свято П’ятого листопада Джейн прибрала будиночок, переклала кілька сторінок із німецької та взялася завершувати портрет. До неї завітав Сент-Джон і приніс поему «Марміон». Побачивши малюнок, він завмер, але спершу приховав своє хвилювання.
Джейн прямо запитала, чи впізнав він Розамунду, і запропонувала намалювати йому копію портрета. Сент-Джон визнав, що хотів би мати його, а Джейн сказала, що розумніше було б забрати оригінал. Вона запевнила його, що Розамунда прихильна до нього й що її батько поважає його.
Сент-Джон попросив Джейн говорити про Розамунду ще чверть години. Він змалював, як міг би бути щасливим із нею, але після цієї короткої мрії знову відмовився від думки про шлюб. Він вважав, що її характер і прагнення не відповідали б його життєвій меті, а шлюб приніс би їм обом розчарування.
Джейн нагадала йому про почуття Розамунди, але Сент-Джон заявив, що не зречеться місіонерського служіння. Він пояснив, що християнська віра спрямувала його природні здібності на служіння людям, хоча не знищила його людських почуттів. Перед відходом він помітив щось на папері під портретом, відірвав вузьку смужку й сховав її. Джейн не зрозуміла його вчинку й невдовзі забула про нього.
Персонажі
Цитати
А жити серед загальної пошани, хай навіть вона йтиме від простого селюка, — однаково, що "сидіти на сонечку в тихий день": під його життєдайним промінням зароджуються й розквітають чисті спокійні почування.
Він брав мене в обійми, я чула його голос, дивилась в його очі, торкалась до його руки й обличчя, охоплена коханням до нього й вірячи, що й він мене кохає...
Від свого покликання? Від своєї великої справи? Від закладеного на землі підмурка для небесної оселі? Від сподівання бути в сонмі тих, що злили всі свої честолюбні наміри в одне славне прагнення
З усіх почуттів тільки природна любов іще постійно володіє мною. Мій проводир — розум, а не почуття, моя честолюбність безмежна, моє бажання піднятися вище, зробити більше за інших — ненаситне.